Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №644/2149/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/2149/26 Головуючий суддя І інстанції Бугера О.В.

Апеляційне провадження № 33/818/1517/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: ч.5 ст.126 КУпАП

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м.Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

захисника - Францена Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою захисника Францена Ю.І. на постанову Індустріального районного суду м.Харкова від 07 травня 2026 року щодо ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , військовослужбовця ВЧ НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн. 00 коп., в дохід держави, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 років та без оплатного вилучення транспортного засобу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що 23.02.2026 року о 11.31 в м. Харків, проспект Героїв Харкова, 320, водлій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Ford Mondeo, НОМЕР_3 , не маючи права керувати таким транспортним засобом. Правопорушення вчинено повторно, протягом року, чим порушив п.2.1.А ПДР України, за що передбачено відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП.

В своїй апеляційній скарзі захисник Францен Ю.І. просить скасувати постанову судді Індустріального районного суду м.Харкова від 07.05.2026 щодо ОСОБА_1 , а провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Свої апеляційні вимоги захисник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було належним чином надано оцінку поясненням ОСОБА_1 про те, що він здійснював термінову евакуацію пораненого побратима з позицію до госпіталя, про що повідомляв працівникам поліції, а тому його підзахисний діяв в стані крайньої необхідності, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ст.18, п.4 ст.247 КУпАП.

Крім того, захисник зазначає, що на час складання протоколу про адміністративне правопорушення у працівників поліції були відсутні офіційні відомості щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак повторності. Окрім цього, апелянт вказує на те, що під час події у цій справі працівники поліції не залучали двох свідків, що підтверджується відомостями протоколу про адміністративне правопорушення, а наявний справі відеозапис не є безперервним та не містить відомостей щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що ставить під сумнів допустимість протоколу в якості доказу.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, але апеляційним судом засобами поштового зв`язку направлялась судова повістка на адресу місця мешкання ОСОБА_1 , яка міститься у матеріалах справи, у тому числі зазначена захисником в своїй апеляційній скарзі, але вона повернулася до суду у зв`язку з відсутністю адресату за вказаною адресою.

Апеляційним судом також направлялася судова повістка в електронному вигляді на номер мобільного телефону, який зазначений у протоколі про адміністративне правопорушення та захисником в апеляційній скарзі, що підтверджується відомостями довідки про отримання 05.08.2026 о 16 год. 38 хв. судової повістки у мобільному додатку «Viber», що повністю відповідає Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасників судового процесу, затвердженого наказом ДСА України від 23.01.2023 №28.

Натомість, в судове засідання в суд апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з`явився і клопотань про відкладення апеляційного розгляду суду не подавав.

Крім того, захисник Францен Ю.І. просив відкласти апеляційний розгляд з тієї підстави, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та приймає участь у виконанні бойові завдання, але при цьому зазначив, що його підзахисному відомо про дату та час апеляційного розгляду та з ним узгоджена процесуальна позиція сторони захисту.

Водночас, суд апеляційної інстанції керується практикою ЄСПЛ, а саме рішенням Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 в справі "Пономарьов проти України", в якому наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому, належить врахувати, що практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо неї, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічної думки в цій справі притримується і суд апеляційної інстанції, зважаючи також і на те, що в Україні на час розгляду справи діє режим воєнного стану. При цьому учасники справи згідно та у спосіб, передбачений ст. 294 КУпАП, мають право на відкладення розгляду їх справи за умови завчасного сповіщення про це суду за умови надання доказів поважності відкладення судового засідання.

Належить врахувати, що до канцелярії Харківського апеляційного суду не надходило будь-яких заяв чи клопотань від ОСОБА_1 , в тому числі, про відкладення розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч.1 ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Таким чином, неявка особи, що притягається до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, відповідно до ст.268 КУпАП, не перешкоджає розгляду справи.

Разом з цим, належить врахувати, що саме захисник Францен Ю.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді Індустріального районного суду м.Харкова від 07.05.2026 у цій справі, та він особисто приймає участь в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції в режимі відеоконференції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У справі «N.B. проти України» Суд зазначив, що «розумність тривалості розгляду справи має визначатися в світлі обставин справи, а також з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника» («N.B. проти України», 3 квітня 2008 року, §40).

У рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та своєчасного (без невиправданих зволікань) розгляду і вирішення справи.

Як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїх правових висновках у справі №800/547/17, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення особи «належним». Обов`язок судів «повідомити» полягає у тому, щоб інформувати учасника справи про судове засідання, а не забезпечити його участь в цьому засіданні.

Також , згідно з усталеною практикою Суду, учасники справи в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження; процесуальна бездіяльність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

При цьому належить врахувати, що судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд апеляційної інстанції має врахувати конкретну ситуацію та обгрунтування особи, яка просить про відкладення, а також перевірити, чи дотримуються права цієї особи під час розгляду апеляційної скарги за її відсутності у разі відмови у задоволені заявленого клопотання. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватись індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації.

При цьому, для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих суду дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає, що сама по собі військова агресія проти України та введення воєнного стану на всій території не може автоматично слугувати поважною підставою для відкладення апеляційного розгляду для військовослужбовців Збройних Сил України. Поважними підставами слугують лише ті обставини які виключають об`єктивну можливість учасника справи прийняти участь в судовому розгляді або позбавляють його можливості реалізувати своє право в інший, передбачений законом спосіб, зокрема надати письмові пояснення до суду у зручний спосіб. Йдеться не про будь-яке виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером унеможливлюють особисте звернення до суду за реалізацією своїх прав, зокрема і за допомогою захисника.

Апеляційний суд також бере до уваги, що ОСОБА_1 разом із своїм захисником приймав участь під час судового розгляду в суді першої інстанції та надавав свої пояснення щодо обставин події у цій справі.

Згідно відомостей матеріалів справи ОСОБА_1 скористався професійною правовою допомогою професійного захисника - адвоката Францена Ю.І., який приймав участь у судовому розгляді як у суді першої інстанцій, так і під час апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється саме за апеляційною скаргою захисника Францена Ю.І., який особисто приймає участь під час апеляційного розгляду, а також стороною захисту не надано суду об`єктивних відомостей про неможливість прибуття ОСОБА_1 до апеляційного суду чи його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

За таких обставини, апеляційний суд, враховуючи, що ОСОБА_1 був повідомлений про місце, дату і час апеляційного розгляду, але в судове засідання не з`явилися та клопотань про відкладення судового розгляду не подавав, апеляційний суд вирішив відмовити у задоволенні клопотання захисника про відкладення судового розгляду, та дійшов висновку про можливість проведення апеляційного перегляду оскаржуваної постанови без участі ОСОБА_1 , але за участі його захисника – адвоката Францена Ю.І., який є апелянтом, з урахуванням наявних відомостей у матеріалах справи та доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи захисника Францена Ю.І., який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши ці доводи і дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

З аналізу ст.ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, суд, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, повинен всебічно, повно і об`єктивно дослідити всі обставини справи, оцінивши кожен доказ як окремо, так і в їх сукупності й навести в своєму рішенні за результатами їх дослідження та оцінки висновки щодо відсутності або наявності в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення.

Відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП наступає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою – четвертою цієї статті, зокрема, керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів на право керування таким транспортним засобом або не пред`явила їх для перевірки, або стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Згідно вимог пункту 2.1.а ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

За наслідками судового розгляду судом першої інстанції правильно встановлено, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме відомостями: протоколу про адміністративне правопорушення серія ЕПР №1 №598848 від 23.02.2026; довідки про відсутність у ОСОБА_1 посвідчення водія; довідки про повторність за даними Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України»; довідки про належність транспортного засобу ОСОБА_2 ; постанови від 06.01.2026 року серії ЕНА №6470519 за ч.2 ст.126 КУпАП; рапорту інспектора взводу 2 роти 4 батальйону 3 УПП в Харківській області Резніченко А.; відеозапису.

Зокрема, з відомостей протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР №1 №598848 від 23.02.2026, що складений у відповідності до ст.ст. 254-256 КУпАП, в якому зафіксовано обставини вчинення правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та який особисто підписав ОСОБА_1 без будь-яких зауважень (арк.1).

Згідно відомостей довідки за підписом інспектора ВАП УПП в Харківській області Бикової К., за обліковими даними ІПНП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не отримував посвідчення водія (арк.2).

З відомостей довідки за підписом інспектора ВАП УПП в Харківській області Бикової К. вбачається, що згідно облікових даних бази ІПНП транспортний засіб Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_3 , належить ОСОБА_2 (арк.3).

Відповідно до відомостей довідки про повторність за підписом інспектора ВАП УПП в Харківській області Бикової К., за даними Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до якої винесено 06.01.2026 року постанову ЕНА №6470519, про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 2 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 3400 грн. (арк.5).

Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичного режимі, серії ЕНА №6470519 від 06.01.2026 притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн. (а.с.6).

Згідно рапорту інспектора взводу 2 роти 4 батальйону 3 УПП в Харківській області Резніченко А., 23.02.2026 під час патрулювання Індустріального району за адресою м. Харків, проспект Героїв Харкова, 320, екіпаж КУПОЛ 4201 у складі Городецький, Резніченко, спільно з екіпажом КУПОЛ 013 було зупинено транспортний засіб Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час спілкуванні та перевірки документів було встановлено, що у ОСОБА_1 не має права керування даних транспортним засобом та правопорушення вчинене повторно протягом року. Складено протокол серія ЕПР №1 №598848 від 23.02.2026 року, час 11.00-11.50, БК 472966 (арк.7).

Відомості зазначених вище доказів також підтверджуються відомостями долученого до справи відеозапису з нагрудної камери поліцейського (арк.4).

Зокрема, з відомостей відеозапису (відеофайл export-k9mu6) вбачається, що на місці зупинки транспортного засобу Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_3 , під час спілкування ОСОБА_1 повідомляє працівнику поліції, що він не має посвідчення водія та ніколи їх не отримував. Також ОСОБА_1 повідомив, що він не має можливості отримати посвідчення водія, оскільки наразі проходить військову службу та не має часу. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що не сплатив попередній штраф за вчинене правопорушення з тієї підстави, що не має грошей та отримує лише 20 тис. грн. Окрім цього, ОСОБА_1 зазначив, що він вимушений був керувати транспортним засобом, оскільки доставляє до лікарні свого побратима, який отримав поранення. Отримавши такі пояснення від ОСОБА_1 , працівник поліції прийняв рішення щодо необхідності складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.126 КУпАП, адже під час перевірки відомостей з електронної системи було встановлено, що ОСОБА_1 протягом року раніше вже притягувався до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП, що підтвердив водій. Після складання протоколу про адміністративне правопорушення працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 з його змістом, надав можливість зазначити свої письмові пояснення та вручив останньому копію цього протоколу (арк.4).

Отже, враховуючи відомості вищезазначених письмових доказів та відеозапису з нагрудної камери поліцейського, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги захисника Францена Ю.І. про вчинення ОСОБА_1 правопорушення в стані крайньої необхідності, апеляційний суд вважає безпідставними та необґрунтованими, з наступних підстав.

Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Згідно зі ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.

Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій.

Так, з долученого відеозапису з нагрудної камери поліцейського (відеофайл «export-k9mu6») дійсно вбачається, що на місці події ОСОБА_1 повідомляє, що керував транспортним засобом через те, що він є бойовим медиком та доставляє до лікарні військовослужбовця, який отримав поранення у голову.

Водночас, з відомостей цього відеозапису також вбачається, що особа, яка разом їхала з ОСОБА_1 у транспортному засобі Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_3 , під час складання адміністративного матеріалу перебувала на вулиці, самостійно пересувалася, не мала явних ознак поранення та не повідомляла працівниками поліції, що потребує будь-якої невідкладної медичної допомоги (відеофайл «export-k9mu6», починаючи з 26 хв. 45 сек. відеозапису).

Інших особі, які перебували у транспортному засобі Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_3 , разом з ОСОБА_1 , на відеозаписі не зафіксовано.

Крім того, під час спілкування ОСОБА_1 не просив працівників поліції викликати на місце події екстрену медичну допомогу у зв`язку з важким поранення свого побратима.

Матеріали цієї справи також не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 займає посаду бойового медика в Збройних Силах України, про що він зазначав під час спілкування з працівниками поліції, а також наказів його безпосереднього командування про надання йому повноважень щодо евакуації поранених військовослужбовців з зони бойових дій або виконання ним невідкладного бойового завдання 23.02.2026, що потребувало ним керування транспортним засобом.

Цих відомостей не надано і апеляційному суду, хоча відповідні висновки зазначені судом першої інстанції в оскаржуваній постанові та сторона захисту мала достатньо часу для надання відповідних доказів, починаючи з 23.02.2026 (дата вчинення правопорушення), 07.05.2026 (дата прийняття постанови) та до дати апеляційного розгляду, тобто до 26.08.2026, що свідчить про необґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо вчинення ОСОБА_1 правопорушення в стані крайньої необхідності.

Отже, така процесуальна позиція сторони захисту, з урахуванням усіх доказів, що долучені до матеріалів цієї справи, розцінюється судом як обраний спосіб захисту та уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 не підпадають під критерії крайньої необхідності, що, відповідно до ст.18 КУпАП, могло б свідчити про наявність підстав, передбачених п.4 ст.247 КУпАП, а тому апеляційна скарга захисника Францена Ю.І. в цій частині є необґрунтованою і суб`єктивною, оскільки стороною захисту не надано суду доказів, які могли свідчити про те, що ОСОБА_1 , який не отримував посвідчення водія, був вимушений 23.02.2026 об 11 год. 31 хв. в м. Харків по проспекту Героїв Харкова, 320, керувати транспортним засобом Ford Mondeo, д.н.з. НОМЕР_3 , для доставлення іншого військовослужбовця до лікарні для надання останньому невідкладної медичної допомоги.

Що стосується доводів захисника про недопустимість протоколу про адміністративне правопорушення в якості доказу у зв`язку тим, що працівниками поліції не було залучено двох свідків під час складання адміністративних матеріалів у цій справі та відсутності відеофіксації зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає, що чинним КУпАП не передбачено відповідних вимог під час складання адміністративних матеріалів за ч.5 ст.126 КУпАП.

При цьому, приписами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Крім того, належить врахувати особливість правового статусу доказів у провадженні по справах про адміністративні правопорушення. Статус доказів, перелік джерел, правила їх допустимості визначаються виключно національним законом. Конвенційне право та його тлумачення ЄСПЛ залишає правила допустимості доказів на розсуд держав, з поправкою на вимогу загальної справедливості судового провадження, а також природи правопорушення.

Національний припис закону, а саме ст. 251 КУпАП, встановлює абсолютний характер джерел та змісту доказової інформації по справі «будь-які фактичні дані» та не містить критеріїв недопустимості доказів.

Враховуючи викладене, а також правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкту владних повноважень. На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення, а також в межах тих обставин, яких вимагає обстановка, що склалася. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Разом з тим, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Крім того, з відомостей долученого відеозапису об`єктивно вбачається, що під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 жодного разу не зазначав, що не керував транспортним засобом за фактичних обставин у цій справі. Відповідних зауважень також не зазначено ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення серія ЕПР №1 №598848 від 23.02.2026.

При цьому, під час судового розгляду ОСОБА_1 підтвердив, що керував транспортним засобом, не маючи при цьому посвідчення водія.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника про те, що протокол про адміністративне правопорушення серія ЕПР №1 №598848 від 23.02.2026 є недопустимим доказом, належить вважати суб`єктивними, необґрунтованими та розцінювати їх, як обраний спосіб захисту ОСОБА_1 .

Що стосується доводів захисника щодо відсутності ознак повторності на час складання протоколу про адміністративне правопорушення серія ЕПР №1 №598848 від 23.02.2026 за ч.5 ст.126 КУпАП, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 Розділу І «Загальні положення» Інструкції № 1395, терміни, що вживаються в цій Інструкції, мають такі значення: повторність правопорушення - повторне вчинення протягом року адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями КУпАП та визначається за фактами винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили (крім правопорушень, відповідальність за які передбачена частиною третьою статті 130 КУпАП).

У відповідності до положень ч.2 ст.291 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених ч. 1 ст. 300-1 цього Кодексу.

Частина 2 ст.126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, що безпосередньо належить до правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Відтак, на такі постанови поширюється спеціальний порядок набрання законної сили, визначений ч. 2 ст. 291 КУпАП.

При цьому, на відеозаписі (відеофайл «export-k9mu6», починаючи з 03 хв. 04 сек. відеозапису) зафіксовано, що ОСОБА_1 повідомляє працівникам поліції, що він ніколи не отримував посвідчення водія та він обізнаний про наявність постанови стосовно нього за ч.2 ст.126 КУпАП, за якою він не сплатив штраф.

Крім того, з відомостей долученого відеозапису об`єктивно вбачається, що працівником поліції через службовий планшет під час перевірки відомостей про особу ОСОБА_1 було встановлено, що останній протягом року вже притягався до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП.

Стороною захисту не надано суду апеляційної інстанції будь-яких відомостей про скасування постанови серії ЕНА № 6470519 від 06.01.2026 за ч.2 ст.126 КУпАП, а тому працівник поліції дійшов правильного висновку щодо складання стосовно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч.5 ст. 126 КУпАП.

Також апеляційний суд зазначає, що працівники поліції не мають фізичної можливості на місці подій отримати копії рішень, за які особу вже було притягнуто до адміністративної відповідальності, а тому остаточні матеріали формуються вже після складання протоколу про адміністративне правопорушення у Відділі адміністративної практики Управління патрульної поліції, тобто після складання відповідних протоколів про адміністративне правопорушення, що, на думку апеляційного суду, не є підставою для неможливості врахування відомостей довідки про повторність та копії постанови серії ЕНА № 6470519 від 06.01.2026 за ч.2 ст.126 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу, що адміністративна відповідальність за ч.5 ст.126 КУпАП настає за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, тобто повторність має місце саме за вчинення цих правопорушень протягом року, що свідчить про правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення серія ЕПР №1 №598848 від 23.02.2026 щодо ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП.

Отже, на час складання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР №1 №598848 від 23.02.2026, постанова серії ЕНА № 6470519 від 06.01.2026 за ч.2 ст.126 КУпАП набрала законної сили.

За таких обставин, враховуючи аналіз положень ч. 1, 2 ст. 291 КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що затверджена наказом МВС України №1395, апеляційні доводи захисника щодо відсутності ознак повторності в діях ОСОБА_1 та неправильної кваліфікації дій останнього за ч.5 ст.126 КУпАП, на переконання апеляційного суду, є суб`єктивними та неспроможними.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду щодо наявності в діях захисника ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення ч.5 ст.126 КУпАП.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Крім того, суд зазначає, що законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки.

Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Отже, доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Обраний судом першої інстанції вид адміністративного стягнення у виді штрафу у розмір двох тисяч чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та з позбавленням права керування транспортними засобами строком на п`ять років, відповідає обставинам справи та вимогам статей 23, 33 КУпАП.

Враховуючи вищезазначене, всупереч доводам апеляційної скарги захисника Францена Ю.І., апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення, у тому числі в частині визнання ОСОБА_1 винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, - є законним, обґрунтованим та вмотивованим, а тому не вбачає підстав для його скасування, у зв`язку з чим подану апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника Францена Ю.І. залишити без задоволення.

Постанову судді Індустріального районного суду м.Харкова від 07 травня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП – залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков