Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №420/4722/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4722/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 за результатом якого позивач просить:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.03.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.03.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 16.09.2025 року по 12.10.2025 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру 1762 грн. та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 16.09.2025 року по 12.10.2025 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати незаконним наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2025 р. № 238 в частині зазначення у пункті 8 дати повернення ОСОБА_1 до розташування підрозділу, як « 16 серпня 2025 р.»;

зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 внести зміни до пункту 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2025 р. № 238 відносно ОСОБА_1 , а саме змінити дату його повернення до розташування підрозділу з « 16 серпня 2025 р.» на « 14 січня 2025 р.»;

визнати незаконним наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2025 р. № 269 в частині зазначення у пункті 3 дати поновлення ОСОБА_1 військової служби, як « 12 березня 2025 р.» та дати, з якої вважати ОСОБА_1 таким, що прийняв справи та посаду, як « 16 вересня 2025 р.»;

зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 внести зміни до пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2025 р. № 269 відносно ОСОБА_1 , а саме змінити дату поновлення йому військової служби з « 12 березня 2025 р.» на « 14 січня 2025 р.» та дату, з якої вважати ОСОБА_1 таким, що прийняв справи та посаду з « 16 вересня 2025 р.» на « 14 січня 2025 р.»;

зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та всі інші виплати за період з 14 січня 2025 року по 16 вересня 2025 року згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 р., в тому числі, з 18.06.2025 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що в порушення норм чинного законодавства відповідач виплачував йому грошове забезпечення в період з 15.03.2022 року по 19.05.2023 року та з 16.09.2025 року по 12.10.2025 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року.

Крім того позивач вважає, що відповідачем у наказах від 16.08.2025 р. № 238 не вірно вказано дату його повернення до розташування підрозділу, а від 16.09.2025 р. № 269 не вірно вказано дату з якої вважати ОСОБА_1 таким, що прийняв справи та посаду.

Вважаючи свої права порушеними позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Ухвалою суду від 24 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач наголосив, що виплата грошового забезпечення позивача, та видання оспорюваних наказів відбулося відповідно до норм чинного законодавства.

До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник позивача вказала, що відповідач у своєму відзиві не зазначив жодних контраргументів на позицію, викладену позивачем щодо кожного із зауважень у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 15.03.2022 року ОСОБА_1 призваний по мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2024 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» та проходив військову службу у званні молодшого сержанта:

з 15.03.2022 року по 29.04.2024 року на посадах у військовій частині НОМЕР_2 (яка перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 );

з 29.04.2024 року по 18.10.2024 року на посаді сержанта резерву 328 запасної роти військової частини НОМЕР_1 ;

з 07.11.2024 року по 01.02.2025 року на посаді командира 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 ;

з 01.02.2025 року по 12.10.2025 року на посадах у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.10.2025 р. № 296 Позивача звільнено з військової служби.

19.11.2025 р. Відповідач здійснив розрахунок з Позивачем при звільненні у сумі 165792,58 грн.

Представником Позивача, було направлено на адресу Відповідача адвокатський запит від 26.11.2025 р. № 66, в якому представник Позивача просила надати відповідні довідки про грошове забезпечення та про остаточний розрахунок з Позивачем.

Відповіддю від 12.12.2025 р. № 1364/108 Відповідач повідомив, що Позивачу було видано відповідні розрахункові документи, а тому такі документи у військовій частині відсутні і не можуть бути надані мій адвокатський запит.

09.01.2026 р. представник Позивача звернулась до Відповідача з адвокатським запитом № 01, в якому повторно просила надати запитувані документи, посилаючись на те, що жодних довідок про доходи Позивач не отримував. Також у запиті просила надати копію витягу з наказу про зарахування ОСОБА_1 у розпорядження та зняття з усіх видів грошового забезпечення у зв`язку з самовільним залишенням військової частини та копії витягів з наказів про виведення його з розпорядження, зарахування на посаду, поновлення грошового забезпечення.

На адвокатський запит Відповідачем надано відповідь від 22.01.2026 р. № 1364/95 з наступними додатками:

довідка про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з квітня 2022 р. по листопад 2025 р., з якої дійсно вбачається, що з лютого 2025 р. по вересень 2025 р. Позивачу не нараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення;

витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.03.2025 р. № 87, відповідно до якого ОСОБА_1 призупинено військову службу з 12.03.2024 р.;

витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2025 р. № 238, відповідно до якого Позивача, який 14.01.2025 р. самовільно залишив розташування підрозділу, вважати таким, що 16.08.2025 р. повернувся до розташування підрозділу, зарахувати на котлове забезпечення та поновити виплату грошового забезпечення;

витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2025 р. № 269, відповідно до якого Позивачу, якому призупинена військова служба, поновлено військову службу з березня 2025 р. та призначено на посаду, з 16 вересня 2025 р., встановлено посадовий оклад та премію;

витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.10.2025 р. № 296 про звільнення Позивача з військової служби.

Представником Позивача було направлено на адресу Відповідача адвокатський запит від 25.01.2026 р. № 05. В запиті представник просила надати копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від січня 2025 р. про зарахування ОСОБА_1 у розпорядження та зняття з усіх видів грошового забезпечення у зв`язку з самовільним залишенням військової частини, на підставі якого ОСОБА_1 не виплачувалось грошове забезпечення та копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 15-РС від 22.03.2025 р.

У відповідь Відповідач листом від 05.02.2026 р. № 1364/171 надав наступні документи:

витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 31.10.2025 р. № 25-РС, на підставі якого Позивача з 14.01.2025 р. було зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та знято його з усіх видів грошового забезпечення;

витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.03.2025 р. № 15-РС, яким Позивачу з 12.03.2025 р. призупинено військову службу.

Зі змісту зазначених наказів вбачається, що вони були видані у зв`язку з самовільним залишенням Позивачем військової частини.

Позивач вважає оскаржувані дії відповідача протиправними та за своїм захистом звернувся до суду.

Надаючи юридичну оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Так щодо виплати грошового забезпечення в період з 15.03.2022 року по 19.05.2023 року та з 16.09.2025 року по 12.10.2025 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Суспільні відносини з винагороди за працю військовослужбовця додатково деталізовані приписами ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб(далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14..

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.

Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв`язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 року за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.

Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2481,00 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 року № 2710-IX Про Державний бюджет України на 2023 рік встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу 2684,00 грн.

Отже, розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів в 2020 -2023 роках є більшим ніж в 2018 році.

Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 зазначив, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом № 1082-IX виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2020-2023 роках є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 рік, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу, відповідачем протиправно не здійснено нарахування грошового забезпечення позивача та отриманих ним виплат, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12 травня 2023 року «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» (далі- Постанова №481) внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначена постанова набрала чинності з 20 травня 2023 року.

Отже, пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним по 19 травня 2023 року включно.

Таким чином, з 20 травня 2023 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини 1762,00 грн., а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 залишено без змін.

Водночас постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

Таким чином, Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи зі сталої величини 1762 грн, на дату розгляду цієї справи є чинною, а її правомірність підтверджена постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24.

Таким чином, нарахування позивачу грошового забезпечення з 20.05.2023 року здійснювалося відповідачем з розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, виходячи з розміру 1762,00 грн. правомірно, в зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині (з 20.05.2023 року по 12.08.2023 року) задоволенню не підлягають.

За таких встановлених судом обставин суд доходить висновку, що правомірними є вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року, лише за період до 19 травня 2023 року включно.

Щодо позовних вимог щодо визнання незаконним наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2025 р. № 238 в частині зазначення у пункті 8 дати повернення ОСОБА_1 до розташування підрозділу, як « 16 серпня 2025 р.» та зобов`язання командування військової частини НОМЕР_1 внести зміни до пункту 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2025 р. № 238 відносно ОСОБА_1 , а саме змінити дату його повернення до розташування підрозділу з « 16 серпня 2025 р.» на « 14 січня 2025 р.» та визнання незаконним наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2025 р. № 269 в частині зазначення у пункті 3 дати поновлення ОСОБА_1 військової служби, як « 12 березня 2025 р.» та дати, з якої вважати ОСОБА_1 таким, що прийняв справи та посаду, як « 16 вересня 2025 р.» і зобов`язання командування військової частини НОМЕР_1 внести зміни до пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2025 р. № 269 відносно ОСОБА_1 , а саме змінити дату поновлення йому військової служби з « 12 березня 2025 р.» на « 14 січня 2025 р.» та дату, з якої вважати ОСОБА_1 таким, що прийняв справи та посаду з « 16 вересня 2025 р.» на « 14 січня 2025 р.» та зобов`язання командування військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та всі інші виплати за період з 14 січня 2025 року по 16 вересня 2025 року згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 р., в тому числі, з 18.06.2025 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що з витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2025 р. № 238 встановлено, що пунктом 8 зазначеного наказу визначено наступне:

« 8. Молодшого сержанта ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який 14 січня 2025 року самовільно залишив розташування підрозділу, вважати таким, що 16 серпня 2025 року повернувся до розташування підрозділу.

Зарахувати на котлове забезпечення згідно з каталогом продуктів харчування під час застосування за призначенням, додатково 3 літри води питної бутильованої (відповідно до постанови КМУ від 29 березня 2002 року № 426 підпункту "і" пункту 2 норми № 3 - морська), з 17 серпня 2025 року.

Відповідно до вимог пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 поновити виплату грошового забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_2 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 ».

З витягу наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2025 р. № 269 встановлено, що пунктом 3 зазначеного наказу визначено наступне:

« 3. Відповідно до пунктів 62, 82 та 144-6, "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", молодшого сержанта ОСОБА_1 , якому призупинена військова служба зарахувати до військової частини НОМЕР_1 , поновити військову службу з 12 березня 2025 року та призначити на посаду сержанта із матеріального забезпечення 328 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , з 16 вересня 2025 року вважати таким, що прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Встановити посадовий оклад згідно тарифного розряду 10 у сумі 3260 грн, ВОС-787089А, шпк "старший сержант".

Виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 573% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу (з урахуванням коефіцієнта збільшення розміру надбавки) з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років».

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби, час та місце виконання обов`язків військової служби врегульовує стаття 24 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до частини другою стаття 24 Закону №2232-ХІІ, в редакції, чинній на дату прийняття наказу від 16.08.2025 р. № 238, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань..

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Для військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні, з дня початку відбування такого покарання військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Військовослужбовці, яким судовим рішенням, що набрало законної сили, призначено кримінальне покарання у виді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 і 2 частини п`ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону, крім випадків, передбачених цим Законом.

Під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану для військовослужбовців, яким судовим рішенням, що набрало законної сили, призначено кримінальне покарання у виді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, звільнено від відбування покарання на підставі амністії, а також яких звільнено від відбування покарання з випробуванням, з дня прибуття їх до військових частин (місць проходження військової служби) військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 Положення №1153/2008 цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Порядок призупинення та продовження військової служби врегульовано нормами пунктів 144-1 - 144-7 Положення №1153/2008.

Відповідно до положень пунктів 144-1, 144-2 та 144-3 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Пунктом 144-6 Положення №1153/2008 визначено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове забезпечення та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Судом встановлено, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.03.2025 р. № 15-РС Позивачу, який самовільно залишив військову частину, призупинено військову службу з 12.03.2025 р. на підставі витягу з ЄРДР № 62025080200000456 від 12.03.2025 р.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.03.2025 р. № 87 Позивачу призупинено військову службу з 12.03.2024 р. на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.03.2025 р. № 15-РС.

Відомості в ЄРДР за даним фактом були внесені 12.03.2025 р. за №62025080200000456.

Кримінальне провадження, внесене в ЄРДР 12.03.2025 р. за №62025080200000456, за ч.5 ст.407 КК України, за фактом самостійного залишення ОСОБА_1 військової частини перебувало у провадженні СВ ВП № 1 ХРУП ГУНП в Херсонській області.

Постановою слідчого від 21.07.2025 р. зазначене кримінальне провадження було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України за відсутністю в діянні Позивача складу кримінального правопорушення, про що внесено відповідні відомості до ЄРДР.

Пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлено, що зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів.

Водночас, для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Як встановлено судом Постановою слідчого від 21.07.2025 р. зазначене кримінальне провадження було закрито на підставі ст.284 КПК України за відсутністю в діянні Позивача складу кримінального правопорушення, про що внесено відповідні відомості до ЄРДР.

Отже, в даному випадку закриття кримінального провадження здійснено органом досудового розслідування відповідно до ст.284 Кримінального процесуального кодексу України, що в свою чергу є підставою для застосування до спірних правовідносин пункту 144-6 Положення №1153/2008.

А тому, за період з 14 січня 2025 року по 16 вересня 2025 року позивач набув права на виплату недоотриманого грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу, надбавок, премій та додаткової винагороди.

Крім того суд дійшов висновку про необхідність внесення змін до наказів від 16.08.2025 р. № 238 та від 16.09.2025 р. № 269 відносно ОСОБА_1 .

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалюючи рішення, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999 р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 15.03.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошового забезпечення за період з 15.03.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2025 р. № 238 в частині зазначення у пункті 8 дати повернення ОСОБА_1 до розташування підрозділу, як « 16 серпня 2025 р.».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) внести зміни до пункту 8 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.08.2025 р. № 238 відносно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), а саме змінити дату його повернення до розташування підрозділу з « 16 серпня 2025 р.» на « 14 січня 2025 р.».

Визнати протиправним наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2025 р. № 269 в частині зазначення у пункті 3 дати поновлення ОСОБА_1 військової служби, як « 12 березня 2025 р.» та дати, з якої вважати ОСОБА_1 таким, що прийняв справи та посаду, як « 16 вересня 2025 р.».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) внести зміни до пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.09.2025 р. № 269 відносно ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ), а саме змінити дату поновлення йому військової служби з « 12 березня 2025 р.» на « 14 січня 2025 р.» та дату, з якої вважати ОСОБА_1 таким, що прийняв справи та посаду з « 16 вересня 2025 р.» на « 14 січня 2025 р.».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошове забезпечення та всі інші виплати за період з 14 січня 2025 року по 16 вересня 2025 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко