Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №380/11148/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 рокусправа № 380/11148/26

місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 ст. 28, ст. 32 та п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 01.07.2013, що була чинною станом на 31.07.2013;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 ст. 28, ст. 32 та п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 01.07.2013, що була чинною станом на 31.07.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з відомостями графи 12 розділу II «Відношення до військової служби» на сторінці військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 11.01.1994 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 09.06.1995 на підставі Указу Президента України від 27.03.1995 звільнений в запас і направлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 . До місця призначення зобов`язаний був прибути та стати на військовий облік 12.06.1995. В подальшому, позивач 22.06.1995 взятий на військовий облік військовозобов`язаних Зимноводівською сільською радою народних депутатів Пустомитівського району Львівської області у ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується відміткою у підрозділі «Взятий на облік» розділу VIII «Взяття на військовий облік та зняття з обліку» військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 11.01.1994 ІНФОРМАЦІЯ_3 . У графі 20 «Присвоєння військових звань і класності за спеціальністю» розділу II «Відношення до військової служби» на сторінці 8 військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 11.01.1994 ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказано, що позивачу присвоєно військове звання – рядовий. ОСОБА_1 31.07.2013 виповнилось 40 років. З відомостей сформованого у мобільному застосунку «Резерв+» військово облікового документа в електронній формі, що містить QR-код (номер в реєстрі Оберіг– 241120229340831300078) позивач встановив, що інформація відображається некоректно, а саме фіксується недостовірна категорія обліку – військовозобов`язаний, хоча згідно з ч. 4 ст. 28, ст. 32 та п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції від 01.07.2013) ОСОБА_1 виключений з військового обліку у зв`язку із досягненням граничного віку перебування в запасі. Позивач вважає протиправною таку бездіяльність посадових осіб відповідача, що зумовило його звернення до суду з позовом.

14.07.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у позові повністю. Відзив обґрунтований тим, що внесення будь-яких змін до Реєстру можливе виключно за наявності відповідних документів, які підтверджують виникнення, зміну або припинення правового статусу особи. Із матеріалів справи вбачається, що таких документів позивачем не надано. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 як військовозобов`язаний. Будь-які відомості про виключення позивача з військового обліку в Реєстрі відсутні. Крім того, копія військового квитка серії НОМЕР_3 , долучена самим позивачем до позовної заяви, не містить жодної відмітки про його виключення з військового обліку. Фактично позивач просить відповідача внести до Реєстру відомості про юридичний факт, існування якого документально не підтверджено. При цьому відповідач не наділений повноваженнями самостійно встановлювати або визнавати юридичні факти, які не підтверджені належними документами, а також створювати нові відомості у Реєстрі лише на підставі правової позиції заявника або його тлумачення законодавства. Посилання позивача на редакцію Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», чинну у 2013 році, саме по собі не підтверджує факту того, що компетентним органом було прийнято рішення про виключення його з військового обліку. Навіть якщо позивач вважає, що у 2013 році існували правові підстави для його виключення з військового обліку, це саме по собі не є доказом того, що така дія була фактично вчинена.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 16.03.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Згідно відомостей графи 12 розділу II «Відношення до військової служби» на сторінці військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 11.01.1994 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 09.06.1995 на підставі Указу Президента України від 27.03.1995 звільнений в запас і направлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 . До місця призначення зобов`язаний був прибути та стати на військовий облік 12.06.1995.

В подальшому, позивач 22.06.1995 взятий на військовий облік військовозобов`язаних Зимноводівською сільською радою народних депутатів Пустомитівського району Львівської області у ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується відміткою у підрозділі «Взятий на облік» розділу VIII «Взяття на військовий облік та зняття з обліку» військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 11.01.1994 ІНФОРМАЦІЯ_3 . У графі 20 «Присвоєння військових звань і класності за спеціальністю» розділу II «Відношення до військової служби» на сторінці 8 військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого 11.01.1994 ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказано, що позивачу присвоєно військове звання – рядовий.

ОСОБА_1 31.07.2013 виповнилось 40 років.

З відомостей сформованого у мобільному застосунку «Резерв+» військово облікового документа в електронній формі, що містить QR-код (номер в реєстрі Оберіг– 241120229340831300078) позивач встановив, що його категорія обліку – військовозобов`язаний.

ОСОБА_1 , керуючись положеннями п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» та п. 3, 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 559 від 16.05.2024, направив 18.03.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву про внесення відомостей щодо виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У відповідь на заяву позивача від 18.03.2026 надійшло письмове повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 підполковника ОСОБА_2 № 3/2178 від 31.03.2026, яким доведено до відома, що відповідно до ЄДРПВР «Оберіг» ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відповідач залишив посилання на ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції від 15.01.2026 та зазначив, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_6 станом на теперішній час не досяг граничного віку перебування на військовому обліку, у зв`язку з чим підстави для виключення ОСОБА_1 з військового обліку за віком відсутні.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невнесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому, Указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої згаданого Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Згідно з частин першою, другою статті 28 Закону №2232-ХІІ запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних. Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: перший розряд до 35 років; другий розряд до 60 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (ч.4 ст.28 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік поділяється на облік призовників і облік військовозобов`язаних. Військовий облік призовників і військовозобов`язаних ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 частинами першою, шостою статті 37 Закону №2232-XI взяттю на військовий призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі.

Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів «й» або «к» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Отже, однією з підстав для виключення військовозобов`язаного з військового обліку є досягнення ним граничного віку перебування в запасі.

Запас військовозобов`язаних згідно зі статею 28 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку 10.11.2009, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком:

перший розряд до 35 років;

другий розряд: рядовий склад до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини до 45 років; прапорщики і мічмани до 50 років.

Водночас граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 №1604-VII до 60 років.

При цьому, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнали.

Тобто, з набранням чинності змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Разом з тим, суд наголошує, що статус особи як «виключеної з військового обліку» за віком не є незмінним («набутим правовим статусом»), оскільки він прямо залежить від встановленого державою критерію граничного віку перебування у запасі. Зміна законодавцем цього критерію (з 40 до 60 років) змінює правове становище особи стосовно її військового обов`язку на майбутнє.

Враховуючи, що на момент внесення змін до Закону №2232-XII та на момент виникнення спірних правовідносин позивач не досяг нового граничного віку (60 років), він об`єктивно знову набув статусу військовозобов`язаного відповідно до закону. Відтак, обов`язок перебувати на військовому обліку для позивача не припинився, а пролонгований державою з метою забезпечення обороноздатності країни в особливий період.

Щодо неможливості зворотної дії законів у часі, на яке посилається позивач, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Отже, дія вказаного Закону у новій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі. При цьому, вказані норми регулюють триваючі правовідносини щодо виконання громадянами військового обов`язку та не передбачають відповідальності за дії, вчинені до набрання ними чинності, а отже не мають зворотної дії в часі у розумінні статті 58 Конституції України.

З таких підстав, доводи позивача в частині порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі суд вважає необґрунтованими.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм викладена у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №820/3113/17.

Отже, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, дії відповідача, що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про взяття позивача на військовий облік є правомірними. Як наслідок, відсутні підстави для зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення його з військового обліку військовозобов`язаних.

З таких підстав суд висновує, що поведінка відповідача відповідає критеріям правомірності рішень, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові необхідно відмовити повністю.

V. Судові витрати

У зв`язку з відмовою у позові повністю, підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

у позові ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович