Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №359/9390/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 359/9390/24

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/1821/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сеніна Вадима Юрійовича на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області віл 13 червня 2025 року (суддя Журавський В.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Остапенко Євгенія Євгенівна про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,

установив:

у серпні 2024 року позивачка звернулась до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини.

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка посилалася на те, що 7 вересня 2013 року між нею та ОСОБА_3 був укладений шлюб. У лютому 2022 року ОСОБА_3 добровільно вступив до лав Збройних Сил України для захисту Батьківщини від повномасштабного вторгнення військ російської федерації в Україну. 5 грудня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 їй вручено сповіщення про те, що її чоловік, молодший сержант ОСОБА_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в населеному пункті Ковалівка Сватівського району Луганської області. 13 грудня 2022 року Бориспільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 .

Позивачка зазначала, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина. Оскільки ОСОБА_3 за свого життя не склав заповіту, то право на спадкування одержують особи першої черги права на спадкування за законом, якими є вона та його батько ОСОБА_1 , який звернувся із письмовою завою до приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу про прийняття спадщини за законом, тому він вважається таким, що прийняв спадщину.

Позивачка стверджувала, що оскільки вона на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_3 у житловому будинку АДРЕСА_1 , вона вважається такою, що відповідно до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину, до

складу якої увійшли 2/5 частки на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , а також грошові вклади, що знаходяться на рахунках у банківській установі.

Позивачка зазначала, що 25 травня 2024 року вона звернулась до приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Остапенко Є.Є. із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на частину спадкового майна, однак 27 травня 2024 року нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії та відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_3 , оскільки вона не була зареєстрована за однією адресою з померлим, а заява про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк від неї до нотаріуса не надходила.

Позивачка, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, зазначала, що відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця, не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем.

Позивачка стверджувала, що з листопада 2017 року і до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України вони з ОСОБА_3 проживали у будинку АДРЕСА_1 . При цьому, відсутність ОСОБА_3 за вказаною адресою в період проходження ним військової служби у Збройних Силах України, не свідчить про припинення їх постійного проживання за однією адресою. Більше того, саме ця адреса була вказана у сповіщенні сім`ї від ІНФОРМАЦІЯ_3 від 5 грудня 2022 року.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року позов задоволено, встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини, та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 212грн.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сенін В.Ю. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Представник відповідача вважає, що під час судового розгляду не встановлено та належними і допустимими доказами не доведено факт постійного проживання позивачки та загиблого ОСОБА_3 . Зокрема, даний факт не підтвердили свідки з боку позивачки, допитані у судовому засіданні, які не змогли повідомити, де та у якому підрозділі служив ОСОБА_3 , чи мав татуювання, а свідок ОСОБА_4 зазначила, що взагалі не знала, що ОСОБА_3 перебував на військовій службі. Свідок ОСОБА_5 , у свою чергу, зазначила, що відвідувала будинок позивачки, яка є її свекрухою, один раз на місяць, однак також не змогла пригадати будь-яких фактів про ОСОБА_3 . При цьому, суд першої інстанції поклав вказані покази свідків в основу свого рішення, яким визнав доведеним факт спільного проживання позивачки та ОСОБА_3 .

Представник відповідача посилається на те, що жодної фотографії, жодної особистої індивідуальної речі, засобів особистої гігієни, опису особливих прикмет, тощо, позивачкою не надано. Більше того, з листа військової частини НОМЕР_1 , де проходив службу ОСОБА_3 , вбачається, що в заповненій анкеті щодо даних про членів сім`ї, ОСОБА_3 вказав лише відомості про його сестру - ОСОБА_6 . Дійсно, саме позивачка отримала сповіщення про смерть ОСОБА_3 і вказана в ньому саме її адреса, однак вона отримала це сповіщення безпосередньо у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , тоді як у листі військової частини, надісланому до

ІНФОРМАЦІЯ_3 було вказано про необхідність сповістити сім`ю молодшого сержанта ОСОБА_3 , яка проживає у АДРЕСА_3 . Крім того, похований ОСОБА_3 саме у селі Велика Олександрівка, де й проживає його родина.

