Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №317/1361/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року місто Чернівці справа №317/1361/26

провадження №22-ц/822/1609/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Височанської Н. К.

суддів: Кулянди М.І., Лисака І.Н.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України про визнання особи такою, що пропала безвісти за особливих обставин, головуючий в суді першої інстанції суддя Нагорний В.В.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2026 року заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

Посилався на те, що рідний брат заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на сьогоднішній день є особою, що зникла безвісти за особливих обставин у зв`язку з військовою агресією рф проти України, оскільки з моменту зникнення 18 травня 2022 року жодної інформації про місце знаходження та перебування особи не відомо.

ОСОБА_2 має подвійний статус зниклого безвісти та особи, яка перебуває у полоні, що взаємовиключає один одного, при цьому, заявник не може реалізувати своє право на звільнення з військової служби у зв`язку з тим, що брат ОСОБА_2 вважається таким, що захоплений в полон з 18.05.2022, що не тотожне поняттю зникнення безвісти за особливих обставин та є зниклим безвісти одночасно.

Відсутня будь-яка інформація більше 4 років про місце знаходження, перебування особи, її життя, здоров`я та наявність колізій у нормах права через подвійний статус, що не відповідає дійсності.

Просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану з 18 травня 2022 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України про визнання особи такою, що пропала безвісти за особливих обставин.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Ниміджан Ю.В. сформувала в системі «Електронний Суд» 10 липня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

В апеляційній скарзі наводить обставини та підстави для задоволення вимог заяви, які викладені в заяві, та додатково вказує, що виконуючи військовий обов`язок водій-слюсар відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу бронетанкової техніки ремонтної роти окремого загону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_2 » солдат ОСОБА_2 був захоплений у полон і з 18 травня 2022 року та по даний час вважається таким, що перебуває у полоні держави-агресора (рф), що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (по стройовій частині) № 126 від 18.05.2022 року.

29.05.2026 Управління з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Міністерства внутрішніх справ України надіслало до суду Витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20260525-2573, сформованого 25.05.2026 Міністерством внутрішніх справ України, відповідно до якого ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій), дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 09.01.2024, розшук якого проводить Головне управління Національної поліції в Донецькій області.

Про те, що солдат ОСОБА_2 в період з 18.05.2022 року і по теперішній час перебуває в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України була видана довідка про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах № 1714 від 14.11.2025 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України на підставі звернення рідного брата ОСОБА_1 від 03.11.2025 року.

14 вересня 2025 року заявника було призвано на військову службу під час мобілізації, не враховано його право на відстрочку на підставі абзацу (за наявності) - пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, як особа чиї близькі родичі - рідний зник безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Однак, заявник не може реалізувати своє право на звільнення у зв`язку із тим, що брат - ОСОБА_2 нібито вважається таким що захоплений в полон з 18.05.2022 року, а не є безвісти зниклий за особливих обставинах, що не відповідає дійсності, адже з травня 2022 року члени сім`ї ОСОБА_2 жодних відомостей про його місце перебування, стан здоров`я, переміщення чи будь-яких інших відомостей не отримували.

Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та факт наявності інформації про полон ОСОБА_2 станом на 18.05.2022 року та при цьому відсутність інформації чи був даний солдат переданий у полон, де саме перебуває, що з ним сталося, чи вижив він після ночі 29 липня 2022 року де на території колишньої Волноваської виправної колонії №120 було скоєно навмисне масове вбивство українських військовополонених, зокрема захисників «Азовсталі». Внаслідок вибухів загинуло щонайменше 53людини, понад 130 отримали поранення. Тобто, вся наявна інформація про полон ОСОБА_2 тільки станом на 18.05.2022 рік, а де саме перебуває після цієї дати і до сьогодні, чи живий і в якому стані та статусі - невідомі, тому досі триває досудове розслідування по факту зникнення.

Статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин припиняється коли встановили місцезнаходження живої особи, яка вільна в своїх діях, зокрема, це, стосується звільнених військовополонених які повернулися з полону, або це ідентифікація особи у тілі (останках).

Таким чином, встановлення даного факту в судовому порядку жодним чином не звужує, не зменшує чи порушує права та інтереси ОСОБА_2 . Даний судовий розгляд має захистити права та інтереси єдиного близького родича - заявника, а Військова частина (заінтересована особа) виключно суб`єктивно трактує норми Закону у власних інтересах, без врахування прав та законних інтересів свого особового складу. У зв`язку з чим вважає безпідставними доводи військової частини НОМЕР_2 , що містяться у матеріалах справи та на основі яких також прийнято рішення, що рідний брат заявника ОСОБА_2 з 18.05.2022 перебуває у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, а отже не вважається зниклим безвісти за особливих обставин, на підставі чого солдату ОСОБА_1 двічі відмовлено у звільненні з військової служби у зв`язку з відсутністю правових підстав.

Військова частина НОМЕР_2 , у поясненнях третьої особи вважає, що визнання брата заявника безвісно відсутнім призведе до позбавлення його права на отримання матеріальної допомоги, права на реабілітацію після полону, необґрунтованого розширення кола підстав для звільнення з військової служби, що є безпідставним та не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, тому дані доводи не можуть братися до уваги.

Помилково не взято до уваги та не враховано при прийнятті рішення доводи, що містяться у поясненнях Міністерства внутрішніх справ України, в яких дана заінтересована особа зазначає, що відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, дата набуття правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин 09.01.2024; ОСОБА_2 оголошено в розшук як зниклого безвісти, про що відповідні відомості внесено до обліку інформаційної підсистеми «Розшук» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», на цей час поліція вживає заходів, спрямованих на отримання відомостей про долю зниклого та перевіряє інформацію, яка може сприяти його розшуку.

Окрім цього не враховано, що саме в даних поясненнях детально описано проблематику даного статусу та особливості застосування даного правового статусу, оскільки саме на Міністерство внутрішніх справ покладено весь тягар розшуку, встановлення фактичних обставин зникнення та інших юридичних аспектів що стосується військовослужбовців, місце знаходження яких невідомо саме через їх безпосередню участь у бойових діях.

На цей час місцезнаходження ОСОБА_2 залишається невстановленим. ОСОБА_2 оголошено в розшук як зниклого безвісти, про що відповідні відомості внесено до обліку інформаційної підсистеми «Розшук» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України.

Судом помилково «встановлено, що станом на дату розгляду даної заяви не сплинув річний строк з дня одержання останніх відомостей про місце перебування ОСОБА_2 в полоні держави-агресора, який, на переконання cуду, слід рахувати з 15.04.2026 року, тобто з дати копії листа Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими №222/КШ/9498, адресованого військовій частині НОМЕР_2 .» адже зміст даного листа датованого 15.04.2026 року не містить жодної інформації про особу ОСОБА_2 його місця знаходження, перебування, стану здоров`я, соціального та політичного статусу після дати його зникнення - 18.05.2022 року. Тобто, у кожному з письмових доказів, що міститься у матеріалах справи не вказано жодних підтверджених дат перебування ОСОБА_2 у полоні, окрім дати 18.05.2022 року, оскільки це дата виконання наказу про здачу в полон та відсутня будь яка інформація, що в подальшому сталося з ним і де місце перебування чи знаходження особи уже більше 4-х років.

Безпідставно також не взято до уваги доводи, що містяться у поясненнях Міністерства оборони України, де зазначено аналогічна позиція.

Звертає увагу, що питання порушенні у заяві є дійсно не врегульовані достатнім чином національним законодавством, а саме тому породжують спірні твердження і трактування, саме в даному випадку єдиним шляхом є судовий розгляд з дослідженням юридичним аналізом та викладенням правових висновків для унеможливлення подальшого спору.

Єдиним ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо з урахування фактичних обставин справи та норм права, що регулюють спірні правовідносини.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

Представники заінтересованих осіб в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, про поважність причин неявки суд не повідомили (а.с.189-193).

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що заявником у даній справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який просить визнати свого рідного брата ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , безвісно відсутнім за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану з 18 травня 2022 року.

Батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 11 червня 2008 року та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , на підставі чого судом встановлено, що заявник та ОСОБА_2 є рідними братами.

У витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 18.05.2022 № 126 зазначено уважати таким, що був захоплений у полон з 18 травня 2022 року водія - слюсаря відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу бронетанкової техніки ремонтної роти окремого загону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_2 » солдата ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій), дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 09.01.2024, його розшук проводить Головне управління Національної поліції в Донецькій області, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин № 20260525-2573, сформованим 25.05.2026 Міністерством внутрішніх справ України.

Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23.01.2026 підтверджується, що Маріупольським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024262110000012 від 03.01.2024 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, у зв`язку з тим, що військовослужбовець ЗСУ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перебував на території заводу «Азовсталі» у м. Маріуполь Донецької області, зник безвісти та не виходить на зв`язок з травня 2022 року.

На підставі звернення брата ОСОБА_1 №Л-1243 від 03.11.2025 оформлено довідку військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 14.11.2025 № 1714 про те, що солдат ОСОБА_2 дійсно в період з 18.05.2022 р. по 14.11.2025 р. перебуває у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах.

08.12.2025 ОСОБА_1 подав рапорт про клопотання перед командуванням військової частини НОМЕР_2 про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У листі від 08.12.2025 б/н ОСОБА_1 надано відповідь, в якій військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України повідомила про відсутність правових підстав для його звільнення з військової служби в запас, передбачених абзацом 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки його брат ОСОБА_2 з 18.05.2022 перебуває у місцях несвободи внаслідок збройної адреси проти України, а отже не вважається зниклим безвісти за особливих обставин.

Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими у листі від 15.04.2026 № 222/КШ/9498 повідомив військову частину НОМЕР_2 про те, що за результатами розгляду запиту стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в інформаційній системі з питань поводження з військовополоненими містяться відомості про вказану особу, перебування якої в полоні держави-агресора підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста.

Листом від 27.04.2026 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для його звільнення з військової служби в запас, передбачених абзацом 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , якого заявник просить визнати безвісно відсутнім за особливих обставин, перебуває в полоні держави-агресора станом на 15.04.2026, а також з 09.01.2024 має статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин.

При цьому, судом встановлено, що станом на дату розгляду даної заяви не сплинув річний строк з дня одержання останніх відомостей про місце перебування ОСОБА_2 в полоні держави-агресора, який, на переконання суду, слід рахувати з 15.04.2026, тобто з дати листа Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими №222/КШ/9498, адресованого військовій частині НОМЕР_2 .

Таким чином, суд приходить до висновку, що сукупністю взаємопов`язаних юридичних фактів, що становлять предмет доказування у даній справі не підтверджується факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є безвісно відсутнім за особливих обставин, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання особи такою, що пропала безвісти за особливих обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає можливість зміни в судовому порядку правового статусу фізичної особи шляхом визнання її безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, що визначено пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України. Необхідність у зміні правового статусу фізичної особи виникає у зв`язку з тим, що невизначеність правового становища особи, яка тривалий час відсутня у місці свого постійного проживання, створює певні перешкоди щодо реалізації суб`єктивних прав фізичними та юридичними особами, які перебувають із нею в певних правовідносинах.

Згідно з положеннями статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Відповідно до приписів ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

Законодавець пов`язує визнання особи безвісно відсутньою зі встановленням відповідного юридичного складу, тобто сукупністю взаємопов`язаних юридичних фактів, що становлять предмет доказування.

Такою сукупністю юридичних фактів, тобто юридичним складом, є:

1) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання;

2) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості;

3) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної особи або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України;

4) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.

Безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування).

При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 760/3112/16-ц, від 29 серпня 2019 року у справі № 225/2576/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 225/882/17, від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17.

Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» (далі - Закон № 2505-VIII) визначає правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.

Цей Закон регулює суспільні відносини, пов`язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей ( ч. ст. 3 Закону № 2505-VIII).

Частинами 1-3 ст. 4 Закону № 2505-VIII передбачено, що особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.

Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.

Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону № 2505-VIII права та інтереси особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а також її майно підлягають захисту до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом, або оголошення її померлою відповідно до законодавства.

З матеріалів справи встановлено, що у витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 18.05.2022 № 126 зазначено уважати таким, що був захоплений у полон з 18 травня 2022 року водія - слюсаря відділення розбирально-складальних робіт ремонтного взводу бронетанкової техніки ремонтної роти окремого загону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_2 » солдата ОСОБА_2 (а.с.11).

Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23.01.2026 підтверджується, що Маріупольським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024262110000012 від 03.01.2024 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, у зв`язку з тим, що військовослужбовець ЗСУ ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перебував на території заводу «Азовсталі» у м. Маріуполь Донецької області, зник безвісти та не виходить на зв`язок з травня 2022 року (а.с.7 на звороті).

Згідно витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20260525-2573, сформованого 25.05.2026 Міністерством внутрішніх справ України, відповідно до якого ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій), дата набуття статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин: 09.01.2024, розшук якого проводить Головне управління Національної поліції в Донецькій області (а.с.67-68).

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що ОСОБА_2 з 09.01.2024 року вже має статус особи, зниклої безвісті за особливих обставин, оскільки внесений в Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність відомостей про фактичне місце перебування ОСОБА_2 та визнання його безвісно відсутнім за ст.43 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно листа Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими від 15.04.2026 № 222/КШ/9498 вбачається, що вони повідомили військову частину НОМЕР_2 про те, що за результатами розгляду запиту стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в інформаційній системі з питань поводження з військовополоненими містяться відомості про вказану особу, перебування якої в полоні держави-агресора підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста (а.с.56).

Встановивши, що ОСОБА_2 перебуває у полоні та щодо нього як цивільної особи державою вживаються всі необхідні заходи з обміну та повернення на територію України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання ОСОБА_2 безвісно відсутнім у розумінні положень ст. 43 ЦК України.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни постановленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 21 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Н. Лисак