Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №335/957/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 16.09.2026 Справа № 335/957/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/957/26 Головуючий у 1- інстанції Новасардова І.В.

Провадження № 22-ц/807/1476/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2026 року про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

05.02.2026 року від представника відповідача надійшла заява про залишення позову без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст. 257 ЦПК України, в обґрунтування якого зазначено наступне.

23.01.2026 року у районний суд в Бероуні (Чеська Республіка), уповноваженою особою відповідачки адвокатом Уляною Бондаревською-Курівчаковою було подано Заяву дружини про розірвання шлюбу і врегулювання стосунків з неповнолітніми дітьми подружжя та визначення розміру аліментів. На думку представника відповідача, позов у Чеській Республіці містить усі матеріально-правові вимоги та відповідні обставини, які наявні в позовній заяві позивача. Таким чином, позовна заява позивача є тотожною з позовом у Чеській Республіці в частині вимог про розірвання шлюбу. Згідно з пунктом 1 § 81 ЦПК Чеської Республіки провадження вважається відкритим у день, коли до суду надійшла заява про його відкриття.

Отже, можна дійти висновку, що позов у розумінні положень ЦПК Чеської Республіки є заявою про відкриття провадження, відповідно, момент надходження до суду відповідної заяви є моментом, із якого провадження у справі вважається відкритим.

Тому, на підставі наведеного можна стверджувати, що справу за позовною заявою позивача було порушено пізніше ніж справу за позовом у Чеській Республіці (дата відкриття провадження в справі за позовом у Чеській Республіці (23.01.2026 р.) передує навіть даті подання позовної заяви позивача в справі № 335/957/26 (24.01.2026 р.), тим більше даті постановлення ухвали про відкриття провадження (02.02.2026 р.)) у розумінні статті 21 Договору.

Окрім цього, позовна заява у справі № 335/957/26 є тотожною з тією, що була подана раніше в Чеській Республіці в частині вимоги про розірвання шлюбу, що в розумінні частини третьої статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» та пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України є безумовною підставою для залишення позову без розгляду.

Ухвалою Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2026 року позов позивача залишено без розгляду.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції у цій справі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просили оскаржувану ухвалу скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що згідно пункту 1 статті 30 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах від 28.05.2001, ратифікованого Законом N2927-III ( 2927-14 ) від 10.01.2002 (далі Договір), у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на час подачі заяви про розлучення. В даному випадку обидва подружжя є громадянами України, доказів протилежного стороною відповідача не надано, і при вирішенні справи має застосовуватися законодавство України. Відповідно до ч.3 ст.30 Договору, у справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 1 цієї статті, компетентними є органи юстиції Договірної Сторони, громадянами якої подружжя є на час подачі заяви про розлучення. Якщо на час подачі заяви про розлучення обоє з подружжя є громадянами однієї Договірної Сторони і проживають на території другої Договірної Сторони, то компетентними є органи юстиції обох Договірних Сторін, які при розгляді справи застосовуватимуть матеріальне громадянами якої є подружжя. Отже, виходячи з вищенаведених положень Договору єдиним компетентним органом юстиції у питанні розірвання шлюбу має бути суд України, оскільки обоє з подружжя є громадянами України і вони не проживають (обоє) на території другої держави (Договірної сторони), в Чехії проживає лише дружина тимчасово і має статус біженки.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала не відповідає в повній мірі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що у провадженні іншого суду іноземної держави, а саме у районному суді в Бероуні Чеської Республіки знаходиться справа про розірвання шлюбу між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, та врегулювання питанні опіки над неповнолітніми дітьми.

Колегія суддів не погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2026 у районний суд в Бероуні (Чеська Республіка) уповноваженою особою відповідачки ОСОБА_2 , - адвокатом Уляною Бондаревською-Курівчаковою було подано позов про розірвання шлюбу між дружиною ОСОБА_4 та чоловіком ОСОБА_5 та врегулювання стосунків неповнолітніми дітьми подружжя та визначення розміру аліментів, що знаходиться на розгляді під номером справи 25 NC 2004/2026 та провадження триває.

Позивач звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя із позовом про розірвання шлюбу 24.01.2024 року. Ухвалою суду від 02.02.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін (справа № 335/957/26).

Судом першої інстанції встановлено, що у справі № 335/957/26 та справі №25 NC 2004/2026 наявний спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України, яким встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (див. постанови Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 643/856/15-ц, від 18 січня 2022 року у справі № 369/3184/19).

Відповідно до ст.21 Розділу І глави IV Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах якщо відповідно до положень цього Договору повноваження для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а заява про порушення справи вже була подана одному з органів юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з одного і того ж предмету, з тих самих підстав) було порушено в органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу пізніше, залишає її без розгляду.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно матеріалів справи Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя своєю ухвалою від 30.04.2026 по цивільній справі № 335/957/26 залишив без розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу з метою недопущення правової невизначеності та із мотивів, що у справі N335/957/26 та у районному суді в Бероуні Чеської Республіки знаходиться справа про розірвання шлюбу між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, та врегулювання питанні опіки над неповнолітніми дітьми.

Однак, 30.07.2026 року обласний суд в місті Прага (Чеська республіка) виніс рішення, згідно якої ухвалу районного суду в Бероуні змінено таким чином, що провадження у справі про розірвання шлюбу припинено і апеляційний суд робить висновок, стосовно формулювання ст. 30 Договору про правову допомогу з Україною, що суди Чеської Республіки не мають міжнародної юрисдикції щодо проваджень у справах розірвання шлюбу (п.42 судового рішення).

Таким чином, суд в Чеській республіці має не права слухати справу про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а відповідно судове провадження в частині розірвання шлюбу є припиненим.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновок суду першої інстанції про залишення позову без розгляду є передчасним та таким, що не відповідає процесуальним вимогам та суперечить принципу доступності до судового захисту, тому згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, ухвалу слід скасувати та направити матеріали справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст ст. 379, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий

Судді: