Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №488/2653/16-ц — Миколаївський апеляційний суд

21.09.26

22-ц/812/2212/26

Справа №488/2653/16-ц Доповідач апеляційного суду Т.Кушнірова

Провадження №22-ц/812/2212/26

Постанова

Іменем України

21 вересня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Яворської Ж.М.,

із секретарем Коростієнко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Окружної прокуратури міста Миколєва на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва постановлену 24 червня 2026 року під головуванням судді Чернявської Я.А., повне судове рішення складено судом 17 серпня 2026 року, у цивільній справі за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України», Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що 01 жовтня 2009 року рішенням Миколаївської міськради №38/30 Глебовій А.В. надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв.м, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 .

25 червня 2010 року рішенням Миколаївської міськради №47/51 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 1 000 кв.м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 .

На підставі вказаних рішень ОСОБА_3 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №904552 від 19 серпня 2010 року, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075.

01 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, згідно якого остання стала власником цієї земельної ділянки та отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №611627 від 22 грудня 2010 року.

17 жовтня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно якого останній придбав зазначену земельну ділянку та на підставі вказаного договору до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №7375832 про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

У жовтні 2014 року прокуратура Корабельного району м. Миколаєва звернулась із позовом про скасування вказаних рішень міськради, визнання недійсними правовстановлюючих документів та витребування земельної ділянки.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2014 року були вжиті заходи забезпечення позову, зокрема, накладено арешт на спірну земельну ділянку та заборонено ОСОБА_4 та будь - яким іншим особам вчиняти будь - які дії із земельною ділянкою, у тому числі укладати правочини щодо спірної земельної ділянки.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 вересня 2015 року залишено без змін, позов прокурора був задоволений у повному обсязі.

Вказане судове рішення набрало законної сили.

Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка, яка є державною власністю, була відчужена особою, яка не мала права її відчужувати, а тому її необхідно витребувати у ОСОБА_2 та передати у власність держави.

Посилаючись на наведене, прокурор просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 земелньу ділянку площею 1 000 кв.м по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075 та передати її у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2018 року, позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1 000 кв. м з кадастровим номером 4810136600;05;001:0075, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судове рішення Верховного Суду мотивоване тим, що при вирішенні спору суд не перевірив та не встановив наявність виключного випадку для подання позову керівником Миколаївської місцевої прокуратури № 2. Зокрема, не з`ясував чи Миколаївська обласна державна адміністрація не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

27 травня 2021 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва залучено до участі у справі як правонаступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 - Окружну прокуратуру мітса Миколєва.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2024 року задоволено клопотання представника третьої особи про залучення до участі у справі правонаступника. До участі у справі залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Миколаївської філії ДСГП «Ліси України» як правонаступника ДП «Миколаївське лісове господарство».

04 грудня 2025 року ухвалою цього ж суду залучення до участі у справі №488/2653/16-ц як правонаступника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_1

24 червня 2026 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва позовну заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва подану в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України», Виконавчий комітет Миколаївської міської ради про витребування земельної ділянки, залишено без розгляду, з підстав, передбачених п. 1 ч. 1ст. 257 ЦПК України.

Ухвала суду мотивовано тим, що прокурор не підтвердив передбачені ст.23 Закону України «Про прокуратуру» підстави для представництва і позовну заяву слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення норми матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу вказував на те, що предметом спору є земельна ділянка лісогосподарського призначення, а підставою для представництва інтересів держави - нездійснення протягом тривалого часу Миколаївською обласною державною адміністрацією, як розпорядником земель державної власності, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження, заходів для захисту інтересів держави та повернення ділянки державного лісового фонду у власність держави, що свідчить про бездіяльність уповноваженого органу.

Обов`язок передбачений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо звернення до компетентного органу перед поданням позову прокурором виконано. З цією метою, до пред`явлення позову, листом від 27 травня 2016 року №(15-32)4006, прокурором повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію про виявлення незаконного відчуження Миколаївською міською радою землі державного лісового фонду урочища «Жовтневе» та прийняття рішення щодо пред`явлення до Корабельного районного суду м. Миколаєва відповідного позову в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

При цьому, Миколаївською обласною державною адміністрацією не проінформовано суд чи/або прокурора про можливе неотримання вищевказаного повідомлення прокурора, самостійного захисту інтересів держави, не подано усних/письмових заперечень проти здійснення представництва прокурором ані до відкриття провадження у справі, ані під час її розгляду.

Посилається на те, що в матеріалах справи відсутні будь - які докази, які б свідчили про необізнаність Миколаївської обласної державної адміністрації про пред`явлення прокурором позову на захист інтересів держави у спірних правовідносинах або про заперечення останньою представництва її інтересів в суді.

Вказує, що ДП «Миколаївське лісове господарство», як постійний користувач земельної ділянки, не є суб`єктом владних повноважень, уповновжених захищати інтереси держави, а Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не є суб`єктом владних повноважень, захищати інтереси держави у спірних правовідносинах.

Тому, вважає помилковим висновок суду щодо неналежного повідомлення прокурором про виявлені порушення ДП «Миколаївське лісове господарство» та Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Інші учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню із наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600;05;001:0075 розташована в межах земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

При цьому зазначене підприємство не надавало погоджень (дозволів) на вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, а проєкти землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінювалося, не погоджувалися.

Водночас у 2010 року зазначену земельну ділянку було передано у приватну власність ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, яка у подальшому була неодноразово відчужена.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина четверта статті 42 ЦПК України).

Стаття 56 ЦПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18, від 13 листопада 2019 року в справі № 826/3115/17, від 05 жовтня 2022 року в справі № 922/1830/19, зазначено, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною в спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» .

Частина перша цієї статті в редакції, чинній на час пред`явлення позову прокурором, визначала, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 23 вказаного Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування статті 257 ЦПК України.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Частиною третьою статті 23 вказаного Закону в редакції, чинній на час подання позову до суду, передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу відповідно до положення частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 зазначеного Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позовній заяві. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

Статтями 13, 14 Конституції України передбачено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно до частини другої статті 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

На зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).

Пунктом 2 статті 21 Закону України від 09 квітня 1999 року «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, перебуває у державній власності, а її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства. З огляду на це прокурор зазначав про наявність підстав для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом його витребування з незаконного володіння особи, за якою на праві власності зареєстровано спірне майно, у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Органом управління стосовно спірної земельної ділянки є Миколаївська обласна державна адміністрація, в інтересах якої прокурор і звернувся до суду.

Прокурор у позовній заяві на виконання статті 56 ЦПК України, частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував підставу для представництва інтересів держави, зазначив, що орган, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах органом, яким є Миколаївська обласна державна адміністрація, належним чином не здійснює захист інтересів на спірну земельну ділянку.

До позовної заяви прокурором долучено лист до Миколаївської обласної державної адміністрації від 27 травня 2016 року № (15-32)4006 вих16, в якому виклав виявлені ним порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності відведення земельної ділянки лісового фонду й повідомлено про намір вжити заходи реагування до усунення цих порушень і витребування відповідної землі в розпорядження держави.

Звернувшись до Миколаївської обласної адміністрації із вказаним листом до подання позову, прокурор надав відповідному компетентному органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. Після отримання повідомлення так і протягом всього періоду часу перебування справи на розгляді у суді, Миколаївська обласна адміністрація самостійно не звернулася до суду з відповідним позовом про витребування спірної земельної ділянки та не заперечувала щодо представництва прокурором інтересів держави з питання, указаного у листі від 27 травня 2016 року № (15-32)4006 вих16.

Крім того, суд першої інстанції не надав належної правої оцінки та не врахував той факт, що дана справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з липня 2016 року до червня 2026 року, до моменту, коли суд залишив позов без розгляду. Миколаївська обласна державна адміністрація підтримувала позов прокурора та самостійно не вчиняла дій з метою захисту інтересів держави, які, зокрема, має представляти.

Більш того, у справі № 488/5412/14-ц встановлено факт незаконного вибуття з державної власності спірної земельної ділянки, відчуження її на користь третіх осіб. Однак із часу постановлення рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва у вказаній цивільній справі (2015 рік), орган державної влади, в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, будучи власником спірнї земельної ділянки, не вживала жодних заходів, спрямованих на реальне виконання зазначеного судового рішення та витребування спірної земельної ділянки, яка, на думку прокурора, незаконно вибула з володіння держави.

Наведене свідчить про неналежне здійснення захисту законних інтересів держави суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо спірної земельної ділянки.

Залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України вчинено судом першої інстанції передчасно, на підставі формального висновку про відсутність передумов для представництва прокурором інтересів держави в особі Миколаївської державної адміністрації.

Адже, під час звернення до суду з таким позовом, визначальним є факт обізнаності позивача із фактами порушень, які стали підставою для подальшого звернення до суду у зв`язку з неналежним захистом інтересів держави з його боку. У позові прокурор обґрунтував підстави представництва інтересів держави у зв`язку зі протиправним вибуттям із державної власності спірної земельної ділянки та неналежним захистом державних інтересів позивачем.

Враховуючи вищезазначені дії прокурора з виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та позицію Миколаївської обласної державної адміністрації у цій справі, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора в апеляційній скарзі щодо його права на звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Миколаївської державної адміністрації.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 354/609/15 (провадження № 61-3271св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 354/680/15 (провадження № 61-4924св22) та від 26 квітня 2023 року у справі № 354/621/15-ц (провадження № 61-5001св22).

Зважаючи на викладене, відсутні підстави для залишення без розгляду позову прокурора, поданого до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Згідно з ч.4 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляду позову Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 379, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Окружної прокуратури міста Миколєва задовольнити.

Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді:

_____________________

Повне судове рішення складено 21.09.2026 р.