Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №380/5699/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 рокусправа № 380/5699/26

місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо нерозгляду по суті та неприйняття рішення за рапортом військовослужбовця ОСОБА_1 від 02.02.2026 року про звільнення з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 02.02.2026 року та прийняти рішення (шляхом видання відповідного наказу) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні по цій справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.02.2026 позивач особисто звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з письмовим рапортом про звільнення з військової служби. Станом на день звернення до суду із цією позовною заявою Військова частина НОМЕР_1 не прийняла жодного рішення за наслідками розгляду рапорту (не видала наказ про звільнення), не надала жодної вмотивованої письмової відповіді та фактично проігнорувала подані документи. Позивач вважає таку повну бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та такою, що порушує гарантоване законом право позивача на звільнення з військової служби через сімейні обставини, що стало підставою для звернення за судовим захистом.

22.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що Військова частина надала відповідь № 690/ВихЗВГ/52 від 17.02.2026, в якій повідомила, що на теперішній час військова частина позбавлена можливості розглянути рапорт про звільнення, оскільки позивачу призупинена військова служба відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.11.2024 №100-РС, у зв`язку з тим, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.10.2024 №4397 позивач рахується як такий, що 18.10.2024 самовільно залишив місце розташування військової частини, та з того часу перебуває поза її межами. Для оформлення звільнення з військової служби необхідно вирішити питання в органах досудового слідства щодо кримінального провадження, поновитись на військовій службі, та в подальшому звернутись встановленим порядком з рапортом про звільнення. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.10.2024 №4397 позивач вважається таким, що 18.10.2024 самовільно залишив місце розташування військової частини, та з того часу перебуває поза її межами. За результатами службового розслідування встановлено, що в діях солдата ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Вчинення такого правопорушення підтверджується фактами та обставинами, що встановлені в ході проведення службового розслідування та зазначені в пунктах 2.1, 2.2, 2.3, 3.2 розділу 2 та 3 акту службового розслідування, що додається до даного відзиву. Вказаний висновок закріплений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.10.2024 №4397 про результати службового розслідування. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.11.2024 №339 позивачу призупинено строк військової служби, вислуги років для призначення пенсії та вислуги у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено зі всіх видів забезпечення з 22 листопада 2024 року. Відповідно твердження позивача, що його військову службу не призупиненою є таким, що не відповідає дійсності.

24.04.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просить позов задовольнити повністю. Вказана відповідь обґрунтована тим, що ключовим фактором у справі є ненадання «будь-якої» формальної відповіді, а фактичне вирішення питання про звільнення позивача з військової служби. Оскільки відповідач у відзиві прямо визнає право позивача на звільнення, будь-яка відповідь, що не містить розпорядчого рішення про видання наказу, є лише засобом процесуального зволікання та не припиняє стан порушення прав особи. Навіть за умови припущення, що позивач отримав би згадану у відзиві кореспонденцію, це не змінило б суті спору та не усунуло б необхідність судового захисту. Очевидним є те, що вказана відповідь не містила наказу про звільнення, а відтак законне право позивача залишилося б нереалізованим. Бездіяльність у розумінні КАС України може проявлятися не лише у відсутності листування, а й у невчиненні конкретних дій, які суб`єкт владних повноважень зобов`язаний вчинити за законом. Відповідно до положень абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону № 2232-XII військова служба під час дії воєнного стану для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини, не призупиняється. Така норма є імперативною та вказує на збереження за позивачем статусу військовослужбовця у повному обсязі. Відсутність факту призупинення військової служби означає збереження за військовослужбовцем усіх суб`єктивних прав, зокрема і права на звільнення за сімейними обставинами. Будь-яке обмеження цього права з посиланням на триваюче досудове розслідування є протиправним обмеженням волі особи.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 06.04.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 має статус військовослужбовця та проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Збройних Силах України.

Рідний (повнорідний) брат позивача – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також призваний на військову службу для захисту Батьківщини від збройної агресії та проходив її на посаді стрільця-помічника гранатометника 1 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти НОМЕР_5 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_6 . Факт їхнього родинного зв`язку підтверджується свідоцтвом про народження позивача та свідоцтвом про народження його брата, у яких їхніми спільними батьками вказані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

26.06.2025 під час безпосередньої участі у бойових діях та виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новий Путь Глушковського району Курської області брат Позивача, солдат ОСОБА_3 , зник безвісти.

04.02.2026 позивач особисто звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з письмовим рапортом про звільнення з військової служби.

На зазначений рапорт військова частина надала відповідь № 690/ВихЗВГ/52 від 17.02.2026, в якій повідомила, що на теперішній час військова частина позбавлена можливості розглянути рапорт про звільнення, оскільки позивачу призупинена військова служба відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.11.2024 №100-РС, у зв`язку з тим, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.10.2024 №4397 позивач рахується як такий, що 18.10.2024 самовільно залишив місце розташування військової частини, та з того часу перебуває поза її межами. Для оформлення звільнення з військової служби необхідно вирішити питання в органах досудового слідства щодо кримінального провадження, поновитись на військовій службі, та в подальшому звернутись встановленим порядком з рапортом про звільнення.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керується такими мотивами.

Частина перша статті 9 КАС України визначає, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини тринадцятої статті 2 Закону № 2232-XII громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд, крім випадків, передбачених цим Законом. Порядок проведення медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Як встановив суд, 04.02.2026 позивач особисто звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з письмовим рапортом про звільнення з військової служби.

Пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, зокрема якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Так, пунктом 233 Положення № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 14.30 Розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року (далі - Інструкція) визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (далі - Інструкція № 735).

Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Отже, у згаданих нормативно-правових актах детально роз`яснено поняття "рапорт", а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов`язані здійснити розгляд відповідних документів.

З огляду на зазначене, за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Ситуація, коли законодавче регулювання певного правового питання є неповним, неоднозначним чи суперечливим, створює нормативну невизначеність. Така невизначеність породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. В умовах нормативної невизначеності особливого значення набуває застосування загальних принципів права, закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також усталених доктринальних та судових підходів до вирішення аналогічних ситуацій.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, що передбачає пріоритет прав і свобод людини перед іншими інтересами, зокрема інтересами держави та її органів. Практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини послідовно деталізує цей принцип, наголошуючи на необхідності усунення негативних наслідків, спричинених неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві.

У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.

В контексті цього підходу доцільно застосовувати принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis). Його сутність полягає у виборі такого тлумачення та застосування норм права, яке найбільш ефективно забезпечує захист прав і свобод особи та мінімізує негативні наслідки для її правового статусу. Цей принцип є усталеним у доктрині та активно застосовується в судовій практиці адміністративних судів, які наполягають на неприпустимості надто широкого чи необґрунтовано суворого тлумачення норм права органами публічної влади на шкоду приватних осіб.

У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи. Це відповідає базовим конституційним принципам, міжнародним стандартам захисту прав людини та виступає критерієм оцінки стану правової держави.

Як наслідок, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.

Як встановив суд, на вказаний рапорт військова частина надала відповідь №690/ВихЗВГ/52 від 17.02.2026, в якій повідомила про те, що немає можливості розглянути рапорт про звільнення, оскільки позивачу призупинена військова служба відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.11.2024 №100-РС, у зв`язку з тим, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 31.10.2024 №4397 позивач вважається таким, що 18.10.2024 самовільно залишив місце розташування військової частини, та з того часу перебуває поза її межами. Для оформлення звільнення з військової служби необхідно вирішити питання в органах досудового слідства щодо кримінального провадження, поновитись на військовій службі, та в подальшому звернутись встановленим порядком з рапортом про звільнення.

З огляду на вказане, Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про неможливість розгляду його рапорту про звільнення з військової служби з підстав зазначених у вказаному вище листі, тобто не здійснила розгляду вказаного рапорту.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту визначає Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 531 "Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі" початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1)невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи відповідача з приводу необхідності особистого подання військовослужбовцем безпосередньому командиру відповідної військової частини рапорту на звільнення, позаяк законодавством передбачено можливість направлення військовослужбовцем рапорту на звільнення засобами поштового зв`язку.

Стосовно ж доводів відповідача про неможливість вирішення рапорту по суті поданого клопотання з підстав того, що військова служба для позивача призупинена з підстав самовільного залишення військової частини, як наслідок позивач може бути звільнений з військової служби виключно у разі набрання законної сили обвинувальним вироком, або виправданим стосовно нього, то суд зазначає таке.

Стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює безумовне право військовослужбовця на звільнення з військової служби у разі наявності інвалідності.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що призупинення військової служби (частина 2 статті 24 Закону № 2232-XII) унеможливлює звільнення за статтею 26 того ж Закону, бо така норма є імперативною. Закон не пов`язує реалізацію цього права з перебуванням особи у розпорядженні, фактичним виконанням обов`язків чи відсутністю відкритих кримінальних проваджень чи перебуванням у СЗЧ.

Призупинення служби (частина 2 статті 24 Закону № 2232) означає лише те, що військовий тимчасово не виконує обов`язків і не отримує забезпечення. Це не позбавляє його статусу військовослужбовця і, відповідно, права на звільнення за законом.

При цьому названий Закон як акт вищої дії (по відношенню до пункту 122, 144-1 Положення № 1153/2008) не забороняє звільняти військового, чия служба призупинена через СЗЧ. Наявність відкритого кримінального провадження також не блокує право на звільнення за станом здоров`я. Твердження відповідача, що звільнення можливе лише після вироку, є помилковою інтерпретацією, яка порушує конституційне право на охорону здоров`я.

Крім того доводи відповідача про те, що звільнення можливе «виключно у разі набрання законної сили обвинувальним вироком», є грубим порушенням прав людини. Стан здоров`я (інвалідність) є об`єктивним фактором, який робить особу фізично нездатною виконувати військовий обов`язок. Утримання особи з інвалідністю в лавах Збройних Сил України проти її волі, за умови наявності законодавчої підстави для звільнення, суперечить принципу верховенства права та статті 3 Конституції України.

При цьому наявність факту самовільного залишення частини може бути предметом окремого кримінального розслідування, проте воно не може нівелювати право особи на звільнення, прямо передбачене спеціальним законом. Отримавши рапорт та документи, що підтверджують інвалідність, командир був зобов`язаний діяти у спосіб, визначений законом.

Відтак незалежно від наявності у позивача статусу СЗЧ та призупинення його військової служби подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби зобов`язує командира розглянути вказаний рапорт без врахування факту призупинення військової служби.

З таких підстав суд висновує про протиправність бездіяльності відповідача щодо належного розгляду по суті та прийняття рішення за результатом розгляду рапорту позивача від 02.02.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини, у зв`язку із тим, що його рідний брат чи пропавбезвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Суд зазначає, що Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через стан здоров`я, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.

Частина четверта статті 245 КАС України визначає, що у випадку, визначеному пунктом частин другої згаданої статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо звільнення позивача з військової служби є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Окрім цього, суд вказує на те, що відповідач не здійснив належного розгляду рапорту позивача та не відмовив у задоволенні такого рапорту.

За таких умов суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача розглянути рапорт військовослужбовця щодо звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків суду. Тому у позовній вимозі про зобов`язання відповідача прийняти рішення (шляхом видання відповідного наказу) про звільнення позивача з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» необхідно відмовити повністю.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

V. Судові витрати

Судові витрати не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду по суті та неприйняття рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 від 02.02.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 02.02.2026 про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти за наслідками розгляду, в установленому порядку, відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович