Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №757/9073/26-п — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/9073/26 Головуючий у І інстанції - Константінова К.Е.

апеляційне провадження №33/824/4152/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року суддя Київського апеляційного суду Приходько К.П., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , його захисника Софини Ігоря Володимировича, переглянув справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою Софини Ігоря Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2026 року, якою

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України,

проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та на якого накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, -

установив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №569567 від 18 січня 2026 року вбачається, що ОСОБА_1 , 18 січня 2026 року о 21 год 50 хв в м. Києві по вул. Бастіонна, 6 керував автомобілем Audi A7, д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння.

Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія проводився у встановленому Законом порядку із застосуванням приладу Alcotest 6820, результат огляду - 1,04%о.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою судді Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2026 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Софина І.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, та провадження у справі про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази законності зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , що свідчить про те, що всі процесуальні документи складені відносно нього є недопустимими та не можуть враховуватися судом.

Також зазначає, що ОСОБА_1 працівники поліції не роз`яснили процедуру проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння та не запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я.

Більше того, з відеозаписів доданих до Протоколу прослідковується, що працівники поліції не запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я.

У розмовах, що зафіксовані у відеозаписах працівники поліції пропонували пройти огляд лише на місці зупинки, та не роз`яснили ОСОБА_1 право не погодитись із результатами огляду на стан сп`яніння та пройти його у закладі охорони здоров`я.

Також звертає увагу на те, що інформація зазначена у протоколі не відповідає дійсності, зокрема, щодо керування автомобілем ОСОБА_1 18 січня 2025 року, а тому останній не може нести доказової бази щодо вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Зазначив, що окрім всього, працівники поліції спровокували ОСОБА_1 до відмови від проходження огляду в медичному закладі шляхом роз`яснення того, що огляд на місці зупинки та в медичному закладі є ідентичним, тому дана процедура є необов`язковою.

Апелянт просить також поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2026 року, посилаючись на те, що ні ОСОБА_1 ні його представник копію постанови не отримували ні наручно, ні засобами поштового зв`язку.

Про наявність даної постанови їм стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, в якому оскаржувана постанова була оприлюднена лише 15 липня 2026 року

Апеляційну скаргу було подано 22 липня 2026 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження з моменту ознайомлення в Єдиному державному реєстрі судових рішень з оскаржуваним судовим рішенням.

Перевіривши причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду, передбаченого ст. 294 КУпАП, апеляційний суд вважає можливим поновити Софині І.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 пропущений строк, оскільки пропущений він був з поважних причин.

В судовому засіданні, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник Софина І.В., доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.

Представник Печерської окружної прокуратури в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2.9. «а» Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Проте, вимоги вказаного пункту Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9. «а» ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться:

- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №569567 від 18 січня 2026 року, який складений відповідно до вимог ст. 256 КУпАП та підписаний ОСОБА_1 без жодних зауважень;

- у тесті з приладу Alcotest 6820 від 18 січня 2026 року, з результатом 1,04%о, який підписаний ОСОБА_1 без жодних зауважень;

- у акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, де міститься підпис ОСОБА_1 у графі «з результатом згоден»;

- у направленні на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

- у відеозаписі з нагрудної бодікамери поліцейського.

ОСОБА_1 своїми діями порушив п. 2.9 «а» ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст.256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Дії працівників поліції, які складали протокол, не визнано протиправними у передбачений законом спосіб.

Обставини, зазначені в протоколі повністю узгоджуються із дослідженим судом апеляційної інстанції відеозаписами із нагрудної камери (відеореєстратора) поліцейського, на якому достатньо повно відображені події, які відбувались 18 січня 2026 року за участю ОСОБА_1 .

Відеозаписи свідчать про дотримання працівниками поліції в повному обсязі Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції під час проведення її огляду та вимог ст. 266 КУпАП.

Відеозаписи є одними із об`єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення. А на відео зафіксовані подія правопорушення. Ці відеозаписи суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, вище перелічені докази узгоджуються між собою, підстав для сумнівів у їх достовірності апеляційний суд не вбачає, що в сукупності підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

З огляду на викладене, аналізуючи зазначені вище положення процесуального закону та оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав не довіряти вказаним доказам.

Наведені докази жодним чином не спростовуються іншими доказами чи матеріалами справи, в тому числі і доводами Софини І.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , та який заперечив вину останнього у вчиненні правопорушення за обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення, так і у постанові суду.

Такі пояснення є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Апеляційний суд також враховує те, що в своєму рішенні від 29 червня 2007 року по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

Невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом розцінюється як лінія захисту з метою уникнення адміністративної відповідальності.

Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів висновки суду першої інстанції та були безумовною підставою для скасування судового рішення не встановлено.

Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що постанова судді є законною та обґрунтованою, відсутні підстави для її скасування, в зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову судді - без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Клопотання Софини Ігоря Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.

Поновити Софині Ігорю Володимировичу, який діє в інтересах ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2026 року.

Апеляційну скаргу Софини Ігоря Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Київського апеляційного суду К.П. Приходько