Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №347/432/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/432/26

Провадження № 2/347/505/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої – судді Кіцули Ю.С.,

за участю:

секретаря с/з Сумарука І.П.,

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання (догляду)

в с т а н о в и в

Стислий виклад доводів заявника.

ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання (догляду).

Вимоги позову обґрунтовані тим, що з досягненням пенсійного віку, а також з врахуванням хвороби чоловіка позивача, за його ж проханням, позивач ОСОБА_4 уклала договір довічного утримання зі своєю дочкою ОСОБА_2 . Умови договору були узгоджені та зрозумілі для усіх сторін. До смерті чоловіка в 2024 році, дочка постійно намагалася допомагати позивачу, та її чоловіку. Не завжди така допомога була безоплатною однак відвідування дочки, позивач та її чоловік відчували. Після смерті чоловіка позивача, відповідач ОСОБА_2 перестала цікавитись життя позивача, приходила навідувати все рідше, більшість часу проводила на роботі за кордоном у Польщі. Всі роботи по господарству в тому числі ремонт огорожі, роботи в саду, в городі, позивач змушена була робити сама, та придбавати все для таких робіт самостійно. На даний час відповідач, взагалі перестала спілкуватись з позивачем. Крім того, позивачу стало відомо, що відповідач та її син мають намір продати житловий будинок. Протягом останніх півтора років, відповідач самоусунулась від виконання умов договору, постійно вчиняє конфлікти, погрожує фізичною розправою, внаслідок чого позивач змушена була викликати працівників поліції.

Оскільки розірвати договір довічного утримання в добровільному порядку сторони не можуть, тому позивач просила в судовому порядку розірвати договір довічного утримання посвічдений приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу 12.05.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у зв`язку з його неналежним виконанням, та повернути ОСОБА_4 право власності на належне їй майно в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

У відзиві на позовну заяву відповідач та її представник категорично вимоги позову заперечили, та зазначили, що оскільки відповідач тривалий час в повному обсязі виконувала умови договору довічного утримання від 12.05.2021, а саме з 2021 по 2024 роки, про, що стверджує сама позивачка. З 2024 року по даний час позивач ОСОБА_4 під впливом інших людей намагається перешкоджати виконання нею договірних умов, відмовляється від її допомоги та ініціює створення конфліктів.

В свою чергу відповідач добросовісно виконувала умови договору, надавала матері кошти на харчування та інші витрати, регулярно допомагала по господарству, дбала про благоустрій території домогосподарства ОСОБА_4 .

Також, звернули увагу суду, що після подання позову ОСОБА_4 позбавила позивача можливості виконання умов договору, оскільки без її відома виїхала за межі України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі № 761/3256/22, відсутні підстави для розірвання договору довічного утримання у випадку, якщо відчужувач сам створює перешкоди для його виконання, зокрема не допускає набувача до надання догляду та утримання.

Просили звернути увагу, що ОСОБА_4 не додала до позовної заяви жодного письмового доказу, який би підтверджував викладене в позові, а позовні вимоги ґрунтуються лише на припущеннях та суб`єктивній думці позивача.

В задоволенні позову просили відмовити.

Позиція учасників в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі. Додатково зазначив, що після укладення договору довічного утримання відповідач якийсь час виконувала умови договору, однак після смерті чоловіка позивача вже жодної допомоги матері не надавала. Більше того, відповідач тривалий час перебувала за кордоном. Після приїзду з-закордону відповідач почала вчиняти конфлікти з матір`ю, через що прийшлося викликати працівників поліції. Розірвати договір в позасудовому порядку немає можливості, так як відповідач не бажає цього робити.

Представник відповідача, та відповідач, вимоги позову категорично заперечили з мотивів зазначених у відзиві. Відповідач ОСОБА_2 зазначила, що належно виконувала умови договору. Дійсно вона виїжджала на нетривалий час за кордон, однак передавала матері грошові кошти. Водночас мати до неї вороже ставилася, грошові кошти отримувати відмовлялася, час безпричинно вчиняла конфлікти.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначила, що проживає недалеко (через три хати) від позивача. Свідку відомо, що позивач весь час проживала з чоловіком. Коли чоловік ОСОБА_4 був живий, то обоє дітей навідували їх. Проте, після смерті чоловіка позивача, вона залишилась проживати одна. Жодного разу свідок не бачила щоб відповідач ОСОБА_2 (дочка позивача) її навідувала, надавала якусь допомогу по господарству, тощо. Також вона чула позивачки, що їй важко одній, а дочка не надає жодної допомоги.

Представником позивача також було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_6 , яке було задоволено судом. Однак перед початком допиту, суд не зміг встановити особу свідка, оскільки в неї не було документів, які б підтверджували її особу. При цьому повторно клопотання про допит свідка стороною позивача не заявлялось.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 24.02.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 15.06.2026 року закрито підготовче засідання, та призначено справу до судового розгляду по суті.

06.08.2026 року судом розпочато судовий розгляд, оголошено перерву в судовому засідання до 15.09.2026 року.

15.09.2026 року продовжено судовий розгляд та суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення до 21.09.026 року.

В засідання суду 21.09.2026 року сторони не з`явились.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить такого висновку.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

З копії Договору довічного утримання (догляду) від 12.05.2021 року встановлено, що ОСОБА_4 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) уклали вказаний договір згідно умов якого позивач ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 належні їй на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2479 га, кадастровий номер 2623685801:02:001:0721 (а.с.3-4), а відповідач ОСОБА_2 – зобов?язалась надавати ОСОБА_4 довічно матеріальне забезпечення.

Згідно копій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.06.2013 року, встановлено, що за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2479 га, кадастровий номер 2623685801:02:001:0721для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що за адресою: с. Смодна, Косівського району Івано-Франківської (а.с.5,6).

Зміст правовідносин.

Правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконаннямумов договору довічного утримання відповідачем ОСОБА_2 , та неможливості розірвати договір в позасудовому порядку.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

В силу дії ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

За положеннями частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі.

При цьому конструкція статті 744 ЦК України вказує й на те, що умовами договору може бути передбачено як утримання або догляд так і утримання разом з доглядом.

Згідно з частиною першою статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов`язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Набувач може бути зобов`язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду). У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (стаття 750 ЦК України).

За правилами статті 751 ЦК України, матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини (пункт 1 частини першої статті 755 ЦК України).

Положення частини першої статті 755 ЦК України не містять визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому при вирішенні зазначеного питання, суд має враховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та приписи статті 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.

Тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК свідчить, що підставою для розірвання договору довічного утримання на вимогу відчужувача є невиконання (неналежне виконання) набувачем тих обов`язків, які безпосередньо передбачені договором.

Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанова Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20)).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов. Саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України має надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач.

Такі висновки щодо застосування статей 755, 756 ЦК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19, від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19, від 15 серпня 2023 року у справі № 712/10192/22.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Мотивована оцінка щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом, на підставі безпосередньо досліджених та наявних у справі доказів, встановлено, що 12.05.2021 року між сторонами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання (догляд), за умовами якого позивач ОСОБА_4 передала у власність позивачу ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що за адресою АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,2479 га, кадастровий номер 2623685801:02:001:0721 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що за адресою: с. Смодна, Косівського району, Івано-Франківської області. Натомість відповідач ОСОБА_2 зобов`язалася забезпечувати позивача утриманням та доглядом довічно на умовах, встановлених даним договором.

Згідно пункту 10 договору, за згодою сторін обов`язок набувача майна по наданню відчужувачу довічного забезпечення визначається у вигляді:

- забезпечення його житлом шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у відчужуваному житловому будинку;

- забезпечення щоденним триразовим харчуванням;

- забезпечення придатним для носіння одягом та взуттям;

- здійснення побутових послуг;

- забезпечення потреб відпочинку;

- забезпечення належними лікувальними засобами;

- забезпечення щомісяця готівкою в сумі, яка має бути не меншою десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- після смерті відчужувача поховати його з додержанням прийнятих громадських та християнських звичаїв.

Відповідно до п.11 договору, грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення на місяць за згодою сторін визначається у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством.

Звертаючись до суду із позовом, позивач стверджувала, що з 2024 року, відповідач категорично ухиляється від виконання своїх обов`язків за договором довічного утримання.

Відповідач ОСОБА_2 категорично заперечувала неналежне виконання умов договору, покликаючись на ті обставини, що сама позивач створила умови, за яких відповідач позбавлена була можливості належно виконувати свої обов?язки. Відповідач зазначала, що вона неодноразово надавала грошові кошти матері, однак та відмовлялася.

При цьому, озвучити ще якісь конкретні обов`язки, чи послуги, які здійснювала відповідач за договором довічного утримання остання не змогла. Будь яких доказів того, що відповідач здійснювала оплату за житлово-комунальні послуги, купляла продукти харчування, медикаменти, здійснювала переказ грошових коштів, здійснювала ремонт будинку, чи інші роботи в домогосподарстві матері, забезпечувала матір одягом, взуттям, забезпечувала відпочинком тощо, ОСОБА_2 в судовому засіданні не надала, і будь яких клопотань про неможливість надання таких доказів, та необхідності витребування таких доказів судом, не заявляла.

Отже, перевіривши доводи позовної заяви, повно і всебічно встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами письмові докази, заслухавши показання свідка, суд дійшов до висновку про те, що позивач ОСОБА_4 довела обґрунтованість своїх позовних вимог про розірвання договору довічного утримання, а відповідачем ОСОБА_2 не надано доказів належного виконання нею своїх зобов`язань за оспорюваним договором, зокрема, доказів забезпечення ОСОБА_4 щоденним триразовим харчуванням, надання побутових послуг, забезпечення належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів, щомісячного матеріального забезпечення готівкою у сумі не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Крім того, відповідач визнала той факт, що вона певний період перебувала за межами України.

У вказаних спірних правовідносинах обов`язок доведення виконання умов договору довічного утримання лежить саме на відповідачу, який належними, допустимими та достовірними доказами повинен довести такі факти.

За таких обставин, суд доходить висновку про підставність заявлених позовних вимог в повному обсязі, виходячи з того, що відповідач самоусунулася від виконання своїх обов`язків, щодо фінансового та побутового утримання позивача, а відтак неналежно виконувала умовипередбачені в пункті 10 договору довічного утримання. А тому, позов в частині розірвання договору довічного утримання підлягає до задоволення.

Що стосується вимоги позивача в частині повернення їй у власність майна, що було передано у власність за договором довічного утримання, то в цій частині, суд звертає увагу, що розірвання договору довічного утримання через невиконання набувачем обов`язків автоматично повертає право власності відчужувачу згідно статті 756 ЦК України. Додаткова вимога про повернення майна є неефективним способом захисту, оскільки право власності відновлюється як правовий наслідок розірвання договору без необхідності окремого судового рішення про повернення (Постанова КЦС ВС у справі 466/4585/23, провадження 61-10033св25).

Частиною 1 ст. 756 ЦК України передбачено, що правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням обов`язків набувачем є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане.

Відповідно до ст. 74 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна у зв`язку з розірванням договору довічного утримання.

У розумінні наведених норм права при розірванні договору довічного утримання право власності автоматично підлягає поверненню до відчужувача, а зняття заборони відчуження віднесено до повноважень нотаріуса за наслідками такого розірвання. Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви, позивачем було заявлено дві позовні вимоги: одна немайнового характеру (розірвання договору довічного утримання) а одна майнового (повернення) права власності на відчужуване майно за договором довічного утримання). При цьому позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1993,93 грн. лише за вимогу майнового характеру. В той же час за немайнову вимогу про розірвання договору позивач не сплатила судовий збір у розмірі 1331,20 гривень.

Таким чином, з позивача ОСОБА_4 слід стягнути в дохід держави несплачену суму судового збору в розмірі 1331,20 гривень за вимогу немайнового характеру про розірвання договору довічного утримання.

Водночас враховуючи ту обставину, що позов в цій частині задоволено, то з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1331,20 гривень.

Щодо витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це заяву.

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, в силу вимог ч.4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до вимог ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторони, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу, адвокатом Лазоришиним І.І. при подачі позовної заяви надано документи, які підтверджують повноваження адвоката, а також договір про надання правничої допомоги від 17.02.2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордера від 17.02.2026 року на суму 8000 гривень, та довідку про обсяг виконаних адвокатом послуг та робіт за договором про надання правової допомоги від 17.02.2026 року.

Однак враховуючи той факт, що судом було задоволено лише одну, із двох заявлених позовних вимог, то з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_4 слід стягнути 4000 гривень витрат, за надання правової допомоги, пропорційно до задоволених вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) про розірвання договору довічного утримання (догляду) – задовольнити частково.

Розірвати договір довічного утримання укладений 12.05.2021 року між сторонами ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрований в реєстрі за № 818.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 , судовий збір у розмірі 1331,20 гривень та 4000 гривень витрат за надання правової допомоги.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.09.2026 року.

Суддя Ю. С. Кіцула