Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №175/12440/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/12440/25

Провадження № 2/175/2426/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рожкової Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, в якій просила визнати договір купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2002 року, згідно з яким ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_1 купила житлову квартиру за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 41,90 кв.м., жилою площею 26,20 кв.м., що складається з: коридор 1, вбудована шафа 2, кімната 3 - 11,6 кв.м., кімната 4 - 14,6 кв.м., кухня 5, ванна 6, убиральня 7; визнати за ОСОБА_1 право власності на житлову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , набуте нею на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2002 року.

Представник позивача надала суду заяву в якій позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, справу слухати за відсутності сторони позивача.

Відповідачка ОСОБА_3 надала до суду заяву в якій зазначила, що не заперечує щодо задоволення позовних вимог та просила слухати справу без її участі.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими відправленнями №R068129170330, №R068129171263, №R068129171867, однак в судове засідання не з`явилися, відзив на позовну заяву не подавали.

Повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 04 вересня 2002 року ОСОБА_1 уклала з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 , який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Тулаіновою Оксаною Миколаївною за реєстровим номером 872 на нотаріальному бланку серії ВАА № 993929.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Новомосковське міжрайонне БТІ» ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2002 року.

Згідно Листа КП «БТІ» Слобожанської селищної ради від 25 липня 2023 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2002 року.

18 липня 2025 року постановою приватного нотаріуса Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Маркаровою В.Ю. було відмовлено позивачці у вчиненні нотаріальної дії посвідченні дарування квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з неможливістю підтвердити факт посвідчення договору купівлі-проваджу квартири від 04 вересня 2002 року за реєстрованим №872.

На підставі наведеного позивач вважає, що її право власності було порушено, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом, захисту цивільних прав та інтересів зокрема є визнання права.

Відповідно до частин першої та другої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Згідно ст. 227 ЦК УРСР в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 04 вересня 2002 року)Договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Таким чином, договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Зі змісту договору купівлі-продажу від 04 вересня 2002 року встановлено, що договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Тулаіновою Оксаною Миколаївною за реєстровим номером 872 на нотаріальному бланку серії ВАА № 993929.

При цьому код витрачання спеціального бланку нотаріальних документів, на якому був посвідчений договір купівлі-продажу квартири – не внесений до Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, у зв`язку з чим підтвердити факт посвідчення вищевказаного договору є неможливим.

Отже, фактично договір купівлі-продажу вважається не посвідченим у встановленому законом порядку, що унеможливлює розпорядження позивачем своїм правом власності на квартиру.

Разом із тим, згідно ст. 153 ЦК УРСР в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (станом на 04 вересня 2002 року) Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Встановлено, що сторонами договору купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2002 року було досягнуто згоди по всім істотним умовам та здійснено усі дії на підставі яких, можна зробити висновок про укладення договору купівлі-продажу від 04 вересня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.02.2015 у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Тобто, вказані дві підстави пред`явлення позову для захисту (визнання) прав власності є самостійними та такими, що можуть не залежати одна від одної, про щ свідчить їх виокремлення у ст. 392 ЦК України і про що наголошується у зазначеному рішенні Верховного Суду.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦКУ права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. За ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.10.2015 у справі № 6-1622цс1 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема і правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача права власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Таким чином, тлумачення норми ч.1 ст. 392 ЦК України та правові висновки Верховного Суду свідчать, що власник має право звернутись із позовом про визнання його права власності у випадку якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, що є достатньою та самостійною підставою для застосування ч.1 ст. 39 ЦК України.

Згідно зі статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2002 року позивач дійсно набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . В свою чергу через відсутність відомостей в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів про посвідчення вищевказаного договору, позивачка позбавлена можливості вільно розпоряджатися своїм майно.

При цьому, відповідачка ОСОБА_3 в своїй заяві підтвердила факт продажу ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та не заперечувала право власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, з урахуванням наданих позивачкою доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 321, 328, 334, 392 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 130, 141, 263-266 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, – задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2002 року, згідно з яким ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_1 купила житлову квартиру за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 41,90 кв.м., жилою площею 26,20 кв.м., що складається з: коридор 1, вбудована шафа 2, кімната 3 - 11,6 кв.м., кімната 4 - 14,6 кв.м., кухня 5, ванна 6, убиральня 7.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на житлову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , набуту нею на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 04 вересня 2002 року.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Озерянська Ж.М.