Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №522/11488/25-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/808/26

Справа № 522/11488/25-Е

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

АТ «Акцент Банк» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №б/н від 28.05.2024 у розмірі 38 266,70 гривень, станом на 25.05.2025, яка складається з наступного: 20 000,00 гривень – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 16 365,82 гривень – загальний залишок заборгованості за відсотками; 0,00 гривень - загальний залишок заборгованості за комісією; 1 900,88 гривень - загальний залишок заборгованості за пенею, а також витрати по оплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та 24.04.2024 підписала Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».

28 травня 2024 року, будучи клієнтом Банку, Позичальник уклала з Банком кредитний договір ABH0CT155101716887512461, щодо надання останній кредиту в розмірі 20 000,00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 27.05.2027 року) зі сплатою процентів у розмірі 85,00 щорічно та комісії в розмірі 0,00 грн. (Кредитний договір складається із Заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту).

Банк свій обов`язок виконав повністю, надав позичальнику кредит відповідно до умов кредитного договору. У відповідності до п. п. 3-5 Кредитного договору (Заяви клієнта), ліміт цього договору: 20 000,00 грн. на поповнення обігових коштів зі строком повернення до 27.05.2027, терміном на 36 місяці. Згідно до п. 6 Кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує проценти у розмірі 85,00 річних. Відповідно до п. 7, Позичальник сплачує Банку комісію в розмірі 0,00 грн.

Станом на 25.05.2025 утворилась заборгованість у розмірі 38 266,70 гривень, яку просить стягнути позивач.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2025 року у задоволені позову АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено в повному обсязі.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі АТ «Акцент Банк» просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1) кредитний договір підписано боржником за допомогою електронного підпису, використання якого погоджено сторонами в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку;

2) надані позивачем виписки по рахункам позичальника по даній справі повністю відповідають вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять абсолютно всі необхідні реквізити та відповідно є належними та допустимими доказами по справі. Також виписки по рахункам та розрахунок заборгованості свідчить про тривале виконання зобов`язань за Кредитним договором Позичальником і активне користування Кредитом, що вчергове підтверджує отримання Позичальником кредиту та наявну заборгованість

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 21 вересня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у якості доказів укладення між АТ «АКЦЕНТ-БАНК» та ОСОБА_1 кредитного договору ABH0CT155101716887512461 від 28.05.2024, позивачем долучено: Заяву про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101716887512461 від 2024-05-28 року; Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка».

Вказані документи не містять відомостей про їх підписання саме ОСОБА_1 .

У наданих Банком доказах на підтвердження факту укладання кредитного договору зазначено, що вказані документи підписані, начебто, ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису, який перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Однак, яким чином згенерований даний ключ та про його належність саме Відповідачу, Позивачем не зазначено.

Позивачем не надано доказів того, що саме ОСОБА_1 було накладено електронний підпис на заяві про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101716887512461 від 28.05.2024 року та паспорті споживчого кредиту «Швидка готівка».

З даного документу не вбачається за можливе ідентифікувати, який саме документ підписано електронним підписом та перевірено відповідним застосунком. Як вбачається з даного документу, то створено і перевірено електронний підпис на документі під назвою «0000001580058992.p2s».

Із матеріалів справи, не вбачається пов`язаності даного документа із кредитним договором та до факту видачі і отримання відповідачем грошових коштів від АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

Банком не надано відповідних доказів на підтвердження обставин підписання ОСОБА_1 будь-яких кредитних договорів та наявності у Відповідача будь-яких зобов`язальних правовідносин перед АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

Позивачем не надано доказів на підтвердження проведення належним чином ідентифікації особи позичальника, та доказів, які підтверджують, що саме відповідачем було підписано вказані вище документи (які, на думку позивача, начебто, підтверджують факт укладення кредитного договору).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що заява про надання послуги «Швидка готівка» №ABH0CT155101716887512461 від 2024-05-28 року не може вважатись кредитним договором, адже як вбачається з тексту даного документу, він містить лише одностороннє прохання відповідача видати кредит на певних умовах.

Матеріали справи не містять доказів про те, чи було погоджено ОСОБА_1 видачу кредиту, та на яких умовах.

Згідно ч.1 ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч.1 ст. 527 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1055 ЦК України встановлює вимоги до форми кредитного договору, зокрема кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Отже, особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що із документів, долучених Банком до позовної заяви, жодних зобов`язань Банком видати будь-яку суму грошових коштів ОСОБА_1 не відображено та не закріплено в будь-якому доказі, що міститься в матеріалах справи.

Також, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факт отримання ОСОБА_1 будь-яких грошових коштів від АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

Судом першої інстанції правильно встановлено, що Позивачем разом з позовною заявою подано документи, зокрема, Заяви про надання послуги «Швидка готівка» № ABH0CT155101716887512461 від 2024-05-28 року, відповідно до п. 9 якої «…Платіжна картка, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту - 5169155129162317».

До матеріалів справи долучено Позивачем Меморіальний ордер №TR.37037026.38245.65455.

В свою чергу, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт отримання ОСОБА_1 від АТ «АКЦЕНТБАНК» суми грошових коштів.

З Меморіального ордеру №TR.37037026.38245.65455 вбачається, що сума у розмірі 20 000 грн. надійшла з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 .

Однак, відомості про ці рахунки, та підставу перерахування вказаних грошових коштів – з наданих документів встановити не можливо.

Крім того, із вказаного меморіального ордеру вбачається, що сума у розмірі 20 000,00 грн. перерахована платником « ОСОБА_1 » отримувачу «Публічне акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК».

Таким чином, вказаний документ не підтверджує факт видачі Банком кредиту Відповідачу у розмірі 20 000 грн.

Будь-яких інших доказів перерахування Відповідачу грошових коштів у розмірі 20 000 грн. у відповідності до п. 9 Заяви про надання послуги «Швидка готівка» №ABH0CT155101716887512461 від 2024-05-28 року матеріали справи не містять.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № №554/4300/16-ц, провадження № 61-3689св21 від 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Також, позиція щодо первинних документів відображена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2018 у справі №364/737/17, де зазначено, що: «розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачеві кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже, суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами…».

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд відзначає, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц). Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду розрахункові документи, банківські виписки або інші належні докази, які підтверджують факт перерахування коштів відповідачу.

Сам по собі наданий суду розрахунок заборгованості за договором № б/н від 28.05.2024 (а.с. 14 (зворотна сторона) не може вважатись належним доказом на підтвердження існуючої заборгованості та повинен оцінюватись в сукупності із доказами, які підтверджують факт перерахування коштів відповідачу.

Велика Палата Верховного Суду у п. 81 постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові від 27.05.2020 у справі номер 2-879/13 (провадження № 61-10802св18) Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме, такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

За таких обставин, враховуючи не надання позивачем належних та допустимих доказів перерахування позивачем відповідачу коштів у сумі 20 000,00 гривень на виконання договору № б/н від 28.05.2024, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 §23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева