Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №520/25851/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року № 520/25851/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецької області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

20 серпня 2026 року до Харківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецької області в якій позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить: 1) визнати протиправним та скасувати накази Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 17.07.2026 №292о/с та від 20.07.2026 №298о/с про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та застосування стягнення у вигляді звільнення зі служби; 2) поновити на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку ГУНП в Донецькій області з дня звільнення - 20.07.2026 року; 3) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.07.2026 року по день поновлення на службі у поліції; 4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплати грошове забезпечення з 01 липня 2026 року по 20 липня 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу в Національній поліції України на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку ГУНП в Донецькій області, маючи спеціальне звання підполковника поліції. 20.07.2026 року його звільнено без встановлення премії за липень 2026 року, про що видано наказ Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області від 20.07.2026 №298о/с. Підставою став наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.07.2026 №292о/с “Про порушення службової дисципліни старшим оперуповноваженим в ОВС оперативно-пошукового відділу УКР ГУНП в Донецькій області підполковником поліції ОСОБА_2 та його покарання”. За результатами службового розслідування за порушення службової дисципліни, що виразилося в недотриманні вимог п.п. 2,6 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п.п. 1,2 ч.1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», абзацу 2 ч. 5 ст. 14 Закону України “Про дорожній рух”, п.12.4 та пп. “б” п.12.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 №1306, а також у тривалій відсутності на службі без поважних причин до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Позивач вважає, що оскаржувані накази про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції є протиправними, оскільки висновки службового розслідування про його відсутність на службі без поважних причин не відповідають фактичним обставинам. Позивач стверджує, що протягом спірного періоду перебував та продовжує перебувати на лікуванні у зв`язку зі станом здоров`я, а тому його відсутність на службі була зумовлена поважними причинами. Відсутність відповідних відомостей в електронних реєстрах, на його переконання, не може свідчити про відсутність факту лікування, оскільки внесення таких відомостей не залежить від нього. Медичні документи на підтвердження тимчасової непрацездатності позивач має намір надати після завершення лікування.

Також позивач посилається на неповноту та необ`єктивність проведеного службового розслідування, недоведеність у його діях складу дисциплінарного проступку та неврахування відповідачем усіх обставин, що мають значення для визначення виду дисциплінарного стягнення, зокрема попереднього проходження ним служби, відсутності чинних дисциплінарних стягнень, наявності заохочень і нагород, отриманих під час проходження служби поранень та перебування у полоні. На переконання позивача, застосоване до нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції не відповідає характеру та тяжкості інкримінованого порушення та є непропорційним, у зв`язку з чим накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення підлягають скасуванню.

25 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу надати суду відзив на позовну заяву.

09 вересня 2026 року представником Головного управління Національної поліції в Донецької області подано відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що оскаржувані накази прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, за результатами повного та об`єктивного службового розслідування. Відповідач наголошує, що тимчасова непрацездатність позивача документально підтверджена лише за період з 16.09.2024 по 12.12.2024, тоді як починаючи з 13.12.2024 позивач до виконання службових обов`язків не приступив та належних документів, які б підтверджували поважність причин його тривалої відсутності на службі, не надав. Проведеною під час службового розслідування перевіркою, у тому числі шляхом отримання відомостей з відповідних реєстрів та направлення запитів до закладів охорони здоров`я, факт тимчасової непрацездатності позивача у спірний період не підтверджено.

При цьому позивачу неодноразово надавалася можливість надати пояснення та докази на підтвердження перебування на лікуванні, якою він належним чином не скористався. Водночас матеріалами службового розслідування встановлено його перебування у червні 2026 року в Закарпатській та Тернопільській областях з причин, не пов`язаних із виконанням службових обов`язків, а також факт порушення ним Правил дорожнього руху.

На думку представника відповідача, сукупність установлених обставин підтверджує вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а застосоване дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції відповідає характеру і тривалості допущеного порушення. При визначенні виду стягнення враховано дані про особу позивача, його попередню поведінку, заохочення та відсутність чинних дисциплінарних стягнень, однак ці обставини не спростовують факту тривалої відсутності на службі без підтверджених поважних причин.

З огляду на викладене відповідач вважає накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби в поліції законними й обґрунтованими, а заявлені позовні вимоги - такими, що не підлягають задоволенню.

16 вересня 2026 року позивачем подано заяву про уточнення/збільшення позовних вимог, яка врахована при викладенні їх змісту в описовій частині рішення.

18 вересня 2026 року представником відповідача подано додаткові пояснення щодо заявлених позовних вимог з урахуванням їх уточнення та мотивів, наведених позивачем у зазначеній вище заяві від 16.09.2026.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, судом встановлено наступне.

Наказом ГУНП в Донецькій області від 18.06.2026 № 676_од призначено службове розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах оперативно-пошукового відділу управління карного розшуку ГУНП в Донецькій області підполковником поліції ОСОБА_1 .

Підставою для призначення службового розслідування став рапорт начальника управління карного розшуку ГУНП в Донецькій області полковника поліції ОСОБА_3 від 15.06.2026, відповідно до якого ОСОБА_1 з 13.12.2024 до виконання службових обов`язків не приступав, пояснюючи свою відсутність перебуванням на лікарняному.

Під час службового розслідування встановлено, що наказом ГУНП в Донецькій області від 22.09.2022 № 417 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду старшого оперуповноваженого в ОВС оперативно-пошукового відділу УКР ГУНП в Донецькій області.

У серпні - вересні 2024 року ОСОБА_1 перебував у відпустках, у цей же період у зв`язку із загостренням оперативної обстановки на території Донецької області здійснювалася передислокація окремих підрозділів ГУНП в Донецькій області. За зверненням ОСОБА_1 та з урахуванням сімейних обставин керівництвом ГУНП в Донецькій області було погоджено подальше проходження ним служби у м. Дніпрі за місцем тимчасової дислокації ГУНП в Донецькій області. Робочим місцем позивача визначено службовий кабінет № 60 за адресою: м. Дніпро, вул. Дніпросталівська, буд. 2.

З 16.09.2024 до 12.12.2024 ОСОБА_1 перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджувалось відомостями Електронного реєстру листків непрацездатності. Починаючи з 13.12.2024 відомості про подальшу тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 у відповідному реєстрі були відсутні, незважаючи на це, до несення служби за визначеним місцем її проходження останній не приступив та продовжував повідомляти керівництву про перебування на лікуванні.

Починаючи з 12.06.2026 відсутність ОСОБА_1 на службі за визначеним місцем несення служби фіксувалася відповідними актами, які були складені 12.06.2026, 15.06.2026, 16.06.2026, 17.06.2026, 18.06.2026, 19.06.2026, 22.06.2026, 23.06.2026, 24.06.2026, 25.06.2026, 26.06.2026, 29.06.2026 та 30.06.2026.

Необхідність додаткової перевірки причин тривалої відсутності ОСОБА_1 виникла, зокрема, у зв`язку з отриманням інформації про його перебування у червні 2026 року на території Закарпатської та Тернопільської областей.

Матеріалами, отриманими від ГУНП в Закарпатській області, підтверджено, що 10.06.2026 автомобіль під керуванням ОСОБА_1 був зупинений поліцейськими на стаціонарному посту «Лазенщина». Під час спілкування ОСОБА_1 пред`явив службове посвідчення та повідомив, що є діючим поліцейським. Під час першого спілкування зазначав, що керівництву відомо про його перебування на території Закарпатської області, надалі посилався на перебування на лікарняному у зв`язку з пораненням, а під час повторної зупинки пояснив, що прибув до Закарпатської області з особистих сімейних причин, забрати вагітну дружину.

11.06.2026 у м. Чорткові Тернопільської області стосовно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 122 КУпАП. Матеріалами службового розслідування встановлено, що, керуючи автомобілем Mitsubishi Pajero, він рухався зі швидкістю 117 км/год при дозволеній швидкості 50 км/год, у зв`язку з чим на нього накладено штраф у розмірі 1700 грн.

Згідно з витягом з Електронного реєстру листків непрацездатності підтверджено перебування ОСОБА_1 на лікарняному у період з 16.09.2024 до 12.12.2024, натомість починаючи з 13.12.2024 відомості про його тимчасову непрацездатність відсутні.

Також установлено, що протягом зазначеного періоду ОСОБА_1 не звертався з рапортами щодо погодження виїздів за межі Дніпропетровської області та не отримував службових завдань, які б зумовлювали його перебування в інших регіонах України. Водночас матеріалами службового розслідування підтверджено його фактичне перебування у червні 2026 року на території Закарпатської та Тернопільської областей.

Оцінюючи зібрані матеріали у сукупності, дисциплінарна комісія врахувала, що протягом значного проміжку часу ОСОБА_1 не прибував за визначеним місцем несення служби, при цьому належного документального підтвердження тимчасової непрацездатності за період починаючи з 13.12.2024 дисциплінарній комісії не надав, а під час службового розслідування наявності такого підтвердження не встановлено. Одночасно матеріалами службового розслідування підтверджено пересування ОСОБА_1 територією України з особистих причин, у тому числі керування транспортним засобом у Закарпатській та Тернопільській областях.

За результатами всебічної оцінки зібраних матеріалів дисциплінарна комісія дійшла висновку, що факт тривалої відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин знайшов своє підтвердження. Встановлено, що починаючи з 13.12.2024 ОСОБА_1 за визначеним місцем несення служби за адресою: АДРЕСА_1 , не прибував та наявності поважних причин своєї відсутності належними документами не підтвердив.

За результатами службового розслідування дисциплінарна комісія дійшла висновку про наявність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Вищевказаний висновок затверджено начальником ГУНП в Донецькій області 13.07.2026.

17 липня 2026 року начальником ГУНП в Донецькій області видано наказ № 292 о/с «Про порушення службової дисципліни старшим оперуповноваженим в ОВС оперативно-пошукового відділу УКР ГУНП в Донецькій області підполковником поліції ОСОБА_2 та його покарання». Згідно пункту 1 вказаного наказу, за порушення службової дисципліни, що виразилось в недотриманні вимог п.п. 2, 6 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України в частині знання законів, інших нормативно-правових актів, що визначають повноваження поліції, вчиненні дій, які підривають авторитет Національної поліції; п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» в частині виконання обов`язку неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, професійного виконання службових обов`язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; абзацу 2 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п. 12.4 та пп. «б» п. 12.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, в частинах неухильного дотримання вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху, що виразилося в керуванні транспортним засобом із перевищенням максимальної швидкості руху на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31; а також у тривалій відсутності на службі без поважних причин, до старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах оперативно-пошукового відділу УКР ГУНП в Донецькій області підполковника поліції ОСОБА_4 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Дні невиходу на службу без поважних причин ОСОБА_1 з 13.12.2024 до дня звільнення вважати прогулами, грошове забезпечення не нараховувати та не виплачувати (пункт 3.1 Наказу № 292 о/с).

20 липня 2026 року т.в.о. начальника ГУНП в Донецькій області видано наказ № 298 о/с по особовому складу, яким позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з 20 липня 2026 року, без встановлення премії за липень 2026 року.

Предметом спору у цій справі є правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення зі служби в поліції та реалізації такого стягнення шляхом звільнення зі служби в Національній поліції України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі також – Закон №580-VIII).

Відповідно до статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва [...].

Згідно зі статтею 19 Закону №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть, зокрема, дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Пунктом 6 частини першої статті 77 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Правові засади службової дисципліни поліцейських, види дисциплінарних стягнень, підстави і порядок їх застосування визначено Дисциплінарним статутом Національної поліції України, затвердженим Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII.

За статтею 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна полягає у дотриманні поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає у порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Статтею 13 Дисциплінарного статуту встановлено види дисциплінарних стягнень, серед яких передбачено звільнення зі служби в поліції (п.7 ч. 3 статті).

За приписами статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування є діяльністю із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, причин та умов, що сприяли вчиненню проступку, ступеня вини поліцейського, тяжкості дисциплінарного проступку та інших обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Аналогічні за змістом вимоги щодо повного та об`єктивного встановлення обставин дисциплінарного проступку закріплено Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893

Частиною восьмою статті 19 Дисциплінарного статуту передбачено, що під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких його було вчинено, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського та його ставлення до служби.