Представник відповідача зазначає, що похованням ОСОБА_3 займалась його сестра - ОСОБА_6 , крім цього, факт постійного проживання ОСОБА_3 зі своєю сестрою підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов від 15 грудня 2022 року № 02-14/2312, складеним депутатом Пристоличної сільської ради Стецюком А.М. і даними довідки цієї ж ради.

Представник відповідача вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що до повноважень органу місцевого самоврядування не належить видача подібних довідок, а отже такий доказ є недопустимим. Однак, за змістом ч. 2 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», депутат, представляючи інтереси громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворених нею органів, при цьому депутат не обмежений повноваженнями та правами виключно того виборчого округу, за яким закріплений. Також, згідно даних, які містяться на порталі «Дія», довідки про фактичне місце проживання особи можуть видаватись саме органами місцевого самоврядування.

Представник відповідача зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги покази свідків зі сторони відповідача, зокрема свідка ОСОБА_7 , який є сусідом ОСОБА_6 , який підтвердив факт проживання ОСОБА_3 із сестрою з серпня 2019 року. Аналогічні покази надали й інший сусід ОСОБА_6 - ОСОБА_8 , її сестра - ОСОБА_9 , а також депутат Пристоличної сільської ради Бориспільського району ОСОБА_18.

Крім цього, представник відповідача посилається на те, що позивачкою був обраний невірний спосіб судового захисту, оскільки вона, будучи офіційною дружиною загиблого ОСОБА_3 , тобто спадкоємцем першої черги, просить встановити факт їх спільного проживання протягом п`яти років, фактично прирівнявши себе до спадкоємиці четвертої черги. Отже, подача даного позову, замість позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, є неефективним способом судового захисту та самостійною підставою для відмови у позові.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Третя особа - приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Остапенко Є.Є., будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету (а.с.119, т.2), у судове засідання не з`явилась, клопотання про відкладення розгляд не подала, тому відповідно до положення ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у її відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників відповідача ОСОБА_1 - адвокатів Дігтяра О.В. та Сеніна В.Ю., які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Ковальчука С.М., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 7 вересня 2013 року ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_10 ) та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області 7 вересня 2013 року (с.с.9 т. 1).

05 грудня 2022 року на адресу ОСОБА_2 надіслано сповіщення сім`ї про загибель чоловіка, молодшого сержанта ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в населеному пункті Ковалівка, Сватівського району Луганської області (с.с.11 т. 1).

Факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , також підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть, виданого 13 грудня 2022 року, серія НОМЕР_3 (с.с.10 т. 1).

Відповідач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_4 , виданого 27 червня 1977 року Славнянською сільською радою Вінницької області (с.с.62 т. 1).

ОСОБА_6 є рідною сестрою ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження та реєстрацію шлюбу (с.с.162, 163 т. 1).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 2/5 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , та на грошові кошти, що знаходяться на рахунках АТ КБ «ПриватБанк».

18 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Остапенко Є.Є. із заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_3 , на підставі якої була заведена спадкова справа № 6/2023 (с.с.48-250 т.1).

25 травня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округуОстапенко Є.Є. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна, що залишилося після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_3 (с.с.245 т. 1).

Постановою приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Остапенко Є.Є. №90/02-31 від 27 травня 2024 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка - ОСОБА_3 , з посиланням на те, що спадкоємець ОСОБА_2 у встановлений ст.1270 ЦК України шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини не подала, на момент смерті спадкодавця не була зареєстрована з останнім за однією адресою (с.с.13-15 т. 1).

Як убачається із копії паспорту ОСОБА_2 , на час смерті ОСОБА_3 вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 (с.с.20 т. 1).

Відповідно до довідки Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області №01-16/505 від 18 квітня 2023 року, з 2 вересня 1997 року по день смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . На час смерті ОСОБА_3 за зазначеною адресою також був зареєстрований його батько ОСОБА_1 (с.с.65 т. 1).

Відповідно до акту №02-14/2312 обстеження житлово-побутових умов, складеного 15 грудня 2022 року депутатом Пристоличної сільської ради Бориспільського району Стецюком А.М., з 30 серпня 2019 року по день смерті ОСОБА_3 фактично проживав за адресою: АДРЕСА_3 , а зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_2 . Разом з ним проживали: ОСОБА_6 (сестра); ОСОБА_11 (зять); ОСОБА_12 (племінник). В акті також зазначено, що ОСОБА_3 разом з сестрою ОСОБА_6 вели спільне господарство (с.с.6 т.2).

