Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №646/4726/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя Паляничко Д. Г.

Справа № 646/4726/26

Провадження № 2/644/5063/26

21.09.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Паляничко Д.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Книшенко А.С.,

позивача - ОСОБА_1 ,

одноособово, розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 приміщення Індустріального районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання як ВПО: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), до Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області (юридична адреса: 62702, Харківська обл., Куп`янський р-н, с-ще Дворічна, вул. Слобожанська, буд. 8, ЄДРПОУ 45150619) про визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад:

1.1.позиції позивача

23 квітня 2026 року ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 /позивач) звернувся до Основ`янського районного суду м. Харкова з позовною заявою до Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського р-ну, Харківської області (далі за текстом - Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського р-ну Харківської обл./відповідач), предметом якої є: визнання права приватної власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 97,1 кв.м.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Виконавчим комітетом Колодязненської сільською ради Дворічанського району Харківської області 28.12.2004 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок у цілому, який складається з житлового будинку, гаражу, літньої кухні, погріба, сараю, двох навісів, вбиральні, споруди та огорожі, який розташований у АДРЕСА_3 . Право власності на житло зареєстровано КП «Дворічанське бюро технічної інвентаризації» в реєстрову книгу № 12 за реєстровим № 3556 - 28.12.2004.

Позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області з метою реєстрації права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, але рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 30.03.2026 № 84035085 у здійсненні реєстрації права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 97,1 кв.м, позивачу відмовлено через неможливість перевірки паперових носіїв Дворічанського БТІ, архіви якого знаходяться у зоні бойових дій та є недоступними.

1.2.заперечень відповідача

Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області не скористалася процесуальним правом на пропозицію суду, викладену в ухвалі Індустріального районного суду м. Харкова від 25.06.2026 (а.с. 39-40), подати відзив на позов, чи спростувати наведені позивачем аргументи та доводи у позовній заяві, заразом, представником відповідача, в особі начальниці Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області - Турбаби Галини Григорівни, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, надано до суду заяву про розгляд справи за відсутності відповідача, в якій відповідачем зазначено, що Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області не заперечує проти задоволення позовних вимог (а.с. 43-46).

2. заяви, клопотання

29.06.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, в особі керівника - Турбаби Галини Григорівни, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, проти задоволення позовних вимог не заперечують (а.с. 43-46).

30.07.2026 через канцелярію суду від Верхоламова С.Ю. надійшла заява про закриття підготовчого засідання та призначення справу по суті, а також проведення розгляду справи у його відсутність (а.с. 68).

3.інші процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 23.04.2026 справа № 646/4726/26 визначена на розгляд судді Шиховцової А.О. Основ`янського районного суду м. Харкова (а.с. 32).

Ухвалою Основ`янського районного суду м. Харкова від 27.04.2026 справу передано за підсудністю до Індустріального районного суду м. Харкова (а.с. 33).

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 18.06.2026 справа № 646/4726/26 визначена на розгляд судді Паляничко Д.Г. (а.с. 38).

Згідно ч.1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Вимоги заявлено щодо об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить до територіальної юрисдикції Індустріального районного суду м. Харкова.

Рішенням Вищої ради правосуддя № 399/0/15-23 від 20.04.2023, з 01.05.2023 змінено територіальну підсудність судових справ, зокрема Шевченківського районного суду Харківської області та Дворічанського районного суду Харківської області на Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.

Відповідно до Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», найменування Орджонікідзевського районного суду міста Харкова змінене на Індустріальний районний суд міста Харкова.

Ухвалою Індустріального районного суд ум. Харкова від 25.06.2026 позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 646/4726/26 та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження (а.с. 39-40).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 30.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 73).

ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області у судове засідання не з`явилася, причину неявки суду не повідомила, звернулася до суду з заявою про розгляд справи за відсутності пре6дставника відповідача, проти задоволення позову не заперечує (а.с. 43-45).

4. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, мотиви їх відхилення та врахування, мотивована оцінка суду аргументів сторін, порушені чи оспорені права, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Вирішуючи спір, суд установив, що між сторонами виник спір, що пов`язаний з фактичною втратою позивачем правовстановлюючих документів через тимчасову окупацію території України, невизнання державою факту належності позивачеві майна на праві власності через відсутність правовстановлюючих документів та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності.

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку в цілому, який розташований у АДРЕСА_3 , на праві приватної власності, який складається з житлового будинку, гаражу, літньої кухні, погріба, сараю, двох навісів, вбиральні, споруди та огорожі, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 28.12.2004 року, виданого на підставі рішення виконкому Колодязненської сільської ради у зв`язку з оформленням правовстановлювальних документів на житловий будинок після завершення будівництва та введення в експлуатацію від 09.11.2004 № 74 (а.с. 4). Реєстраційний напис на правовстановлювальному документі зареєстрований КП «Дворічанське бюро технічної інвентаризації» на праві приватної власності за ОСОБА_1 записаний у реєстрову книгу № 12 за реєстровим № 3556 від 28.12.2004 (а.с. 4/на звороті).

Право власності на зазначений вище будинок зареєстроване в Дворічанському бюро технічної інвентаризації (ЄДРПОУ 220615021) інвентаризаційна справа № 284, про що свідчить запис у технічному паспорті на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що складений 17.09.2004, згідно якого будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , перейшов у власність до ОСОБА_1 (а.с. 5-9).

Суд звертає увагу, що з рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 84035085 від 30.03.2026 вбачається, що 20.03.2026 позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області із заявою № 72103004 щодо державної реєстрації права власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 . Як на підставу виникнення права власності до заяви подано свідоцтво про право власності на житло від 28.12.2004. За результатами розгляду заяви, документів поданих до неї та відомостей з Державного реєстру прав встановлено, що інформація про реєстрацію права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно - відсутня. У зв`язку з чим державним реєстратором було направлено запит до органу, який відповідно до законодавства проводив реєстрацію права власності до 2013 року та до Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області. Державним реєстратором отримано відповідь від Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області, в якій зазначено, що приміщення, де розташувалося КП «Дворічанська БТІ», пошкоджене, архівні документи залишилися у приміщенні, підприємство не проводить діяльності, так як територія Дворічанської селищної громади деокуповано лише частково, інша - знаходиться в зоні бойових дій. Враховуючи вищевикладене, державним реєстратором відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 10).

Відповідно до довідки від 09.10.2022 № НОМЕР_4 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Заразом, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 (а.с. 29).

З копії паспорту громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , виданого 29.04.1998 Дворічанським РВ УМВС України в Харківській області, вбачається, що місце проживання позивача з 22.07.1994 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 30-31).

5.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом установлено, що позивачем набуте право власності у 1994 році, а відносини права власності на нерухоме майно цього часу регулювалися ЦК УРСР 1963 року, Закон України «Про власність», Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно затверджене Наказом Міністерства Юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 18.02.2002 № 157/6445 тощо. Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будівлі та споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відтак, ураховуючи, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі, зокрема, договору, предметом якого є нерухоме майно чи його дубліката, здійснити реєстрацію права власності на будинок, не вбачається за можливе, оскільки наявні в позивача документи не відповідають вимогам встановленим Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки позивач не здійснив реєстрацію житлового будинку згідно вказаного закону, який почав діяти з 01.01.2013.

У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, що пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки системний аналіз матеріалів справи свідчить про наявність спору між сторонами, що пов`язаний з фактичною втратою позивачем правовстановлюючих документів через тимчасову окупацію території України, невизнання державою факту належності позивачеві майна на праві власності через відсутність правовстановлюючих документів та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності, що регулюється Конституцією України, Цивільним кодексом України (надалі за текстом - ЦК України), Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі за текстом - Закон № 1952-IV).

Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Будченко проти України», «найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні [див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» [Веуеіег v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000} (п.40).

У справі «EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» проти України» Європейський Суду зазначив: «Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном.

Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою [див., серед інших джерел, рішення у справах «0С0БА_12 проти Італії» [ВП], заява N п. AA,ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії» [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року] [п.1];.... перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним [див.рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п.SS,ECHR 1999-П].

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За загальним правилом, передбаченим статтею331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV (тут і надалі у редакції, чинній на момент проведення державної реєстрації) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 3 Закону № 1952-IV визначає, що держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Правовий статус і компетенція державного реєстратора передбачені у статті 10 Закону № 1952-IV. За приписами пунктів 1, 2 частини третьої цієї статті державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з яким закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

За статтею 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку, зокрема: прийняття/отримання документів для державної реєстрації, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав; відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єкти цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права речові та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина четверта статті 18 Закону № 1952-IV).

У статті 24 Закону України № 1952-IV визначено перелік підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав. Зокрема, у пункті 5 частини 1 цієї статті зазначено, що у державній реєстрації прав може бути відмовлено, якщо є наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Частиною другою статті 24 Закону № 1952-IV, встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

За пунктом 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV підставою для державної прав є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 12 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 року за № 1127 (далі за текстом - Порядок) розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор, зокрема використовує відомості Державного реєстру прав.

Згідно з пунктом 18 Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права н; аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2015 у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі 916/1608/18 зазначила, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.

За статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 та 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч.4 ст. 3 цього Закону).

Положення п.3 ч.3 ст.10 Закону передбачають, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Так, правова норма статті 128 Цивільного кодексу Української РСР визначала, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Укладення угод як одну з підстав набуття права власності передбачалося і статтею 12 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII «Про власність».

В подальшому з 2002 року по 1 січня 2013 року державна реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснювалася відповідними бюро технічної інвентаризації згідно з нормами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002.

Пунктом 1.3 цього Тимчасового положення передбачалося, що реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації.

Пункт 1.4 положення визначав реєстрацію прав власності на нерухоме майно як внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів особи, що звернулася до БТІ.

У вказаний період часу був прийнятий Цивільний кодекс України, який введений в дію з 01.01.2004.

Так, відповідно до ч.1,2,4 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Крім того, 03.08.2004 набрав чинності Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сферою регулювання якого є відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Вказаний Закон № 1952-IV надав визначення державній реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону).

Нормами ст.4 Закону № 1952-IV встановлено принцип обов`язковості державної реєстрації прав, за яким обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Згідно з п.5 Прикінцевих положень Закону№ 1952-IV реєстрація об`єктів нерухомості проводилася комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації до створення єдиної системи органів реєстрації прав, до якої за ст.5 Закону входять місцевими органами державної реєстрації прав виключно за місцем знаходження нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті обласного підпорядкування, районі, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру.

В той же час, Конституція України у статті 41 гарантує непорушність права власності та усі три правомочності власника: володіти, користуватися та розпоряджатися.

Невизнання державою права власності позивача на спірне майно є втручанням у це право, яке не переслідує легітимну мету та не є необхідним у демократичному суспільстві, а отже порушує гарантії, закріплені у статті 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У вищевказаній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правило за аналогією закону (а саме, статті 392 ЦК України) має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

6.Висновки суду.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, вивчивши оригінали документів наявних на обгрунтування позовних вимог, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

У цій справі позовні вимоги стосуються правовідносин, що пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 Закону № 1952-IV).

Отже, за змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (Постанова ОП КГС ВС від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).

Судом установлено та взято до уваги, що право власності на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 набуте та зареєстроване у 2004 році на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого на підставі рішення виконкому Колодязненської сільської ради у зв`язку з оформленням правовстановлювальних документів на житловий будинок після завершення будівництва та введення в експлуатацію від 09.11.2004 за № 74 (а.с. 4), який зареєстровано у КП «Дворічанське бюро технічної інвентаризації» на праві особистої власності за номером 3556 від 28.12.2004 в реєстраційній книзі № 12 (а.с. 4/на звороті), тобто виданим та посвідченим органом, що здійснював реєстрацію права власності станом на 2004 рік, з відповідними відмітками про реєстрацію права власності, що свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації будинку, що підтверджується наданим свідоцтвом про право власності від 28.12.2004 та технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_3 , складеним КП «Дворічанське бюро технічної інвентаризації (ЄДРПОУ 220615021) інвентаризаційна справа № 284 (а.с. 5-9).

Окрім цього, суд бере до уваги, що місце проживання позивача, згідно з даними паспорта громадянина України НОМЕР_2 , виданого 29.04.1998 Дворічанським РВ УМВС України в Харківській області, зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , що також підтверджується довідкою від 09.10.2022 № НОМЕР_4 про взяття на облік ВПО, з якої вбачається дата реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3 , до надання йому статусу ВПО.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (Постанова КГС ВС від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16).

З огляду на викладене вище, суд дійшов переконання, що відомості з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.10.2022 № НОМЕР_4, паспорту громадянина України НОМЕР_2 , видані на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належним чином підтверджують реєстрацією проживання позивача у будинку АДРЕСА_3 , а свідоцтво про право власності на житловий будинок, зареєстрований у КП «Дворічанське бюро технічної інвентаризації» на праві приватної власності за номером 3556 від 28.12.2004 в реєстраційній книзі № 12, технічний паспорт на житло належним чином підтверджують право власності позивача на будинок за адресою: АДРЕСА_3 .

У постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 715/2316/18 (провадження № 61-3755св20) зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Суд враховує, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем доведено його право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивача на спірний будинок у Дворічанському БТІ, яке розташоване на частково деокупованій території Дворічанської селищної ради Куп`янського району Харківської області у зоні бойових дій дії та частково належить до тимчасово окупованих територій (АДРЕСА_5) наразі неможливо, тому позивач не може розпоряджатися своїм майном, що порушує його права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Отже, враховуючи викладене вище, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дворічанської селищної військової адміністрації Куп`янського району Харківської області про визнання права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 97,1 кв.м, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, загальною площею 97,1 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Повне ім`я/найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання як ВПО: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_3 .

Відповідач - Дворічанська селищна військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, юридична адреса: 62702, Харківська обл., Куп`янський р-н, с-ще Дворічна, вул. Слобожанська, буд. 8, ЄДРПОУ 45150619, ел. пошта: dvorselrada@ukr.net, тел. НОМЕР_5.

Суддя Д.Г. Паляничко