Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №520/6459/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

21 вересня 2026 року №520/6459/26

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лариси Мар`єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Одеській області про відмову в призначенні пенсії від 06.11.2025 року №262440031282;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області врахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію періоди роботи з 05.04.1983 року по 19.09.1988 року на посаді медичної сестри у відділенні дитячої реанімації Міської лікарні №1 м.Донецька - у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області врахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію періоди догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням від 06.11.2025 року №262440031282 відповідач відмовив їй у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. На думку позивача, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу період роботи з 05.04.1983 року по 19.09.1988 року на посаді медичної сестри у відділенні дитячої реанімації Міської лікарні №1 м.Донецька - у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", та періоди догляду за дитиною, чим порушив її право на достатнє пенсійне забезпечення у старості.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі надсилалась судом до електронного кабінету відповідача в ЄСІТС "Електронний суд" та отримана ним 27.03.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 30.03.2026.

В установлений судом строк, відповідач правом надіслати відзив на позовну заяву не скористався, заяву про визнання позову суду також не надсилав.

За правилами частини шостої статі 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , звернулась до територіальних органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком від 30.10.2025.

З урахуванням п.4.1 та 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), заява розглянута за принципом екстериторіальності Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області та прийнято рішення від 06.11.2025 року №262440031282 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

В рішенні зазначено, що необхідний вік заявника становить 60 років, вік заявника - 60 років. Необхідний страховий стаж становить 32 роки, страховий стаж заявника становить 20 років 3 місяці 5 днів. До загального страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_1 :

- період роботи з 05.04.1983 по 19.09.1988, оскільки наявне виправлення дати наказу на прийняття на роботу, яке не завірене належним чином;

- період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження НОМЕР_2 відсутня відмітка про отримання паспорта.

Крім того, 30.12.2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про роз`яснення щодо можливості нарахування в подвійному розмірі стажу роботи за час роботи на посаді медичної сестри у відділенні дитячої реанімації Міської лікарні №1 м.Донецька відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Листом від 27.01.2026 №6292-78149/Л-02/8-2600/26 Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві роз`яснило позивачеві умови для зарахування стажу у подвійному розмірі, зокрема, повідомило, що обов`язковою умовою такого зарахування є надання кадрової довідки з підприємства/організації.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності страхового стажу протиправним та незаконним, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 15 років.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком документи, зокрема: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 цього Порядку в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 цього ж Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей про періоди роботи, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.

Пенсійний орган, приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", встановив, що страховий стаж позивача складає 20 років 03 місяці 5 днів відповідно наданих до заяви документів про стаж, та зазначив, що до страхового стажу не враховано, зокрема, період роботи згідно записів дублікату трудової книжки з 05.04.1983 року по 19.09.1988 року на посаді медичної сестри у відділенні дитячої реанімації Міської лікарні №1 м. Донецька, оскільки наявні дефекти в записах трудової книжки: дата наказу про прийняття на роботу містить виправлення, яке не завірено належним чином.

Перевіряючи обґрунтованість вказаних доводів, суд зазначає наступне.

У спірний період роботи позивача порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, положення якої діяли до 29.07.1993, а з 29.07.1993 - Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) п.2.3 Інструкції №162.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Згідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відтак, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.

Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, в зв`язку з чим недотримання правил ведення трудової книжки не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи якій належить трудова книжка, та відповідно не може впливати на її особисті права.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, в тому числі і щодо вирішення питання призначення пенсії за віком.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці.

Відповідно до записів в дублікаті трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданої 11.07.1991, остання в період з 05.04.1983 року по 19.09.1988 року працювала на посаді медичної сестри у відділенні дитячої реанімації Міської лікарні №1 м. Донецька.

Наявні у справі докази свідчать, що вказані вище періоди роботи з 05.04.1983 по 19.09.1988 підтверджено записами у трудовій книжці позивача, однак мають виправлення, які на думку пенсійного фонду не дають можливості встановити періоди роботи, необхідні для зарахування до загального страхового стажу позивача.

Суд з цього приводу вважає також за необхідне зазначити, що записи про цей період роботи позивача містять всі необхідні дані, виконані послідовно (дати вчинення записів про прийняття на роботу узгоджуються із датами записів при звільнення з попередніх місць роботи), не місять суперечливих відомостей про періоди роботи та переведення узгоджуються між собою; запис про звільнення завірений відбитком печатки.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що вказаний період роботи з 05.04.1983 по 19.09.1988 належним чином підтверджений відомостями трудової книжки, пенсійним органом не спростований.

Виявлені пенсійним органом недоліки в заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивача. При цьому відповідач не ставиться під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивача, а вказує на окремий недолік під час заповнення трудової книжки.

Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Крім того, за висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 11.11.2020 у справі №677/831/17, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Відтак, період роботи з 05.04.1983 по 19.09.1988, відповідно до записів в дублікаті трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданої 11.07.1991, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Поряд із тим, стосовно позовної вимоги позивача про зарахування періодів роботи з 05.04.1983 року по 19.09.1988 року на посаді медичної сестри у відділенні дитячої реанімації Міської лікарні №1 м. Донецька – саме у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб.

Суд зауважує, що відповідач, в межах оскаржуваного рішення, не приймав рішення стосовно відмови у зарахуванні спірного періоду саме у подвійному розмірі, в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області взагалі не зарахувало вказані періоди до страхового стажу, що визнано судом неправомірним.

Крім того, роз`яснення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 27.01.2026 №6292-78149/Л-02/8-2600/26, не є доказом порушення прав позивача у відмові зарахування періоду роботи з 05.04.1983 по 19.09.1988 у подвійному розмірі, оскільки вказаний лист не є актом індивідуальної дії в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, а лише містить інформацію щодо роз`яснення пенсійного законодавства.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зарахування періодів роботи з 05.04.1983 року по 19.09.1988 року на посаді медичної сестри у відділенні дитячої реанімації Міської лікарні №1 м. Донецька – саме у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", задоволенню не підлягають як передчасні, оскільки у суду не має підстав вважати, що зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів роботи з 05.04.1983 по 19.09.1988 на виконання рішення суду, буде здійснено неналежним чином.

Стосовно не зарахування відповідачем періоду догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження НОМЕР_2 відсутня відмітка про отримання паспорта, суд зазначає наступне.

Так, зазначений період не був зарахований позивачу до страхового стажу через відсутність відмітки про одержання паспорта відповідно до пункту 11 Порядку № 637, яким визначено, що час догляду непрацюючої матері до досягнення дитиною 3-річного віку встановлюється на підставі, зокрема, свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть). У рішенні вказано про необхідність надати паспорт дитини.

Відповідно до ч.3 ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з ч.2 ст.181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до п.11 наведеного вище Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Отже, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

Суд вважає безпідставними вимоги пенсійного органу щодо обов`язкового подання паспорта дитини для підтвердження часу догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку за наявності поданого свідоцтва про народження дитини, оскільки чинним законодавством не передбачено, що відсутність відмітки про отримання паспорта у свідоцтві про народження є самостійною підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду до страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №607/6447/17-а, від 16.05.2019 у справі №607/15077/16-а, від 15.06.2020 у справі №607/2233/17 та від 29.07.2020 у справі №607/5038/16-а.

Разом з тим, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься копія свідоцтва (видано повторно) про народження сина позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів справи судом встановлено, що зазначена копія свідоцтва про народження дитини подавалася позивачем до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії.

Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для не зарахування періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку стало те, що у свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про отримання паспорта.

Суд вважає, що твердження відповідача про надання позивачем свідоцтва про народження дитини без відмітки про одержання паспорта є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Отже, за викладених обставин судом встановлено, що відповідачем не надано належної оцінки заяві позивача про призначення пенсії від 30.10.2025 та доданим до неї документам, зокрема щодо наявності у позивача необхідного страхового стажу, врахування періодів роботи з 05.04.1983 по 19.09.1988 згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_1 , а також періоду догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 06.11.2025 року №262440031282 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд зазначає, що відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами частини третьої-четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм вбачається, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що з урахуванням обставин цієї справи та враховуючи ненадання відповідачем належної оцінки заяві та документам позивача, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 05.04.1983 року по 19.09.1988 року на посаді медичної сестри у відділенні дитячої реанімації Міської лікарні №1 м.Донецька згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_1 , період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повторно розглянути заяву позивача від 30.10.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до частини восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, під.3, пов.2, м.Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії від 06.11.2025 року №262440031282.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 05.04.1983 року по 19.09.1988 року на посаді медичної сестри у відділенні дитячої реанімації Міської лікарні №1 м.Донецька згідно з дублікатом трудової книжки НОМЕР_1 , та період догляду за дитиною 14.04.1989 року народження, до досягнення нею трирічного віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від 30.10.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд.5, Держпром, під.3, пов.2, м.Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 21 вересня 2026 року.

Суддя Лариса МАР`ЄНКО