Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №520/13996/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м.Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

21 вересня 2026 року №520/13996/26

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лариси Мар`єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області викладене у листі від 13.02.2026 року наданому у відповідь на звернення №3556/І-2000-26, про відмову у призначенні та виплаті допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям за заявами від 25.03.2026 року, та від 04.08.2025 року;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо безпідставного визначення ОСОБА_1 як такої особи, яка не виконала вимоги щодо працевлаштування та сплати ЄСВ;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо врахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (ВПО) до середньомісячного доходу сім`ї при обчисленні та призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та/або допомоги на дітей одиноким матерям за період, починаючи з 01 березня 2026 року, що призвело до протиправного зниження цих виплат;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям та державну допомогу на дітей одиноким матерям на підставі заяви від 25.03.2025 року за період з 01 березня 2025 року по 31 серпня 2025 року та на підставі заяви від 04.08.2025 року, за період з 01 вересня 2025 року по 28 лютого 2026 року із розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім`ї без врахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам ВПО та з урахуванням поважних причин відсутності сплати ЄСВ (призупинення дії трудового договору відповідно до статті 13 Закону України №2136-ІХ);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та державну допомогу на дітей одиноким матерям призначених на підставі заяви від 10 березня 2026 року, починаючи з 01 березня 2026 року, без врахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (ВПО) до середньомісячного доходу сім`ї та виплатити різницю між належними до виплати сумами за цими видами допомоги та фактично виплаченими за ними коштами за цей період.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.03.2025 та 04.08.2025 позивачем подано заяви з усіма необхідними документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї та допомоги на дітей одиноким матерям. Листом від 13.02.2026 відповідач повідомив, що за результатом розгляду заяв від 25.03.2025 та 04.08.2025 прийняті рішення про відмову у наданні державної допомоги, у зв`язку з тим, що у складі сім`ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі ЄСВ, сумарно протягом 3 місяців. Позивач вважає відмову пенсійного органу щодо ненаданні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї та допомоги на дітей одиноким матерям протиправною, в зв`язку з чим позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання за правилами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, надано відповідачу час для надання відзиву на позовну заяву, позивачу відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі надсилалась судом до електронного кабінету відповідача в ЄСІТС "Електронний суд" та отримана ним 02.06.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 03.06.2026.

Відповідач правом подання до суду відзиву на позов, заяви про визнання позову або продовження строку на подання до суду відзиву на позов до суду не скористався.

За правилами частини шостої статі 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , має статус одинокої матері, внутрішньо-переміщена особа, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як одержувач державної соціальної допомоги на дитину одинокій матері.

25.03.2025 та 04.08.2025 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявами, в яких просила призначити державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім`ї та допомогу на дитину одинокій матері.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповіді на вказані заяви вона не отримала.

16.01.2026 позивач повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з метою отримання державних допомог.

Листом від 13.02.2026 відповідач повідомив, що за результатом розгляду заяв від 25.03.2025 та 04.08.2025 прийняті рішення про відмову у наданні державної допомоги, у зв`язку з тим, що у складі сім`ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі ЄСВ, сумарно протягом 3 місяців.

Позивач, не погодившись із відмовою, звернулась до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до частин першої статті Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми", Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям", Постановою Кабінету Міністрів України №1751 від 27.12.2001 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми", в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 №1101, Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 №250 "Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям".

Відповідно ст.1 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям", державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям (далі - державна соціальна допомога) - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям", державна соціальна допомога призначається на шість місяців.

Частиною 2 ст.4 зазначеного Закону встановлено, що порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно із цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України №250 від 24.02.2003 затверджено Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Відповідно до п.2 Порядку №250 державна соціальна допомога призначається і виплачується малозабезпеченим сім`ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід менший від прожиткового мінімуму для сім`ї.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців з місяця звернення за її призначенням.

Згідно з п.5 Порядку №250 для призначення державної соціальної допомоги уповноважений представник малозабезпеченої сім`ї, особа якого посвідчується паспортом громадянина України або іншим документом, що підтверджує право на постійне проживання в Україні (для іноземця та особи без громадянства), подає такі документи:

заяву, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики;

декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, складену за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація);

довідку про доходи у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня в ДПС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо та згідно із законодавством не може бути отримана за відповідним запитом органу соціального захисту населення. У разі неможливості підтвердження таких доходів довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру;

довідку встановленої форми про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (за наявності).

Інформація про склад малозабезпеченої сім`ї заявника зазначається в декларації. Якщо заявник вже отримує будь-який із видів державної допомоги, які призначаються органами соціального захисту населення, відомості про розмір допомоги враховуються цим органом без необхідності її декларування.

До складу малозабезпеченої сім`ї заявника включаються чоловік, дружина, рідні та усиновлені діти віком до 18 років, а також діти, які навчаються за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (в тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених закладів освіти і вступом до іншого закладу або в період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем і продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців) до досягнення 23 років і не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти, визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи, які проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв`язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи та доглядає за нею; жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім`єю і мають спільних дітей. При цьому діти, які навчаються за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти до досягнення 23 років і не мають власних сімей, включаються до складу сім`ї незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування. Особи, які перебувають на повному державному утриманні, до складу сім`ї не включаються. Права члена сім`ї має одинока особа.

Пунктом 10 Порядку №250 передбачено, що державна соціальна допомога не призначається, якщо: у складі сім`ї є працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, та не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи професійної незалежної діяльності, не здобували освіти за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, передбачених у пункті 11 цього Порядку).

Державна соціальна допомога у зазначеному випадку призначається, якщо особи протягом періоду, за який враховуються доходи, сплатили або за них сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців.

Згідно з п. 11 Порядку № 250 якщо у складі малозабезпеченої сім`ї є непрацюючі працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, і протягом цього періоду зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні менше трьох місяців або які (за яких) не сплатили (не сплачено) мінімального розміру єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сумарно протягом трьох місяців періоду, за який враховуються доходи, державна соціальна допомога призначається:

1) не більше ніж на два шестимісячних періоди, якщо:

у складі сім`ї є особа з інвалідністю, яка згідно з висновком лікарсько-консультаційної комісії потребує постійного стороннього догляду;

відсутність будь-яких джерел для існування пов`язана з тривалою хворобою одного та/або кількох членів сім`ї.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" передбачено, що відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми, зокрема: допомога на дітей одиноким матерям.

Згідно зі ст.18-1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

Відповідно до ст.18-3 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення такими дітьми закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 затверджено Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми.

Відповідно до п.33 Порядку №1751 відповідно до ст.18-1 Закону України "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги.

Пунктом 34 Порядку №1751 встановлено, що до складу сім`ї особи, яка звертається за призначенням допомоги на дітей одиноким матерям, включаються, зокрема жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають однією сім`єю і мають спільних дітей. Склад сім`ї особи, яка звертається за призначенням допомоги на дітей одиноким матерям, визначається на дату звернення за її призначенням.

Згідно з п.35-2 Порядку №1751 допомога на дітей одиноким матерям не призначається, якщо:

1) у складі сім`ї є працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, та не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи професійної незалежної діяльності, не здобували освіти за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, передбачених в абзацах десятому - чотирнадцятому цього пункту).

Допомога на дітей одиноким матерям у зазначеному випадку призначається, якщо особи протягом періоду, за який враховуються доходи:

сплатили або за них сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців; доглядали за дітьми до досягнення ними трирічного віку або за дітьми, які потребують догляду протягом часу, визначеного в медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку, за дітьми, хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, за дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідності, за особою з інвалідністю I групи, за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу, за дитиною з інвалідністю віком до 18 років, а також за особами, які досягли 80-річного віку; надавали соціальні послуги з догляду відповідно до законодавства.

Із матеріалів справи встановлено, що оскаржувана відмова у наданні державної допомоги обґрунтована тим, що у зв`язку з тим, що у складі сім`ї позивача є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі ЄСВ, сумарно протягом 3 місяців.

Відмовляючи у призначенні допомоги відповідач використовував інформацію, отриману від Пенсійного фонду України про те, що протягом трьох місяців у період, за який враховується дохід, за ОСОБА_1 не сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Як встановлено судовим розглядом, позивач перебуває на посаді фахівця з підготовки кадрів 1 категорії у відділі кадрів в Інституті енергетичних машин і систем ім. А.М.Підгорного Національної академії наук України.

Відповідно до довідки №52/18 від 06.04.2026, виданої Інститутом енергетичних машин і систем ім. А.М.Підгорного Національної академії наук України, у зв`язку із військовою агресією проти України згідно Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" дія трудового договору призупинена на строк дії воєнного стану в Україні.

Таким чином, враховуючи призупинення трудового договору, сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не здійснювалась.

Зазначені обставини стали єдиною підставою для відмови у призначенні позивачеві державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно зі ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Статтею 26 зазначеного Закону встановлено, що посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.

Отже, за змістом вищезазначених норм вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Згідно до статті 13 Закону, призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Під час та за період призупинення дії трудового договору роботодавець не зобов`язаний виплачувати працівнику заробітну плату, здійснювати гарантійні та компенсаційні виплати (крім сум, які належали такому працівнику на день призупинення дії трудового договору) і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і трудовим договором (у тому числі надавати, оплачувати та компенсувати будь-які відпустки, дні відпочинку, допомогу по тимчасовій непрацездатності, подавати відповідні заяви-розрахунки, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. З огляду на вищевикладене норми зазначеного Закону, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України та інше законодавство про працю, - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану для працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Як вже було встановлено судом, позивач є дійсним працівником Інституту енергетичних машин і систем ім. А.М.Підгорного Національної академії наук України, однак з незалежних від неї підстав, дія її трудового договору призупинена, що тягне за собою несплату за неї страхових внесків.

Суд зауважує, що позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже факт ненадходження відрахувань із заробітної плати позивача до Пенсійного фонду України за спірний період, за відсутності вини позивача, не є підставою для відмови у призначенні соціальної допомоги.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості посилань відповідача на несплату страхових внесків, як на підставу відмови у призначенні соціальної допомоги.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи викладене, суд, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за результатом розгляду заяв ОСОБА_1 від 25.03.2025 та 04.08.2025 про відмову у призначенні та виплаті допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 допомогу на дітей одиноким матерям та державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям на підставі заяв від 25.03.2025 та 04.08.2025.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк

Суд зазначає, що лист-відповідь від 13.02.2026 року наданому у відповідь на звернення №3556/І-2000-26 не є актом індивідуальної дії в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні допомоги, а лише містить інформацію щодо результатів раніше прийнятих пенсійним органом рішень, за наслідками розгляду заяв позивачки.

Відтак, позовна вимога щодо визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області викладене у листі від 13.02.2026 року наданому у відповідь на звернення №3556/І-2000-26, не підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо безпідставного визначення ОСОБА_1 як такої особи, яка не виконала вимоги щодо працевлаштування та сплати ЄСВ та визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо врахування допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (ВПО) до середньомісячного доходу сім`ї при обчисленні та призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та/або допомоги на дітей одиноким матерям за період, починаючи з 01 березня 2026 року, що призвело до протиправного зниження цих виплат, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) про зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за результатом розгляду заяв ОСОБА_1 від 25.03.2025 та 04.08.2025 про відмову у призначенні та виплаті допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 допомогу на дітей одиноким матерям та державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям на підставі заяв від 25.03.2025 та 04.08.2025.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, 3 під., 2 пов., м.Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 665 (шістчот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 21 вересня 2026 року.

Суддя Лариса МАР`ЄНКО