Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №460/14736/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 вересня 2026 року м. Рівне№460/14736/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 його грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, за період з 09.03.2022 по 07.10.2025. 2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити (з урахуванням раніше проведених виплат) ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» його грошове забезпечення, в тому числі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, за період з 09.03.2022 по 07.10.2025, обчислені виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, а саме: з 09.03.2022 по 31.12.2022, виходячи з 2481 грн; з 01.01.2023 по 31.12.2023, виходячи з 2684 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024, виходячи з 3028 грн; з 01.01.2025 по 07.10.2025, виходячи з 3028 грн; 3. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо призупинення виплати ОСОБА_1 його грошового забезпечення за період стаціонарного лікування військовослужбовця з 12.06.2025 по 13.08.2025. 4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» його грошове забезпечення за період стаціонарного лікування з 12.06.2025 по 13.08.2025. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження військової служби відповідач визначав посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача із застосуванням сталої розрахункової величини 1762 грн, тоді як після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Також позивач вважає протиправним припинення виплати йому грошового забезпечення з 12.06.2025 по 13.08.2025 з посиланням відповідача на відсутність висновку військово-лікарської комісії щодо потреби у тривалому лікуванні. Просить позов задовольнити.

Відповідач у відзиві проти задоволення позову заперечив. У відзиві зазначив, що розрахунок грошового забезпечення із застосуванням величини 1762 грн відповідав положенням постанови Кабінету Міністрів України №704 з урахуванням внесених до неї змін. Відповідач також послався на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, якою скасовано судові рішення про визнання протиправним та нечинним пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481. Щодо невиплати грошового забезпечення за період з 12.06.2025 по 13.08.2025 відповідач зазначив, що виплату було призупинено на підставі пункту 15 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, оскільки до військової частини не надходив висновок ВЛК щодо потреби позивача у довготривалому лікуванні.

У відповіді на відзив представник позивача підтримав позовні вимоги та наголосив, що практика Верховного Суду, наведена відповідачем щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, не стосується предмета цього спору. Також зазначив, що правова позиція судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладена у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, передбачає застосування пункту 4 постанови №704 у первинній редакції.

Ухвалою суду від 07.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши заяви по суті, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 09.03.2022 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Матеріалами справи підтверджено проходження позивачем протягом 2025 року лікування у закладах охорони здоров`я, проведення щодо нього військово-лікарських оглядів та надання рекомендацій щодо подальшого лікування. Зокрема, 13.02.2025 позивач був госпіталізований до КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни». У подальшому він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні. ВЛК 13.03.2025, 27.03.2025, 09.04.2025 та 30.04.2025 приймала рішення щодо необхідності продовження його лікування або медичної реабілітації.

З 05.06.2025 по 26.06.2025 позивач проходив військово-лікарську комісію, а з 27.06.2025 по 13.08.2025 перебував на стаціонарному лікуванні у КП «Острозька обласна психіатрична лікарня» Рівненської обласної ради.

05.07.2025 гарнізонною ВЛК №1 військової частини НОМЕР_2 проведено медичний огляд позивача та прийнято постанову про придатність його до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони.

Після завершення проходження служби за попереднім місцем позивач вибув до нового місця проходження військової служби. Таким чином, військова служба позивача не припинилася.

На адвокатський запит представника позивача військова частина НОМЕР_1 листом від 29.05.2026 повідомила, що у період з 09.03.2022 по 07.10.2025 посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2018, у сумі 1762 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт. Цим же листом повідомлено, що виплата грошового забезпечення з 12.06.2025 була призупинена у зв`язку з відсутністю висновку ВЛК щодо потреби у подальшому тривалому лікуванні та відновлена з 14.08.2025 після прибуття військовослужбовця до місця служби.

Не погоджуючись із застосованою відповідачем розрахунковою величиною при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням і, як наслідок, інших залежних від них виплат, а також призупинення виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно, зокрема, від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наведених законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), якою затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та схему тарифних коефіцієнтів за військовими званнями.

У редакції пункту 4 Постанови № 704 на час її прийняття передбачалося, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Водночас ще до набрання Постановою № 704 чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 пункт 4 Постанови № 704 викладено в іншій редакції, якою розрахункову величину фактично зафіксовано на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Відповідно посадові оклади та оклади за військовими званнями визначалися шляхом множення цієї величини на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким, серед іншого, було змінено пункт 4 Постанови № 704. Відомості про це судове рішення безпосередньо відображено в офіційній історії Постанови № 704.

Правові наслідки такого скасування неодноразово були предметом оцінки Верховного Суду.

Так, у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд виходив з того, що з 01.01.2020 використання для визначення посадових окладів незмінної розрахункової величини станом на 01.01.2018 не відповідало правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт установлювався на відповідний календарний рік. Верховний Суд застосував положення частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначив про необхідність використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому встановлене пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не перешкоджало використанню прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини відповідно до пункту 4 Постанови № 704. Тобто після 29.01.2020 для відповідних розрахунків застосуванню підлягала не мінімальна заробітна плата та не прожитковий мінімум, установлений на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038 було внесено зміни до Постанови № 704, зокрема до приміток її додатків. Проте такі зміни не встановили іншої самостійної розрахункової величини для визначення посадових окладів і окладів за військовими званнями. Примітки до додатків мають пояснювальний характер щодо механізму обрахунку, тоді як відповідне нормативне правило визначається саме пунктом 4 Постанови № 704.

Отже, у період з 29.01.2020 правове регулювання передбачало визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та відповідного тарифного коефіцієнта.

Надалі Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення цієї величини на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Водночас сама обставина чинності підзаконного нормативно-правового акта не звільняє суд від необхідності вирішити питання про його застосовність до конкретних правовідносин з урахуванням ієрархії нормативно-правових актів.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Саме питання застосування цієї норми у співвідношенні з пунктом 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 було предметом безпосередньої оцінки судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 судова палата дійшла висновку, що з огляду на визначені частиною третьою статті 7 КАС України засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами пункт 2 Постанови № 481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704, яка суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, застосуванню не підлягає. Натомість Верховний Суд визнав застосовним пункт 4 Постанови № 704 у первісній редакції, який передбачав використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

Суд враховує, що предметом справи № 520/5814/24 було оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. Водночас наведений висновок Верховного Суду стосується безпосередньо визначення розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до Постанови № 704, співвідношення Постанови № 481 з актами вищої юридичної сили та застосування частини третьої статті 7 КАС України. Тому правова природа такого висновку не обмежується виключно пенсійними правовідносинами, оскільки розмір відповідної довідки є похідним саме від установленого законодавством розміру грошового забезпечення військовослужбовця.

Суд також враховує постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24. У цій справі предметом судового контролю були безпосередньо дії Кабінету Міністрів України щодо прийняття пункту 2 Постанови № 481 та вимога про скасування цього нормативного положення. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у такому позові, виходячи, зокрема, з наявності у Кабінету Міністрів України передбачених законом повноважень встановлювати розміри грошового забезпечення та відповідну базову величину.

Разом з тим предмет цієї справи є іншим. Суд у межах цього спору не вирішує питання законності, чинності чи скасування Постанови № 481 як нормативно-правового акта. Завданням суду є визначення норми права, яка підлягає застосуванню до конкретних правовідносин щодо нарахування грошового забезпечення позивача.

Висновок Верховного Суду від 16.07.2026 щодо наявності в Уряду компетенції приймати відповідне нормативне рішення сам по собі не усуває передбаченого частиною третьою статті 7 КАС України обов`язку суду при вирішенні конкретного спору застосувати норму вищої юридичної сили у разі встановлення відповідної нормативної колізії. Натомість у постанові судової палати від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 Верховний Суд безпосередньо вирішив саме питання застосування частини третьої статті 7 КАС України до співвідношення пункту 4 Постанови № 704 та змін, внесених Постановою № 481.

За таких обставин суд застосовує до спірних правовідносин положення пункту 4 Постанови № 704 в частині, яка передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Отже, при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача протягом спірного періоду належало використовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, з множенням його на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови №704.

Законами України про Державний бюджет України відповідно встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня: у 2022 році - 2481 грн, у 2023 році - 2684 грн, у 2024 році - 3028 грн. У 2025 році відповідна величина залишилася на рівні 3028 грн.

Натомість матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується, що протягом періоду з 09.03.2022 по 07.10.2025 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосовувалася величина 1762 грн.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач такого розрахунку не здійснював, позовні вимоги щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 07.10.2025 є обґрунтованими.

Щодо припинення виплати грошового забезпечення за період з 12.06.2025 по 13.08.2025.

Відповідно до пункту 9 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах і у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини, крім передбачених законодавством випадків більш тривалого лікування.

Після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах грошове забезпечення виплачується на підставі висновку ВЛК, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог законодавства.

Пунктом 15 розділу I Порядку №260 передбачено, зокрема, що грошове забезпечення не виплачується за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені законодавством строки, а призупинення та поновлення його виплати оголошується наказом командира військової частини.

Отже, сама по собі відсутність висновку ВЛК про необхідність тривалого лікування не є безумовною та самостійною підставою для припинення виплати грошового забезпечення. Необхідність такого висновку набуває юридичного значення у взаємозв`язку з установленим пунктом 9 Порядку №260 строком перебування військовослужбовця на лікуванні та за наявності передбачених цією нормою фактичних передумов.

В даному випалдку саме військова частина повинна довести, що станом на 12.06.2025 існували визначені Порядком №260 фактичні та правові підстави для припинення виплати позивачу грошового забезпечення. Проте, таких доказів відповідачем не надано.

При цьому судом встановлено, що медичні документи, навпаки, свідчать про проходження позивачем протягом лютого - червня 2025 року низки окремих стаціонарних лікувань, медичних оглядів та ВЛК.

З 05.06.2025 по 26.06.2025 позивач проходив військово-лікарську комісію, а з 27.06.2025 по 13.08.2025 був госпіталізований до іншого закладу охорони здоров`я.

Водночас проходження ВЛК саме по собі не є тотожним безперервному перебуванню на лікуванні в лікарняному закладі у розумінні абзацу третього пункту 9 розділу I Порядку №260.

Доказів того, що станом на 12.06.2025 позивач безперервно перебував на лікуванні в лікарняних закладах протягом чотирьох місяців, або що на цю дату вже сплив визначений Порядком №260 строк, після якого виплата грошового забезпечення могла здійснюватися виключно за наявності відповідного висновку ВЛК, відповідач суду не надав. А саме по собі посилання на дату першої госпіталізації без встановлення характеру подальшого перебування позивача, наявності або відсутності перерв у стаціонарному лікуванні, перебування у відпустці для лікування та інших юридично значимих обставин, не доводить спливу встановленого Порядком №260 строку.

Крім того, відповідачем не наведено іншої норми законодавства, яка б дозволяла припинити виплату грошового забезпечення військовослужбовцю саме з 12.06.2025 лише через ненадходження до військової частини постанови ВЛК про потребу у довготривалому лікуванні.

Матеріали справи підтверджують, що у спірний період позивач продовжував проходити медичний огляд та лікування, а з 27.06.2025 по 13.08.2025 перебував на стаціонарному лікуванні за направленням військової частини.

05.07.2025 ВЛК за результатами медичного огляду позивача прийняла постанову щодо ступеня його придатності до військової служби.

За таких обставин відповідач не довів наявності передбачених пунктами 9 та 15 розділу I Порядку №260 підстав для припинення виплати грошового забезпечення позивачу за спірний період. Тому дії військової частини НОМЕР_1 щодо призупинення виплати позивачу грошового забезпечення з 12.06.2025 по 13.08.2025 є протиправними, а порушене право підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за цей період. Також під час такого нарахування відповідач зобов`язаний врахувати висновки суду, наведені у цьому рішенні щодо належної розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим званням.

З огляду на встановлені обставини та наведене правове регулювання позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також суд враховує, що відповідно до пункту 5 статті 10 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI (надалі – БКУ) встановлено, що видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету). Зазначена норма забезпечує прозорість, контроль та ефективність використання коштів. Класифікація повинна відповідати економічній сутності видатку.

Наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333 «Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету» (надалі – наказ МФУ № 333) абзацом 1 пункту 1.1. глави 1 встановлено, що економічна класифікація видатків бюджету (надалі – КЕКВ) призначена для розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними характеристиками операцій, які здійснюються відповідно до функцій держави та місцевого самоврядування.

Підпункту 2.1.1.2 підпункту 2.1.1 пункту 2.1 глави 2 наказу МФУ № 333 встановлено, що видатки за кодом 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» спрямовані на: 1) грошове утримання (забезпечення) військовослужбовців, осіб, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу, у тому числі основні та додаткові види виплат; 2) заохочення, передбачені законодавством; 3) відшкодування податку на доходи фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, співробітниками Служби судової охорони та особами рядового і начальницького складу у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, згідно із законодавством; 4) одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців, осіб, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та осіб рядового і начальницького складу.

Підпунктом 9 пункту 2.6 глави 2 наказу МФУ № 333 визначено, що код 2800 «Інші поточні видатки» застосовується на виконання судових рішень (як у безспірному, так і добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу), крім виплат, передбачених підпунктом 27 підпункту 2.5.3 пункту 2.5 цієї глави цієї Інструкції, щодо: відшкодування збитків, майнової (матеріальної) та моральної (немайнової) шкоди юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду; інші виплати юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду, у тому числі виплати, що здійснюються на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством. Перерахування (сплата) податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також інших податків і зборів, які у встановлених законодавством випадках підлягають нарахуванню/утриманню на/з сум виплат за рішеннями суду, здійснюються за цим кодом; відшкодування судових витрат.

Державна казначейська служба України листом від 02.12.2025 року № 15-06-06/26645 повідомила Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України що нарахування і виплата грошового утримання (забезпечення) військовослужбовців та додаткових виплат на виконання рішень суду необхідно здійснювати за кодом економічної кваліфікації бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Також Державна казначейська служба України листом від 06.03.2026 року №15-06-08/6245 повідомила підпорядковані регіональні управління ДКСУ щодо розмежування виплат за рішенням суду, де було вказано наступне: «… у разі якщо судовим рішенням зобов`язано бюджетну установу здійснити перерахунок, нарахування та/або виплату грошового утримання (забезпечення) військовослужбовцям, у тому числі основних та додаткових видів виплат, одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовця, то виконання таких судових рішень необхідно здійснювати за кодами 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» та 2730 «Інші видатки населенню» відповідно.

Таким чином, суд вважає, що нарахування та виплата належного грошового забезпечення позивача, підлягає нарахуванню та виплаті із урахуванням проведених виплат та подальшого оподаткування такого грошового забезпечення за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено правомірність своєї позиції з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, натомість доводи позивача є обґрунтованими, тому позовна заява підлягає до задоволення.

Підстави для відшкодування судового збору в порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Крім того, заявляючи про очікувані витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13000грн, представник позивача зазначив, що докази їх понесення будуть подані після ухвалення рішення. На час вирішення справи доказів фактичного понесення та розміру таких витрат матеріали справи не містять, тому питання про їх розподіл у цьому рішенні не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 09.03.2022 по 07.10.2025 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 09.03.2022 по 07.10.2025 грошове забезпечення, а також належні за цей період щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та/або окладу за військовим званням, обчисливши посадовий оклад та оклад за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а саме: з 09.03.2022 по 31.12.2022, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2481 грн; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 2684 грн; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 3028 грн; з 01.01.2025 по 07.10.2025 - 3028 грн, з урахуванням раніше нарахованих та виплачених сум.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо призупинення виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 12.06.2025 по 13.08.2025.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», грошове забезпечення за період з 12.06.2025 по 13.08.2025 з урахуванням висновків суду щодо визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням та з урахуванням сум, фактично виплачених за відповідний період.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 21 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Т.О. Комшелюк