Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №334/7703/20 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 08.09.2026 Справа № 334/7703/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 334/7703/20 Головуючий у І інстанції: Добрєв М.В.

Провадження № 22-ц/807/1846/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – ОСОБА_2 – на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води,

У С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2020 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Концерн «МТМ» діє на підставі статуту, основною метою діяльності є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально - економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Концерн «МТМ» є виконавцем послуг з виробництва та постачання теплової енергії, призначеної для централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води), що постачається до житлового приміщення відповідачів шляхом транспортування через магістральні теплові мережі та внутрішньодомові розподільчі системи.

Незважаючи на відсутність письмового договору, фактично між сторонами існували правовідносини щодо надання послуги з централізованого опалення, тому у відповідачів існує зобов`язання з оплати отриманих послуг.

Постачальник безперебійно в межах опалювального сезону надавав споживачам послугу з централізованого опалення, а також постійно надавав послугу з централізованого постачання гарячої води.

Так, у період з березня 2015 до жовтня 2020 року Концерн «МТМ» надав послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкають відповідачі на загальну суму в розмірі 101470,10 грн.

За вказаний період споживачі не здійснили жодної оплати наданих послуг, тому сума заборгованості складає 101470,10 грн.

Посилаючись на означені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь концерну заборгованість за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води), наданих за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 101470,10 грн, а також судовий збір у розмірі 2102 грн.

Заочним рішенням від 30 березня 2021 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя задовольнив позов.

Стягнув солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) в сумі 101470,10 грн, а також судовий збір в загальному розмірі 2102 грн – по 700,66 грн з кожного.

Ухвалою від 23 червня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тихомирової М.О. – про перегляд заочного рішення.

Не погоджуючись із вищезазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тихомирової М.О. – через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2021 року та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог; застосувати строк позовної давності до вимог Концерну «МТМ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) за період з 01 березня 2015 до 01 жовтня 2017 з централізованого опалення – в розмірі 10460,47 грн, з гарячого водопостачання - 27577,02 грн та стягнути заборгованість за послуги централізованого опалення за період з 01.10.2017 до 01.10.2020 з ОСОБА_5 в розмірі 9484,89 грн, з ОСОБА_1 – в розмірі 9484,89 грн; заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01.10.2017 до 01.10.2020 з ОСОБА_4 – в розмірі 26834 грн, за період з 01.07.2018 до 01.10.2020 з ОСОБА_1 – в розмірі 17628,83 грн

Також ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тихомирової М.О. – просив стягнути з позивача судові витрати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Концерн «МТМ» не направляв ОСОБА_1 проекту відповідного договору і матеріали справи таких доказів не містять. Крім того, з травня-червня 2016 року до 01 липня 2018 року ОСОБА_1 перебував за межами України та фактично не користувався послугами Концерну, тому солідарне стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за цей період не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Тихомирової М.О. – звертає увагу апеляційного суду на порушення права відповідачів на справедливий суд, гарантований статтями 3, 55, 129 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і статтею 1 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки відповідачі не були належним чином повідомлені про розгляд справи. Крім того, неналежне повідомлення позбавило відповідачів можливості заявити про пропуск позивачем позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за централізоване опалення та постачання гарячої води з 01 березня 2015 до жовтня 2017 року.

Також апелянт зазначає, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим, стягнення з неї заборгованості є неможливим.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Тихомирова М.О. – наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та частковому задоволені позову у зв`язку з пропуском позовної давності.

Концерн «МТМ» свого представника в судове засідання не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до вимог чинного законодавства. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Задовольняючи позовні вимоги Концерну «МТМ» та стягуючи солідарно з відповідачів заборгованість за спожиті послуги з опалення та гарячого водопостачання, суд першої інстанції правильно визначився із нормами матеріального права, встановивши, що відповідачі є споживачами послуг з постачання централізованого опалення та гарячої води, проте суд виходив з обґрунтованості таких вимог у період з 01 березня 2015 року до березня 2017 року, однак колегія суддів вважає, що в цій справі є підстави для застосування строку позовної давності до вимог за вказаний період з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що за рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 200 від 28.04.2011 «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг», у м. Запоріжжі з 01.04.2011 виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, підігріву питної води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».

Статутом Концерну «МТМ» передбачено, що основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально - економічних інтересів трудового колективу концерну.

Концерн «МТМ» у період з березня 2015 року до жовтня 2020 року надав послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) за адресою: АДРЕСА_1 , де мешкають відповідачі, на загальну суму 101470,10 грн.

Споживачі за вказаний період не здійснили жодної оплати за надані послуги, у зв`язку з чим, утворилася заборгованість в розмірі 101470,10 грн.

За вказаний період заперечень з боку споживачів на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення на адресу концерну не надходило.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Таким чином, між позивачем та відповідачами виникли відносини, що породжують цивільні права та обов`язки, оскільки позивач надає житлово-комунальні послуги до квартири, в якій зареєстровані відповідачі, а відповідачі ними користуються.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, одностороння відмова не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов`язки зазначених учасників відносин регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

За умовами ст. 68 Житлового кодексу України та ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» закріплено обов`язок споживача оплачувати вказані послуги.

Згідно з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі – Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 за № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання.

Відповідно до Правил, централізоване опалення – це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Таким чином, позивач є виконавцем з надання послуг з теплопостачання та надавав послуги з централізованого теплопостачання у приміщення квартири відповідачів.

Відповідно до п. 29 Правил споживач має право на несплату вартості послуг лише в разі їх ненадання виконавцем або припинення надання у встановленому порядку за письмовою заявою споживача.

Доказів ненадання виконавцем або припинення надання вказаних послуг суду не надано.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд першої інстанції встановив, що позивач виконував свій обов`язок з надання послуг, відповідачі ними користувались, а тому виходячи із вищенаведених вимог законодавства відповідачі були зобов`язані своєчасно вносити плату за надані комунальні послуги.

Проте, відповідачі ці зобов`язання не виконували неналежним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем.

Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, а також наявності підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Концерн «МТМ» був обізнаний, що відповідачі протягом тривалого часу не здійснювали оплату за надані послуги, оскільки на рахунок позивача не надходили відповідні грошові кошти.

Відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнений пунктом 12, набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на території України був встановлений карантин.

Дія карантину продовжена до 31 грудня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями).

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що позовна давність за вимогами Концерну «МТМ» за період з 01 березня 2015 року до 01 квітня 2017 рокусплила.

П. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» і від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 20 вересня 2018 року № 14-280цс18.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

У рішенні у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року (BELLET v. FRANCE), серія А, № 333-B, ) ЄСПЛ вказав, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (рішення ЄСПЛ від 03 жовтня 2019 року у справі «Харченко проти України», заява № 37666/13, §§ 6, 7).

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження належного повідомлення відповідачів судом першої інстанції справи про дату та час призначення судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування зазначеного рішення, а також для прийняття заяви ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності.

Так, за розрахунком позивача, заборгованість відповідачів перед позивачем за надання послуги опалення та гарячого водопостачання за період з березня 2015 року до жовтня 2020 року складає 101470,10 грн, однак, у зв`язку з пропуском позовної давності, заборгованість слід стягнути за період з 01 квітня 2017 року до жовтня 2020 року, отже, не підлягають задоволенню вимоги щодо нарахування 10460,47 грн за опалення, та 20049,11 грн за гаряче водопостачання, нараховані до 01 квітня 2017 року, тому розмір заборгованості, яку слід стягнути на користь Концерну «МТМ» з відповідачів складає 70960,52 грн (101470,10 грн - (10460,47 грн + 20049,11 грн).

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

За поясненнями апелянта, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, оскільки рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води з відповідачів ухвалено з порушенням норм процесуального права, воно відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог Концерну «МТМ» за період з квітня 2017 року до жовтня 2020 року.

Оскільки апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нової постанови про часткове задоволення позову, а на час ухвалення постанови ОСОБА_3 померла, провадження у справі за позовними вимогами Концерну МТМ до ОСОБА_3 слід закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи пропорційність задоволення позовних вимог (69,9%), відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати, понесені Концерном «МТМ» за подання позовної заяви в сумі 1469,30 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (по 734,65 грн з кожного).

Ухвалою від 14 липня 2026 року Запорізький апеляційний суд відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору в розмірі 2522,40 грн, але не більше, ніж до ухвалення судового рішення у справі, тому з огляду на пропорційність задоволених вимог апеляційної скарги, з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 1763,16 грн (2522,40 х 69,9% )

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 березня 2021 року– скасувати. Ухвалити нову постанову, якою:

«Позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води – задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води (підігріву питної води) у розмірі 70960 (сімдесят тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень 52 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в загальному розмірі 1469,30 гривень – по 734 (сімсот тридцять чотири) гривні 65 копійок з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1763 (одна тисяча сімсот шістдесят три) гривні 16 копійок.

Провадження у справі за позовними вимогами Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води – закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18 вересня 2026 року.

Головуючий

Судді