Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №367/4373/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 367/4373/21

провадження № 22-ц/824/4817/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Д`яконової Кристини Ігорівни на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 жовтня 2025 року в складі судді Карабази Н. Ф.,

встановив:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що 16 січня 1982 року між сторонами укладено шлюб, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2020 року.

В період шлюбу ОСОБА_2 внесла до статутного фонду ТОВ «Медорт Україна» грошові кошти в сумі 399 600 грн, які були набуті у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилався на висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №6-38цс15, відповідно до якого грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформуються в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Зважаючи, що внесок ОСОБА_2 до статутного фонду ТОВ «Медорт Україна» було здійснено після державної реєстрації цього товариства 01 листопада 2005 року, тобто під час шлюбу, йому на праві спільної сумісної власності належить від 399 600 грн розміру внеску частки учасника, а саме 199 800 грн.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь розміру внеску до статутного капіталу ТОВ «Медорт Україна» у розмірі 199 800 грн.

Також просив відшкодувати судові витрати по справі.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 жовтня 2025 року вказаний позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 розміру вартості частки члена подружжя у статутному капіталі ТОВ «Медорт Україна» у розмірі 199 800 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат по сплаті судового збору.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_2 є одним із засновників ТОВ «Медорт Україна», код ЄДРПОУ: 33862723, державна реєстрація якого була здійснена 01.11.2005 року, тобто в період перебування в шлюбі з ОСОБА_1 . Розмір внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу цього товариства становить 399 600 грн.

Таким чином, позивач має право вимагати виплатити йому розміру вартості частки члена колишнього подружжя у статутному капіталі.

Суд виходив з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, оскільки, ні відповідачем, ні його представником не заявлено про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не надано жодних належних доказів щодо зміни вартості частки на час розгляду справи, зокрема її збільшення або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшення. Клопотань, щодо витребування доказів чи інформації зі сторони учасників розгляду до суду також не було подано.

21.11.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Д`яконова К. І. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 жовтня 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, засновниками ТОВ «Медорт Україна» є ТОВ «Медікал Інвестмент» - статутний внесок 60% у сумі 599 400 грн та ОСОБА_2 - статутний внесок 40% у сумі 399 600 грн.

Вказане товариство перебуває на обліку у ГУ ДПС у м. Києві, ДПІ у Шевченківському району з 08.11.2005.

При цьому в матеріалах справи не міститься квитанції/платіжного доручення на підтвердження фактичного внесення ОСОБА_2 вказаного статутного внеску у розмірі 399 600 грн до статутного капіталу ТОВ «Медорт Україна».

Відповідно до відповіді на адвокатський запит ГУ ДПС у м. Києві від 31.05.2024 - станом на 29.05.2024 по ТОВ «Медорт Україна» за останні п`ять років податкова та фінансова звітність відсутні, що унеможливлює надання інформації про прибуток (дохід) та їх копії.

В задоволенні клопотання про витребування з Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської РДА матеріалів реєстраційної справи ТОВ «Медорт Україна» з метою встановлення дійсної ринкової вартості внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Медорт Україна» судом першої інстанції було безпідставно відмовлено.

Суд першої інстанції належним чином не перевірив доводи відповідача в частині відсутності в матеріалах справи документального підтвердження внесення ОСОБА_2 внеску до статутного капіталу ТОВ «Медорт Україна», що призвело до незаконних висновків про стягнення 1/2 розміру вартості частки члена подружжя у статутному капіталі вказаного товариства.

Крім цього, судом першої інстанції безпідставно не було залучено до участі у розгляді даної справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмету спору, ТОВ «Медорт Україна» та ТОВ «Медікал Інвестмент».

Зазначає, що в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження факту внесення ОСОБА_2 грошових коштів до статутного капіталу ТОВ «Медорт Україна» у розмірі 399 600 грн.

Враховуючи відсутність доказів, які підтверджують реальну вартість розміру внеску ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «Медорт Україна», суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого та передчасного висновку про задоволення позову.

12.01.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Кєєр О. С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.

Вважає доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у витребуванні доказів необґрунтованими, оскільки заявлене відповідачем клопотання було подане з істотним порушенням як матеріального, так і процесуального порядку отримання відповідних документів.

Відмова суду першої інстанції у задоволенні клопотання про витребування доказів була зумовлена сукупністю обґрунтованих підстав, а саме: порушення відповідачем установленого законом порядку отримання документів, неналежним способом звернення до органу державної реєстрації, а також пропуском процесуального строку без заявлення клопотання про його поновлення. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував зазначені порушення та правомірно відмовив у його задоволенні.

Щодо встановлення реальності вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «Медорт Україна» звертає увагу на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16-ц, постановах Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі №334/9558/15-ц, від 12 червня 2024 року у справі №761/13252/20.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Д`яконова К. І. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Кєєр О. С. просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 січня 1982 року, який було розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року ( справа №761/42234/19).

Згідно з відомостями витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 01.11.2005 проведена державна реєстрація юридичної особи ТОВ «Медорт Україна», розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) та розмір частки кожного із засновників (учасників) - 999 000 грн; засновники: ТОВ «Медікал Інвестмент», розмір частки засновника (учасника) - 599 400 грн; ОСОБА_2 , розмір частки засновника (учасника) - 399 600 грн (а.с. 87 т.1).

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Судом першої інстанції встановлено що ОСОБА_2 є одним із засновників ТОВ «Медорт Україна», розмір її частки засновника у статутному (складеному) капіталі юридичної особи складає 399 600 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є одним із засновників ТОВ «Медорт Україна», розмір її частки засновника складає 399 600 грн.

Вирішуючи вимоги про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації частини розміру частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «Медорт Україна», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , здійснила внесок до статутного фонду товариства у розмірі 399 600 грн.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що ці кошти належали до особистих коштів відповідача, а отже, на них поширюється презумпція спільного сумісного майна подружжя й позивач має право на грошову компенсацію половини вартості цієї частки у розмірі 199 800 грн.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.

Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.

Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»).

У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.

Інший з подружжя, який був співвласником майна, внесеного у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами (частина перша статті 149 ЦК України).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість стягнення на користь іншого із подружжя вартості частки члена подружжя у статутному капіталі, визначену на дату пред`явлення позовних вимог.

Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16 (провадження № 14-70цс22).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, та зазначила, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Частково подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 08 травня 2019 року в справі № 683/886/16-ц (провадження № 61-45908св18) та від 15 червня 2022 року в справі № 450/624/15-ц (провадження № 61-14887св20).

Відповідно до частини восьмої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.

ОСОБА_2 не спростувала того, що заявлений розмір позовних вимог щодо стягнення з неї 199 800 грн не відповідає вартості її частки у статутному капіталі товариства.

На вказаному наголошує Велика Палата Верховного Суду у пункті 87 постанови від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16 (провадження № 14-70цс22).

У пункті 101 вищевказаної постанови зроблено правовий висновок про те, що суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилася (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції по суті вирішення заявленої позовної вимоги є вірними.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи документального підтвердження факту внесення ОСОБА_2 грошових коштів до статутного капіталу ТОВ «Медорт Україна» у розмірі 399 600 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2024 представник відповідача - адвокат Д`яконова К. І. звернулась засобами поштового зв`язку до Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської РДА з адвокатським запитом, в якому просила надати завірену копію матеріалів реєстраційної справи ТОВ «Медорт Україна», ЄДРПОУ 33862723, юридична адреса: м. Київ, вул. Котовського, б. 11, зареєстровано 01.11.2005, реєстраційний номер 14151020000008209 (а.с. 247, 248 т.1).

14.08.2024 представник відповідача - адвокат Д`яконова К. І. звернулась до суду з клопотанням про витребування доказів. Просила витребувати з Відділу питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківської РДА копії матеріалів реєстраційної справи ТОВ «Медорт Україна», ЄДРПОУ 33862723, юридична адреса: м. Київ, вул. Котовського, б. 11, зареєстровано 01.11.2005, реєстраційний номер 14151020000008209 (а.с. 4,5 т.2).

Клопотання обґрунтовувала необхідністю встановлення дійсної ринкової вартості частки ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «Медорт Україна».

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 частини другої статті 84 ЦПК України у клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Разом з тим, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав.

Таким чином, суд не зобов`язаний задовольняти будь-які клопотання сторін у справі, суд має визначити, чи стосується доказ предмету доказуванню, його необхідність для встановлення істотних обставин справи, чи є в учасника справи перешкоди у наданні доказу та чи не спрямоване вказане клопотання на безпідставне затягування розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є керівником та представником ТОВ «Медорт України», а тому не була позбавлена можливості надати відповідні докази, які стосуються предмета доказування в цій справі. Доказів існування перешкод в отриманні нею матеріалів реєстраційної справи товариства, керівником та учасником якого вона є, матеріали справи не містять.

Та обставина, що адвокат Д`яконова К. І. не отримала відповідь на свій адвокатський запит, за відсутності доказів звернення до уповноваженої особи про отримання матеріалів реєстраційної справи у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 05 травня 2023 року №1692/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 травня 2023 р. за №750/39806, не свідчить про існування у сторони відповідача перешкод в отриманні відповідних доказів самостійно та як наслідок про необґрунтовану відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання про їх витребування.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо незалучення до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних позовних вимог щодо предмету спору ТОВ «Медорт Україна» та ТОВ «Медікал Інвестмент» підлягають відхиленню, оскільки судове рішення в даній справі не впливає на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків судів першої інстанції не спростовують.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржене судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Д`яконової Кристини Ігорівни залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 21.09.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук