Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №467/89/26 — Миколаївський апеляційний суд

15.09.26

22-ц/812/1861/26

Справа №464/89/26

Провадження № 22-ц/812/1861/26

Доповідач в апеляційній інстанції :Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Миколаїв

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Повертайленко Ю.В.,

за участі позивачки - ОСОБА_1 ,

прокурора - Яценка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Кологривою Т.М., дата складання повного рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради Миколаївської області, служба у справах дітей Арбузинської селищної ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що у період з 24 квітня 2010 року по 02 квітня 2012 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем.02 квітня 2012 року рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області шлюб розірвано.

У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу син проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні.

Відповідач же не піклується про малолітнього сина, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами сина, його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування сина, не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не надає сину доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу сина, не створює умов для отримання освіти.

Вказує, що з 19 липня 2023 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 та на час звернення до суду з позовом позивачка разом з сином перебувають на його утримані.

Посилаючись на викладене, позивачка просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про необхідність належного виконання обов`язків по вихованню і утриманню сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Суд встановив, що відповідач проживає окремо від дитини, яка постійно проживає з позивачем в іншому населеному пункті, самовільно залишив військову частину, тому не може виїжджати за межі населеного пункту, де проживає, з відповідача стягнуті аліменти на утримання дитини, проте позивач відмовилась від їх стягнення через органи державної виконавчої служби, пояснивши в суді, що це вони зробила на майбутнє, у разі можливого виїзду дитини за кордон. Питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав настало у зв`язку з тим, що він не надав дозволу на виїзд дитини за кордон.

Крім того, відповідач не висловлював заперечень щодо можливості спілкування з дитиною. Згоден на позбавлення його батьківських прав тому, що вони таки вирішили з позивачем.

Разом з тим, позивачем не надано доказів застосування до відповідача до часу звернення із позовом про позбавлення батьківських прав інших заходів впливу, направлених на виправлення його відношення до виховання дитини, тоді як позбавлення батьківських прав є крайнім заходом реагування на поведінку батька, коли усі інші заходи результату не дали.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідача щодо невиконання своїх батьківських обов`язків відносно дитини.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на ті ж самі обставини, які зазначала у позовній заяві, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Так вказує, що вона посилається не лише на відсутність побачень як ізольований факт, а на сукупність тривалої поведінки відповідача: відсутність сталого спілкування, неучасть у навчанні, медичному забезпеченні, вихованні, спортивному розвитку дитини, відсутність доказів матеріальної допомоги, перекладення ініціативи контакту на дитину та фактичну згоду відповідача на позбавлення його батьківських прав.

Відповідач не довів, що підтримує з дитиною зв`язок в обсязі, необхідному для її нормального розвитку, що цікавиться навчанням, здоров`ям, потребами та внутрішнім світом сина, що бере участь у прийнятті важливих для дитини рішень або створює умови для її розвитку.

У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18 зроблено висновок, що з урахуванням принципу забезпечення найкращих інтересів дитини суд може застосувати до батька крайній захід впливу у вигляді позбавлення батьківських прав у разі не підтримання ним стосунків з дитиною протягом тривалого часу, відсутності у батька інтересу до її життя та самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

На думку позивачки, наведений правовий висновок є релевантним для цієї справи. Відповідач визнав, що після переїзду позивача з дитиною до м. Ірпінь спілкування фактично припинилося, а з 2024 року він із сином не спілкується. У 2025 році, за його ж словами, він лише один раз телефонував сину, лінія була зайнята, після чого більше не телефонував. Така поведінка не свідчить про бажання відновити зв`язок із дитиною, а навпаки підтверджує самоусунення.

Дитина тривалий час проживає з матір`ю в іншій сім`ї, фактичне матеріальне забезпечення та повсякденне піклування здійснюють мати та вітчим, а біологічний батько не підтримує сталого контакту з дитиною, не бере участі у її навчанні, медичному забезпеченні, спортивному розвитку та не надав доказів реального наміру змінити поведінку.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що відповідач у судовому засіданні фактично підтвердив пасивну модель поведінки. Він не заперечує щодо спілкування з сином, якщо син до нього приїде. Така позиція не є проявом батьківської турботи або бажання відновити сімейний зв`язок. Навпаки, вона свідчить про перекладення ініціативи на неповнолітню дитину.

Вказує, що відповідач сам зазначив, що з 2022 року він нібито не має можливості поїхати до м. Ірпінь, оскільки самовільно залишив військову частину. Якщо відповідач сам посилається на таку обставину; вона не може розглядатися як поважна причина невиконання батьківських обов`язків. Протиправна поведінка особи не може створювати для неї процесуальну чи сімейно-правову перевагу та виправдовувати самоусунення від виховання дитини.

Крім того, навіть за умови неможливості особисто прибути до м. Ірпінь ця обставина не позбавляла відповідача можливості контактувати з сином. Відповідач міг телефонувати, надсилати повідомлення, листи, переказувати кошти, цікавитися через матір станом здоров`я та навчанням дитини, контактувати зі школою, брати участь у вирішенні питань щодо змагань, лікування, документів та виїзду дитини за кордон. Жодних доказів вчинення таких дій відповідач не надав.

Відповідачем не надано відповідних доказів на підтвердження надання у період з 2022 по 2024 рік позивачу матеріальної допомоги у розмірі 1000 грн щомісячно.

На думку позивачки суд першої інстанції мав оцінити не окремо взяту обставину проживання відповідача в іншому населеному пункті, а всю сукупність поведінки відповідача за тривалий період. У сукупності ця поведінка свідчить про свідоме нехтування батьківськими обов`язками, а не про тимчасові труднощі у спілкуванні.

Відповідач не продемонстрував бажання змінити поведінку. Він не подав доказів відновлення спілкування, не надав доказів матеріальної допомоги, не звертався до школи або медичних установ, не вжив дій для вирішення питання виїзду дитини на змагання, не заперечував проти позбавлення його батьківських прав та пояснив згоду тим, що нібито так вирішив із позивачем.

Вказує, що суд першої інстанції також не врахував, що інтерес дитини полягає не у формальному збереженні юридичного зв`язку з батьком, який фактично не бере участі у її житті, а у стабільності, передбачуваності, захисті від байдужості та забезпеченні можливостей для розвитку.

У цій справі висновок органу опіки та піклування був затверджений рішенням виконавчого комітету Арбузинської селищної ради № 170 від 08 червня 2026 року та містив висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. На думку позивачки суд може не погодитися з таким висновком лише у разі його недостатньої обґрунтованості або суперечності інтересам дитини, однак повинен навести переконливі мотиви такого відхилення.

ОСОБА_2 до Миколаївського апеляційного суду надіслав заяву в якій просить розглядати справу за його відсутності та надав згоду на позбавлення його батьківських прав.

Про дату, час та місце розгляд справи учасники справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися. Розгляд справи за їх відсутності не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

У судовому засіданні позивачка підтримала апеляційну скаргу та просила про її задоволення.

Прокурор апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, позивачку, прокурора, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що сторони з 24 квітня 2010 року перебували у шлюбі, який рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 02 квітня 2012 року розірвано.

Відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, видане 18 лютого 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Арбузинського районного управління юстиції Миколаївської області.

13 квітня 2018 року головний державним виконавцем Арбузинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Дзгоєвою Т.Ю. відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку, щомісячно до досягнення повноліття, починаючи з 06 березня 2012 року.

Заборгованість відповідача станом на 01 квітня 2018 року по вказаному виконавчому провадженню по аліментам склала 51562 грн. 35 коп.

19 липня 2023 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на ОСОБА_4 (свідоцтво про укладення шлюбу видано 19 липня 2023 року Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

У висновку, затвердженому рішенням виконавчого комітету Арбузинської селищної ради Миколаївської області № 170 від 08 червня 2026 року, орган опіки та піклування з врахуванням думки дитини та з метою захисту найкращих прав, свобод та законних інтересів дитини, діючи в найкращих інтересах дитини, рекомендували позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зважаючи на те, що батько самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, на протязі цих років не цікавився станом здоров`я дитини та його навчанням, жодного разу не відвідував, не брав та не бере участі у вихованні дитини, не надає будь-якого виду допомоги для сина, не спілкується з ним та не приїздить для зустрічей, не телефонує.

Ураховуючи принцип забезпечення найкращих інтересів дітей, а також практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності збереження сімейних зв`язків, суд дійшов висновку про передчасність застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Водночас, суд визнав за необхідне попередити її про необхідність змінити ставлення до виховання дітей та покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, свої Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Повторна та тривала нездатність виконувати батьківські обов`язки, нехтування ними, призводить до того, що дитина залишається без батьківського піклування, контролю чи допомоги, необхідних для її фізичного чи психічного благополуччя, а умови та причини нездатності виконувати батьківські обов`язки чи їх нехтування неможливо усунути. На підтвердження цього заявником мають бути надані належні, достовірні та достатні докази.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки та, якщо це доречно, відновити сімейні стосунки.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява

№ 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) Європейський суд з прав людини підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Водночас, якщо з моменту проживання дитини з одним із батьків пройшов значний період часу, інтереси дитини в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною.

Національним законом визначено, що саме орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Судом першої інстанції встановлено, що неповнолітній син сторін ОСОБА_3 , 2011 року народження, проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_4 у м. Ірпінь Київської області.

Батько дитини - ОСОБА_2 проживає окремо у смт Арбузинка Миколаївської області.

Як вбачається із пояснень відповідача наданих у суді першої інстанції, з 2019 року після переїзду дитини до м.Ірпінь спілкування з сином припинилося. Спілкувався лише тоді коли дитина приїздила на канікули до селища Арбузинка. З 2022 року у нього немає можливості поїхати до м. Ірпінь. Фактично не підтримує контакту з дитиною з 2024 року. Один раз зателефонував сину у 2025 році, але лінія була зайнята, після чого він більше не телефонував. Відповідач не заперечує щодо спілкування з сином, але якщо він приїде до селища Арбузинка. Згоден на позбавлення батьківських прав.

У контексті віку дитини при її опитуванні Верховний Суд у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Як вбачається із висновку органу опіки та піклування, була проведена бесіда спеціаліста служби у справах дітей з неповнолітнім ОСОБА_3 , якому ІНФОРМАЦІЯ_3 виповнилося 15 років, та заслухано його думку щодо позбавлення батька батьківських прав. Хлопець повідомив, що досить довго не спілкується з батьком, батько не допомагає матеріально, не забезпечує фінансово, не телефонує, для участі у спортивних змаганнях за кордоном не надав нотаріально посвідченої згоди на його виїзд за кордон. Матеріально та фінансово утримує вітчим.

Орган опіки та піклування у своєму висновку від 06 березня 2026 року, врахувавши фактичні відносини між сторонами, заслухавши пояснення дитини, обох батьків щодо виконання ними своїх батьківських обов`язків, висловлене батьком заперечення проти позбавлення батьківських прав, з метою захисту прав і законних інтересів дитини, визнав доцільним позбавлення ОСОБА_2 його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , 2011 року народження.

З урахуванням викладених обставин справи, які підтверджені доказами, колегія суддів погоджується з висновками органу опіки та піклування про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 .

У справі, що переглядається, біологічний батько ОСОБА_3 не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, вважаючи, що це відповідає інтересам дитини. У сімейному житті дитини присутній чоловік матері ОСОБА_10 , який займається вихованням ОСОБА_3 , його утриманням.

Докази того, що після розлучення батько дитини з 2012 року, проявляв інтерес до спілкування з сином, у матеріалах справи відсутні. Відповідач не вчиняв належних дій для здійснення своїх батьківських прав та обов`язків.

На думку суду, відповідач міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з дитиною, враховуючи його вік станом на 2012 рік, коли його контакт з батьком фактично припинився, може призвести до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього.

Саме бездіяльність відповідача призвела до розриву зв`язків між ним та сином, і таким чином, сформувала думку дитини проти нього.

Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин між сином та батьком, що є найважливішою складовою поняття «сімейне життя», протягом тривалого часу, що передували прийняттю судом апеляційної інстанції постанови, у суду відсутні підстави вважати, що анулювання юридичного зв`язку між ними негативно вплинуло на ці відносини.

Доказів протилежного матеріали справи не містить.

Отже біологічний батько добровільно пішов з життя своєї дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання ним освіти. Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв`язків між батьком та сином. Біологічний батько послідовно заявляє про те, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав і таке відповідає інтересам дитини, а він не має наміру приймати участі у вихованні матеріальному забезпеченні дитини.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши системно сімейне законодавство та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що наявні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , оскільки він взагалі не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовкою до самостійного життя, взагалі не спілкується з ним, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

За такого, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність винної поведінки батька та доказів свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

А тому, позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини не суперечить інтересам останнього, який висловив перед органом опіки та піклування своє ставлення до батька, посилаючись на відсутність відповідача у його житті та невиконання ним батьківських обов`язків.

Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина проживає з матір`ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку; дитина враховуючи її вік, за цей час адаптувалася до відносин у сім`ї з новим чоловіком матері, зростає у повноцінній сім`ї і вихованням дитини фактично займається чоловік матері, тоді як батько не займається і не має наміру займатися вихованням дитини, виконувати батьківські обов`язки, його згода на позбавлення його батьківських прав, яка висловлена ним у суді першої інстанції та в заяві, яку він направив до суду апеляційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про позбавлення ОСОБА_12 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2011 року народження, так як відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Колегія суддів вважає доведеним належними доказами наявність передбачених пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , 2011 року народження, а тому приймає доводи апеляційної скарги, яка підлягає задоволенню.

Враховуючи, що при ухваленні рішення суд неповно встановив обставини справи, дав неналежну оцінку наявним у справі доказам, помилково застосував норми матеріального права, що регулюють сімейні відносини, рішення суду необхідно скасувати на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відповідачки та ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки рішення суду в оскаржуваній частині скасовано, ухвалено нове про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, наявні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Арбузинської селищної ради Миколаївської області, служба у справах дітей Арбузинської селищної ради, про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 3328 грн.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.