Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №331/1017/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 08.09.2026 Справа № 331/1017/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 331/1017/25 Головуючий у І інстанції: Фісун Н.В.

Провадження № 22-ц/807/1764/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В,

Кухаря С.В.,

секретар Волчанова І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бондаря Іллі Михайловича – на додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року та ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Губорєва Кирила Сергійовича – на додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, в якому просила суд стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 1000 грн та витрати на правничу допомогу.

У березні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, в якому просила суд стягнути з них моральну шкоду в розмірі 20000 грн, по 10000 грн з кожного, судові витрати просила покласти на відповідачів.

Рішенням від 04 травня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

У травні 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бондаря І.М. – звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення.

В обґрунтування заяви зазначено, що 29.01.2025 ОСОБА_1 та адвокат Бондар І.М. уклали договір про надання правничої допомоги. Відповідно до п. 1.1. Договору, Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе обов`язки надавати правову допомогу Клієнту відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та норм діючого процесуального законодавства, бути представником у судах всіх ланок та інстанцій, у всіх державних органах, перед юридичними та фізичними особами. Додатковою угодою №1 від 29.01.2025 до вказаного Договору, сторони конкретизували перелік правничої допомоги, що надається.

Оскільки у задоволенні первісного позову було відмовлено, з ОСОБА_3 підлягають стягненню решта витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 53000 грн із розрахунку 63000 грн – 10000 грн (витрати за подачу позову). Зазначені витрати на професійну правничу допомогу прийняті ОСОБА_1 відповідно до актів приймання-передачі наданих послуг, а також сплачені відповідно до наданих платіжних інструкцій.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бондаря І.М. – просила суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 53000 грн.

Також у травні 2026 року ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Губорєва К.С. – звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення.

В обґрунтування заяви зазначено, що 13.05.2025 ОСОБА_2 та АБ «БЮРО АДВОКАТА ГУБОРЕВА» уклали договір про надання правничої допомоги №13-05-2025, відповідно до якого адвокат прийняв на себе зобов`язання надавати правничу допомогу з питань захисту прав та інтересів Клієнта в судах всіх ланок та інстанцій, у всіх державних органах, перед юридичними та фізичними особами, перед приватними виконавцями будь-яких виконавчих округів, зокрема з питань захисту прав та інтересів КЛІЄНТА які визначені Клієнтом. Додатковою угодою №1 від 13.05.2025 узгоджено, що винагорода складання та подання відзиву у справі № 331/1017/25 складає 8000 грн, участь в одному судовому засіданні складає 2000 грн, а складання інших процесуальних документів встановлюється в залежності від часу роботи АБ для підготовки відповідного процесуального документу із розрахунку одна година роботи – 2000 грн. Відповідно до акту приймання-передачі, ОСОБА_2 прийняв обсяг послуг з професійної правничої допомоги у загальному розмірі 34500 грн.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Губорєва К.С. – просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 34500 грн.

Додатковим рішенням від 21 травня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив заяву ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бондаря І.М. – та стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Додатковим рішенням від 21 травня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив заяву ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Губорєва К.С. – та стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним додатковим рішенням суду в частині відмови в задоволенні заяви про стягнення судових витрат у розмірі 43000 грн, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бондаря І.М. – подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року в частині відмови у стягненні 43000 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення яким стягнути витрати на правничу допомогу в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, суд першої інстанції безпідставно зменшив заявлений ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу з 53000 грн до 10000 грн, не надавши належної оцінки обсягу фактично виконаної адвокатом роботи, кількості судових засідань, підготовлених процесуальних документів та інших процесуальних дій, а також не врахувавши, що інша сторона не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат.

Не погоджуючись із вищезазначеним додатковим рішенням суду в частині відмови в задоволенні заяви про стягнення судових витрат у розмірі 29500 грн, ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Губорєва К.С. – подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року в частині відмови у стягненні 43000 грн витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення яким стягнути витрати на правничу допомогу у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_3 не заявляла клопотання про зменшення розміру витрат, а тому суд не мав права з власної ініціативи зменшувати заявлену суму з 34500 грн до 5000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року — без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції належно оцінив реальність, необхідність, співмірність та розумність заявлених витрат і обґрунтовано зменшив їх розмір із 34500 грн до 5000 грн, а доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують. Окремо зазначає, що твердження про відсутність заперечень щодо розміру витрат не відповідає матеріалам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року — без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції обґрунтовано оцінив заявлені витрати на професійну правничу допомогу за критеріями реальності, необхідності, розумності та співмірності, врахував характер і складність спору, обсяг виконаної адвокатом роботи та зміст процесуальних документів, а також мав процесуальні підстави для зменшення заявленої суми, оскільки ОСОБА_3 подавала письмові заперечення щодо неспівмірності таких витрат.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Бондар І.М., та представник ОСОБА_2 – адвокатГуборєв К.С. наполягали на задоволенні апеляційних скарг та повному відшкодуванні витрат відповідачів за зустрічним позовом на правничу допомогу.

Представник ОСОБА_3 – адвокат Скупа Н.О. – заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, оскаржувані додаткові рішення просила залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване додаткове рішення суду відповідає.

Так, частково задовольняючи заяви відповідачів за зустрічним позовом про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені стороною відповідача за зустрічним позовом суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню, необхідно зменшити до 10000 грн та до 5000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що в обґрунтування витрат на правову допомогу у суді в розмірі 53000 грн, ОСОБА_1 надала копію ордеру на надання правової допомоги від 12.02.2025, копію додаткової угоди про надання правової допомоги від 29.01.2025 №2, акти приймання передачі №2 від 10.09.2025 на суму 43000 грн, № 3 від 05.05.2026 на суму 10000 грн та долучені квитанції оплати за послуги з правової допомоги на вказану суму.

В обґрунтування витрат на правову допомогу у суді в розмірі 34500 грн, ОСОБА_2 надав копію Договору про надання правової допомоги від 13.05.2025 №13-05-2025, додаткову угоду від 13.05.2025р., акти прийому-передачі №1 від 04.05.2025 на суму 34500 грн та квитанцію оплати за послуги з правової допомоги на вказану суму.

У травні 2025 року ОСОБА_3 в особі представника – адвоката Музичук А.В. надала заперечення на клопотання про відшкодування судових витрат.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, можна дійти висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту за явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Надавши правильну оцінку доказам щодо розподілу відповідних витрат, наданим представником позивача, врахувавши критерії обґрунтованості, пропорційності, співмірності та розумності розміру таких витрат, врахувавши обсяг виконаних робіт адвокатами відповідачів за зустрічним позовом та заперечення представника позивача за зустрічним позовом щодо обґрунтованості понесених витрат, відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сума витрат на правничу допомогу у загальному розмірі 43000 грн та 34500 грн, є явно завищеними та неспівмірними з предметом спору і значенням справи для сторін, не відповідає вимогам розумності і справедливості, правомірно зменшивши суму стягнення витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 – до 10000 грн, на користь ОСОБА_2 – до 5000 грн.

При цьому суд першої інстанції взяв до уваги заперечення представника ОСОБА_3 – адвоката Музичук А.В. – щодо ухвалення додаткових рішень про відшкодування витрат на правничу допомогу, в яких заявниця детально аналізує кожну адвокатську послугу, її вартість та причини незгоди з такою сумою, а також відповідну практику Верховного Суду на підтвердження своїх доводів.

Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвокатів зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, їх значення для спору, враховуючи ціну позову у справі в розмірі 1000 грн, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені представниками відповідачів за зустрічним позовом суми є надмірними та не співмірними зі складністю справи, і розмір витрат на професійну правничу допомогу адвокатів, який підлягає відшкодуванню в суді першої інстанції необхідно зменшити. Суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_1 витрати, яких вона зазнала на правничу допомогу під час розгляду справи, в розмірі 10000 грн, а на користь ОСОБА_2 – 5000 грн на відшкодування таких витрат.

Колегія суддів вважає, що стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

Доводи апеляційної скарги про відсутність клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не заслуговують на увагу, адже матеріалами справи підтверджено подання ОСОБА_3 в особі представника – адвоката Музичук А.В. заперечень на обидва клопотання про відшкодування судових витрат.

Отже, доводи апеляційних скарг відповідачів за зустрічним позовом не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішеннях, вони зводяться до неправильного тлумачення скаржниками норм матеріального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується й апеляційний суд, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бондаря І.М., а також ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Губорєва К.С. – слід залишити без задоволення, а додаткові рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Бондаря Іллі Михайловича – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Губорєва Кирила Сергійовича – залишити без задоволення.

Додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року – залишити без змін.

Додаткове рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 18 вересня 2026 року.

Головуючий

Судді