Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №720/1697/22 — Новоселицький районний суд Чернівецької області

14.09.2026

Справа №720/1697/22

Провадження №2/720/49/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі:головуючого судді Павлінчука С.С.

з участю секретаря Політнічук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно та будівельні матеріали,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася із позовом до відповідача про визнання права власності на частину в земельній ділянці кадастровий номер 7323085900:01:006:0117 площею 0,1511 га та на частину будівельних матеріалів та робіт, які використовувалися в будівництві нерухомого майна по АДРЕСА_1 . Вона посилалася на те, що перебувала із відповідачем у шлюбі та за цей час вони спільно нажили нерухоме майно.

05.09.2022 року було відкрито провадження по вищевказаній справі.

20.12.2022 року представником позивача було подано заяву про зміну предмета позову.

21.02.2023 року ухвалою Новоселицького районного суду було об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності.

20.06.2023 року ухвалою Новоселицького районного суду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя було залишено без руху.

26.06.2023 року представник ОСОБА_1 подав заяву на виконання ухвали без руху.

23.11.2023 року по вищевказаній цивільній справі було призначено будівельно-технічну експертизу.

19.02.2024 року від експерта надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи.

01.04.2025 року ухвалою Новоселицького районного суду було призначено будівельно-технічну експертизу.

13.08.2025 року від експерта надійшов висновок №71 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Ухвалою Новоселицького районного суду від 11.11.2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

27.08.2026 року позовну заяву по об`єднаній цивільній справі ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності було залишено без розгляду у зв`язку із повторною неявкою позивача та його представника в судове засідання та відсутності в справі їх заяви про розгляд справи без їх участі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи та не повідомила про причини неявки.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, вважає, що позов слід задовольнити частково.

Судом встановлено, що 15 жовтня 2007 року сторони по даній справі зареєстрували шлюб, актовий запис №15 у виконкомі Рокитненської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області.

Згідно договору купівлі-продажу від 20.07.2010 року, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та посвідчений нотаріально, встановлено, що останнім було придбано земельну ділянку загальною площею 0,1511 га із кадастровим номером 7323085900:01:006:0117 по АДРЕСА_1 , яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №504182 від 20.08.2012 року встановлено, що власником вищевказаної земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Відповідно до технічного паспорту встановлено, що господарство по АДРЕСА_1 складається із житлового будинку літ.А., вбиральні літ.Б та колодязя №1.

Згідно довідки Новоселицької міської ради №381 від 22.08.2022 року встановлено, що ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_4 проживає без реєстрації по АДРЕСА_1 .

Згідно ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) не встановила підстав для відступу від таких висновків. Водночас вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).

Крім того, усталеним є підхід, за якого набуття права власності на об`єкт самочинного будівництва в інший спосіб, ніж той, який передбачений у статті 376 ЦК України (за рішенням суду), не допускається.

У пунктах 138-142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 (провадження № 14-138цс24) конкретизовано сферу застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, та зазначено, що для застосування такого висновку недостатньо встановити, що об`єкт нерухомості, який є предметом спору, не введено в експлуатацію (пункт 138).

Необхідною кваліфікуючою ознакою є встановлення судом, що до складу відповідного об`єкта, про поділ якого заявлено вимогу, входять самочинно збудовані споруди (елементи), які відповідають ознакам, визначеним частиною першою статті 376 ЦК України (пункт 139).

По суті, висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу [яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд] незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку» (пункт 140).

У тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (формального забудовника), то суд має право визнати за іншим з подружжя (співвласником) право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди (пункт 141).

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги, чи навпаки на заперечення існування такої обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів, здійснює її оцінку.

Судом встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,1511 га із кадастровим номером 7323085900:01:006:0117 по АДРЕСА_1 , яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вона придбана під час їх перебування у шлюбі, а тому така форма власності презюмується до тих пір поки не доведено інше в силу положень ч.2 ст.60 СК України.

Той факт, що під час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 отримував згоду дружини на його укладення (п.10 договору), також свідчить, що майно було придбано саме за спільні кошти подружжя.

Таким чином, оскільки титульним власником даної земельної ділянки є відповідач, то відповідно належним та ефективним способом захисту прав позивача буде визнання за нею права власності на 1/2 частину вказаної земельної ділянки, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на будівельні матеріали та роботи, які використовувалися під час будівництва житлового будинку, вбиральні та колодязя по АДРЕСА_1 , то вони підлягають частковому задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено, що позивачем разом із відповідачем було придбано земельну ділянку за вказаною адресою, яка була вільна від будь-яких будівель та споруд, про що свідчить План меж земельної ділянки на звороті державного акту на право власності на земельну ділянку.

З пояснень позивача встановлено, що документи на початок будівельних робіт та проект будівництва не були виготовлені, на даний час право власності на даний об`єкт в ДРПВНМ не зареєстровано.

З технічного паспорту на будинок по АДРЕСА_1 з`ясовано, що за вказаною адресою у 2020 році було споруджено житловий будинок літ.А, вбиральню літ.Б, колодязь №1.

Таким чином, слід зробити висновок, що дане господарство побудовано самовільно,а тому не може бути предметом цивільного обороту, на нього не може визнаватися право власності.

В свою чергу оскільки під час спорудження будівель та споруд використовувалися будівельні матеріали, конструктивні елементи та обладнання, то відповідно до положень ч.2 ст.60 СК України вони також є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №71 від 17.07.2025 року встановлено, що вартість будівельних матеріалів, обладнання використаних при будівництві при будівництві одноповерхового житлового будинку з підвалом під частиною будинку та мансардним поверхом загальною площею 289,50 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 станом на день проведення експертизи складає 2100496,89 гривень, а повний їх перелік міститься у п.2 висновків.

Враховуючи вищевикладену правову позицію Верховного Суду з цього питання, позивач має право на визнання за нею права власності на одну другу частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використанні при споруджені житлового будинку літ.А, вбиральні літ.Б, колодязя №1 по АДРЕСА_1 , а тому позов в цій частині слід задовольнити.

В частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на роботи, які були здійснені під час спорудження житлового будинку літ.А, вбиральні літ.Б, колодязя №1 по АДРЕСА_1 , то в їх задоволенні слід відмовити, оскільки вони не можуть бути самостійним предметом цивільного обороту, а їх вартість включається до загальної вартості зданого в експлуатацію нерухомого майна.

Суд керуючись ст.ст.258, 263, 265, 268 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати право власності ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканки с.Рокитне Чернівецького району Чернівецької області на одну другу частину земельної ділянки із кадастровим номером 7323085900:01:006:0117 площею 0,1511 га.

Визнати право власності ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканки с.Рокитне Чернівецького району Чернівецької області на одну другу частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів та обладнання, які були використанні при споруджені житлового будинку літ.А, вбиральні літ.Б, колодязя №1 загальною вартістю 2100496,89 гривень згідно переліку із 141 пунктів, що міститься у п.2 висновків судової будівельно-технічної експертизи СП «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр» №71 від 17.07.2025 року.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Чернівецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде складено 14.09.2026 року.

Суддя: