Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №640/20926/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року м. Київ справа №640/20926/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (відповідач/ ДФС України), в якому просив суд:

- визнати протиправними наказ Державної фіскальної служби України від 31.05.2021 № 805 про звільнення з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України в запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів), підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), начальника третього відділу управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України з 31.05.2021;

- поновити ОСОБА_1 з 01.06.2021 на посаді начальника третього відділу управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України або на іншій аналогічній посаді відповідно до її найменування та нової організаційно-штатної структури Державної фіскальної служби України станом на день фактично поновлення;

- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржуваний наказ про звільнення з посади є протиправним та підлягає скасуванню, позаяк, пропозиції призначення на рівнозначну посаду або вакантну посаду позивачу не надавалась, а наданий 19.05.2021 аркуш паперу не містив належних реквізитів (без підпису уповноваженої особи та посилання на відповідний наказ, розпорядження, згідно якого надається така пропозиція), в якому була зазначена вакантна посада старшого опероуповноваженого з особливо важливих справ четвертого відділу Управління оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ГУ ДФС у Луганській області. У зв`язку з тим, що дана пропозиція не була належним чином оформлена, її не можна вважати офіційним документом, тому, звільнення позивача з посади за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів), є незаконним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Також, суд поновив позивачу строк звернення до суду.

До суду від Державної фіскальної служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200, утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. 26.08.2020 позивачу було вручено попередження про наступне вивільнення у зв`язку з скороченням штатів в якому перебувала займана посада, водночас, позивачу було підготовано пропозицію вакантної посади, проте позивач письмово 19.05.2021 фактично відмовився від запропонованої посади, тому, звільняючи ОСОБА_1 з посади, відповідач діяв відповідно до вимог законодавства та не порушував прав позивача.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, за змістом якої, позивач вважає, що надана відповідачем пропозиція не була належним чином оформлена, інших офіційних пропозицій про зайняття посад в ДФС не надходило. Також, оскільки позивач мав тривалий безперервний стаж служби в органах податкової міліції ДФС, в порушення вимог ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України, позивачу не було надано перевагу в залишенні на роботі.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 прийнято до провадження справу, ухвалено здійснювати подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 10.10.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 у справі № 640/20926/21 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2024 у справі № 640/20926/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково, змінено рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року виключивши з мотивувальної частини посилання на норми Закону України «Про державну службу», в іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16.10.2025 у справі № 640/20926/21 рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.06.2024 скасовано, адміністративну справу №640/20926/21 направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до постанови від 16.10.2025 у справі № 640/20926/21 Верховний Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, вирішуючи можливість подальшого використання позивача на службі, виконав покладений на нього обов`язок, запропонувати позивачеві іншу посаду, є передчасним.

Верховний Суд погодився з доводами позивача про те, що положення статті 40, частини першої, третю статті 49-2 КЗпП та підпункту «г» пункту 64 Положення №114 суди попередніх інстанцій застосували без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27.11.2019 у справі №826/12791/16, від 26.06.2019 у справі №821/1225/16, від 06.02.2020 у справі №821/1230/16; від 30.09.2020 у справі №560/1616/19; від 24.02.2021 у справі №360/1609/19; від 27.11.2019 у справі №826/12791/16; від 26.06.2019 у справі №821/1225/16; від 12.12.2018 у справі №809/507/17, на які позивач посилався як на підставу для відкриття касаційного провадження у справі.

Супровідним листом Верховного Суду від 20.10.2025 №640/20926/21/37062/25 матеріали адміністративної справи №640/20926/21 скеровано до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2025 справа розподілена судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 прийнято справу №640/20926/21 до провадження судді Жукової Є.О.

Суд ухвалив здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувати від позивача та відповідача: пояснення щодо суті позовних вимог з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.10.2025 у справі №640/20926/21, встановити сторонам строк для надання додаткових пояснень - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали; витребувати від відповідача: матеріали особової справи позивача; довідку про середню заробітну плату позивача за останні два повністю відпрацьовані календарні місяці роботи перед звільненням; завірені належним чином копії наказів ДФС України від 21.12.2019 №791 «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України» з додатками та від 20.08.2020 №20-ф «Про введення в дію Переліку №4 змін до штатного розпису на 2020 рік Державної фіскальної служби України» з додатками; перелік посад, які відносяться до посад начальницького складу органів внутрішніх справ у Державній фіскальній службі, у період з дня попередження позивача про наступне вивільнення та по день звільнення, докази надання пропозицій позивачу вакантних посад з дня попередження про звільнення.

У встановлений судом строк пояснень щодо суті позовних вимог з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.10.2025 у справі №640/20926/21, від сторін не надходило.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та в межах виконання вимог постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 640/20926/21 (адміністративне провадження №К/990/33605/24), суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , після закінчення в 2004 року Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, з 22.09.2004 вступив на службу до органів податкової міліції, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці та Витягом з послужного списку.

Відповідно до наказів ДФС від 21.12.2019 № 791 «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України» (зі змінами) та від 20.08.2020 № 20-ф «Про введення в дію Переліку № 4 змін до штатного розпису на 2020 рік Державної фіскальної служби України», 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 попереджено про можливе наступне звільнення із займаної посади та податкової міліції ДФС згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, у зв`язку зі скороченням штату, за відсутності можливості подальшого використання на службі.

Згідно з наказом Державної фіскальної служби України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 31 травня 2021 № 805-о, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (зі змінами), п. 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України в запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів), підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1) Начальника третього відділу управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України, з 31.05.2021.

Вважаючи вказаний наказ протиправним, а свої права порушеними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Враховуючи висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16.10.2025 в даній справі, досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд дійшов таких висновків.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 353.1 статті 353 Податкового кодексу України передбачено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ врегульовано Положенням №114.

Згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників

Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Умовою припинення служби в органах внутрішніх справ з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 64 Положення №114, є скорочення штатів, тобто зміна штатного розпису внаслідок ліквідації певних посад у випадку ліквідації чи реорганізації органу, в якому проходить службу особа, або внаслідок організаційно-штатних змін (зміна структури органу тощо), у разі неможливості подальшого використання на службі (пропозиції іншої посади).

У спірних правовідносинах підставою для попередження позивача про можливе наступне звільнення відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення №114 були накази ДФС України від 21.12.2019 №791 «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України» та від 20.08.2020 №20-ф «Про введення в дію Переліку №4 змін до штатного розпису на 2020 рік Державної фіскальної служби України».

Визначаючи скорочення штату як підставу для звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, Положенням №114 не врегульовано механізму такого звільнення, зокрема порядку з`ясування можливості подальшого використання на службі.

Сталою є судова практика субсидіарного застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.

Беручи до уваги, що питання порядку звільнення у зв`язку зі скороченням штату Положенням №114 не врегульовано, Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень законодавства про працю.

Аналогічного підходу Верховний Суд дотримувався у справах №821/1230/16, №560/1616/19, №360/1609/19, №826/12791/16, №821/1225/16, №809/507/17, у яких спір також виник з відносин, пов`язаних із звільненням посадових осіб рядового і начальницького складу підрозділів податкової міліції у складі Державної фіскальної служби України.

Як зазначалось вище, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, ліквідація відноситься до терміну «змін в організації виробництва і праці», що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Отже, встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.

Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №440/413/20, від 11 червня 2020 року у справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року у справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року у справі № 821/595/16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).

Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14), від 19 січня 2016 року (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Крім того, у постанові від 01 квітня 2015 року (справа №6-40цс15) Верховний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.

Ці правові позиції підтримані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року (справа №826/25887/15), від 17 липня 2019 року (справа №820/2932/16), від 09 жовтня 2019 року (справа №208/3390/16-а), від 24 квітня 2020 року (справа №824/168/19-а).

Так, відповідач наголошує, що позивачу було підготовлено пропозицію вакантної посади старшого оперуповноважного з особливо важливих справ четвертого відідлу Управління оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Головного управління ДФС у Луганській області.

Як зазначає відповідач, позивач письмово 19.05.2021 фактично відмовився від запропонованої посади.

Дійсно, в матеріалах справи міститься «Пропозиція призначення на посаду ОСОБА_1 , начальнику третього відділу управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності», проте така пропозиція не містить ані погодження позивача, ані відмову, 19.05.2021 у вказаній пропозиції позивач зауважив, що така пропозиція не є офіційним документом, у зв`язку з тим, що відсутні підпис уповноваженої особи ДФС України, дата, номер та інші реквізити згідно чинного законодавства.

Суд вважає так посилання позивача слушними, також бере до увагу, що з моменту попередження позивача про наступне звільнення (26.08.2020) по день звільнення (31.05.2021) минуло понад 9 місяців, за які позивачеві лише один раз було запропоновану 1 посаду 19.05.2021. При цьому відповідач не спростовує наявність таких посад за весь вказаний проміжок часу.

Суд акцентує, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. При цьому, такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Варто зазначити, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 витребувано від відповідача, серед іншого, завірені належним чином копії наказів ДФС України від 21.12.2019 №791 «Про введення в дію Структури Державної фіскальної служби України» з додатками та від 20.08.2020 №20-ф «Про введення в дію Переліку №4 змін до штатного розпису на 2020 рік Державної фіскальної служби України» з додатками; перелік посад, які відносяться до посад начальницького складу органів внутрішніх справ у Державній фіскальній службі, у період з дня попередження позивача про наступне вивільнення та по день звільнення, докази надання пропозицій позивачу вакантних посад з дня попередження про звільнення.

Проте, відповідачем вимоги суду не виконані, витребувані документи не надані.

Також суд враховує, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №1200 від 18.12.2018 вирішено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

У подальшому пункт 2 вищевказаної Постанови Уряду був доповнений новим абзацом постановою Кабінету Міністрів України №846 від 25.09.2019, яким визначено, що підрозділи податкової міліції у складі ДФС продовжують здійснювати повноваження та виконувати функції з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Отже, зміст постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 не давав підстав вважати, що підрозділи податкової міліції у складі Державної фіскальної служби України припинялися, а відповідні посади - скорочувалися.

Посилання відповідача, що викладені у відзиві, на постанову Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 № 761 суд відхиляє, оскільки вказаною постановою було внесено зміни до Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів». За змістом указаної постанови, Уряд виключив зі списку граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої таку позицію як «ДФС», яка раніше передбачала такі показники граничної чисельності працівників: апарат - 370, у тому числі державних службовців - 370, територіальні органи - 4604, у тому числі державних службовців - 4604. Отже указана постанова передбачала скорочення чисельності посад державної служби, тоді як позивач обіймав посаду, яка відноситься до посад начальницького складу органів внутрішніх справ.

Суд також зазначає, що постанова Кабінету міністрів України від 21.07.2021 № 761 не була підставою для попередження позивача про можливе наступне звільнення й була прийнята після звільнення позивача, у зв`язку з чим не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, при проведенні заходів з припинення одних та одночасного утворення інших органів, відповідний орган як юридична особа публічного права, з якою позивач перебував у трудових відносинах, мав додержуватися установленого КЗпП України порядку вивільнення працівників, в основу якого покладено вимогу щодо сприяння збереження роботи працівників ліквідованої (реорганізованої) установи.

Натомість, як установлено судом відповідач, обмежившись виключно попередженням позивача про наступне звільнення, не вжив достатніх заходів щодо працевлаштування позивача. Відповідачем не надано до суду доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, так і перед самим звільненням.

За наведених обставин суд приходить до висновку про порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача, що свідчить про незаконність такого звільнення та є підставою для визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України від 21.05.2021 № 805-о про звільнення з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України в запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів), підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), начальника третього відділу Управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Зазначена норма права вказує на те, що суд, встановивши факт звільнення без законної на те підстави, зобов`язаний поновити працівника на раніше займаній посаді.

Відповідно до ст. 2401 КЗпП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 493 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

Кодекс законів про працю України не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та у ст. 2401 КЗпП України. Відтак суд, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 11 лютого 2021 року у справі № 640/21065/18, від 27 квітня 2021 року у справі № 826/8332/17, від 31 травня 2021 року у справі № 0840/3202/18.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Державна фіскальна служба України перебуває у стані припинення, однак державну реєстрацію припинення як юридичної особи не проведено.

У зв`язку з цим суд вважає необхідним застосувати ч. 1 ст. 235 КЗпП України та поновити позивача на раніше займаній посаді начальника третього відділу управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України.

За змістом п. 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 31.05.2021 № 805-о «Про звільнення ОСОБА_1 » останнім днем роботи (датою звільнення) позивача є 31 травня 2021 року. Відповідно, ОСОБА_1 належить поновити на роботі з 01 червня 2021 року.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 12 серпня 2020 року у справі № 821/255/17, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Згідно з п.п. 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як зазначалось, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 випробовувалась, серед іншого, і довідку про середню заробітну плату позивача за останні два повністю відпрацьовані календарні місяці роботи перед звільненням.

Проте, відповідачем така довідка не надана.

У матеріалах справи наявна долучена позивачем довідка Державної фіскальної служби України від 03.06.2021 № 120/П/99-99-09-02-14 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, видана ОСОБА_1 .

Згідно вказаної довідки від 03.06.2021 № 120/П/99-99-09-02-14, розмір заробітної плати ОСОБА_1 за березень 2021 року становить 15 452,42 грн (31 робочий день), за квітень 2021 року - 15 502,41 грн (30 робочих днів).

Відтак, середньоденна заробітна плата позивача становить 507,46 грн.

За період часу вимушеного прогулу позивача з 01 червня 2021 року по 21 вересня 2026 року (дату розгляду цієї справи судом) припадає 1371 робочий день, з урахуванням положень ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX, який набрав чинності з 24.03.2022 року, а саме:

з 01.06.2021 по 31.12.2021 - 149;

за 2022 рік - 257;

за 2023 рік - 260;

за 2024 рік - 262 ;

за 2025 рік - 255;

з 01.01.2026 по 21.09.2026 - 188.

Таким чином, розмір належного до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 695 727,66 грн (1371 х 507,46).

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, на виконання вимог статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд допускає до негайного виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць та поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а також відсутні докази понесення інших судових витрат, підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 31.05.2021 №805 про звільнення з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України в запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом «г» Положення (через скорочення штатів), підполковника податкової міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), начальника третього відділу Управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника третього відділу Управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України з 01 червня 2026 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державної фіскальної служби України середній заробіток час вимушеного прогулу за період з 01 червня 2021 року по 21 вересня 2026 року в розмірі 695 727,66 грн (шістсот дев`яносто п`ять тисяч сімсот двадцять сім гривень 66 коп.).

5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частини поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника третього відділу Управління організації викриття економічних злочинів Головного управління оперативно-розшукової діяльності Державної фіскальної служби України з 01 червня 2026 року.

6. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Державної фіскальної служби України суми заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

7. Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.