Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №145/1420/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 145/1420/24

Провадження № 22-ц/801/2012/2026

Категорія: 71

Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа № 145/1420/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Діденко Наталія Петрівна, на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Копилової Л. В. в залі суду в селищі Тиврів Вінницької області, повне судове рішення складено 11 червня 2026 року,

у цивільній справі № 145/1420/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Іллінецький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про визнання батьківства,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Іллінецький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), про визнання батьківства.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 під час перебування у стосунках без реєстрації шлюбу його матері ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Реєстрація його народження проведена Іллінецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області відповідно до актового запису № 21 від 12 лютого 1992 року. Оскільки його батьки на момент його народження не перебували у шлюбі, то відомості про батька було зроблено зі слів матері відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України як ОСОБА_7 . Відносини між батьком та матір`ю не склалися, вони не проживали разом, однак ОСОБА_5 , фактично протягом усього життя визнавав біологічне батьківство відносно нього, цей факт визнає також бабуся - відповідачка ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 його батько ОСОБА_5 загинув під час бойового завдання перебуваючи у лавах ЗСУ. Після загибелі батька він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у прийнятті такої заяви та видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з не підтвердженням родинних відносин.

Враховуючи наведене, просить суд визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьком, а також зобов`язати третю особу внести відповідні зміни до актового запису про його народження за № 21 від 12 лютого 1992 року, в якому відомості про батька зазначити як « ОСОБА_5 ».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з урахуванням наданих доказів, дійшов висновку про недоведеність вимог позивача про встановлення батьківства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Діденко Н. П., подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що вказане судове рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що прийняте із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права.

За наслідками розгляду апеляційної скарги просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову, а також викликати у судове засідання судового експерта сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького НДЕКЦ МВС Клебанського Артема Сергійовича для роз`яснення висновку № СЕ-19/102-25/25655-БД від 21 січня 2026 року судової молекулярно-генетичної експертиз, а саме надати відповіді на наступні питання:

- якщо профілі Y-хромосоми співпали, яка ймовірність того, що чоловіки є родичами по батьківській лінії у відсотковому значенні?

- чи підтверджує висновок № СЕ-19/102-25/25655-БД від 21 січня 2026 року судової молекулярно-генетичної експертизи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є рідними братами по батькові?

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 30 червня 2026 року вказану справу передано до розгляду у складі колегії суддів: суддя-доповідач Войтко Ю. Б. , судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у цій справі, визначено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду від 14 липня 2026 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про виклик в судове засідання судового експерта, справу призначено до розгляду 15 вересня 2026 року о 11:20 год з повідомленням учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 371 ЦПК України ухвалою апеляційного суду від 14 липня 2026 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п`ятнадцять днів.

У справі оголошено перерву для проголошення повного тесту судового рішення 21 вересня 2026 року о 11.30 год.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при встановленні факту батьківства після смерті особи, суд може брати до уваги результати молекулярно-генетичної експертизи як основний доказ, що підтверджує походження дитини від конкретної особи, навіть за відсутності інших доказів спільного проживання чи визнання батьківства за життя. При цьому апелянт зауважує, що такий правовий висновок зроблено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 576/2871/23.

Враховуючи, що судом першої інстанції було визнано висновок експерта припущенням, ОСОБА_1 вважає, що існує необхідність викликати у судове засідання експерта, що проводив експертизу до апеляційного суду для роз`яснення даного висновку щодо ступеню спорідненості та точності даного дослідження.

Також зазначає, що висновки суду першої інстанції про те що, позивач та його матір не зверталися з приводу батьківства за життя до ОСОБА_5 (батька), а також того, що він не проживав з матір`ю позивача однією сім`єю та не вів з нею спільного господарства не є імперативними для визнання чи невизнання батьківства.

Позивач вказує, що він досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 , після чого в нього виникло право звернення до суду з даним позовом, згідно ч. 2 ст. 53 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакцій чинній на час виникнення правовідносин). Тому висновки суду, що позивач та його матір не зверталися до ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки таке право виникло у позивача лише з ІНФОРМАЦІЯ_4.

Крім того, висновок експерта згідно з ч. 3 ст. 53 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакцій чинній на час виникнення правовідносин) є доказом, що з достовірністю підтверджує батьківство відносно позивача.

Апелянт звертає увагу, що судом першої інстанції були допущені процесуальні порушення при розгляді справи.

Так, ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 листопада 2024 року за клопотанням представник позивача призначено у цій справі судову молекулярно-генетичну експертизу.

Ухвалою Тиврівського районного суду від 06 грудня 2024 року за клопотанням експерта було внесено виправлення та змінено питання: «Чи можуть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 бути родичами по чоловічій лінії?».

Судом першої інстанції 23 та 24 грудня 2024 року було відновлено та зупинено провадження у справі для продовження строків проведення експертизи.

17 січня 2025 року Тиврівським районним судом знову було винесено дві ухвали про відновлення та зупинення провадження у справі для проведення експертизи.

Однак суддею Копиловою Л. В. до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України копію ухвали суду від 17.01.2025 було направлено супровідним листом №145/1420/24/8890/2025 лише 26.11.2025, тобто майже через рік після призначення експертизи.

Те, що суддя не надсилав ухвалу про проведення експертизи до експертної установи протягом року, позивач вважає грубим порушенням права на розгляд справи упродовж розумного строку та порушенням норм процесуального законодавства щодо строків направлення рішень.

Апелянт також звертає увагу, що відповідно до матеріалів електронної справи судом у системі ВКЗ було проведено лише три судові засідання 16.10.2024, 08.11.2024 та 02.06.2026 (відео та звукозапис є доступним для сторін), однак всі інші протоколи судових засідань, зокрема пояснення сторін по справі, дослідження письмових доказів, допит свідка не були зафіксовані у системі ВКЗ, а тому не проведення ВКЗ є підставою для скасування судового рішення.

Крім того вважає, що суд першої інстанції виклав покази свідка ОСОБА_6 неповно, вирвав фрази з контексту або перекрутив їх зміст порівняно із записом судового засідання. Єдиний свідок по справі детально описала події із зазначенням конкретних дат, періодів, анкетних даних осіб та навіть підтвердила це письмовими доказами про місце проживання, навчання ОСОБА_5 , які судом не були прийняті та не взяті до уваги. При цьому, у своїх свідченням ОСОБА_6 зробила заяву і наголосила суду, що не мала відносин ні з ким з роду ОСОБА_2, окрім ОСОБА_9 , що не було внесено до протоколу судових засідань.

Таким чином суд першої інстанції проявив упередженість без належних мотивів, адже відкинув покази свідка ОСОБА_6 виключно через родинні зв`язки (мати позивача), не навівши інших доказів, які б спростовували її слова та проігнорував логічність та послідовність її показів. Отже апелянт стверджує, що суд першої інстанції порушив правила оцінки доказів, надавши наперед встановлену силу іншим доказам, а саме письмовим довідкам, що були надані відповідачами та не стосуються спірного питання, адже відтворюють події після народження позивача (зокрема про склад сім`ї на момент загибелі ОСОБА_5 , його шлюб та народження дітей в поза спірний період) та безпідставно визнав покази свідка недопустимими.

Доводи осіб, які подали відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , діючи через свого представника - адвоката Федчук Т. М., просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому посилаються на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 292/12161/15-ц, відступів від якої не виявлено. Також виклали свої заперечення щодо заявленого позивачем клопотання про виклик у судове засідання судового експерта для роз`яснення висновку № СЕ-19/102-25/25655-БД від 21 січня 2026 року судової молекулярно-генетичної експертиз,

Зокрема вказали, що ще за життя померлого учасника АТО ОСОБА_5 позивач та його мати ОСОБА_10 у 2004 році ставили питання про визнання його батьком позивача, проте ОСОБА_5 заперечував це і пропонував провести в добровільному порядку експертизу з цього приводу, проте позивач та його мати ОСОБА_6 не погодилися на це і більше їх звернень не було.

Доводи позивача, що « ОСОБА_5 фактично визнавав протягом усього життя позивача, будучи біологічним батьком, факт батьківства визнає також бабуся - ОСОБА_2 » є неправдивими, адже вони навпаки заперечували і заперечують нині цей факт. Отже з обставинами зазначеними у позові та їх правовою оцінкою відповідачі не погоджуються і заперечують.

Враховуючи пояснення у суді першої інстанції свідка - ОСОБА_6 (матері позивача), яка пояснила, що не вели спільного господарства з померлим, фактично спільно не проживали, а мала лише статевий зв`язок з неповнолітнім ОСОБА_5 , після народження дитини, яким є позивач, вона протягом нетривалого часу, десь до півроку, одружилася з іншим чоловіком, тобто спростовано обставини спільного фактичного проживання її та померлого щодо якого її син ставить питання визнання батьківства.

Висновок експертизи не містить категоричного твердження про походження позивача ОСОБА_1 від померлого ОСОБА_5 взагалі, інших доказів, які б підлягали оцінці суду не надано, за таких обставин вважають, що судом першої інстанції постановлено обґрунтоване та законне рішення.

Зауважують, що будь-яких процесуальних порушень, які б тягли безумовно скасування рішення суду, позивачем не наведено, тривалий час розгляду справи не є підставою для скасування рішення суду ухваленого по суті справи, як і будь - які формальні порушення про які зазначає позивач, як то оголошення судом перерви після дослідження доказів і з`ясування відсутності інших заяв і клопотань, та проведенням дебатів в іншій день.

21.07.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Діденко Н. П. надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій вона просить задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на те, що зміст відзиву містить посилання, що не відповідають реальним обставинам справи, протоколам судових засідань, процесуальним документам по справі, тому оцінка його обґрунтованості є сумнівною та суперечливою.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

Позивач та його представник - адвокат Діденко Н. П. підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити з підстав, наведених у ній.

Представник відповідачів - адвокат Федчук Т. М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Представник Іллінецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, при вирішенні заявлених вимог покладається на розсуд суду.

Експерт сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького НДЕКЦ МВС Клебанський А. С., надавши суду присягу, вказав, що в результаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження встановлено генетичні ознаки Y-хромосоми зразків букального епітелію ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які збігаються між собою та вказують на родинність по чоловічій лінії, що вказує на те, що згідно з методичними рекомендаціями у них є спільний родич по чоловічій лінії. За результатами експертизи вбачається, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є абсолютний спільний генотип Y-хромосоми. При цьому принцип передачі Y-хромосоми є наступним: вона переходить від батька до сина, далі до онука і так далі. Точність Y-ДНК тесту є надзвичайно високою для підтвердження чоловічої лінії. Якщо Y-хромосоми збігаються, це означає спільного предка по чоловічій лінії.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

У справі встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Іллінці Вінницької області.

В графі свідоцтва «Батько» вказаний ОСОБА_7 , в графі «Мати» - ОСОБА_11 .

Відповідно до витягу № 00045365133 від 05 червня 2024 року з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька, в актовому записі про народження позивача ОСОБА_1 № 21 від 12 лютого 1992 року, відомості про батька внесено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

На підтвердження факту батьківства ОСОБА_5 відносно позивача, останнім надано суду висновок № СЕ-19/102-25/25655-БД від 21 січня 2026 року судової молекулярно-генетичної експертизи, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , син загиблого, можуть бути родичами по чоловічій лінії.

Поряд з наданими позивачем письмовими доказами та висновком експерта, при розгляді справи допитано в якості свідка ОСОБА_6 , яка пояснила, що вона є матір`ю позивача. У 1989 році вони познайомилися із ОСОБА_12 , в той період коли вона працювала в коледжі, а він вступив до коледжу на навчання. Вони закохалися і між ним виникли відносини як між чоловіком та жінкою. Через деякий час вона завагітніла, одразу ж повідомивши про це ОСОБА_9 . Від дитини він не відмовлявся, однак так як на той час був неповнолітнім і повністю залежав від своїх батьків, тому боявся повідомити цю новину їм. Коли ОСОБА_9 все ж таки познайомив її з батьками, вони одразу не були проти дитини і не заперечували проти оформлення їх відносин. Проте відносини між нею та ОСОБА_9 так і не склалися, спільного господарства вони не вели, проживали в гуртожитку, окремо і він, і вона. На момент народження сина його батьку було 17 років, а вона була старшою за нього, що ймовірно і викликало заборону з боку бабусі і дідуся проти відносин ОСОБА_9 із нею та народження їх спільного сина. У 1991 році вона народила сина - ОСОБА_13 . На той час вона вже проживала у своєї сестри, а з пологового будинку з сином їх зустрічав її брат. Після закінчення коледжу ОСОБА_14 вступив до університету міста Тернополя, пізніше одружився, у нього народилися діти. А вона після досягнення сином однорічного віку одружилася з іншим чоловіком, так як потребувала допомоги, дитині також потрібен був батько. Вже після досягнення сином ОСОБА_13 повнолітнього віку вона повідомила йому правду про свого рідного батька. Він приїздив і до батька і до бабусі, однак нова родина батька була проти їх спілкування. Також син повідомляв бабусі про свій намір визнати батьківство, проте з невідомих причин під час останньої зустрічі ОСОБА_13 зіткнувся із супротивом бабусі і все закінчилося конфліктом. Зазначила, що розуміє, що до суду треба було звернутися раніше і вирішити це питання, однак вказана обставина не може бути перешкодою для визнання батьківства зараз, відновлення зв`язків сина з родиною свого батька та отриманням того, що йому належить.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення експерта Клебанського А. С., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям судове рішення не відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Частина третя статті 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у справі встановлено, що на момент народження позивача ОСОБА_1 , його мати та ОСОБА_5 були у відносинах, однак не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, після народження сина відомості про батька зазначені у свідоцтві про народження за вказівкою матері, вони не вели спільне проживання, спільне господарство, не виховували сина спільно, відсутні докази, які б з вірогідністю підтверджували визнання ОСОБА_5 свого батьківства відносно ОСОБА_1 .

При цьому досліджений судом висновок молекулярно-генетичної експертизи носить імовірний, а не категоричний характер, тому він не може бути єдиною та беззаперечною підставою для визнання батьківства в суді, а показання допитаного свідка ОСОБА_6 суд оцінює критично, оскільки вона є матір`ю позивача і фактично зацікавленою у вирішенні цієї справи.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів визначає Сімейний кодекс України (далі - СК України).

У пункті 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

До 01 січня 2004 року сімейні правовідносини регулювались КпШС України 1963 року.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені в статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися під час розгляду справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини (постанови від 30 листопада 2022 року в справі № 462/4732/17, від 28 серпня 2019 року в справі № 754/3558/16-ц).

Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому правовідносини щодо батьківства стосовно нього регулюються нормами статті 53 КпШС України.

Батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них (стаття 54 КпШС України).

Згідно зі статтею 55 КпШС України, якщо батьки не перебувають в шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду.

Відповідно до статті 53 КпШС України походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають в шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених статтею 53 КпШС України. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС України запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття (див. постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 року в справі № 441/1215/24, від 01 червня 2020 року в справі № 2-3803/11 та ін.).

Частина третя статті 53 КпШС України передбачала чотири юридично значимі обставини, які суд бере до уваги при встановленні батьківства:

а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження;

б) спільне виховання батьками дитини;

в) спільне утримання батьками дитини;

г) визнання батьківства відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 363/3349/19 вже звертав увагу, що при застосуванні норм права у подібних правовідносинах необхідно враховувати те, що частина третя статті 53 КпШС України у період із 1970 по 2003 рік фактично діяла в редакції Кодексу, прийнятій ще у 1969 році. Очевидно, що розвиток суспільних відносин, наукових досліджень і технологій, які були актуальними у 1969 році, кардинально відрізняється від сучасних. В національній судовій практиці запроваджені та діють підвищені стандарти захисту прав і свобод людини. Зокрема, частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2026 року у справі № 61-16194св25 зазначено, що «доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги».

Правильність правової позиції Верховного Суду сформульованої у згаданій постанові, підтвердив і ЄСПЛ у рішенні від 14 березня 2024 року у справі «Молдован проти України» (Moldovan v. Ukraine», заява № 62020/14) вказавши, що висновок експертизи ДНК у подібних правовідносинах не можна ігнорувати, оскільки він є чи не єдиним об`єктивним доказом, який може свідчити про факт батьківства однієї особи стосовно іншої.

Також Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що наразі ДНК тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (див. наприклад рішення у справі «Kalacheva v. russia» № 3451/05, § 34, від 7.05.2009).

У справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява № 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29.04.2019) ЄСПЛ звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції - це захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. також справу «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia, № 53176/99) та справу «С. Х. та інші проти Австрії» (S.H. and Others v. Austria), № 57813/00).

Повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., рішення ЄСПЛ у справі «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Європейський суд з прав людини, зокрема, вказував, що:

«раніше розглядав справи, в яких чоловік бажав ініціювати провадження про оспорювання батьківства щодо дитини. Суд неодноразово встановлював, що провадження щодо встановлення батьківства або його оспорювання стосуються «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності (див. рішення у справі «А.Л. проти Польщі» (A.L. v. Poland), заява № 28609/08, пункт 59, від 18 лютого 2014 року, з подальшими посиланнями). Суть позову заявника полягає не у тому, що держава повинна була утриматися від дій, а радше у неспроможності національних судів вирішити питання його біологічних відносин з дитиною, тим самим забезпечивши «повагу» до «приватного життя» заявника. Хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 16, 21, 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року);

«провадження стосовно встановлення батьківства або його оспорювання стосується «приватного життя» чоловіка за статтею 8 Конвенції, яке охоплює важливі аспекти особистої ідентичності (див. рішення у справі «А.Л. проти Польщі» (A.L. v. Poland), заява № 28609/08, пункт 59, від 18 лютого 2014 року, з подальшими посиланнями). … У цій справі питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами (див., наприклад, рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункти 98 і 99, ЄСПЛ 2012). До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (див. рішення у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії» [ВП] (Neulinger and Shuruk v. Switzerland) [GC], заява № 41615/07, пункт 135, ЄСПЛ 2010)» (M. T. v. UKRAINE, № 950/17, § 18, 23, ЄСПЛ, від 19 березня 2019 року).

Європейський суд з прав людини також вказав, що:

національні суди відмовили у задоволенні позову заявника, головним чином, тому, що він не зміг довести, що його мати та покійний стверджуваний батько коли-небудь проживали разом або що пан Ч. будь-яким способом визнавав своє батьківство. Наявність цих обставин передбачалася Кодексом про шлюб та сім`ю України 1969 року, який вважався застосовним до справи заявника відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 2006 року у зв`язку з датою народження заявника;

Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року було прийнято в той час, коли ДНК-експертизи ще не були широко розповсюдженими. Таким чином, положення статті 53 Кодексу давали можливість встановити батьківство на «соціальних» підставах. Ці положення залишалися незмінними протягом десятиліть, навіть коли вже широко використовувалися результати надійної ДНК-експертизи;

суд неодноразово зазначав, що проведення ДНК-експертизи з метою встановлення батьківства наразі є простим і дуже надійним методом, а «її доказова цінність суттєво переважає будь-які інші докази, надані сторонами для підтвердження або спростування факту близьких стосунків» (див., наприклад, згадане рішення у справі «Калачева проти Росії», пункт 34, «Брауер проти Німеччини», заява № 3545/04, пункт 43, від 28 травня 2009 року, та «Цветелін Пєтков проти Болгарії» заява № 2641/06, пункт 55, від 15 липня 2014 року);

зважаючи на це, суд не повинен вирішувати будь-які питання щодо достовірності результатів ДНК-експертизи, оскільки в будь-якому випадку з міркувань національних судів випливає, що, оскільки у справі заявника застосовувався Кодекс про шлюб та сім`ю України 1969 року, фактично лише «соціальні» обставини могли вважатися відповідними доказами батьківства, як це передбачалося цим Кодексом. Питання, яке стоїть перед Судом, полягає не в тому, чи були докази у вигляді результатів ДНК-експертизи надійними або чи був пан Ч. батьком заявника, а лише чи вказував застосований підхід і результат провадження на порушення позитивних зобов`язань держави за статтею 8 Конвенції;

під час провадження на національному рівні, яке розпочалося у 2012 році, суди дотримувалися Постанови Пленуму Верховного Суду України 2006 року, яка передбачала застосування Кодексу про шлюб та сім`ю України 1969 року до справи заявника, роблячи доказ наявності спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, застосування такого підходу, подібного до підходу, який передбачає відсутність гнучких часових обмежень або наявність інших процесуальних обмежень, призвело до унеможливлення встановлення чи оскарження батьківства, зокрема за допомогою нових методів експертизи. Суд неодноразово встановлював, що такі обмеження суперечать важливості інтересів приватного життя (див. згадані рішення у справах «А.Л. проти Польщі», пункт 71, «Тавли проти Туреччини», пункт 34 та, як нещодавнього прикладу, згадане рішення у справі «Больєвіч проти Сербії», пункт 55);

хоча завдання Суду не полягає у тлумаченні національного законодавства чи висловленні точки зору щодо відповідності правового регулювання, обраного законодавчими органами держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з розглядом наданого їм доказу у вигляді результатів ДНК-експертизи з недостатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 Конвенції щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя (MOLDOVAN v. UKRAINE, № 62020/14, § 45 - 47, 51 - 53, ЄСПЛ, від 14 березня 2024 року).

У постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 753/23080/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підкреслив, що:

«встановлення батьківства складає «приватне життя». Позивач може мати як майновий інтерес в отриманні спадщини, так і для нього це може бути важливо з моральної точки зору, оскільки він хоче зберегти пам`ять про свого батька на все життя;

встановлення батьківства, на підставі статті 53 КпШС з урахуванням «філософії» Європейського суду з прав людини, може відбуватися на підставі будь-яких доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Тобто як на підставі «соціальних» доказів (спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, чи спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства), так і за допомогою результатів ДНК-експертизи».

Таким чином, висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, обставини, передбачені частиною третьою статті 53 КпШС України, можуть підтверджуватись різними доказами. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням статті 89 ЦПК України, згідно із якою жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення (постанова ВС від 05.06.2024 у справі №202/2081/21).

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач звернувся з позовом про визнання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьком, а також зобов`язати третю особу внести відповідні зміни до актового запису про його народження за № 21 від 12 лютого 1992 року, оскільки це йому необхідно для спадкування. Тобто у цій справі позивач у своєму позові про визнання батьківства та внесення змін в актовий запис про його народження, вказував, що він бажав успадкувати майно свого стверджуваного батька, який помер.

Отже позивач намагався скористатися своїм правом на встановлення свого походження та особи батька і це підпадає під поняття «приватне життя».

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних письмових та речових доказів, спільного проживання його матері з ОСОБА_5 , їх спільного виховання і утримання позивача та визнання ОСОБА_5 свого батьківства. Окрім того заслуговує на увагу і той факт, що ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про визнання батьківства після смерті батька, з метою отримання спадкового майна.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

У справі встановлено, що ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 08 листопада 2024 року за клопотанням представник позивача призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу на вирішення якої поставлено питання: визначити наявність та ступінь кровного споріднення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (внука) із ОСОБА_2 (бабуся) по лінії батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визначити наявність та ступінь кровного споріднення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (брата) із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (брати) по лінії батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Тиврівського районного суду від 06 грудня 2024 року за клопотанням експерта було внесено виправлення та змінено питання: «Чи можуть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 бути родичами по чоловічій лінії?». Тобто, саме експертом було визначено питання, вирішення якого встановить кровну спорідненість ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (брата) із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (брати) по лінії батька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд першої інстанції не взяв до уваги висновок № СЕ-19/102-25/25655-БД від 21 січня 2026 року судової молекулярно-генетичної експертизи, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , син загиблого, можуть бути родичами по чоловічій лінії, зазначивши, що вказаний висновок експертизи підтверджує ймовірну спорідненість позивача з одним із синів загиблого ОСОБА_5 , тому є припущенням і категорично не доводить біологічне батьківство загиблого ОСОБА_5 відносно ОСОБА_1 .

Разом з тим, у висновку експерта у розділі «Оцінка отриманих результатів» зазначено, що в результаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження встановлено генетичні ознаки Y-хромосоми зразків букального епітелію ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які збігаються між собою та вказують на родинність по чоловічій лінії. Аналіз Y-ДНК (для родичів чоловічої статі) Y- хромосома (Y-ДНК) передається від батька до сина практично без змін, що робить її ідеальним інструментом для встановлення спорідненості по чоловічій лінії.

Точність Y-ДНК тесту є надзвичайно високою для підтвердження чоловічої лінії. Якщо Y-хромосоми збігаються, це означає спільного предка по чоловічій лінії.

Враховуючи наведене, виникла необхідність викликати у судове засідання експерта, що проводив експертизу до апеляційного суду, який надав роз`яснення цього висновку щодо точності даного дослідження.

Висновки суду першої інстанції про те що, позивач та його матір не зверталися з приводу батьківства за життя до батька ОСОБА_5 , а також того, що він не проживав з матір`ю позивача однією сім`єю та не вів з нею спільного господарства, не є імперативними для визнання чи не визнання батьківства з огляду на таке.

Ключовими ознаками ведення спільного господарства є: формування загального кошика доходів, купівля продуктів, оплата комунальних послуг, придбання рухомого та нерухомого майна, розподіл домашніх обов`язків, утримання житла, взаємний догляд у побуті, фінансова допомога один одному, надання утримання.

Разом з тим апеляційний суд враховує, що оскільки неповнолітній ОСОБА_5 на момент народження ОСОБА_1 сам перебував на утриманні батьків, він не міг вести спільне господарство з матір`ю дитини.

Позивач досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 , після чого в нього виникло право звернення до суду з цим позовом, згідно з частиною другою статті 53 КпШС (в редакцій чинній на час виникнення правовідносин). Отже висновки суду, що позивач та його матір не зверталися до ОСОБА_5 є безпідставними, оскільки таке право виникло у позивача лише з ІНФОРМАЦІЯ_4.

Апеляційний суд також бере до уваги позицію відповідачів, які не заперечують, що позивач раніше звертався до них з вимогою про встановлення батьківства.

В судовому засіданні була допитана свідок ОСОБА_15 , яка є матір`ю позивача, і яка вказала, що у 1989 році вони познайомилися із ОСОБА_12 , в той період коли вона працювала в коледжі, а він вступив до коледжу на навчання. Вони мешкали у одному гуртожитку, де і на даний час свідок проживає із сином. Вони закохалися і між ним виникли відносини як між чоловіком та жінкою. Через деякий час вона завагітніла, одразу ж повідомивши про це ОСОБА_9 . Від дитини він не відмовлявся, однак так як на той час був неповнолітнім (17 років) і повністю залежав від своїх батьків, тому боявся повідомити цю новину їм. Коли відбулося знайомство із батьками ОСОБА_9 , вони одразу визнали дитину і не заперечували проти оформлення їх відносин. Проте відносини між нею та ОСОБА_9 так і не склалися, у 1991 році вона народила сина - ОСОБА_13 . Ще до досягнення сином ОСОБА_13 повнолітнього віку вона повідомила йому правду про його рідного батька. Він приїздив і до батька і до бабусі, однак нова родина батька була проти їх спілкування.

ОСОБА_6 до суду першої інстанції також було надано архівну довідку з місця роботи Іллінецького аграрного фахового коледжу та періоду відпусток по догляду за дитиною, архівну довідку про період навчання ОСОБА_5 в Іллінецькому аграрному фаховому коледжі, а саме з 01 вересня 1989 року до 28 червня 1993 року, світлини з випускного альбому ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_6 детально описала події із зазначенням конкретних дат, періодів, анкетних даних осіб та навіть підтвердила це письмовими доказами про місце проживання, навчання ОСОБА_5 , які судом першої інстанції не були прийняті та не взяті до уваги.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що встановлення батьківства складає «приватне життя», позивач може мати як майновий інтерес в отриманні спадщини, так і для нього це може бути важливо з моральної точки зору, оскільки він хоче зберегти пам`ять про свого батька на все життя.

Отже місцевий суд не врахував, що встановлення батьківства, на підставі статті 53 КпШС, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, може відбуватися на підставі будь-яких доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Тобто як на підставі «соціальних» доказів (спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і ОСОБА_5 до народження дитини, чи спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства), так і за допомогою результатів ДНК-експертизи.

За таких обставин суд першої інстанції зробив передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи матеріали справи в їх сукупності, пояснення сторін, а також результати судової молекулярно-генетичної експертизи, наведені у висновку № СЕ-19/102-25/25655-БД від 21 січня 2026 року, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання його батьком ОСОБА_5 , та зобов`язання Іллінецького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду справи

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не з`ясував обставини справи, що, відповідно, призвело до неправильного її вирішення, у зв`язку із чим рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду першої інстанції з позовом сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн, при поданні апеляційної скарги до сплати підлягав судовий збір в розмірі 1 816,80 грн, що в загальному розмірі становить 3 028 грн.

Враховуючи те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, відтак з відповідачів слід стягнути на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 3 028 грн, в рівних частинах, по 757 грн 00 коп. з кожного.

Керуючись статтями 367, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Діденко Наталія Петрівна, задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання батьківства - задовольнити.

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зобов`язати Іллінецький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за № 21 від 12 лютого 1992 року, складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану Іллінецького районного управління юстиції Вінницької області, де у відомостях про батьківство вказати батьком - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи у розмірі 3 028 грн 00 коп. в рівних частинах, по 757 грн 00 коп. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник