Вирок від 20 вересня 2026 р. у справі №720/2456/24 — Новоселицький районний суд Чернівецької області

Справа ЄУН 720/2456/24

Провадження № 1-кп/720/19/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12024262020002929 від 23 липня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бояни Новоселицького району Чернівецької області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, молдованина, з незакінченою вищою освітою, непрацюючого, розведеного, раніше судимого вироком Новоселицького районного суду від 19 квітня 2023 року за ст. 190 ч. 2 КК України штрафу в розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51000 гривень,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , будучи раніше судимим за вчинення умисного корисливого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, судимість за вчинення якого не була знята та не була погашена у встановленому законом порядку, на шлях виправлення не став та повторно вчинив злочин проти власності, при наступних фактичних обставинах.

Так, приблизно в кінці травня 2024 року ОСОБА_5 перебуваючи за місцем свого проживання за адресою по АДРЕСА_1 , з метою набуття у користування транспортного засобу, знайшов оголошення про оренду автомобіля марки «Skoda» моделі «Fabia» у мережі «Інтернет» розміщеного на сайті «ОLХ».

Для чого, ОСОБА_5 зателефонував на абонентський номер вказаний в оголошенні, та запропонував взяти в користування (оренду) строком на один рік вказаний в оголошенні автомобіль, з оплатою за користування 3500 гривень щотижня, та погодився із умовами оренди, запропонованими власником транспортного засобу.

На наступний день ОСОБА_5 зустрівся із власником автомобіля - ОСОБА_6 та на підставі усної домовленості (з подальшим укладенням письмового договору, який сторони домовилися у подальшому укласти письмово), отримав від останнього в користування на умовах оренди автомобіль марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 , технічний паспорт на автомобіль та ключі від автомобіля.

Отримавши автомобіль, документи та ключі у тимчасове користування, які були передані добровільно особисто власником, ОСОБА_5 відповідно до призначення автомобіля почав ним користуватися за згодою власника, та сплачувати орендну плату, відповідно домовленостей між сторонами.

Надалі, при невстановлених обставинах та в невстановлений час у ОСОБА_5 виник прямий умисел на заволодіння чужим майном ОСОБА_6 – транспортним засобом марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 , шляхом зловживання довірою останнього.

14 липня 2024 року ОСОБА_5 , перебуваючи за місцем свого проживання по

АДРЕСА_1 , маючи прямий умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою ОСОБА_6 , без згоди останнього як законного власника транспортного засобу марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 , переслідуючи корисливу мету, повідомив своєму знайомому ОСОБА_7 , який не був обізнаний про злочинний намір ОСОБА_5 , що має намір продати вказаний транспортний засіб та запропонував йому придбати вказаний автомобіль, на що ОСОБА_7 погодився, не знаючи про те, що ОСОБА_5 не має законного права продавати даний автомобіль.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, 14 липня 2024 року ОСОБА_5 зустрівся з покупцем ОСОБА_7 та передав йому транспортний засіб «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким користувався на законних підставах на умовах оренди, однак права розпоряджатися без згоди та відома власника не мав, після чого отримав за продаж автомобіля грошові кошти в сумі 58000 гривень.

Своїми умисними діями, які виразились в заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою, ОСОБА_5 спричинив ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 128887 гривень 69 копійок.

Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 190 ч. 2 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинено повторно.

Обвинувачений ОСОБА_5 винним себе визнав повністю та показав, що він доглядав за хворим батьком, у зв`язку із чим на постійній основі потребував транспортного засобу, якого у власності не мав. Приблизно у травні 2024 року через платформу «OLX» він побачив оголошення про оренду автомобіля марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 . Наступого дня він зустрівся із власником даного автомобіля ОСОБА_6 та на підставі усної домовленості отримав від останнього в користування на умовах оренди вказаний автомобіль. Сторони домовилися у подальшому укласти письмово угоду. Він близько двох місяців користувався автомобілем. Проте, в подальшому виникла необхідність у грошових коштах, у зв`язку із чим вирішив його продати. З цією метою, 14 липня 2024 року він зустрівся із покупцем ОСОБА_7 , якому продав транспортний засіб, без згоди його власника ОСОБА_6 , внаслідок чого отримав за продаж автомобіля грошові кошти в сумі 58000 гривень. У вчиненому щиро розкаявся, завдану шкоду потерпілому відшкодував.

Не дивлячись на визнання обвинуваченим своєї провини, його винуватість у заволодінні транспортним засобом шляхом зловживання довірою доведена показами потерплого та дослідженими судом письмовими доказами.

Так, допитаний судом потерпілий ОСОБА_6 показав, що в 2024 році він поклав на платформу «OLX» оголошення про здачу в оренду власного автомобіля марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 . Приблизно в травні 2024 року йому зателефонував ОСОБА_5 та запропонував зустрітися з приводу надання останньому в оренду вказаного автомобіля. Наступного дня вони зустрілися та домовилися про оренду обвинуваченим автомобіля строком на один рік із оплатою за користування 3500 гривень щотижня, у зв`язку із чим він передав обвинуваченому в користування на умовах оренди автомобіль, технічний паспорт та ключі від автомобіля. Однак, через приблизно два місяця йому стало відомо, що обвинувачений без його згоди продав автомобіль ОСОБА_7 , якому передав транспортний засіб, у зв`язку із чим він звернувся в поліцію. Наразі завдана шкода йому відшкодована, у зв`язку із чим відмовився від заявленого у справі цивільного позову. Претензій до обвинуваченого не має.

Вина обвинуваченого доведена також наступними письмовими доказами, яких суд вважає належними та допустимими.

Так, з протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 22 липня 2024 року вбачається, що вказаного числа потерпілий ОСОБА_6 звернувся до поліції із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 , який шахрайським шляхом заволодів його автомобілем марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим завдав матеріальних збитків.

З протоколу огляду місця події від 30 липня 2024 року слідує, що автомобіль марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 був виявлений в м. Івано-Франківськ та знаходився в користуванні ОСОБА_8 ..

Актом прийому-передачі транспортного засобу від 30 липня 2024 року автомобіль марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 був переданий працівником роти управління патрульної поліції м. Івано-Франківськ слідчому.

З висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи № СЕ-19/126-24/8621-АВ від 12 серпня 2024 року слідує, що ринкова вартість автомобіля марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 станом на 01 липня 2024 року становить 128887 гривень 69 копійок.

З протоколу пред`явлення особи для впізнання від 26 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_8 впізнав обвинуваченого ОСОБА_5 як особу, яка продала ОСОБА_7 автомобіль марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 .

З протоколу пред`явлення особи для впізнання від 26 серпня 2024 року вбачається, що ОСОБА_7 впізнав обвинуваченого ОСОБА_5 як особу, яка продала йому автомобіль марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Враховуючи, що обвинувачений свою вину визнав повністю, суд з урахуванням думки учасників судового розгляду в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України вважає недоцільним дослідження інших доказів про вищевказані обставини справи, оскільки такі обставини ніким не оспорюються.

Суд, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, вважає, що вина обвинуваченого у заволодінні майном потерпілого ОСОБА_6 шляхом зловживанням довірою повністю доказана та його дії органом досудового слідства вірно кваліфіковані за ст. 190 ч. 2 КК України, за кваліфікуючою ознакою вчинене повторно, оскільки він маючи непогашену судимість за аналогічне кримінальне правопорушення (ст. 190 ч. 2 КК), повторно шахрайським шляхом заволодів чужим майном.

При вирішенні питання про призначення покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, дані про винну особу, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Зокрема суд враховує, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання, на постійній основі доглядає за хворим батьком ОСОБА_9 , на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Суд відповідно до ст. 66 КК України визнає обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого його щире каяття, добровільне відшкодування завданої шкоди та вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.

Зазначену у обвинувальному акті таку обставину як активне сприяння розкриттю злочину, суд не визнає обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, оскільки після вчинення злочину він скрив факт заволодіння чужим майном, будь-яких дій щодо розкриття кримінального правопорушення не вчинив, а під час судового розгляду справи тривалий час ухилявся від суду знаходячись у розшуку, що свідчить про те, що він не сприяв органам правосуддя у розкритті злочину в розумні ст. 66 КК України.

Обставин, передбачених ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

З досудової доповіді органу пробації від 25 січня 2025 року, складеної в порядку ст. 314-1 КПК України з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, вбачається про імовірність вчинення обвинуваченим повторного правопорушення.

При цьому, суд не погоджується із висновком органу пробації, викладеному у досудовій доповіді, про те, що ризик небезпеки обвинуваченого для суспільства є середнім, оскільки він в цій частині є недостатньо обґрунтованим, не взяті до уваги особу обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення маючи непогашену судимість за корисливий злочин та те, що обвинувачений тривалий час перебував у розшуку ухиляючись від правосуддя.

Слід зазначити, що призначене судом покарання має відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливати з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Виходячи з загальних засад призначення покарання, принципу його законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації, та враховуючи у сукупності дані про особу обвинуваченого, ступень тяжкості та наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення під час непогашеної судимості за попереднє кримінальне правопорушення, суд приходить до висновку, що його виправлення та перевиховання неможливо без позбавлення волі.

Підстав для застосування вимог ст.ст. 69, 75 КК України судом не встановлено.

Вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року (справа № 351/2128/24, провадження № 1-кп/351/107/25) ОСОБА_5 був визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 190 ч.2, 382 ч.1 КК України та на підставі ст.ст. 70, 71 КК України йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки та повністю приєднано частину невідбутого покарання за вироком Новоселицького районного суду від 19 квітня 2023 року у виді штрафу в розмірі 43000 гривень, який слід виконати самостійно.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 лютого 2026 року вказаний вирок був залишений без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

За змістом ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Оскільки, після постановлення вироку Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року, ОСОБА_5 засуджується за злочин, який він вчинив 14 липня 2024 року, тобто до постановлення попереднього вироку, то покарання йому має бути призначено за правилами, передбаченими в частинах першій – третій ст. 70 КК України.

При цьому, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, слід повністю зараховувати строк затримання за попереднім вироком, а саме з 04 вересня 2026 року, тобто з моменту затримання за вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року.

Також при визначенні остаточного покарання обвинуваченому слід врахувати, що приєднану до вироку Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року частину невідбутого покарання за вироком Новоселицького районного суду від 19 квітня 2023 року у виді штрафу в розмірі 43000 гривень, обвинувачений сплатив.

Відповідно до ст. 124 КПК України судові витрати підлягають стягненню з обвинуваченого в дохід держави, а долю речових доказів кримінального провадження слід вирішити в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 370, 371, 374 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 2 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю цього кримінального правопорушення та кримінального правопорушення, передбаченого вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року, шляхом часткового складання призначених покарань призначити ОСОБА_5 остаточне покарання до відбуття у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки 1 (один) місяць та штрафу в розмірі 43000 гривень. Покарання у виді штрафу слід вважати виконаним.

Початок строку відбуття покарання рахувати з 04 вересня 2026 року, тобто з моменту затримання ОСОБА_5 за вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11 грудня 2025 року.

Провадження за цивільним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, закрити у зв`язку із відмовою цивільного позивача від позову.

Речові докази по справі – автомобіль марки «Skoda» моделі «Fabia» реєстраційний номер НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу, які знаходяться на зберіганні у ОСОБА_6 , після набрання вироком законної сили, вважати повернутими власнику, знявши з них арешт накладений ухвалою слідчого судді Новоселицького районного суду від 01 серпня 2024 року.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судові витрати за проведення судової експертизи по справі в розмірі 1893 (однієї тисячі вісімсот дев`яносто трьох) гривень 20 копійок.

На вирок може бути подана апеляція до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів через райсуд з моменту його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою в той же строк з дня вручення їй копії вироку.

Суддя ОСОБА_1