Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №604/647/26 — Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/647/26

Провадження № 2/604/516/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі

головуючого судді Сидорак Г.Б.,

за участю секретаря судового засідання Настроги А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в сел. Підволочиськ позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вальчук М.М. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та зобов`язання відповідача не чинити перешкоди позивачу в доступі до житла. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у 1995 році між позивачем та відповідачем був укладений шлюб, який розірвано рішенням Підволочиського районного суду від 26.10.2022 р. Єдиним та постійним зареєстрованим місцем проживання позивача є будинок за адресою: АДРЕСА_1 , де остання донедавна проживала, там же знаходяться її особисті речі. Представник позивача зазначає, що відповідач змінив вхідні замки, чим позбавив позивачку житла, яким вона бажає користуватися. Позивач зверталася з даного приводу до правоохоронних органів. Вказує, що обставини справи можуть підтвердити свідки. У зв`язку з наведеним представник позивача просить суд усунути перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом її вселення до цього будинку та зобов`язати відповідача не чинити перешкоди позивачу в доступі до житла шляхом передачі дубліката ключів від вхідних дверей.

Ухвалою судді від 08 червня 2026 року відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 17.08.2026 року закрито підготовче провадження у цій справі та справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Вальчук М.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зазначила, що обставини справа не змінилися, просить позов задовольнити, щодо ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, відзиву на позовну заяву не подав. Про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

У зв`язку із наведеним, суд постановив ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що заочним рішенням Підволочиського районного суду від 02 вересня 2025 р. житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 житлового будинку за вищевказаною адресою, загальною площею 283,1 кв.м.

Згідно ухвали Підволочиського районного суду від 20 березня 2026 р, заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 02.09.2025 задоволено, рішення Підволочиського районного суду за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ скасовано та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Сторони перебували у шлюбі з 1995 до 2022 року, що ними не заперечувалося. Позивач зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Реєстру територіального громади №2026/004723193.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №381044323 від 31.05.2024 р. власником будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Позивач в березні 2026 року зверталася до Підволочиського ВП ГУНП в Тернопільській області з приводу чинення їй перешкод колишнім чоловіком ОСОБА_2 у користуванні житловим будинком по АДРЕСА_1 , її заява була зареєстрована в журналі ЄО за №1561.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача – адвокат Вальчук М.М., на час розгляду справи судом позивача до житла за її місцем реєстрації не допущено, на вхідній брамі висить замок.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Статтею 64 ЖК України встановлено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо особи, зазначені у частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обовязки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею 157 ЖК України встановлено, що членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Відповідач (як власник спірного будинку) не порушував питання (в тому числі і шляхом подання до суду зустрічного позову) про виселення позивача зі спірного будинку чи про визнання її такою, що втратила право на проживання у цьому будинку та зняття з реєстрації її у ньому.

Верховний Суд висловлює позицію про те, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Згідно з положеннями ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1) і серед способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дій, що порушують право, та відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 3, 4 ч. 2).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 1331,20 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.

Згідно статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Верховний Суд у постанові від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 роз`яснив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

З урахуванням викладеного вище, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Отже, зміст наведених норм законодавства вказує на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04.08.2020, № 640/15803/19 від 05.08.2020.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З урахуванням викладеного суд вважає, що витрати на правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом даної справи, є доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі 12000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 64, 150, 156, 157 Житлового кодексу України, ст.ст. 16, 29 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 9, 10, 76-80, 89, 141, 131, 211, 259, 263, 265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення – задовольнити.

Усунути перешкоди в користуванні житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до цього будинку.

Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в доступі до житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі дубліката ключів від вхідних дверей та брами.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок та на правничу допомогу у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП відмова;

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 21.09.2026 року.

Суддя Г.Б. Сидорак