Відповідно до довідки Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області №2597 від 15 грудня 2022 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 30 серпня 2019 року до дня смерті постійно проживав разом з родиною сестри ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_3 , а зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_2 (с.с.7 т.2).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_5 №305 від 16 грудня 2022 року, ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_3 (с.с.8 т.2).

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов, складеного 23 грудня 2024 року депутатом Бориспільської міської ради Байчасом В.М., зі слів сусідів: ОСОБА_13 , ОСОБА_4 , з 2017 року по день смерті ОСОБА_3 проживав разом із ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.45 т. 2).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою підтверджено належними та допустимими доказами факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає про наступне.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Стаття 1216 ЦК України визначає, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За обставинами даної справи ОСОБА_3 заповіту не склав, тому його спадщина спадкується за законом.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам надано роз`яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Постійне місце проживання може відрізнятися від зареєстрованого місця проживання, а в спірних правовідносинах вирішальне правове значення має факт постійного спільного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем, а не реєстрація місця проживання.

Якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батько спадкодавця - відповідач ОСОБА_3 та дружина спадкодавця - позивачка ОСОБА_2 .

Матеріали справи не місять доказів наявності у загиблого ОСОБА_3 дітей.

Відповідач ОСОБА_3 у встановленому законом порядку та у передбачений ст.1270 ЦК України шестимісячний строк, а саме, 18 квітня 2023 року, звернувся до приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Остапенко Є.Є. із заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_3 , а отже є таким що прийняв спадщину.

Натомість позивачка із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Остапенко Є.Є. лише 25 травня 2024 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановленого ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини.

Враховуючи, що позивачка ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_3 були зареєстрованими за різними адресами місця проживання, нотаріус відмовила позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Звертаючись до суду з даним позов, позивачка посилалася на те, що перебуваючи із ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, з листопада 2017 року до моменту вступу ОСОБА_3 на службу до лав Збройних Сил України в кінці лютого 2022 року під час загальної мобілізації, вони проживали однією сім`єю у житловому будинку АДРЕСА_1 , а тому вона фактично прийняла спадщину ОСОБА_3 відповідно до положень ч.3 ст.1268 ЦК України.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що з серпня 2019 року ОСОБА_3 припинив з позивачкою шлюбно-сімейні відносини та змінив своє місце проживання і фактично став проживати зі своєю рідною сестрою ОСОБА_6 та її родиною.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає.

Аналіз положень частини 3 статті 1268 ЦК України та частини першої статті 1269 ЦК України дає підстави для висновку, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подання нотаріусу заяви про її прийняття.

Таким чином, законом встановлено лише два способи прийняття спадщини: подання відповідної заяви нотаріусу (стаття 1269 ЦК України) або постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України). Причому постійне проживання зі спадкодавцем має бути належним чином підтверджене.

Положення частин третьої, четвертої статті 1268 ЦК України містять правову презумпцію прийняття спадщини, зміст якої становить припущення про те, що певні спадкоємці вважаються такими, що прийняли спадщину без спеціального волевиявлення про це.

Презумпція прийняття спадщини може бути застосована лише щодо спадкоємців, які постійно проживали зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а також малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Існування зазначеної презумпції можливе за умови, що такі спадкоємці не відмовилися від прийняття спадщини в установленому законодавством порядку.

Установлення законом презумпції прийняття спадщини, зумовлене одним лише фактом спільного й постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, є своєрідним «способом» прийняття спадщини. У такому випадку спадкоємець набуває право на спадщину автоматично, не висловлюючи при цьому волі на прийняття спадщини, що не узгоджується з правовою природою акта прийняття спадщини, який є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття цивільних прав та обов`язків.

Як і будь-яка презумпція, презумпція прийняття спадщини може бути спростована. Зокрема, інша сторона може заперечувати факт-основу презумпції, а саме факт спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 130/263/20.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності

дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, на підставі яких суд міг би встановити факт постійного проживання позивачки разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що з 2019 року по день смерті ОСОБА_3 фактично проживав разом зі своєю сестрою ОСОБА_6 та її родиною, за адресою: АДРЕСА_3 , та вів із нею (сестрою) спільне господарство.

Натомість позивачкою суду не було надано належних та достатніх доказів, що у вказаний період часу вона проживала разом з чоловіком.

Суд першої інстанції вважав, що посилання позивачки підтверджені поясненнями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Прослухавши пояснення зазначених свідків, надані під час розгляду справи судом першої інстанції, апеляційний суд встановив наступне.

Свідок ОСОБА_5 (невістка позивачки) пояснила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одружились у 2013 році, у 2017 році переїхали до с. Рогозів, Бориспільського району, Київської області, де проживали до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України (лютий 2022 року). Вона їх відвідувала 1-2 рази на місяць, сварок не бачила. ОСОБА_3 завжди перебував у даному житлі. Після вступу ОСОБА_3 до лав ЗСУ, вона останнього особисто не бачила, але від ОСОБА_2 чула, що ОСОБА_3 періодично телефонував ОСОБА_2 , приїздив до неї та перераховував їй грошові кошти. Особисті речі ОСОБА_3 зберігалися у будинку, в якому він проживав разом із позивачкою. Пам`ятає, що у ОСОБА_3 є татуювання, але яке саме не пригадує. Де працював ОСОБА_3 не знає, проте, зі слів ОСОБА_2 їй відомо, що ОСОБА_3 іноді підробляв та їздив на заробітки до Польщі.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_4 (сусідка позивачки, проживає через дві хати) до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України (24 лютого 2022 року) часто бачилася та спілкувалася із позивачкою та ОСОБА_3 , а після жодного разу його не бачила. У дома в ОСОБА_14 була дуже рідко, іноді заходила до них робити позивачці уколи. Їй відомо, що з 2017 року ОСОБА_3 почав проживати разом з позивачкою у зазначеному будинку в с. Рогозів. До призову ОСОБА_3 на військову службу, регулярно (кілька разів на тиждень) зустрічала ОСОБА_3 на зупинці. Де працював ОСОБА_3 , їй невідомо, татуювання на його тілі не бачила. Про загибель ОСОБА_3 їй повідомила мати позивачки. З приводу складеного депутатського акту, обставин його складання та точної дати не пам`ятає.

Разом з тим, будь-яких доказів, які б підтвердили пояснення свідків, позивачка суду не надала.

Матеріали справи не містять спільних фото позивачки з чоловіком, підтвердження його грошових переказів або навідування позивачки спадкодавцем у період його відпустки, наявність особистих речей спадкодавця за місцем проживання позивачки.

Також матеріали справи свідчать, що похованням ОСОБА_3 займалася його сестра, а не позивачка.

Наданий суду акт обстеження житлово-побутових умов, складений 23 грудня 2024 року депутатом Бориспільської міської ради Байчасом В.М., тобто через два роки після смерті ОСОБА_3 .

При цьому, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки поясненням свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , який є депутатом Пристоличної сільської ради Бориспільського району та яким було складено акт обстеження житлово-побутових умов №02-14/2312 від 15 грудня 2022 року.

Так, згідно пояснень свідка ОСОБА_15 , з 2019 року до моменту мобілізації (лютий 2022 року) ОСОБА_3 проживав у своєї сестри за адресою: АДРЕСА_3 . Все господарство у вказаному будинку було на ОСОБА_3 , який допомагав свідку по сусідські. Працював ОСОБА_3 там же, у с. Велика Олександрівка, Бориспільського району, Київської області. Зазначає, що спілкувався із ОСОБА_3 часто (3, 4 рази на тиждень). Неодноразово бачив ОСОБА_3 вранці та пізно у ввечері, що доводить те, що він проживав у сестри. При цьому, при спілкуванні ОСОБА_3 повідомив його про те, що розлучився із дружиною ОСОБА_2 . За час служби у лавах ЗСУ, ОСОБА_3 декілька разів приїздив (навідувався) днів на 10 до будинку, де проживала його сестра ОСОБА_6 . Похорони проводилися у с. Велика Олександрівка, Бориспільського району, Київської області, на якому були присутні майже всі жителі села, та на яких вручався прапор батьку ОСОБА_3 - ОСОБА_1 . Особисто позивачку не знає, чув, що вона вигнала ОСОБА_3 та не проживає з ним з 2019 року. ОСОБА_3 проживав із сестрою ОСОБА_6 , її чоловіком та сином. Стверджує, що жили вони однією сім`єю. Також вказує, що ОСОБА_3 працював слюсарем на підприємстві у цьому селі. Чи їздив ОСОБА_3 у с. Рогозів, він не знає, власного автомобіля ОСОБА_3 не мав. Натомість він чув особисто від ОСОБА_3 , що останній має намір розлучитися із позивачкою та одружитися на іншій дівчині.

Свідок ОСОБА_9 пояснила, що з 2019 року ОСОБА_3 проживав у сестри ОСОБА_19, після того, як його вигнала дружина (позивачка). Бачила його у селі Велика Олександрівка, де і працював. Сестра йому все купувала, а він допомагав останній по господарстві. У відпустку, під час служби у лавах ЗСУ, ОСОБА_3 приїздив у с. Велика Олександрівка. Зазначає, що бачила позивачку на похоронах, проте, остання участі в їх організації не приймала. Тіло у с. Рогозів не возили. Також наголошує, що ОСОБА_3 мав іншу жінку та мав намір з нею одружитися. Навідувалася до будинку ОСОБА_3 та його сестри один раз на тиждень, бо хворів її брат (чоловік сестри ОСОБА_3 - ОСОБА_19).

Свідок ОСОБА_16 надав свідчення, що під час ротації ОСОБА_3 , поїхав з ним до села Велика Олександрівка для ремонту авто (червень 2022 року). Під час відпустки ОСОБА_3 їздив до сестри. З приводу проживання ОСОБА_3 йому нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_7 зазначив, що знає ОСОБА_3 давно. З серпня 2019 року останній проживав у селі Велика Олександрівка. Працював спочатку в охороні, а потім слюсарем. Вступив до лав ЗСУ добровольцем. У відпустку приїздив до села Велика Олександрівка. ОСОБА_3 йому повідомив, що з жінкою більше не проживає, а його речі знаходяться у сестри. Оскільки чоловік сестри хворів, тому він ( ОСОБА_3 ) допомагав сестрі по господарству. Також стверджує, що у с. Велика Олександрівка ОСОБА_3 зустрічався з іншою дівчиною, з якою він проводив час, святкування свят, яка також направляла йому посилки, коли він перебував на службі. Про стосунки з позивачкою йому нічого не відомо. ОСОБА_3 похований у селі Велика Олександрівка.

Крім того, в суді першої інстанції був допитаний у якості свідка ОСОБА_17 , який є депутатом Пристоличної сільської ради Бориспільського району та яким було складено акт обстеження житлово-побутових умов №02-14/2312 від 15 грудня 2022 року який стверджував про те, що з 2019 року ОСОБА_3 проживає у своєї сестри в селі Велика Олександрівка. Він особисто був за адресою проживання ОСОБА_3 ,

спілкувався із сусідами, за наслідками чого склав вказаний акт. При цьому пояснив, що оскільки письмові пояснення у сусідів він не відбирав, тому про пояснення свідків не відображено у складеному ним акті. Крім того, на його думку, у зазначеному акті не потрібно вказувати (зазначати) сусідів. Також вказував, що ОСОБА_3 , перебуваючи на служби у лавах ЗСУ, під час відпустки, приїздив до своєї сестри у село Велика Олександрівка. Сільрада допомагала йому ремонтувати службовий автомобіль. Похований ОСОБА_3 у селі Велика Олександрівка.

Отже, із змісту вказаних свідчень вбачається, що з 2019 року ОСОБА_3 припинив спільне проживання з позивачкою, проживав у будинку своєї сестри. Після мобілізації у відпустки приїздив до с. Велика Олександрівка.

Згідно документів військової частини НОМЕР_5 , місцем проживання ОСОБА_3 зазначено с. Велика Олександрівка, Бориспільського району, Київської області.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що під час судового розгляду позивачкою не було надано беззаперечних доказів у підтвердження своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов`язком, а відповідачем надані докази, які спростовують твердження позивачки.

Не доведення позовних вимог є підставою для відмови в позові.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сеніна Вадима Юрійовича задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Остапенко Євгенія Євгенівна про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук