Постанова від 17 вересня 2026 р. у справі №466/1646/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/1646/26 Головуючий у 1 інстанції: Торська І.В.

Провадження № 33/811/1464/26 Доповідач: Романюк М. Ф.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Романюка М.Ф., з участю з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника - адвоката Косик Л.А., представника потерпілої - адвоката Федькович Г.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Шевченківського районного суду міста Львова від 30 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП,

встановив:

вищенаведеною постановою ОСОБА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП та призначено йому адміністративне стягнення у вигляді штрафу, 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір, у розмірі 665 грн. 60 коп. (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок).

Згідно з постановою судді, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА №214204 від 26.02.2026 року, ОСОБА_1 , 13.02.2026 року близько 15:00 год., за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру без нанесення тілесних ушкоджень відносно малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме голосно кричав, чинив психологічний тиск, виривав з рук бабусі та тягнув за ноги, внаслідок чого була завдана шкода психологічному та фізичному здоров`ю, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду, а провадження у справі закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржувана постанова прийнята суддею з порушенням вимог матеріального та процесуального права, з неповним встановленням усіх фактичних даних, оскільки має місце невідповідність висновків суду обставинам справи.

Звертає увагу на те, що подія яка мала місце 13.02.2026 року є вигадкою колишньої дружини ОСОБА_3 , яка намагається обмежити зустрічі батька з донькою.

Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення було складено працівником поліції, котрий не був на місці події 13.02.2026 та очевидно суперечить фактичним обставинам справи, зафіксованих у рапорті працівника поліції за результатом виїзду, згідно якого факт домашнього насильства не підтвердився, а мали місце цивільно - правові відносини.

Зазначає, що у матеріалах справи наявні письмові показання осіб, які ніби то є свідками події, однак у самому протоколі у графі «свідки» прямо зазначено, що свідки відсутні.

Стверджує, що висновок психолога ОСОБА_4 від 17.03.2026 року не може бути доказом у справі, оскільки складений на запит матері від 17.03.2026 року, та не був предметом оцінки інспектором поліції при складанні протоколу від 26.02.2026 року.

При апеляційному розгляді особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Косик Л.А., підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задоволити.

Представник потерпілої - адвокат Федькович Г.В. заперечила апеляційну скаргу та просила залишити оскаржувану постанову без змін.

Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався.

Так, відповідно до ст.251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом закону, протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, свідків, висновок експерта тощо, є документами, що офіційно засвідчують подію адміністративного правопорушення і, відповідно до ст.251 КУпАП, є джерелами доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин справи та правильне її вирішення. Протокол про адміністративне правопорушення складається відповідно до ст.254-256 КУпАП.

Висновки судді про доведеність вини та наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП, ґрунтуються на належних та допустимих доказах, які містяться в матеріалах справи і сумнівів щодо їх обґрунтованості не викликають.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА №214204 від 26.02.2026, в якому викладено фактичні обставини вчинення адміністративного правопорушення; письмовою заявою ОСОБА_3 від 16.02.2026; письмовими поясненнями ОСОБА_5 від 20.02.2026, в яких підтвердила факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства малолітній ОСОБА_2 ; письмовими поясненнями ОСОБА_3 від 25.02.2026; письмовими поясненнями неповнолітньої ОСОБА_6 від 25.02.2026; письмовими поясненнями: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 від 25.02.2026, які являються сусідами ОСОБА_3 .

Наведені обставини свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП та обґрунтованість його притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 173-2 КУпАП вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, - тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до п`ятдесяти годин, або адміністративний арешт на строк від двох до десяти діб.

Згідно з п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктами 4 та 7 частини 2 статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Нормами зазначеного закону визначено, що психологічним насильством є така форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Доводи апеляційної скарги про те, що подія яка мала місце 13.02.2026 року є вигадкою колишньої дружини ОСОБА_3 , яка намагається обмежити зустрічі батька з донькою, не знайшли свого підтвердження та є лише суб`єктивним сприйняттям правопорушником обставин події.

Враховуючи викладене, аналізуючи протокол про адміністративне правопорушення, та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що обставини домашнього насильства, які описані у ньому, дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яке ставиться йому у провину, зміст протоколу відповідає диспозиції ч.2 ст.173-2 КУпАП.

Що ж стосується інших доводів апеляційної скарги, то вони ні окремо, ні в сукупності, не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а тому не можуть слугувати підставами для його скасування.

Апеляційний суд враховує і те, що докази наявні в матеріалах справи взаємоузгоджуються один з одним і підстав для сумніву в їх об`єктивності та суперечливості, не вбачається. Жодних аргументованих доводів, які б викликали сумніви в об`єктивності оцінки доказів зроблених судом першої інстанції на підставі вищевказаних матеріалів справи щодо ОСОБА_1 не надано і не здобуто в процесі апеляційного розгляду, а тому підстави для визнання їх недопустимими відсутні.

З огляду на викладене, вважаю, що постанова Шевченківського районного суду м. Львова від 30 липня 2026 року, щодо ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою, а підстави для її скасування, та закриття провадження, як того просить апелянт - відсутні.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

постановив:

Постанову судді Шевченківського районного суду міста Львова від 30 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 173-2 КУпАП залишити без змін, а апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя М.Ф. Романюк