Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №420/11297/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11297/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, –

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 р. “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 р. “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 призваний під час мобілізації 06.03.2022 року, тобто призваний під час воєнного стану у віці 22 роки, до 13.02.2025 року на момент проходження військової служби йому виповнилось 24 роки; він був особою рядового складу Збройних Сил України, звання – старший матрос, брав безпосередню участь у бойових діях у період з 08.03.2022 р. по 24.03.2023 р. та з 05.04.2023 р. по 26.06.2023 р. Перше поранення позивач отримав 26.06.2023 року поблизу населеного пункту Старомайорське Донецької області (довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 1376 від 12.07.2023 р., видана військовою частино НОМЕР_1 ), не притягувався до відповідальності. Враховуючи наведене, позивач зазначив що підпадає під дію абзацу 4 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», якою передбачено, що винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується в повному обсязі, тобто у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень.

Ухвалою від 22.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що оскільки Позивач з 06.03.2022 року по 20.03.2024 року проходив службу на посаді механіка-радіотелеграфіста у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до витягів із наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №54 від 06.03.2022 року та №78 від 20.03.2024 року, та 20.03.2024 року переведений до військової частини НОМЕР_2 , з 25.03.2024 р. по 06.06.2024 року позивач проходив військову службу на посаді матроса резерву у військовій частині НОМЕР_2 , у період з 07.06.24 р. по 06.09.2024 року кулеметником у військовій частині НОМЕР_3 , що підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_4 та звільненений 06.09.2024 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) №7-РС від 27.08.2024 року, то станом на дату набуття чинності Постанови №153 він не проходив дійсну військову службу. Станом на дату набрання чинності Постанови №153 (13.02.2025) та на дату подання представником позивача заяви від 31.03.2026 року, щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, позивач не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем. Оскільки заявник не перебував у статусі діючого військовослужбовця ані станом на дату прийняття Постанови №153, ані станом на дату подання заяви від 31.03.2026 року, правові підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги відсутні.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, в якій вказано, що на день отримання поранення позивач перебував у районі ведення бойових дій, виконуючи бойове завдання, що є достатньою правовою підставою для застосування абз. 4 п. 4 Постанови №153. Позивач був звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин, а саме за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності ІІ групи, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, про що вказувалось в позові та підтверджується відповідною довідкою, що міститься в додатках до нього. Виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» лише особам, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), буде дискримінаційним відносно осіб, які отримали інвалідність, пов`язану із захистом Батьківщини та є непридатними до подальшої військової служби.

Представником відповідача подано заперечення, в яких вказано, що позивач реалізував своє право на звільнення з військової служби ще у вересні 2024 року, тоді як експериментальний проект запроваджено 11 лютого 2025 року. Дорученням № 999/уд визначено, що право на Винагороду мають виключно особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які до набрання чинності Постановою (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років) були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі військовослужбовці) строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Також, відповідно до пп.д п. 1 окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд, виплата вищевказаної одноразової грошової винагороди можлива лише за місцем проходження служби військовослужбовців. У даному конкретному випадку не йдеться про дискримінацію, а йдеться про чітке слідування нормам діючого законодавства. З огляду на вказане, відсутні підстави вважати, що відповідачем порушений принцип легітимних очікувань позивача.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 06.03.2022 року по 20.03.2024 року у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується записами у військовому квитку.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 12.07.2023 року № 1376, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.06.2023 року одержав: Д-з: ВТ. ВОСП м`яких тканин обличчя. ВОСП обох нижніх кінцівок з травматичною ампутацією першого пальця лівої стопи. За обставин: 26.06.2023 року поблизу населеного пункту Старомайорське Донецької області під час виконання бойових завдань із захисту Батьківщини, внаслідок підриву протипіхотної міни позивач отримав бойове травмування.

Згідно довідки ВЛК № 618/24 від 24.07.2023 року, Травма, ТАК, пов`язана з захистом Батьківщини.

Довідкою ВЛК №85 від 15.01.2024 року ОСОБА_1 визнано обмежено придатним до військової служби,

14.02.2024 року КУ «Одеський обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності (пожиттєво), яка пов`язана із захистом Батьківщини, оформлене довідкою 12 ААГ №948663.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 №7-РС від 27.08.2024 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я.

31.03.2026 року представник ОСОБА_1 звернувся до військової частинт НОМЕР_1 із заявою про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 р. «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

За результатами розгляду вказаної заяви відповідач листом від 07.04.2026 №1446 повідомив про те, що ОСОБА_2 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 з 06.03.2022 по 20.03.2024 року та був переміщений до військової частини НОМЕР_2 , на підставі записів у військовому квитку даний громадянин був звільнений з військової служби у запас 06.09.2024 року та виключений зі списків військової частини НОМЕР_3 , отже відповідно до умов Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" ОСОБА_2 не являвся діючим військовослужбовцем станом на дату набрання чинності цією постановою, що є однією з умов виплати даної одноразової грошової винагороди.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу”, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Частиною 1 статті 9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Постанова набрала чинності 13.02.2025.

Абзацами 2, 4 пукнту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 установлено, що:

- громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

- військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов визначено Порядком реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Системний аналіз положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 дає підстави для висновку, що кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень є одночасна сукупність таких обставин, а саме:

1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;

2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;

3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;

4) непритягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також відсутність діючих дисциплінарних стягнень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призвано на військову службу під час мобілізації після запровадження в Україні воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію".

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 12.07.2023 року № 1376, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.06.2023 року одержав: Д-з: ВТ. ВОСП м`яких тканин обличчя. ВОСП обох нижніх кінцівок з травматичною ампутацією першого пальця лівої стопи. За обставин: 26.06.2023 року поблизу населеного пункту Старомайорське Донецької області під час виконання бойових завдань із захисту Батьківщини, внаслідок підриву протипіхотної міни позивач отримав бойове травмування.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 06.03.2022 року по 20.03.2024 року у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується записами у військовому квитку.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 №7-РС від 27.08.2024 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я.

Отже, станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 (13.02.2025) та на дату звернення щодо здійснення нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військову службу не проходив та не був діючим військовослужбовцем.

Як зазначено в пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, Уряд погодився з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Урядом визначено проміжок часу в межах якого здійснюється реалізація експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, а саме протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, тобто з 13.02.2025.

Як установлено судом та зазначено вище, однією із обов`язкових вимог для отримання спірної одноразової грошової допомоги є проходження особою військової служби.

Однак, станом на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 ОСОБА_1 військову службу не проходив, а тому виплата йому спірної одноразової грошової винагороди суперечитиме меті її встановлення, зокрема, підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правові позиції щодо офіційного тлумачення наведеної вище норми Основного Закону.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 вказав на те, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні від 12.02.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У рішенні від 26.01.2011 №1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).

У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі, а саме: перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин (особа отримала право на застосування стосовно себе цього акта або його положень та фактично розпочала процес реалізації відповідного права). У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, виходячи з концепції безпосередньої (прямої) дії нормативно-правового акта в часі, новий нормативно-правовий акт поширюється на правовідносини, які виникли після набрання ним чинності, за винятком випадків, коли закон чи інший нормативно-правовий акт пом`якшує або скасовує відповідальність особи, а також коли в ньому прямо передбачено поширення його дії на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Визначення моменту виникнення права на отримання одноразової грошової винагороди має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, які мають таке право.

Такий підхід обумовлений природою одноразової грошової винагороди, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Суд зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень військовослужбовцям не виплачувалась.

У досліджуваному акті Уряду чітко вказано часові межі його дії та, зокрема, момент реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, а саме з дня, що настає за днем набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, тобто з 13.02.2025.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що прийнятий Кабінетом Міністрів України новий нормативно-правовий акт, який набрав чинності після звільнення позивача з військової служби, не має зворотної дії в часі та не поширює свою дію на позивача, який був звільнений зі служби 06.09.2024 року.

Аналогічний підхід щодо дії підзаконного нормативно-правового акту в часі застосовано Верховним Судом у постанові від 12.05.2026 у справі №280/1098/25.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність та відсутність ознак протиправних дій відповідача, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст. 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250-251, 255, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.

.