У період дії воєнного стану застосуванню підлягають також особливості, передбачені розділом V Дисциплінарного статуту.

Відповідно до частини другої статті 29 Дисциплінарного статуту дисциплінарні стягнення застосовуються у порядку зростання від менш суворого — зауваження — до більш суворого — звільнення зі служби в поліції.

Водночас наведене положення не встановлює обов`язку щодо попереднього послідовного застосування до поліцейського всіх менш суворих дисциплінарних стягнень перед застосуванням звільнення.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 у справі №420/14443/22 зазначив, що положення статті 29 Дисциплінарного статуту передбачають накладення дисциплінарного стягнення у порядку зростання, а не його послідовне застосування; повноваження керівника щодо обрання одного з видів дисциплінарного стягнення в період дії воєнного стану залишаються дискреційними з урахуванням особливостей, визначених статтею 29 Дисциплінарного статуту.

Аналогічний підхід підтверджено Верховним Судом у постанові від 10.06.2026 у справі №500/6648/23, у якій зазначено, що стаття 29 Дисциплінарного статуту застосовується у сукупності зі статтею 19 цього Статуту, а при обранні виду дисциплінарного стягнення має враховуватися характер конкретного проступку та застосовуватися стягнення, яке відповідає його суті та є йому співмірним.

Судом встановлено та сторонами фактично не заперечується, що починаючи з 13.12.2024 позивач за визначеним місцем несення служби у м. Дніпрі не перебував та до виконання службових обов`язків не приступив.

Основним доводом позивача на виправдання зазначеної відсутності є твердження про тривале лікування у зв`язку зі станом здоров`я.

Разом з тим із матеріалів справи встановлено, що тимчасова непрацездатність позивача документально підтверджена тільки за період з 16.09.2024 до 12.12.2024.

Починаючи з 13.12.2024 відомості про подальшу тимчасову непрацездатність позивача в Електронному реєстрі листків непрацездатності відсутні.

Суд погоджується з доводами позивача у тій частині, що внесення відповідної інформації до електронних реєстрів здійснюється не самим пацієнтом, а тому сама лише відсутність відповідного запису в Електронному реєстрі листків непрацездатності не може безумовно та самостійно свідчити про відсутність захворювання чи лікування особи.

Однак висновок дисциплінарної комісії у спірних правовідносинах ґрунтувався не виключно на відсутності відповідних відомостей у Реєстрі.

Дисциплінарною комісією вживалися додаткові заходи для перевірки повідомлених позивачем обставин, направлялися запити до органів охорони здоров`я та медичних закладів, досліджувалися надані самим позивачем документи, повторно перевірялися відомості електронного реєстру.

Позивачу пропонувалося надати документи на підтвердження тимчасової непрацездатності, а 09.07.2026 — повідомити без розкриття діагнозу відомості про лікаря та заклад охорони здоров`я, в якому йому нібито оформлено тимчасову непрацездатність, виключно з метою перевірки цього факту.

Таких відомостей позивач не надав.

Надані ним під час службового розслідування документи від 22.09.2025 підтверджують проведення окремого медичного обстеження та видачу направлень, однак не містять відомостей про звільнення позивача від виконання службових обов`язків у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю протягом спірного періоду.

Суд зазначає, що поняття «наявність захворювання», «проходження медичного обстеження або лікування» та «тимчасова непрацездатність, яка унеможливлює виконання службових обов`язків протягом конкретного періоду» не є тотожними.

Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі №815/810/18, розглядаючи подібний спір щодо звільнення поліцейського за тривалу відсутність на службі, виходив з того, що наявність медичних документів, які підтверджують окремі звернення та лікування, але не підтверджують тимчасову непрацездатність за весь період відсутності, не доводить поважності причин невиходу поліцейського на службу.

Суд також враховує встановлене матеріалами службового розслідування перебування позивача у червні 2026 року у Закарпатській та Тернопільській областях, керування ним транспортним засобом та переміщення територією України з особистих причин.

Водночас суд окремо зауважує, що саме по собі керування транспортним засобом або перебування особи в іншому регіоні України не є безумовним доказом її працездатності, оскільки тимчасова непрацездатність не обов`язково передбачає постільний режим чи повну фізичну неспроможність особи до пересування.

Разом із тим зазначені обставини оцінюються у сукупності з тривалістю відсутності позивача на службі, ненаданням ним документів на підтвердження непрацездатності, неповідомленням місця проходження лікування, результатами перевірок медичних установ та відсутністю підтвердження непрацездатності за спірний період.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачем доведено факт тривалої відсутності позивача на службі без підтверджених поважних причин.

Щодо посилання позивача на продовження лікування та намір надати листок непрацездатності у майбутньому.

Суд критично оцінює посилання позивача на те, що його лікування триває до цього часу, а документ на підтвердження тимчасової непрацездатності буде надано суду після завершення такого лікування.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд враховує, що за частиною другою статті 77 КАС України саме на відповідача покладається обов`язок доказування правомірності оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень.

Водночас наведена норма не звільняє позивача від процесуального обов`язку довести фактичні обставини, на які він сам посилається як на підставу своїх вимог, зокрема наявність конкретної поважної причини його відсутності на службі.

Відповідач на виконання покладеного на нього обов`язку надав суду матеріали службового розслідування, якими підтверджуються фактична відсутність позивача на службі, вжиті заходи для встановлення причин такої відсутності та результати перевірки повідомлених позивачем обставин.

Натомість позивач, стверджуючи, що протягом усього періоду (19 місяців) перебував у стані тимчасової непрацездатності, ані під час службового розслідування, ані разом із позовною заявою, ані під час судового розгляду не надав медичних документів, які б підтверджували його тимчасову непрацездатність протягом установленого періоду відсутності на службі.

Відповідно до частини другої статті 79 КАС України позивач повинен подати докази разом із поданням позовної заяви.

У разі неможливості подати доказ у встановлений законом строк з об`єктивних причин учасник справи відповідно до частини четвертої статті 79 КАС України повинен письмово повідомити суд, зазначивши доказ, який не може бути подано, причини неможливості його подання та докази того, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання такого доказу.

Саме лише повідомлення позивача про те, що у майбутньому після завершення лікування ним буде надано певний медичний документ, не є доказом існування підтвердженої тимчасової непрацездатності у спірний період.

При цьому позивач не визначає конкретного строку завершення лікування та, відповідно, строку, протягом якого відповідний документ може бути наданий суду.

Норми КАС України не покладають на суд обов`язку відкладати вирішення спору на невизначений строк в очікуванні можливого формування або подання учасником справи доказу у майбутньому.

Суд вирішує спір виходячи з фактичних обставин, установлених належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, наявними у справі, а не з припущення про можливість виникнення чи подання певного доказу в майбутньому.

Тому твердження позивача про продовження лікування за відсутності медичних документів, які підтверджували б його тимчасову непрацездатність у спірний період, не спростовує встановлених відповідачем обставин.

Суд також критично оцінює доводи позивача щодо повноти та об`єктивності службового розслідування.

Матеріали справи свідчать, що дисциплінарна комісія не обмежилася констатацією відсутності позивача на службі та відсутності відомостей у Реєстрі.

Комісією перевірялися електронні відомості щодо тимчасової непрацездатності, направлялися запити до закладів охорони здоров`я та відповідних органів, досліджувалися медичні документи позивача, отримувалися пояснення його безпосередніх та інших керівників, матеріали територіальних органів поліції, відеозаписи, інформація щодо перебування позивача в інших областях України.

Позивачу направлялися наказ про призначення службового розслідування, повідомлення про виклик для надання пояснень, пам`ятка про право на захист та бланк письмового пояснення. Позивачу пропонувалося надати пояснення особисто, письмово або дистанційно засобами зв`язку.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що протягом спірного періоду позивач мав можливість безперешкодно підтримувати зв`язок із керівництвом та фактично підтримував такий зв`язок.

Отже, матеріали справи не дають підстав для висновку, що позивача було позбавлено можливості надати власні пояснення або докази.

Суд зазначає, що право поліцейського на захист під час проведення службового розслідування полягає насамперед у забезпеченні йому реальної можливості надати пояснення, документи та інші матеріали на підтвердження своєї позиції. Водночас нереалізація поліцейським наданої йому можливості скористатися такими правами не може свідчити про порушення дисциплінарною комісією його права на захист.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №640/8784/21, у якій суд зазначив, що надання пояснень є правом поліцейського, а ненадання ним таких пояснень не є перешкодою для подальшого розгляду матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт учинення дисциплінарного проступку. При цьому Верховний Суд урахував, що дисциплінарною комісією поліцейському було надано можливість скористатися правом на надання пояснень, однак останній таким правом не скористався.

При цьому позивач не зазначає, яку конкретну істотну обставину дисциплінарна комісія мала об`єктивну можливість встановити, однак безпідставно не встановила, який доказ було проігноровано або яку конкретну обставину на користь позивача не досліджено.

За таких обставин доводи про формальний та однобічний характер службового розслідування не знайшли підтвердження.

Матеріалами службового розслідування також установлено, що 11.06.2026 позивач, керуючи транспортним засобом у м. Чорткові Тернопільської області, рухався зі швидкістю 117 км/год при дозволеній швидкості 50 км/год, у зв`язку із чим його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 122 КУпАП.

Суд зазначає, що притягнення поліцейського до адміністративної відповідальності не виключає можливості надання відповідній поведінці оцінки у межах дисциплінарного провадження.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що зазначене порушення Правил дорожнього руху не було єдиною або визначальною підставою застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення.

Визначальним порушенням у спірних правовідносинах є тривала відсутність позивача на службі без підтвердження поважності причин такої відсутності, тоді як порушення Правил дорожнього руху було оцінено дисциплінарною комісією у сукупності з іншими встановленими обставинами.

Суд вважає необхідним відмітити, що встановлена службовим розслідуванням поведінка позивача мала триваючий характер: позивач починаючи з 13.12.2024 не приступив до виконання службових обов`язків та продовжував бути відсутнім на службі на час проведення службового розслідування.

Стаття 21 Дисциплінарного статуту встановлює спеціальні правила визначення дня виявлення дисциплінарного проступку у разі проведення службового розслідування.

У цій справі висновок службового розслідування затверджено 13.07.2026, а наказ про застосування дисциплінарного стягнення видано 17.07.2026.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2024 у справі №420/16074/22 при вирішенні спору щодо дисциплінарної відповідальності поліцейського аналізував положення статті 21 Дисциплінарного статуту та характер тривалої відсутності особи на службі.

Отже, суд не встановив порушення відповідачем строків застосування дисциплінарного стягнення.

Судом також враховано доводи позивача про його попередню службу, участь у захисті України, отримані поранення, перебування у полоні, державні та відомчі нагороди, заохочення, а також відсутність чинних дисциплінарних стягнень.

Зазначені обставини характеризують особу позивача з позитивного боку та відповідно до частини восьмої статті 19 Дисциплінарного статуту підлягали врахуванню при визначенні виду дисциплінарного стягнення.

З матеріалів службового розслідування вбачається, що дисциплінарна комісія такі обставини не проігнорувала: відсутність чинних дисциплінарних стягнень, заохочення та нагороди позивача були враховані як обставини, що характеризують його особу та пом`якшують дисциплінарну відповідальність; обставин, що обтяжують відповідальність, комісією не встановлено.

Водночас суд наголошує, що позитивна характеристика попереднього проходження служби та наявність певних заслуг не мають характеру абсолютного імунітету від дисциплінарної відповідальності за порушення, вчинені у подальшому.

Нагороди, заохочення, участь у бойових діях, отримання поранень та перебування у полоні характеризують попередню поведінку поліцейського і підлягають належному врахуванню при індивідуалізації дисциплінарної відповідальності, однак самі по собі не спростовують установленого факту дисциплінарного проступку та не перетворюють документально непідтверджену тривалу відсутність на службі на правомірну.

Інше тлумачення фактично означало б, що попередня належна служба або особисті заслуги надають поліцейському право надалі не виконувати покладені законом службові обов`язки без можливості застосування передбаченої законом дисциплінарної відповідальності, що не відповідає ані змісту Закону №580-VIII, ані Дисциплінарного статуту.

Суд також звертає увагу на істотну тривалість установленого порушення.

У спірному випадку йдеться не про одиничний невихід на службу, запізнення чи короткочасну відсутність, а про фактичне неприбуття позивача до визначеного місця несення служби протягом тривалого часу, починаючи з 13.12.2024, без надання належного документального підтвердження поважності причин такої відсутності. Отже, позивач протягом понад одного року і семи місяців фактично не виконував покладених на нього службових обов`язків поліцейського. При цьому саме тривалість такого порушення є істотною обставиною, що підлягає врахуванню при оцінці ступеня його тяжкості.

За таких обставин позитивні відомості про особу позивача та відсутність чинних дисциплінарних стягнень, хоча й підлягають врахуванню як пом`якшуючі обставини, не переважають характеру, тривалості та наслідків установленого порушення службової дисципліни та не свідчать про очевидну невідповідність застосованого стягнення вчиненому проступку.

У постанові від 10.06.2026 у справі №500/6648/23 Верховний Суд наголосив, що стаття 29 Дисциплінарного статуту застосовується у сукупності зі статтею 19 цього Статуту.

Верховний Суд зазначив, що під час визначення виду стягнення враховуються характер проступку, обставини його вчинення, особа порушника, ступінь вини, пом`якшуючі та обтяжуючі обставини, попередня поведінка поліцейського та його ставлення до служби, а обраний вид дисциплінарного стягнення має відповідати суті проступку та бути йому співмірним.

Одночасно Верховний Суд підтвердив сформований у постанові від 23.11.2023 у справі №420/14443/22 підхід, відповідно до якого застосування дисциплінарних стягнень у порядку зростання не означає обов`язкового послідовного застосування до поліцейського кожного з передбачених законом видів стягнення.

Отже, сама по собі відсутність у позивача чинного дисциплінарного стягнення не створювала законодавчої заборони на застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Оцінюючи пропорційність застосованого до позивача стягнення, суд враховує, з одного боку, його попередню позитивну характеристику, відсутність чинних дисциплінарних стягнень, нагороди, заохочення, отримані під час захисту України поранення та перебування у полоні.

З іншого боку, суд враховує тривалість установленої відсутності на службі, ненадання протягом тривалого часу документів на підтвердження тимчасової непрацездатності, неповідомлення дисциплінарній комісії навіть відомостей про медичний заклад та лікаря для перевірки факту лікування, а також перебування позивача в інших областях України з особистих причин у період, коли він продовжував посилатися перед керівництвом на тривале лікування.

Суд ураховує і те, що служба в поліції має особливий публічно-правовий характер, а дотримання службової дисципліни поліцейськими в умовах воєнного стану набуває підвищеного значення.

За сукупністю зазначених обставин, суд не встановив невідповідності дисциплінарного стягнення у виді звільнення характеру та тяжкості встановленого проступку.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Оцінюючи докази відповідно до статті 90 КАС України на підставі їх безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження, суд дійшов висновку, що відповідач виконав покладений на нього процесуальний обов`язок.

Матеріалами справи підтверджено факт тривалої відсутності позивача за визначеним місцем несення служби починаючи з 13.12.2024, відсутність документального підтвердження тимчасової непрацездатності протягом спірного періоду, вжиття дисциплінарною комісією достатніх заходів для перевірки повідомленої позивачем інформації, забезпечення йому можливості надати пояснення та докази, а також врахування під час визначення виду дисциплінарного стягнення даних про особу позивача та обставин, що пом`якшують його відповідальність.

Натомість твердження позивача про перебування у стані тимчасової непрацездатності протягом усього періоду відсутності на службі належними доказами не підтверджено.

Саме лише посилання на намір надати такі докази у майбутньому після завершення лікування не спростовує встановлених у справі обставин.

Суд не встановив істотних порушень процедури службового розслідування, які могли б вплинути на його результати, а також не встановив очевидної непропорційності застосованого до позивача дисциплінарного стягнення.

Отже, наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17.07.2026 №292 о/с у спірній частині прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано, з урахуванням обставин, що мали значення для його прийняття, та пропорційно встановленому порушенню.

Оскільки наказ про застосування дисциплінарного стягнення є правомірним, відсутні правові підстави і для скасування наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 20.07.2026 №298 о/с у частині реалізації дисциплінарного стягнення шляхом звільнення позивача зі служби в поліції.

Відповідно, похідні вимоги про поновлення позивача на службі, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та інші виплати, заявлені у зв`язку з незаконністю звільнення, також задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01 липня 2026 року по 20 липня 2026 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції визначені Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799 (далі - Порядок №260).

Пунктом 8 розділу І Порядку №260 прямо встановлено, що за час відсутності поліцейського на службі без поважних причин грошове забезпечення не виплачується. Підставою припинення виплати грошового забезпечення поліцейському є наказ керівника (начальника) органу поліції, у якому зазначається період, за який припиняється виплата грошового забезпечення.

Отже, право поліцейського на отримання грошового забезпечення за відповідний календарний період безпосередньо пов`язане з проходженням ним служби або наявністю передбачених законодавством поважних причин відсутності на службі. У разі встановлення факту відсутності поліцейського на службі без поважних причин спеціальна норма пункту 8 розділу І Порядку №260 виключає виплату йому грошового забезпечення за відповідний період.

Як установлено судом під час розгляду справи, починаючи з 13 грудня 2024 року позивач був відсутній за визначеним місцем проходження служби та до виконання службових обов`язків не приступив. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність поважних причин його відсутності, зокрема тимчасову непрацездатність у період з 01 липня 2026 року по 20 липня 2026 року, позивач ані під час службового розслідування, ані під час розгляду цієї справи суду не надав.

При цьому судом у межах розгляду вимог про скасування наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби вже надано оцінку його доводам про перебування на лікуванні та встановлено, що такі доводи не підтверджені належними доказами тимчасової непрацездатності протягом спірного періоду.

Відтак період з 01 липня 2026 року по 20 липня 2026 року повністю охоплюється встановленим періодом відсутності позивача на службі без поважних причин.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 17 липня 2026 року №292 о/с визначено дні невиходу позивача на службу без поважних причин починаючи з 13 грудня 2024 року до дня звільнення вважати прогулами та грошове забезпечення за такі дні не нараховувати і не виплачувати.

При цьому наказ від 17 липня 2026 року №292 о/с у відповідній частині є наслідком установленого службовим розслідуванням факту відсутності позивача на службі без поважних причин, правомірність якого підтверджена судом під час розгляду цієї справи.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що саме перебування його у статусі поліцейського до 20 липня 2026 року є достатньою підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01 по 20 липня 2026 року.

Сам факт перебування особи у штаті органу поліції та формальне збереження за нею статусу поліцейського до дати звільнення не породжують права на отримання грошового забезпечення за ті календарні дні, які в установленому порядку визнані днями відсутності на службі без поважних причин.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2019 року у справі №808/3410/17. Верховний Суд, застосувавши пункт 8 Порядку №260, дійшов висновку про правомірність невиплати грошового забезпечення з моменту фактичної відсутності поліцейського на службі без поважних причин та зазначив, що підставою припинення такої виплати є наказ керівника органу поліції, в якому визначається відповідний період.

Таким чином, установлений у цій справі факт відсутності позивача на службі без поважних причин охоплює весь заявлений ним період з 01 липня 2026 року по 20 липня 2026 року, а наказом від 17 липня 2026 року №292 о/с безпосередньо визначено правовий наслідок такої відсутності - ненарахування та невиплату грошового забезпечення за дні невиходу на службу без поважних причин.

За таких обставин правові підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01 липня 2026 року по 20 липня 2026 року відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Суд також ураховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої принцип належного здійснення правосуддя передбачає, що у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язуючи суди мотивувати свої рішення, не вимагає надання детальної відповіді на кожний аргумент сторони; обсяг такого обґрунтування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи (рішення у справах «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04; «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994).

Аналогічний підхід відображено у пункті 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент, наведений на підтримку кожної підстави захисту.

З огляду на викладене суд вважає, що у цьому рішенні надано оцінку всім основним та юридично значущим доводам сторін, які мають визначальне значення для вирішення спору, тоді як інші доводи не спростовують установлених судом обставин та наведених вище висновків.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

У відповідності до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецької області (місцезнаходження: 85302, Донецька обл., місто Покровськ , вулиця Мандрика, буд. 7, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Повне судове рішення складено 21 вересня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лазарєв В.В.