Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №482/2275/25 — Миколаївський апеляційний суд

15.09.26

22-ц/812/1914/26

Провадження №22-ц/812/1914/26, №22-ц/812/1913/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївського апеляційного суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Повертайленко Ю.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №482/2275/25 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які підписані їхнім представником адвокатом Качаном Романом Юрійовичем, на рішення, яке ухвалив Новоодеський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Кічули Василя Михайловича, у приміщенні цього суду 23 червня 2026 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новоодеський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Новоодеський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , орган опіки та піклування - Костянтинівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, про оспорювання батьківства, виключення запису про особу як батька з актових записів про народження дітей, припинення стягнення аліментів та звільнення від заборгованості по аліментам,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 , , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новоодеський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Новоодеський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , орган опіки та піклування - Костянтинівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, про оспорювання батьківства, виключення запису про особу як батька з актових записів про народження дітей, припинення стягнення аліментів та звільнення від заборгованості по аліментам.

Позов мотивований тим, що з 2007 по 2011 роки позивач та ОСОБА_6 спільно проживали без реєстрації шлюбу та в період їх спільного проживання народилися діти: 24 липня 2008 року - ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_1 , батьками яких в свідоцтвах про народження дітей зазначено позивача та ОСОБА_7 . Судовим наказом Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2017 року у справі №482/1966/17 було стягнуто з позивача на користь ОСОБА_7 аліменти на двох дітей: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Стягнення аліментів відбувається через Новоодеський відділ державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). ІНФОРМАЦІЯ_2 мати дітей ОСОБА_6 померла. Заочним рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року по справі №482/428/24 ОСОБА_3 було позбавлено батьківських прав відносно неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Виконавчий комітет Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області встановив опіку над неповнолітніми сестрами та призначив опікуном їхню старшу сестру - ОСОБА_4 (рішення №26 та №27 від 23 січня 2025 року). Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 серпня 2025 р. по справі №482/1966/17 було замінено стягувача - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ОСОБА_4 у справі № 482/1966/17 щодо стягнення аліментів на дітей. Відповідно до довідки-розрахунку Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса)) заборгованість ОСОБА_3 по аліментам у виконавчому провадженні ВП НОМЕР_2 станом на 10 жовтня 2025 року складала 441939 грн 24 коп. Позивач стверджує, що за життя мати дітей - ОСОБА_6 під час чергових сварок неодноразово зазначала, що діти ОСОБА_8 та ОСОБА_10 не є його дітьми, а їхнім батьком є інший чоловік.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

- виключити відомості про ОСОБА_3 як батька дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з актового запису про народження за №16, складеного 31 липня 2008 року. Новопетрівською сільською радою Новоодеського району Миколаївської області;

- виключити відомості про ОСОБА_3 як батька дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з актового запису про народження за №08, складеного 26 березня 2010 року Новопетрівською сільською радою Новоодеського району Миколаївської області;

- припинити стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , стягнутих на підставі судового наказу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2017 року по справі №482/1966/17;

- звільнити ОСОБА_3 від сплати заборгованості по аліментам на утримання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які стягуються на підставі судового наказу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2017 року по справі №482/1966/17, яка виникла за період з 16 листопада 2017 року по день набрання законної сили рішення суду про оспорювання батьківства.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 29 травня 2026 року до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Костянтинівську сільську ради Миколаївського району Миколаївської області як орган опіки та піклування.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2026 року позовні вимоги задоволені частково.

Виключено відомості про ОСОБА_3 як батька дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з актового запису про народження за №16, складеного 31 липня 2008 року Новопетрівською сільською радою Новоодеського району Миколаївської області.

Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на ОСОБА_2 , які стягуються на підставі судового наказу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2017 року по справі №482/1966/17.

Звільнено ОСОБА_3 від сплати заборгованості по аліментам на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які стягуються на підставі судового наказу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2017 року по справі №482/1966/17, яка виникла за період з 16 листопада 2017 року по день набрання законної сили рішенням суду про оспорювання батьківства у даній справі №482/2275/25.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 605 грн 60 коп. судового збору та 9062 грн 40 коп. вартості молекулярно-генетичної експертизи.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки за результатами висновку експерта від 30 березня 2026 року № СЕ-19/115-26/2902-БД пряма біологічна спорідненість ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 була виключена та підтверджено пряму біологічну спорідненість позивача з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд дійшов висновку, що є підстави для виключення відомостей про позивача з актового запису про народження ОСОБА_2 та відсутні підстави щодо такого виключення з актового запису про народження ОСОБА_1 . Щодо припинення стягнення аліментів суд зазначив, що зважаючи на те, що позивач не є біологічним батьком дитини ОСОБА_2 та є батьком ОСОБА_1 задоволенню підлягають позовні вимоги в частині припинення стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 .

Щодо звільнення від сплати заборгованості по аліментам суд вказав, що виключення запису про батьківство позивача щодо ОСОБА_8 є обставиною, яка має істотне значення у розумінні частини другої статті 197 СК України, і, відповідно, є підставою для звільнення його від сплати як аліментів, так і заборгованості за аліментами, яка утворилась за період, коли він був записаний батьком дитини ОСОБА_2 . Тому позивача слід звільнити від сплати аліментів на цю дитину, які стягуються згідно наказу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2017 року по справі №482/1966/17 з 16 листопада 2017 року по день набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

Підстав для звільнення позивача від сплати як і аліментів, так і заборгованості за аліментами щодо дитини ОСОБА_1 , біологічним батьком якої є позивач, судом не встановлено.

В апеляційних скаргах представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Качан Р.Ю. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга, яка подана ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_1 , мотивована тим, що з 14 листопада 2025 року по 28 травня 2026 року суд вчиняв процесуальні дії, які стосувалися прав та інтересів ОСОБА_1 без її залучення у якості третьої особи. Так, 17 лютого 2026 року суд першої інстанції призначив у справі молекулярно-генетичну експертизу, яку було проведено без повідомлення представника неповнолітніх (адвоката) про дату та час її проведення, без врахування думки представника третіх осіб щодо експертної установи, яка має проводити експертизу, а в ухвалі про її призначення не було зазначено обов`язків сторін вчиняти певні дії. Крім того, представник вказує, що висновок експерта від 30 березня 2026 року №СЕ-19/115-26/2902-БД отриманий з порушенням порядку, встановленого законом, адже опікун неповнолітніх ОСОБА_4 не мала права надавати генетичні зразки на експертизу, оскільки неповнолітні на момент експертизи не мали у справі взагалі будь-якого статусу, а ухвала суду про призначення експертизи не визначала в неї обов`язку вчиняти певні дії щодо забезпечення експертизи. Тобто, в процесі відбору зразків від неповнолітніх та надання згоди на проведення експертизи опікун діяла, можливо помилково, не в інтересах підопічних. Тим більше суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зразки відбираються у осіб, які не залучені до справи, у якій вирішується питання про їх інтереси. Також адвокат вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції закрив підготовче засідання ухвалою від 29 травня 2026 року та призначив справу до розгляду на 18 червня 2026 р. У цій ухвалі суд одночасно залучив у якості третіх осіб неповнолітніх ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , однак призначив справу до того, як третіми особами мали б бути подані процесуальні документи по суті справи - відзиви на позов, чим обмежив їм час на подання своїх заперечень у справі та виключив можливість для подання клопотань у підготовчому засіданні. Також суд першої інстанції не забезпечив належне повідомлення про дату та час розгляду справи відповідача-опікуна та неповнолітніх третіх осіб, оскільки у справі відсутні належні докази їх повідомлення, а відповідачка та представник третіх осіб не подавали заяв про розгляд справи без їх участі, однак судом вирішено розглядати справу без їх участі за відсутності вказаних заяв.

Апеляційна скарга, подана ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_2 , мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясував, а позивачем не надав пояснень та доказів про те, з якого конкретно часу він дізнався про те, що ОСОБА_12 не є його донькою. Так, відповідно до частини 5 статті 136 СК України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу. ОСОБА_11 наголошує, що позивач весь час знав і не заперечував того факту що ОСОБА_2 не є його донькою, однак певний час ця обставина його не хвилювала аж до того моменту, коли виникла потреба сплачувати аліменти та нести відповідальність за неналежне виконання своїх батьківських обов`язків.

Правом на подання відзиву на апеляційні скарги учасники справи не скористалися.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового засідання були повідомлені відповідно до положень статей 128, 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Згідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду відповідає таким вимогам закону.

Як убачається із матеріалів справи і таке установив суд першої інстанції, позивач ОСОБА_3 проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 з 2007 по 2011 роки.

У період їх спільного проживання народилися діти: 24 липня 2008 року - ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5 . Батьками дітей відповідно до свідоцтв про їх народження та актових записів про народження дітей записаний ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (том 1, а.с. 10, 11, 189, 190).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 10 січня 2004 року ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис про смерть №19) (том 1, а.с. 12).

Рішеннями Виконавчого комітету Костянтинівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №26 та №27 від 23 січня 2025 року було встановлено опіку над неповнолітніми сестрами ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та призначено опікуном їхню старшу сестру ОСОБА_4 .

Заочним рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року у справі №482/428/24 задоволено позов ОСОБА_4 та позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_15 (том 1, а.с. 52-54).

Судовим наказом Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2017 року по справі № 482/1966/17 було стягнуто з позивача на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання двох дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_15 в розмірі 1/3 частки від всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 листопада 2017 року та до повноліття ОСОБА_2 , потім в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходів.

Судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Новоодеському відділі державної виконавчої служби у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - виконавче провадження ВП НОМЕР_2.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 серпня 2025 року по справі № 482/1966/17 змінено стягувача - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ОСОБА_4 (том 1, а.с. 17-18).

Відповідно до довідки-розрахунку Новоодеського ВДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Одеса)) заборгованість ОСОБА_3 по аліментам у виконавчому провадженні ВП № 55753637 станом на 10 жовтня 2025 року складала 441939,24 грн., та станом на 21 травня 2026 року її розмір становить 417639,70 грн. (том 1, а.с 19-21).

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року).

Згідно із частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року

№ 789-XII (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

СК України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина перша статті 2 СК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

У статті 7 СК України закріплено, що загальні засади регулювання сімейних відносин та визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята, десята статті 7 СК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

За вимогами статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 122 СК України визначено, що дитина, яка зачата і (або) народжена

у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

За змістом положень статті 125 СК України (в редакції, чинній на час народження ОСОБА_16 та ОСОБА_1 ) якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з частиною першою статті 135 СК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою..

У частинах першій-другій статті 136 СК України визначено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу (частина п`ята статті 136 СК України).

Зазначена норма спрямована на захист законних інтересів дитини.

Вважається, що під час прийняття рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік враховував усі можливі правові наслідки для себе, навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є інша особа. Саме тому довільна зміна ним у майбутньому початкового рішення чи відзив поданої заяви до органу РАЦС про встановлення батьківства після його державної реєстрації не допускається.

Водночас законодавець не виключає право особи, записаної батьком дитини за її заявою про встановлення батьківства, оспорювати здійснений органом РАЦС запис за мотивами порушення волевиявлення (наприклад, якщо заява про встановлення батьківства була подана під впливом погрози, насильства тощо).

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду 19 червня 2024 року

у справі № 940/919/22, від 10 січня 2024 року у справі № 332/1618/22, від 29 січня 2025 року у справі № 216/3526/16-ц.

Верховний Суд в постанові від 17 березня 2020 року в справі № 606/2142/18 виснував, що під час вирішення справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі. За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини, рішення якого застосовуються як джерело права в Україні відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», визнає існування сімейного життя з урахуванням біологічного та фактичного сімейного зв`язку. Існують випадки, коли наявність «сімейного життя» встановлювалася навіть попри відсутність біологічного споріднення. Наприклад у тих випадках, коли відсутність біологічного зв`язку встановлювалася після тривалого фактичного контакту батьків і дітей.

Тривалість стосунків з дитиною є ключовим фактором у визнанні ЄСПЛ наявності сімейного життя. Так у справі Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg (no. 76240/01, § 117, 28 червня 2007) співжиття тривало більше десяти років; у справі Nazarenko проти росії § 58), в якій одружений чоловік взяв на себе батьківські обов`язки до того, як дізнався, що він не є біологічним батьком дитини, період, проведений разом, тривав більше п`яти років (пункт 153 рішення).

Поняття сімейного життя є автономним (Marckx проти Бельгії, § 31). Відповідь на питання, існує чи ні «сімейне життя», залежить переважно від факту реального існування у дійсності тісних особистих зв`язків (Paradiso і Campanelli проти Італії [ВП], § 140).

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що врахування інтересів дитини може і має здійснюватися винятково в тому випадку, коли встановлені ознаки сімейного життя. За умови відсутності таких критеріїв особа, яка оспорює батьківство, має право на відповідний захист своїх прав.

Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.

Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17, від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц, від 22 грудня 2020 року у справі № 127/25686/17, від 05 лютого 2021 року у справі № 615/483/20, від 11 січня 2023 року у справі № 172/1206/21.

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням таких вимог статті 81 ЦПК України заявник повинен довести ті обставини на які він посилається як на підставу своїх вимог, зазначивши про такі обставини у своїй заяві та про докази, які їх підтверджують і до заяви додати ці докази.

За змістом статей 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показами свідків.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, яким є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, що становлять допустимість доказів.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі № 183/2690/21, від 16 травня 2018 року в справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у такій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України не визначає особливостей предмету доказування у цій категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Верховний Суд неодноразово вказував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства (див.: постанови Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19), від 13 вересня 2023 року у справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23), від 31 січня 2024 року у справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23)).

ЄСПЛ у рішенні від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти російської федерації» (заява № 3451/05), зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».

У справі «Міфсуд проти Мальти» («Mifsud v. Malta», заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) ЄСПЛ повторив, що ДНК-тест - це науковий метод, наявний для точного визначення батьківства дитини, а його доказове значення значно переважає будь-які інші докази, представлені сторонами для підтвердження або спростування біологічного батьківства.

У справі, яка переглядається, за ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 17 лютого 2026 року було призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Відповідно до висновку експерта від 30 березня 2026 року № СЕ-19/115-26/2902-БД ОСОБА_3 перебуває у прямій біологічній спорідненості з ОСОБА_1 ; ймовірність походження їх ДНК-профілів від батька та дитини становить не менше ніж 99.9999999%.

Натомість пряма біологічна спорідненість ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виключається.

За такого суд установив, що позивач не є біологічним батьком ОСОБА_2 .

Встановивши такі фактичні обставини справи суд першої інстанції з урахуванням наведених вище положень закону та судової практики дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову щодо виключення з актового запису про народження ОСОБА_2 відомостей про позивача, але відмовив у таких вимогах щодо ОСОБА_1 .

Апеляційний суд також вважає за необхідне зауважити, що на підтвердження правильності висновку суду щодо виключення відомостей про позивача як батька ОСОБА_2 впливає незначний період часу (три роки) від народження дитини, протягом якого вона та позивач проживали однією сім`єю, що свідчить про відсутність існування у дійсності тісних особистих зв`язків між ними. Доказів протилежного матеріал справи не містять.

Щодо позовних вимог про звільнення ОСОБА_3 від сплати заборгованості по аліментам.

Частиною 4 статті 273 ЦПК України передбачено якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зокрема, факт походження дитини від певної особи є підставою для виникнення у цієї особи обов`язків щодо дитини, визначених розділом ІІІ Сімейного кодексу України, у тому числі обов`язків щодо утримання дитини.

За загальним змістом цих норм обов`язок утримання дитини батьком дитини виникає з підстав походження дитини саме від цього батька або на підставі акту про визнання особи батьком.

Такого обов`язку в особи, яка не визнана батьком дитини, не виникає.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (наприклад, у зв`язку із перебуванням платника аліментів у лавах Збройних Сил України, тяжким матеріальним становищем тощо).

Дана норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

У постанові від 21 липня 2021 року у справі № 477/1165/20 Верховний Суд визначив, що виключення запису про батьківство позивача є обставиною, що має істотне значення у розумінні частини другої статті 197 СК України і, відповідно, є підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилась за період, коли позивач був записаний батьком дітей.

Наслідком ухвалення судом рішення про виключення з актового запису про народження дитини ОСОБА_2 відомостей про позивача як її батька, є, зокрема, відсутність у позивача від самого початку існування спірних правовідносин обов`язку її утримання, адже за змістом положень статті 180 СК України обов`язок утримання дитини несуть лише її батьки. Зазначене не стосується ОСОБА_15 , біологічним батьком якої є позивач.

Отже, правильним є висновок суду про те, що виключення запису про батьківство позивача щодо ОСОБА_2 є обставиною, яка має істотне значення у розумінні частини другої статті 197 СК України, і відповідно, є підставою для звільнення його від сплати як аліментів, так і заборгованості за аліментами, яка утворилась за період, коли він був записаний батьком дитини ОСОБА_2 .

Натомість підстави для звільнення позивача від сплати аліментів і заборгованості за аліментами щодо дитини ОСОБА_15 , біологічним батьком якої є позивач, судом не встановлено.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційних скарг, які правильність висновків суду не спростовують.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову щодо виключення запису щодо батьківства ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_1 , а також про звільнення його від сплати аліментів на неї та заборгованості по аліментам, права ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції з урахуванням положень часини 1 статті 4 ЦПК України не порушені, доводів на спростовування цього у скарзі не викладено.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Доводи заявника про те, що позивач весь час знав і не заперечував, що ОСОБА_12 не є його донькою, оскільки відповідно до положень частини 5 статті 136 СК України правове значення у цій справі має факт обізнаності позивача про те, що він не є батьком ОСОБА_2 саме на день реєстрації батьківства, тоді як достовірні та достатні докази такого у справі відсутні.

Не приймається колегією суддів аргументи скарги про відсутність у ОСОБА_4 повноважень надавати згоду на відібрання біологічних зразків для проведення призначеної судом молекулярно-генетичної експертизи, оскільки ОСОБА_4 , яка як законний представник неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була залучена в якості відповідача у справі, тому мала повноваження на виконання ухвали суду щодо призначення експертизи надати дозвіл на відібрання відповідних зразків, інакше настали б наслідки, які передбачені статтею 109 ЦПК України. Окрім того, після залучення ОСОБА_2 третьою особою у справі будь-яких заперечень щодо процесуальних дій ОСОБА_4 до суду не поступало.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції повно та всебічно установив обставини справи на підставі оцінених у відповідності до положень статті 89 ЦПК України доказів, правильно, з дотриманням вимог процесуального права застосував положення матеріального закону, які регулюють спірні правовідносини, ухваливши законне та обґрунтоване рішення, тому колегія суддів, керуючись статтею 375 ЦПК України, не вбачає підстав для його скасування.

За наведеного апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Оскільки оскаржуване рішення суду залишено без змін в силу положень статті 141 ЦПК України апеляційний суд не проводить перерозподіл судових витрат у справі.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які підписані їхнім представником - адвокатом Качаном Романом Юрійовичем, залишити без задоволення, рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 21 вересня 2026 року