Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №480/9655/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 р. Справа № 480/9655/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1, Військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ станом на 01.02.2020 року, за період з 01.02.2020 по 31.12.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ станом на 01.01.2021 за період з 01.02.2021 по 31.12.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2022 по 17.05.2022, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу розмір складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ станом на 01.02.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, починаючи з 01.02.2020 по 31.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, починаючи з 01.02.2021 по 31.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, починаючи з 01.02.2022 по 17.05.2022, з урахуванням виплачених сум.

Вимоги мотивовані тим, що відповідач-1 протиправно не здійснив нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 01.02.2020 до 17.05.2022, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.

Зокрема, вказав, що Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким, в тому числі, були внесені зміни до пункту 4 постанови № 704. Таким чином, з дня набрання законної сили рішення у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

Отже, з 29.01.2020 - з моменту набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Крім того представник позивача просив стягнути на користь позивача понесені останнім витрати з надання правничої допомоги у розмірі 5000 грн.

Позовна заява була розподілена автоматизованою системою комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" судді Бондарю С.О. та ухвалою суду від 11.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 480/9655/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник Військової частини НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначає, що позивач у спірний період проходив службу на посаді командира військової частини НОМЕР_1 , грошове забезпечення командиру військової частини виплачується на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю, відтак, військова частина НОМЕР_1 не вчиняла порушення прав позивача. Додатково вказує, що пунктом 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 870 від 06.09.2025 визначено, що визнання таким, що втратив чинність, нормативного акта чи його скасування не поновлює дію актів, які йому передували. Дія нормативного акта поновлюється шляхом прийняття аналогічного нового акта або нового акта, що містить спеціальну норму про відновлення дії попереднього акта та визначення спеціального порядку такого відновлення регулювання відповідних правовідносин. Таким чином підстави для визначення складових грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні.

Також у відзиві виклав заперечення проти стягнення на користь позивача витрат з правової допомоги. Зокрема, вказав, що відповідно до п. 1.1. договору № 130/24 про надання правової допомоги від 02.10.2024 (надалі договір про надання правової допомоги) Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати Замовнику правову допомогу з юридичних питань, які цікавлять Замовника. Згідно п. 1.2. договору про надання правової допомоги Замовник звертається до Виконавця за юридичною допомогою, зокрема, з питання перерахунку та виплати складових грошового забезпечення. Відповідно до п. 3.1.1. договору про надання правової допомоги гонорар (винагорода) сплачується Замовником у разі позитивного вирішення питання та визначається за домовленістю. Згідно п. 3.3. договору про надання правової допомоги виконання послуги та її оплата підтверджується актом виконаних робіт. Оплата послуг здійснюється на протязі п`яти діб з моменту отримання Замовником грошових коштів.

Відтак із наданого представником позивача договору не можливо встановити яким чином, виходячи з чого, та за чиєю (КОГО і з КИМ) домовленістю адвокатом визначений його гонорар за надані послуги.

Не надає відповіді на ці питання і акт прийому передачі виконаних робіт від 05.11.2024, згідно якого вартість послуги, - складання позовної заяви, - становить 5000 грн. Це при тому, що такий акт відповідності до п. 3.1.1., 3.3. договору про надання правової допомоги, мав складатися Виконавцем, у разі позитивного вирішення справи, після отримання коштів Замовником.

Таким чином, розмір витрат на професійну правничу допомогу визначений не у відповідності з умовами договору, а тому вимога про стягнення цих витрат задоволенню не підлягає.

Крім того, адвокатом складено лише 1 процесуальний документ, - позовну заяву, яка я типовою, для такого роду позовів, а відтак на її складання та подання до суду позову, адвокат витратив не більше 1 години.

У подальшому, на підставі розпорядження керівника апарату Сумського окружного адміністративного суду від 13.12.2024 № 333 було здійснено повторний автоматизований розподіл справи та цю справу розподілено судді Шевченко І.Г., ухвалою якої від 16.12.2024 справу прийнято до провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 31.08.2026 залучено до участі у розгляді адміністративної справи № 480/9655/24 як другого відповідача - Військову частину НОМЕР_2 (далі - відповідач-2, Військова частина НОМЕР_2 ).

Представник Військової частини НОМЕР_2 подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 з огляду на те, що позивач у спірний період перебував на фінансовому забезпеченні саме у військовій частині НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_2 не наділена повноваженнями щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, оскільки такий обов`язок покладено саме на Військову частину НОМЕР_1 .

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з позову та підтверджується матеріалами справи, позивач у спірний у цій справі період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира бригади (а. с. 15, 30-30 зворотній бік), та йому нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення (а. с. 31-32).

У відзиві відповідач-1 не заперечував, що розрахункова величина, яка використовувалась для проведення нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період, був прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд вказує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

У свою чергу, відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності

Так, 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності з 01.03.2018 року, далі - Постанова № 704), якою зокрема затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Втім 21.02.2018 (тобто ще до набрання чинності Постановою №704) відповідно до частини 4 статті 63 Закону № 2262-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (набрала чинності 24.02.2018 року, далі - Постанова № 103) та якою пунктом 6 до постанови КМУ № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови КМУ № 704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Тобто станом на час набрання Постановою № 704 чинності - 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.

З огляду на зазначене, з 29.01.2020 була відновлена дія редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін пунктом 6 Постанови № 103, та відповідно до якої розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт

Таким чином, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 01.01.2018, оскільки положення пункту 4 Постанови № 704, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 щодо часового визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб як "01 січня 2018 р.", скасоване 29.01.2020 вищезазначеною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18.

Таким чином, з 29.01.2020, з урахуванням вказаного правового регулювання, обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням мало здійснюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX у 2020 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2022 № 1082-IX у 2021 році встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня 2021 року - 2270 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX у 2022 році встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня 2022 року - 2481 гривня.

Отже, враховуючи вищевикладене, у період, зокрема, з 29.01.2020 до 31.12.2020 грошове забезпечення позивача мало розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (2102,00 грн) станом на 01.01.2020 (а не станом на 01.02.2020 за період з 01.02.2020 до 31.12.2021 як помилково вважає позивач), з 01.01.2021 до 31.12.2021 включно грошове забезпечення позивача мало розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (2270,00 грн) станом на 01.01.2021 (а не за період з 01.02.2021 до 31.12.2022 як помилково вважає позивач), а з 01.01.2022 до 17.05.2022 грошове забезпечення позивача мало розраховуватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 (2 481,00 грн) (а не з 01.02.2022 до 31.12.2022 як помилково вважає позивач). Відтак вимоги в частині визначення періодів, що мають бути перераховані, підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим, при обрахунку та виплаті позивачу в 2020р., 2021р., 2022р. грошового забезпечення було застосовано розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб станом на 01.01.2018. Ці обставини не заперечувались відповідачем-1 у відзиві.

При цьому представник відповідача-1 стверджує, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем, який є військова частина НОМЕР_3 , оскільки позивач проходив службу на посаді командира бригади (а.с.30зв.).

Стосовно цих доводів суд зауважує, що наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 затверджені Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі Правила), які визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 1.3 Правил розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:

Міністр оборони України головний розпорядник;

командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів другого рівня);

командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів третього рівня).

Із змісту п. 1.5 Правил вбачається, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов`язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та забезпечення інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Згідно з п. 1.8 Правил командир військової частини керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з законодавством коштами, забезпечує законне, цільове та ефективне їх використання в суворій відповідності із затвердженим кошторисом і зобов`язаннями перед державним бюджетом, несе відповідальністю за організацію фінансового забезпечення військової частини, стан фінансового господарства і забезпечення збереження готівки, організовує бухгалтерський облік активів і зобов`язань, доході і видатків.

Командир військової частини зобов`язаний, зокрема, особисто підписувати першим підписом фінансові документи, заяви на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату, грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати, договори і угоди, фінансову звітність та службове листування з питань фінансового забезпечення; забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни.

Відповідно до пункту 4.3 Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Отже, обов`язок щодо нарахуванням військовослужбовцю грошового забезпечення, в тому числі у випадку перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині, покладені на командира військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу. Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби. Кошти на здійснення відповідних виплат надаються розпорядником на підставі відповідних наказів, заявок, кошторисів, розрахунків тощо, що надаються військовою частиною, яка перебуває на фінансовому забезпеченні такого розпорядника коштів. При цьому прийняття наказів про нарахування і виплату грошового забезпечення вищого командира не спростовує той факт, що безпосереднє нарахування і виплату коштів здійснює військова частина, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що безпосереднє нарахування сум, розрахунок утримань (ПДФО, військового збору), подання платіжних доручень до Казначейства та фактичне перерахування коштів на банківський рахунок позивача покладено на фінансово-економічну службу Військової частини НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_2 не наділене повноваженнями щодо безпосереднього нарахування та виплати грошового забезпечення командиру бригади військової частини, оскільки такими повноваженнями щодо позивача наділена саме Військова частина НОМЕР_1 , вимоги до якої у межах цього спору і заявлені. Відтак, вказані доводи представника відповідача суд не бере до уваги.

Доводи Військової частини НОМЕР_1 про те, що визнання судом протиправними та скасування пункту 6 постанови КМУ № 103 не зумовлює автоматичне відновлення дії попередньої редакції норм пункту 4 постанови КМУ № 704 з покликанням, зокрема на п. 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 за № 870 суд відхиляє з огляду на таке.

Згідно з п. 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870 визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом, і дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування.

Разом з тим, Постановою № 103 не визнано такою, що втратила чинність та не скасовано Постанову № 704, а внесено зміни до окремих положень вказаного нормативного акту, зокрема й викладено в новій редакції пункт 4, і внесення таких змін визнано судом незаконним.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2026 у справі № 440/1537/26.

Враховуючи, що саме з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - 29.01.2020 (а не з 01.02.2020 як помилково вважає позивач), у нього виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного року, тому відповідач-1, здійснюючи нарахування та виплату грошового забезпечення за період саме з 29.01.2020 до 17.05.2022, виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2018 року, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного року, діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством, тому такі його дії не відповідають критеріям правомірності, визначених в ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У позовні заяві представник позивача просив стягнути з відповідача-1 понесені витрати на правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Критерій співмірності витрат на професійну правничу допомогу повинен визначатись не лише виходячи зі складності справи, а й на підставі належним чином підтвердженого обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних ним робіт, пов`язаних з наданням правової допомоги в рамках розгляду справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19, від 15 червня 2022 року у справі № 280/8547/20, від 08 березня 2023 року у справі № 640/16295/21, від 19 вересня 2023 року у справі № 826/14340/18.

Як вбачається з матеріалів справи (а. с. 8-11), професійна правнича допомога позивачу у цій справі надавалася адвокатом Плужником Максимом Валерійовичем (далі - адвокат, Плужник М.В.).

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду подано розрахунок витрат на правову допомогу згідно укладеного договору (а. с. 9 зворот), договір про надання правової допомоги № 130/24, укладеного 02.10.2024 між адвокатом та позивачем (далі — Договір) (а. с.11), акт прийому-передачі виконаних робіт, складеного 05.11.2024 (далі - Акт прийому-передачі) на суму виконаних послуг 5000 грн (а. с. 9), квитанція про сплату позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн (а. с. 10), ордер на надання правничої (правової) допомоги (а. с. 8).

Так, згідно п.п.1.2 Договору Замовник звертається до Виконавця за юридичною допомогою з питання перерахунку та виплати розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ станом на 01.02.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 року № 1082-ІХ станом на 01.01.2022 року встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 року № 1928-ІХ станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2022 року по 31.01.2023 року та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 року № 2710-ІХ станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, починаючи з 01.02.2023 року.

Згідно п.п. 3.3 Договору виконання послуги та її оплата підтверджується актом виконаних робіт, якій підписується сторонами або їх уповноваженими представниками.

Судом зі змісту Акта прийому-передачі виконаних робіт, складеного 05.11.2024, встановлено, що адвокат надав, а ОСОБА_1 прийняв таку послугу як, складання адміністративного позову про перерахунок та вишину розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ станом на 01.02.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 15.12.2020 року № 1082-ІХ станом на 01.01.2022 року встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 року № 1928-ІХ станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.02.2022 року по 31.01.2023 року, та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 року № 2710-IX станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, починаючи з 01.02.2023 року, вартість якої (послуги) склало 5000 грн.

Оплату за надану послугу позивачем проведено 05.11.2024, що підтверджується квитанцією.

Водночас, у відзиві представник відповідача заперечував проти стягнення з Військової частини НОМЕР_1 витрат на правову допомогу та вказав, що відповідно до п. 3.1.1. договору про надання правової допомоги гонорар (винагорода) сплачується Замовником у разі позитивного вирішення питання та визначається за домовленістю, а згідно п. 3.3. договору про надання правової допомоги виконання послуги та її оплата підтверджується актом виконаних робіт. Оплата послуг здійснюється на протязі п`яти діб з моменту отримання Замовником грошових коштів. Відтак, вважає, що із наданого представником позивача договору неможливо встановити яким чином, виходячи з чого, та за чиєю (кого і з ким) домовленістю адвокатом визначений його гонорар за надані послуги.

Щодо вказаних заперечень суд відмічає, що з наведеного у Договорі про надання правової допомоги формулюванням порядку розрахунків, з інших наданих суду доказів на підтвердження витрат, є зрозумілим, що ОСОБА_1 є замовником послуги у адвоката - Плужника М.В., за яку (послугу) замовник ОСОБА_1 має сплатити кошти у розмірі 5000 грн. Відтак, вказані заперечення відповідача суд відхиляє як необґрунтовані.

Також суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, яка вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі № 540/707/20.

Суд зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17, від 24.10.2019 у справі №820/4280/17, від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18, у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19.

Таким чином, здійснивши аналіз наданих представником позивача доказів при вирішенні питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи часткове задоволення позову, заперечення відповідача-1, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, суд дійшов висновку про зменшення позивачу розміру витрат на правничу допомогу до 2000 грн та відшкодування цієї суми позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 17.05.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня відповідного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум:

1) грошового забезпечення, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб":

за період з 29.01.2020 до 31.12.2020, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт;

за період з 01.01.2021 до 31.12.2021, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт;

за період з 01.01.2022 до 17.05.2022, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 21.09.2026.

Суддя І.Г. Шевченко