Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №675/889/26 — Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/889/26

Провадження № 2-а/675/24/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2026 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Короля О.В., за участю секретаря судового засідання Беліци М.О., учасників справи:

представника позивача: Іванова А.Б.,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (по тексту ОСОБА_1 , позивач) через свого представника адвоката Іванова А.Б. звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №541 від 15.04.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Позовні вимоги обгрунтовані наступними обставинами.

Так, вказує, що оскаржувану постанову вважає протиправною, останню отримав лише 04.06.2026 вже в органі державної виконавчої служби.

За покликання позивача така постанова містить лише фактичні посилання на нормативні документи, інші ж дані про підтвердження обставин порушення ним військового обліку не містить.

Також зазначає, що позивачу не було вручено протокол про адміністративне правопорушення внаслідок цього він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права.

Звертає увагу, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь.

На переконання позивача, можна зробити висновок про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та як наслідок неправомірність притягнення його до адміністративної відповідальності

У судовому засіданні 17.09.2026 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги на підставах, зазначених у позовній заяві. Просив врахувати, що позивач не отримував оскаржувану постанову за місцем свого проживання. Більше того, він її і отримати не міг, оскільки така, якщо і була надіслана, то не за місцем його проживання, що підтверджується матеріалами справи. На думку представника позивача, у ОСОБА_1 об`єктивно відсутній будь-який намір ухилятися від прибуття до відповідного РТЦК з метою уточнення облікових даних чи з іншою метою, оскільки він є особою з інвалідністю, його актуальні відомості щодо місця проживання останньому достеменно відомі.

Крім цього, вказував на відсутність будь-яких доказів, які б вказували на порушень законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином, в частині виконання вимог ухвали про надання всіх наявних у нього документів та матеріалів, які можуть бути використані як докази у справі, жодних матеріалів не подав.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права.

Як судом встановлено, відповідачем винесено постанову №541 від 15.04.2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, причина – неприбуття за повісткою до ТЦК та СП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Згідно оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 не з`явився для уточнення облікових даних за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 об 11 год. 00 хв. 19.01.2025.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, з метою уточнення облікових даних ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку через АТ «Укрпошта» було направлено повістку №541682 від 19.10.2024 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно цієї постанови констатовано, що у визначені в повістці дату і час, ОСОБА_1 не з`явився, про поважність причин не прибуття у встановленому законом порядку не повідомляв. У зв`язку з цим, ІНФОРМАЦІЯ_2 було скеровано електронне звернення №Е471915 від 11.03.2025 до Шепетівського ВП №2 ГУНП в Хмельницькій області про розшук даного громадянина, доставлення його до ТЦК та СП для складання матеріалів про адміністративне правопорушення.

Відповідно до постанови №541 від 15.04.2025, своїми неправомірними діями, які виразились в неявці за повісткою ОСОБА_1 порушив вимоги п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, абзац третій частини першої та абзац сьомий частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно з ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП, за якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбачено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Абзацом першим частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Натомість абзац третій частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», порушення якого ставиться у вину позивача передбачає, що громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Суд констатує, що порушення яке ставиться у вину позивачу не охоплюється диспозицією абзацу третього частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки згідно оскаржуваної постанови ОСОБА_1 не з`явився саме для уточнення облікових даних, а не проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Абзац сьомий частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає, що в разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Як встановлено з паспорта громадянина України позивача та витягу з реєстру територіальної громади №витягу 2026/008114006 від 19.05.2026 зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 з 14.01.2006: АДРЕСА_2 .

Тим самим, попри вказану обставину, хоча оскаржувана постанова і містить ці ж відомості про актуальне задеклароване/зареєстроване місце проживання позивача, вона була направлена за адресою: АДРЕСА_1 , тобто поза місцем проживання ОСОБА_1 .

Пунктом 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 (у редакції на час складання оскаржуваної у справі постанови) визначено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Таким чином, у разі відсутності належного оповіщення військовозобов`язаного про виклик до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не прибуття останнього не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, оскільки в такому випадку неможливим є встановлення порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині прибуття за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з огляду на відсутність належного виклику.

З аналізу вищенаведених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач отримував повістку про виклик до відповідача. Такі обставини не спростовані та спростовувалися відповідачем.

Більше того матеріали справи містять відомості про направлення повістки не за місцем проживання позивача.

При цьому, доказів, що направлення повістки за іншою адресою обумовлене повідомленням військовозобов`язаного під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного, матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо належного повідомлення позивача про розгляд відносно нього справи про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, і відповідно дотримання процедури такого розгляду.

Суд констатує, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов`язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного; відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.

Таким чином, у межах розгляду цієї справи встановлено, що повістка безпосередньо позивачу вручена не була, докази належного повідомлення позивача, зокрема, за наявним номером телефону та/або вкладення до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» відсутні.

Вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов`язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов`язку.

Також заслуговує на увагу та підлягає врахуванню, що позивачу поставлено у вину порушення абзацу третього частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто щодо обов`язку проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії, хоча по тексту оскаржуваної постанови зазначається, що він не з`явився по повістці з метою уточнення облікових даних.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з наведеного, саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести, що він діяв у межах, установлених законом, відповідно до повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 в справі №463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) звертає увагу на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Сторона відповідача доказів на спростування заявлених позивачем позовних вимог та вказаних у позові обставин до суду не надала, доводи позивача про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення в суді не спростувала, доказів на підтвердження порушення позивачем норм ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та вчинення адміністративного правопорушення не надала.

Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача.

Разом з тим, визнання протиправною постанови за ч. 3 ст. 286 КАС України не передбачено, тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про скасування оскаржуваної постанови, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 33, 210-1, 247, 251, 283, 293 КУпАП, ст.ст. 90, 72, 77,139, 227, 228, 241-246, 286 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 від 15.04.2025 №541 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрити.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ – НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), сплачений судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 665 грн 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.09.2026.

Суддя Олександр Король