Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №620/6629/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/6629/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі також – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі також –відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме: за період з 29.11.2020 по 29.05.2021 включно;

- стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 124835, 28 грн;

- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення;

- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення - за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати - 29.05.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні є підставою для виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу.

15.06.2026 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилам спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки положення статей 116 та 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на спірні правовідносини, які пов`язані із здійсненням виплат на виконання рішення суду, не розповсюджуються.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , та наказом від 27.11.2020 № 253 звільнений зі служби з 28.11.2020, що підтверджується матеріалами справи.

Однак відповідачем не повністю проведений розрахунок з позивачем при звільненні зі служби, у зв`язку із чим позивач змушений був звернутися до суду.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 у справі № 620/8564/25 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 1585,05 гривень в місяць за період з 01.03.2018 по 28.11.2020 включно відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

29.05.2026, на виконання вказаного рішення суду, відповідачем проведено виплату у сумі 40194,83 грн, що підтверджується випискою банку.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Водночас, ні Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця. Зазначені нормативні акти не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статтей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби зокрема.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Крім того, за змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 у справі №810/451/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, буквальний аналіз норми статті 116 КЗпП України у взаємозв`язку з нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, дає підстави для висновку, що у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зі статтею 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за увесь час затримки проведення розрахунку.

Отже, не проведення відповідачем у день звільнення позивача з військової служби виплати належних при звільненні сум доводить протиправність такої бездіяльності та обґрунтованість застосування наслідків згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Як встановлено судом, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні.

Вказана сума (40194,83 грн) виплачена відповідачем 29.05.2026.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 28.11.2020 (в день звільнення з військової служби), а 29.05.2026, тобто із затримкою.

Враховуючи, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки з ним повного розрахунку при звільненні за спірний період.

У свою чергу середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Однак сторонами до позову не надана довідка про розмір середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, що унеможливлює суд правильно визначити суму, яке підлягає стягненню.

Посилання позивача у позовній заяві на відомості про доходи, надані податковим органом, з яких проведений розрахунок середнього заробітку за час затримки при звільненні, як на підставу визначення конкретної суми (124835,28 грн), суд до уваги не бере, оскільки саме Порядок № 100 передбачає обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, а відповідно до частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення - за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати - 29.05.2026, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 за №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі – Порядок №159).

Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (відповідачем) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 по справі №816/379/16, від 30.09.2020 по справі №280/676/19, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Яке вже встановив суд, 29.05.2026 ВЧ НОМЕР_1 позивачу перераховано на картковий рахунок суму 40194,83 грн, що підтверджується інформацією з банку.

Отже, зважаючи на те, що в рамках розгляду даної справи встановлено наявність факту несвоєчасної виплати позивачу сум грошового забезпечення, останній має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, а відповідач - обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

При цьому нарахування та виплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підлягає за період з 01.03.2018 по день, що передує остаточному розрахунку, тобто по 28.05.2026, а не як просить позивач у позові (29.05.2026).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у проведенні ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.11.2020 по 29.05.2021.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки по день її фактичної виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по 28.05.2026.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлено 18 вересня 2026 року.

Суддя І.І. Соломко