Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №320/17904/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року № 320/17904/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ЕДЕЛЬВЕЙЗ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕДЕЛЬВЕЙЗ» (далі - ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ», Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі ГУ ДПС у м. Києві, Відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.03.2023 № 00156700704 форми «В4».

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної з істотним порушенням установленої Податковим кодексом України процедури.

Позивач наголошує, що наказ ГУ ДПС у м. Києві від 07.09.2022 № 3534-п, письмове повідомлення від 07.09.2022 № 412/26-15-07-04-02 та запит про надання документів фактично отримані ним лише 26.09.2022, тоді як перевірка проводилася з 12.09.2022 по 14.09.2022 та на момент отримання зазначених документів уже була завершена.

На думку Позивача, повідомлення платника до початку документальної позапланової невиїзної перевірки має забезпечувати не лише його формальне інформування, а й можливість реалізації передбачених законом прав, зокрема надати первинні документи, бухгалтерську та іншу документацію, пояснення і заперечення. Унаслідок несвоєчасного отримання наказу та запиту Позивач був позбавлений можливості надати документи безпосередньо під час перевірки.

Після отримання Акта перевірки Позивач у встановлений строк подав заперечення, долучивши первинні документи, які, на його переконання, підтверджують реальність господарських операцій та правомірність формування від`ємного значення ПДВ. Зокрема, подано договори оренди офісних і складських приміщень, зовнішньоекономічний договір поставки, митні декларації, CMR, інвойси, банківські виписки, видаткові та податкові накладні, документи щодо реорганізації підприємства шляхом виділу, розподільчий баланс, передавальний акт та інші документи.

Позивач вважає, що зазначені документи в сукупності підтверджують придбання та імпорт товарів, їх переміщення і митне оформлення, проведення розрахунків із контрагентами, наявність матеріально-технічної бази та використання товарів у господарській діяльності.

Також Позивач посилається на порушення контролюючим органом процедури розгляду заперечень. Зокрема, у межах їх розгляду прийнято наказ від 06.12.2022 № 5519-п про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та оформлено направлення від 20.02.2023. За твердженням Позивача, зазначені документи йому належним чином не вручалися та поштовим відправленням не надсилалися, у зв`язку з чим він не був належно повідомлений про перевірку та позбавлений можливості реалізувати права платника податків.

Ухвалою суду від 24.05.2-23 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.07.2023.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що документальна позапланова невиїзна перевірка призначена і проведена відповідно до вимог статей 78, 79, 200 та інших положень ПК України.

На думку Відповідача, наказ про проведення перевірки, письмове повідомлення та запит були направлені Позивачу на його податкову адресу рекомендованим поштовим відправленням, а отже контролюючим органом вжито належних заходів для його повідомлення.

Відповідач також посилається на пункт 44.6 статті 44 ПК України та зазначає, що під час перевірки Позивач не надав витребуваних документів, у зв`язку з чим 15.09.2022 складено Акт № 4210/26-15-07-04-02 про їх ненадання. На думку Відповідача, ненадання документів до закінчення перевірки зумовлює застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України, відповідно до якого такі документи вважаються відсутніми у платника на час складення податкової звітності.

Крім цього Відповідач вважає, що документи, подані Позивачем із запереченнями, не підтверджують належним чином реальність господарських операцій. Зокрема, посилається на відсутність документів щодо транспортування вантажів, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, сертифікатів якості, документів складського обліку та інших документів, які могли б підтвердити фактичний рух товарів і їх використання у господарській діяльності.

Для перевірки доводів Позивача, викладених у запереченнях, Відповідач прийняв рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. 20.02.2023 та 21.02.2023 посадові особи ГУ ДПС у м. Києві здійснили виїзд за юридичною адресою ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ», однак посадових осіб або представників підприємства не виявили, у зв`язку з чим склали акт про відсутність платника за податковою адресою.

Посилаючись на зазначені обставини, Відповідач зазначає про неможливість проведення перевірки у присутності посадових осіб платника податків та вручення відповідних документів безпосередньо представникам Позивача, у зв`язку з чим вважає свої дії правомірними та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Протокольною ухвалою від 03.10.2023 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу до судового розгляду по суті заявлених позовних вимог на 05.12.2023.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позов заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні. У подальшому 16.07.2024 судом було ухвалено про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

07.09.2022 ГУ ДПС у м. Києві прийнято наказ № 3534-п «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ», предметом якої визначено дотримання Позивачем вимог податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість за червень 2022 року з урахуванням періодів його виникнення - червня, липня та серпня 2021 року.

Цього ж дня контролюючим органом оформлено письмове повідомлення № 412/26-15-07-04-02 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та направлено Позивачу запит про надання документів.

Як установлено судом, документальна позапланова невиїзна перевірка фактично проведена у період з 12.09.2022 по 14.09.2022 у приміщенні контролюючого органу без участі представників Позивача.

15.09.2022, тобто наступного дня після завершення перевірки, контролюючим органом складено Акт № 4210/26-15-07-04-02 про ненадання Позивачем документів, а 16.09.2022 - Акт документальної позапланової невиїзної перевірки № 25503/26-15-07-04-02/42583984.

Відповідно до висновків зазначеного Акта, Позивачем порушено вимоги пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 200.1 статті 200 ПК України, що, за висновком контролюючого органу, призвело до безпідставного декларування від`ємного значення ПДВ у сумі 42 683 303 грн.

Водночас, досліджуючи обставини повідомлення Позивача про проведення перевірки, суд установив, що поштове відправлення, яким надіслано наказ від 07.09.2022 № 3534-п, письмове повідомлення про проведення перевірки та запит про надання документів, фактично отримано Позивачем лише 26.09.2022.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, у складі цього ж поштового відправлення Позивачу було надіслано також Акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 16.09.2022.

Отже, на момент отримання Позивачем наказу про проведення перевірки, повідомлення про її проведення та запиту про надання документів перевірка вже була завершена, а її результати оформлені відповідним актом.

Таким чином, фактичне отримання Позивачем документів, пов`язаних із призначенням та проведенням перевірки, відбулося після завершення контролюючим органом відповідних перевірочних заходів та складення акта за їх результатами.

Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та сторонами по суті не заперечуються.

Не погоджуючись із висновками Акта перевірки, ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ» 07.10.2022 подало до ГУ ДПС у м. Києві заперечення, зареєстровані 13.10.2022 за № 62119/6.

Разом із запереченнями Позивач надав завірені копії первинних документів, які, на його думку, підтверджують реальність господарських операцій, що були предметом перевірки. Зокрема, подано договір суборенди офісу, договір оренди складського приміщення, контракти з нерезидентом «VITATEX TRASING Kft.», 46 вантажних митних декларацій, міжнародні автомобільні накладні CMR, договори поставки та видаткові накладні за операціями з ТОВ «НІКА ЗАХІД» і ТОВ «Торговий дім «Арабіка», банківські виписки та інші документи.

Листом від 27.10.2022 № 14175/1/26-15-07-04-01-08 ГУ ДПС у м. Києві повідомило Позивача, що за результатами розгляду заперечень та з урахуванням документів, які не досліджувалися під час перевірки, прийнято рішення про проведення документальної позапланової виїзної перевірки на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

На виконання зазначеного рішення ГУ ДПС у м. Києві видало наказ від 06.12.2022 № 5519-п про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, початок якої визначено з 20.02.2023.

20.02.2023 оформлено направлення на проведення перевірки, після чого 20.02.2023 та 21.02.2023 посадові особи ГУ ДПС у м. Києві здійснили виїзд за податковою адресою Позивача.

За результатами зазначених заходів контролюючим органом встановлено відсутність ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ» та його посадових осіб за податковою адресою, у зв`язку з чим складено відповідні акти про неможливість пред`явлення направлень та проведення перевірки.

01 березня 2023 року посилаючись виключно на висновки первинного акта від 16.09.2022 року, ГУ ДПС у м. Києві прийняло оскаржуване ППР від 01.03.2023 року № 00156700704 (форма «В4»).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу.

Водночас копія наказу про проведення перевірки та письмове повідомлення про дату початку та місце її проведення повинні бути надіслані платнику податків у встановленому законом порядку до початку проведення перевірки або вручені йому під розписку.

Отже, законодавець пов`язує правомірність проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не лише з прийняттям керівником контролюючого органу відповідного наказу, а й із дотриманням установленого законом порядку та строку повідомлення платника податків про її проведення.

При цьому вимога щодо попереднього повідомлення платника податків має не формальний, а гарантійний характер. Її призначення полягає у забезпеченні реальної можливості платника податків знати про проведення щодо нього перевірки, розуміти її підстави та предмет, а також належним чином реалізувати передбачені законом права й виконати відповідні обов`язки в межах контрольної процедури.

Зокрема, своєчасне повідомлення дає платнику можливість ознайомитися з підставами та предметом перевірки, підготувати необхідні документи та відомості, забезпечити їх надання контролюючому органу, надати первинну документацію, бухгалтерські регістри, договори, акти виконаних робіт, видаткові та розрахункові документи, пояснення та інші матеріали, які мають значення для правильного встановлення обставин господарської діяльності та формування висновків за результатами перевірки.

Таким чином, своєчасне повідомлення є необхідною передумовою реалізації платником податків права на участь у контрольній процедурі та надання доказів на підтвердження правильності ведення ним податкового обліку.

Матеріалами справи підтверджується, що перевірка проводилася у період з 12.09.2022 по 14.09.2022, тоді як копію наказу про її проведення та відповідне повідомлення Позивач фактично отримав лише 26.09.2022.

Отже, на момент отримання відповідних документів перевірка вже була не лише розпочата, а й фактично завершена. Відтак, Позивач дізнався про проведення перевірки після завершення перевірочних заходів, у зв`язку з чим був об`єктивно позбавлений можливості реалізувати свої права до моменту їх закінчення.

За таких обставин суд не може погодитися з доводами Відповідача про те, що сам факт направлення відповідної кореспонденції на податкову адресу Позивача є достатнім для висновку про його належне повідомлення.

На переконання суду, для дотримання встановленої пунктом 79.2 статті 79 ПК України процесуальної гарантії має значення не лише сам факт направлення відповідного документа, а й дотримання встановленого законом моменту такого направлення до початку проведення перевірки. Лише за цієї умови платник податків має реальну, а не суто формальну можливість скористатися наданими йому законом правами.

Інше тлумачення положень пункту 79.2 статті 79 ПК України фактично позбавляло б практичного змісту вимогу щодо попереднього повідомлення платника податків, оскільки дозволяло б контролюючому органу спочатку провести та завершити перевірку, а вже після цього повідомити платника про факт її проведення.

Суд також зазначає, що порушення порядку повідомлення у даному випадку безпосередньо вплинуло на можливість Позивача реалізувати свої процесуальні права, оскільки має місце не абстрактне чи суто формальне порушення процедури, а таке порушення, наслідком якого стало позбавлення Позивача можливості своєчасно надати документи та пояснення, які могли бути враховані контролюючим органом під час проведення перевірки.

Отже, суд дійшов висновку, що контролюючим органом порушено порядок проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, встановлений пунктом 79.2 статті 79 ПК України, оскільки Позивач не був належним чином та своєчасно повідомлений про її проведення до початку такої перевірки, що виключає наявність у контролюючого органу правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами такої перевірки.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм пункту 79.2 статті 79 ПК України викладено в постановах Верховного Суду, зокрема, у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 820/6564/17 та від 28.10.2022 у справі № 640/19084/21. У вказаних рішеннях Суд послідовно наголошує, що проведення документальної позапланової невиїзної перевірки без належного та своєчасного повідомлення платника податків до початку її проведення є істотним порушенням встановленої законом процедури, що позбавляє контролюючий орган правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень за результатами такої перевірки.

Крім того, предметом дослідження у цій справі є також питання правомірності застосування контролюючим органом положень пункту 44.6 статті 44 ПК України щодо первинних та розрахункових документів, поданих Позивачем разом із запереченнями на акт перевірки до винесення оскаржуваного рішення.

Судом установлено, що після отримання акта перевірки ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ» скористалося передбаченим пунктом 86.7 статті 86 ПК України правом на подання заперечень та разом із ними надало контролюючому органу документи на підтвердження здійснення спірних господарських операцій і правильності відображення відповідних показників у податковій звітності.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначені документи вже перебували у розпорядженні контролюючого органу.

Відповідно до абзацу другого пункту 44.6 статті 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, які не були надані під час перевірки, такі документи підлягають врахуванню контролюючим органом під час розгляду питання про прийняття рішення.

Отже, наведена норма встановлює не лише правовий наслідок ненадання платником документів до закінчення перевірки, а й спеціальний порядок дій контролюючого органу у випадку, коли такі документи були подані платником після закінчення перевірки, але до прийняття рішення за її результатами.

Застосування положень пункту 44.6 статті 44 ПК України має здійснюватися у їх системному взаємозв`язку. Сам факт того, що документи не були надані до закінчення перевірки, не може розглядатися ізольовано від установленої цією ж нормою можливості їх подання після закінчення перевірки та до прийняття контролюючим органом відповідного рішення.

Вказана обставина є істотною для правильного вирішення справи, оскільки судом не встановлено фактів ухилення або відмови Позивача від надання первинних документів під час проведення перевірки, що виключає правові підстави для застосування наслідків, передбачених пунктом 44.6 статті 44 ПК України..

Як установлено судом, перевірка проводилася у період з 12.09.2022 по 14.09.2022, тоді як наказ про її проведення та відповідне повідомлення були фактично отримані Позивачем лише 26.09.2022, тобто після завершення перевірки.

За таких обставин Позивач об`єктивно не мав можливості реалізувати передбачені законом права платника податків під час проведення перевірки, у тому числі надати контролюючому органу документи на підтвердження показників податкової звітності.

Отже, встановлене судом порушення контролюючим органом порядку повідомлення Позивача про проведення перевірки перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з тим, що відповідні документи не були надані під час її проведення.

Водночас після отримання акта перевірки Позивач належним чином скористався передбаченим пунктом 86.7 статті 86 ПК України правом та подав заперечення разом із документами, які безпосередньо стосувалися господарських операцій, покладених Відповідачем в основу висновків акта перевірки.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган володів документами, ненадання яких під час первісної перевірки було зумовлено обставинами, що не залежали від волі Позивача.

За таких обставин посилання Відповідача виключно на ненадання документів під час первісної перевірки як на підставу для їх подальшого неврахування не відповідає змісту абзацу другого пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Інше тлумачення цієї норми фактично дозволяло б контролюючому органу посилатися на ненадання документів під час перевірки навіть у тих випадках, коли саме порушення контролюючим органом порядку її проведення позбавило платника можливості надати такі документи, а згодом платник добровільно подав їх до прийняття рішення за результатами перевірки.

Отже, за встановлених обставин справи Відповідач безпідставно обмежився посиланням на ненадання документів безпосередньо під час перевірки, проігнорувавши первинні документи, подані Позивачем у порядку пункту 86.7 статті 86 ПК України до винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Ураховуючи, що зазначені документи підлягали обов`язковому дослідженню контролюючим органом, суд вважає за необхідне надати окрему правову оцінку змісту та фактичному виконанню Відповідачем відповідної процедури.

Так, обов`язок контролюючого органу врахувати подані платником податків документи не означає необхідності безумовного погодження з доводами платника або автоматичного визнання таких документів достатніми для підтвердження відповідних господарських операцій. Водночас він передбачає їх реальне, повне та змістовне дослідження до прийняття остаточного рішення за результатами перевірки. Таке дослідження має охоплювати встановлення змісту поданих документів, їх належності до предмета перевірки, взаємного зв`язку між ними, відповідності наведеним у запереченнях доводам, а також їх значення для висновків, викладених в акті перевірки.

У разі якщо контролюючий орган вважає подані документи недостатніми, неналежними або такими, що не спростовують висновків акта перевірки, він повинен навести конкретні мотиви такого висновку та зазначити, які саме обставини або докази перешкоджають врахуванню відповідних документів.

У цій справі разом із запереченнями Позивач подав документи, які безпосередньо стосувалися господарських операцій, покладених контролюючим органом в основу висновків акта перевірки, зокрема митні декларації, договори, первинні документи щодо поставки товару, накладні, платіжні документи та інші матеріали.

Зазначені документи мали безпосередній зв`язок із тими господарськими операціями та показниками податкової звітності, правильність яких була поставлена під сумнів контролюючим органом. Отже, вони не могли бути залишені поза межами оцінки лише з огляду на момент їх подання.

Після отримання цих документів контролюючий орган повинен був би встановити, чи підтверджують вони фактичне здійснення спірних господарських операцій, чи спростовують висновки акта перевірки та чи впливають на визначення податкових зобов`язань Позивача.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що належної змістовної оцінки поданим Позивачем документам Відповідач не надав.

Фактично Відповідач обмежився посиланням на те, що відповідні документи не були надані під час первісної перевірки, не навівши при цьому конкретних мотивів, з яких їх зміст не підтверджує заявлені Позивачем обставини, не спростовує висновків акта перевірки або не може бути покладений в основу оцінки відповідних господарських операцій.

За таких обставин посилання лише на ненадання документів під час первісної перевірки не може вважатися їх належною оцінкою, оскільки не відповідає на питання щодо змісту, доказового значення та взаємозв`язку поданих документів із висновками контролюючого органу.

При цьому подальше призначення документальної позапланової виїзної перевірки саме по собі не усувало обов`язку Відповідача надати оцінку документам, які вже були подані Позивачем разом із запереченнями та перебували у розпорядженні контролюючого органу.

Визначальним є те, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Відповідач уже мав у своєму розпорядженні документи, безпосередньо пов`язані з предметом перевірки, однак не навів конкретних мотивів їх прийняття або відхилення.

Суд при цьому не виходить із того, що подані Позивачем документи автоматично підтверджують правомірність сформованих ним показників податкової звітності. Питання їх доказової сили, достовірності та достатності могло бути вирішене лише після належного дослідження самих документів та їх співвіднесення з іншими матеріалами перевірки.

Відтак порушення контролюючим органом обов`язку щодо змістовного дослідження та мотивованої оцінки поданих Позивачем документів призвело до того, що остаточне рішення було прийнято без повного врахування доказів, які перебували у розпорядженні Відповідача та мали істотне значення для встановлення обставин, що покладені в основу визначення податкових зобов`язань.

Суд наголошує, що неможливість проведення додаткової виїзної перевірки під час розгляду заперечень не звільняє контролюючий орган від обов`язку дослідити первинні та розрахункові документи, які вже були надані платником податків разом із запереченнями до акта перевірки. Податковий орган володів усім пакетом необхідних документів до прийняття оскаржуваного рішення, проте не прийняв їх до уваги, що є, на переконання суду, істотним порушенням вимог абзацу другого пункту 44.6 статті 44, пункту 86.7 статті 86 ПК України та принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 19 квітня 2022 року у справі № 816/410/16. У вказаному рішенні Суд підкреслив, що заперечення до акта перевірки є складовою процедури контролю, а ігнорування контролюючим органом первинних документів, доданих до заперечень, з прийняттям податкового повідомлення-рішення виключно на підставі первісного акта перевірки свідчить про недотримання процедури прийняття рішення та є підставою для визнання такого рішення протиправним

За таких обставин суд вважає, що Відповідач не виконав обов`язку щодо належного дослідження та оцінки документів, поданих Позивачем разом із запереченнями до прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що не відповідає вимозі обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, передбаченій частиною другою статті 2 КАС України.

Судом також установлено, що після подання Позивачем заперечень контролюючий орган прийняв наказ від 06.12.2022 № 5519-п про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. 20.02.2023 були оформлені направлення на проведення такої перевірки.

У період з 20.02.2023 по 21.02.2023 посадові особи ГУ ДПС у м. Києві здійснили виїзд за юридичною адресою ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ». У зв`язку з відсутністю посадових осіб Позивача за відповідною адресою контролюючим органом було складено відповідний акт.

Разом із тим матеріали справи не містять належних доказів того, що наказ про проведення перевірки та направлення на її проведення були належним чином вручені Позивачу або направлені йому в інший передбачений законом спосіб після невдалої спроби їх вручення за юридичною адресою.

Слід зазначити, що сам по собі факт прибуття посадових осіб контролюючого органу за юридичною адресою підприємства та відсутність за цією адресою його посадових осіб у конкретний момент часу не свідчить про належне повідомлення платника податків про проведення перевірки.

Для висновку про належне виконання контролюючим органом обов`язку щодо повідомлення платника необхідно встановити обставини, за яких здійснювалася спроба вручення відповідних документів, зокрема час прибуття посадових осіб, тривалість їх перебування за адресою, вчинені ними дії щодо вручення документів, а також подальші дії контролюючого органу після неможливості їх вручення.

Натомість матеріали справи не містять належних та достатніх доказів того, що посадові особи контролюючого органу здійснювали спробу вручення наказу та направлень саме у робочий час Позивача, а також не містять відомостей, які б давали змогу встановити конкретний час їх прибуття за адресою підприємства, тривалість перебування за цією адресою та обставини, за яких було зроблено висновок про неможливість вручення відповідних документів.

Відсутність посадових осіб підприємства за юридичною адресою у певний момент часу також не дає підстав для безумовного висновку про відсутність підприємства як такого або про невиконання ним обов`язку щодо забезпечення можливості вручення кореспонденції.

Це особливо важливо з огляду на те, що відповідні перевірочні заходи проводилися в умовах воєнного стану, за яких режим роботи підприємства міг змінюватися з об`єктивних причин, зокрема у зв`язку з безпековою ситуацією, повітряними тривогами або необхідністю тимчасової зміни режиму роботи.

Водночас Відповідачем не надано доказів того, що після невручення наказу та направлень безпосередньо за адресою Позивача контролюючим органом було вжито подальших заходів для належного повідомлення підприємства про проведення перевірки, зокрема шляхом направлення відповідних документів поштовим зв`язком у встановленому законом порядку.

За таких обставин сам факт прибуття посадових осіб контролюючого органу за юридичною адресою Позивача не може бути ототожнений із фактом належного повідомлення останнього про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Інше тлумачення фактично покладало б на платника податків ризик невиконання контролюючим органом установленого законом порядку повідомлення та допускало б можливість визнання платника належно повідомленим незалежно від того, чи мав він об`єктивну можливість отримати наказ і направлення до початку перевірки.

За відсутності належних доказів вручення або направлення Позивачу наказу про проведення перевірки та направлень на її проведення суд позбавлений можливості вважати доведеним факт належного повідомлення Позивача про відповідні перевірочні заходи.

Відтак складені контролюючим органом акти про відсутність посадових осіб Позивача за юридичною адресою не можуть самі по собі підтверджувати дотримання контролюючим органом встановленого законом порядку повідомлення про проведення перевірки.

Крім того, сама по собі неможливість проведення зазначеної виїзної перевірки за встановлених у справі обставин не може розглядатися як обставина, що звільняла контролюючий орган від виконання інших передбачених законом процесуальних обов`язків у межах розгляду заперечень Позивача.

Таким чином, Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами виконання обов`язку щодо повідомлення Позивача про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, призначеної наказом від 06.12.2022 № 5519-п.

Ця обставина має значення для оцінки правомірності подальших дій контролюючого органу, оскільки висновок про неможливість проведення перевірки не може ґрунтуватися виключно на факті відсутності посадових осіб підприємства за юридичною адресою без належного підтвердження того, що платник був своєчасно та належним чином повідомлений про проведення перевірки і мав об`єктивну можливість взяти в ній участь.

Отже, неналежне повідомлення Позивача про проведення документальної позапланової виїзної перевірки свідчить про недотримання контролюючим органом установленого законом порядку її проведення та не може бути покладене в основу висновків, несприятливих для Позивача.

Оцінюючи правомірність формування Позивачем від`ємного значення ПДВ у сумі 42683303 грн, суд виходить із необхідності встановлення фактичного здійснення господарських операцій, їх зв`язку з формуванням податкового кредиту та наявності належного документального підтвердження відповідних показників податкової звітності.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктами 200.1, 200.4 статті 200 ПК України право на формування податкового кредиту та, відповідно, від`ємного значення ПДВ пов`язується із фактичним здійсненням операцій з придбання товарів, робіт або послуг та їх належним документальним підтвердженням.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться, зокрема, суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, а також операцій із ввезення товарів на митну територію України.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за відповідними операціями. При цьому формування податкового кредиту не ставиться в залежність від того, чи розпочато використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у відповідному звітному періоді.

Отже, у цій справі підлягає встановленню не лише формальна наявність первинних документів, а насамперед те, чи мали місце відповідні господарські операції, чи відбулося фактичне переміщення товарів та коштів, чи відповідають ці операції їх документальному оформленню та чи пов`язані вони з формуванням спірного податкового кредиту.

Так судом встановлено, що підставою виникнення від`ємного значення ПДВ у сумі 42 683 303 грн є, насамперед, здійснення ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ» значного обсягу імпортних операцій із Китаю за контрактом із нерезидентом «VITATEX TRASING Kft.» (Договір поставки № 10/06-21), а також здійснення внутрішніх операцій із придбання товарів у ТОВ «НІКА ЗАХІД» та ТОВ «Торговий дім «Арабіка».

Судом встановлено, що імпортні операції Позивача з компанією «VITATEXKft.» здійснювалися на виконання Договору поставки № 10/06-21.

Фактичне ввезення товарів на митну територію України підтверджується 46 вантажними митними деклараціями, зокрема UA500080/2021/200003, UA500080/2021/200103 тощо, а також міжнародними товарно-транспортними накладними у кількості 46 шт.

Зазначені документи підтверджують не лише існування договірних відносин із нерезидентом, а й фактичне переміщення відповідних товарів через митний кордон України та їх митне оформлення.

Крім того, матеріали справи містять інвойси, документи щодо придбання іноземної валюти та банківські виписки, які підтверджують проведення розрахунків, пов`язаних із виконанням відповідних договірних зобов`язань.

Таким чином, наявні у справі документи стосуються різних етапів одних і тих самих господарських операцій та узгоджуються між собою за своїм змістом: договір визначає правову підставу поставки, інвойси відповідні партії товару та їх вартість, CMR переміщення товару, митні декларації його ввезення та митне оформлення, а банківські документи проведення розрахунків за відповідними операціями.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи значна частина податкового кредиту, яка вплинула на формування спірного від`ємного значення ПДВ, виникла саме у зв`язку з імпортом товарів.

Відповідно до положень ПК України при ввезенні товарів на митну територію України відповідні суми ПДВ сплачуються під час митного оформлення. Отже, митні декларації у цій справі мають безпосереднє значення для встановлення факту ввезення товарів та визначення сум ПДВ, пов`язаних із такими операціями.

За таких обставин висновок про відсутність реального характеру імпортних операцій не може ґрунтуватися лише на тому, що окремі документи не були надані під час первісної перевірки. Такий висновок повинен узгоджуватися з наявними у контролюючого органу та поданими до суду документами, які підтверджують митне оформлення, переміщення товарів та проведення розрахунків.

Щодо господарських операцій із ТОВ «НІКА ЗАХІД» та ТОВ «Торговий дім «Арабіка» судом встановлено наявність відповідних договірних відносин та первинних документів, які підтверджують здійснення операцій із придбання товарів.

Зокрема, операції з ТОВ «НІКА ЗАХІД» здійснювалися на підставі Договору № 1604/10-2 від 16.04.2021, а операції з ТОВ «ТД «Арабіка» - на підставі Договору № 29/04 від 29.04.2021.

Зазначені операції підтверджуються видатковими та товарно-транспортними накладними, а також податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Таким чином, щодо господарських операцій із зазначеними внутрішніми контрагентами матеріалами справи підтверджується наявність договірних відносин, фактична передача товарів та відображення відповідних операцій у податковому обліку Позивача, що у своїй сукупності підлягає врахуванню при оцінці їх реальності.

Суд також бере до уваги докази наявності у Позивача матеріально-технічної бази, необхідної для здійснення відповідної господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ» мало у користуванні офісне та складське приміщення, що підтверджується Договором суборенди офісного приміщення № 4/1105/2021 від 11.05.2021 з ФОП ОСОБА_1 та Договором оренди складського приміщення № 01-06/1 від 01.06.2021 з ПрАТ «Аскольд».

На переконання суду наявність складського приміщення має значення для оцінки фактичної можливості Позивача приймати та зберігати товари, які були предметом відповідних господарських операцій.

Крім того, матеріали справи містять документи, пов`язані з реорганізацією підприємства шляхом виділу, зокрема розподільчий баланс та Передавальний акт № 1 від 28.07.2021.

Відповідно до наведених Позивачем даних, у межах зазначених операцій здійснювався рух майна та інших активів, зокрема частина майна на суму близько 213,4 млн грн була передана на користь ТОВ «Леонтоподіум».

Зазначені обставини мають значення для встановлення характеру та напрямів руху активів Позивача, а також причин зміни їх залишків у відповідних звітних періодах. Відтак вони підлягають врахуванню при оцінці доводів контролюючого органу щодо відсутності фактичного руху товарів та реальності відповідних господарських операцій.

Також матеріали справи містять документи щодо залучення Позивачем фінансування для здійснення господарської діяльності, зокрема Договір про надання фінансового кредиту № 18/06/21 від 18.06.2021, укладений із ТОВ «ФК «Ірбіс Фактор», а також відповідні договори з ТОВ «ФК «МАРЕ».

Безумовно зазначені документи самі по собі не є доказом фактичного здійснення конкретних господарських операцій, однак підтверджують наявність у Позивача джерел фінансування його господарської діяльності у спірний період та підлягають оцінці у сукупності з документами, що підтверджують придбання, переміщення, митне оформлення та оплату товарів.

Відповідач посилається, зокрема, на відсутність окремих довіреностей на отримання матеріальних цінностей, сертифікатів якості, документів складського обліку та інших товарно-супровідних документів, вважаючи зазначені обставини такими, що ставлять під сумнів реальність відповідних господарських операцій.

Суд зазначає, що наведені доводи підлягають оцінці з урахуванням характеру конкретних господарських операцій, їх документального оформлення та всієї сукупності доказів, наявних у матеріалах справи. Сам факт відсутності окремого документа не може оцінюватися відокремлено від інших доказів, які підтверджують обставини здійснення відповідної господарської операції.

У цій справі щодо імпортних операцій матеріали справи містять митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні CMR, інвойси, документи щодо придбання іноземної валюти, банківські документи та інші матеріали, які стосуються різних етапів здійснення відповідних операцій.

Зокрема, митні декларації підтверджують митне оформлення товарів та їх ввезення на митну територію України, CMR характеризують їх переміщення, інвойси - відповідні поставки та їх вартісні показники, а банківські документи проведення розрахунків, пов`язаних із виконанням договірних зобов`язань.

Щодо операцій із внутрішніми контрагентами матеріали справи містять відповідні договори, видаткові та товарно-транспортні накладні, а також податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Зазначені документи підтверджують відповідні етапи договірних відносин, передачі товарів та їх відображення у податковому обліку.

За таких обставин відсутність окремого виду документа сама по собі не є достатньою підставою для висновку про нереальність господарської операції, якщо її фактичне здійснення підтверджується іншими належними та взаємопов`язаними доказами. Водночас така відсутність може мати доказове значення у разі, якщо з урахуванням характеру конкретної операції та змісту інших наявних доказів вона перешкоджає встановленню факту придбання, передачі, отримання або подальшого руху товару.

Такий підхід відповідає практиці Верховного Суду, відповідно до якої реальність господарської операції встановлюється з урахуванням не окремого документа, а сукупності доказів, що характеризують фактичні дії сторін та їх відповідність документальному оформленню.

При цьому у цій справі Відповідач, посилаючись на відсутність окремих документів, не зазначив, які саме обставини щодо фактичного здійснення спірних операцій не можуть бути встановлені без таких документів, а також яким чином їх відсутність спростовує відомості, що підтверджуються іншими наявними у справі доказами.

Зокрема, щодо імпортних операцій Відповідачем не наведено обставин, які б спростовували дані митних декларацій або свідчили про недостовірність відомостей, зазначених у них. Не встановлено також обставин, які б свідчили про відсутність фактичного переміщення відповідних товарів через митний кордон України, нездійснення їх митного оформлення або непроведення розрахунків за відповідними договорами.

Так само матеріали справи не містять доказів повернення відповідних товарів продавцям, їх фактичної відсутності у Позивача або інших обставин, які б безпосередньо свідчили про те, що зазначені у первинних та митних документах господарські операції фактично не відбувалися.

За таких обставин посилання Відповідача на відсутність окремих довіреностей, сертифікатів якості, документів складського обліку чи інших товарно-супровідних документів саме по собі не спростовує фактичного здійснення спірних господарських операцій. Відповідачем не встановлено та не доведено, що відсутність зазначених документів свідчить про не передання товару, його неотримання Позивачем, відсутність фактичного переміщення товару або непроведення розрахунків за відповідними операціями.

Отже, за наявності митних декларацій, міжнародних товарно-транспортних накладних, інвойсів, банківських документів, договорів, видаткових та товарно-транспортних накладних, а також зареєстрованих податкових накладних, посилання Відповідача на відсутність окремих документів не є достатнім для спростування реальності спірних господарських операцій. Матеріалами справи не підтверджено обставин, які б свідчили про відсутність фактичного придбання, переміщення, митного оформлення, передачі або оплати відповідних товарів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/2287/15 зазначила, що визначальним для вирішення спорів про правомірність формування податкових вигод є встановлення факту реального здійснення господарської операції та наявності розумної економічної причини (ділової мети).

Водночас, як неодноразово наголошував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 02 квітня 2019 року у справі № 826/11361/17 та від 16 квітня 2020 року у справі № 826/7760/15), якщо платник податків подав належно оформлені первинні документи, які підтверджують факт виконання господарської операції, контролюючий орган не може спростовувати їх зміст суто формальними посиланнями, припущеннями або узагальненими сумнівами, а зобов`язаний довести відсутність реального руху активів або штучність сформованого податкового кредиту належними та допустимими доказами.

Додатково Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 910/23097/17 звернула увагу на те, що для встановлення правомірності формування податкового кредиту дослідженню підлягають не лише самі по собі первинні документи, а й фактичні обставини виконання відповідних господарських операцій у їх взаємозв`язку з усіма наданими доказами.

Зазначений підхід не дає підстав ані для висновку про реальність господарської операції виключно з огляду на наявність формально оформлених первинних документів, ані для її заперечення лише у зв`язку з відсутністю окремих неістотних документів. Однак, визначальним є встановлення фактичного змісту операції та його відповідності сукупності наявних у справі доказів.

Застосовуючи наведені правові підходи до обставин цієї справи, суд встановив, що щодо імпортних операцій ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ» із нерезидентом «VITATEX TRASING Kft.» матеріали справи містять Договір поставки № 10/06-21, інвойси, 46 митних декларацій, 46 міжнародних товарно-транспортних накладних CMR, документи щодо придбання іноземної валюти та банківські документи.

Дослідженні документи узгоджуються між собою за змістом та підтверджують послідовність здійснення відповідних операцій: укладення договору, придбання товарів, їх переміщення через митний кордон України, митне оформлення та проведення розрахунків.

Щодо господарських операцій із ТОВ «НІКА ЗАХІД» та ТОВ «Торговий дім «Арабіка» матеріали справи містять належним чином оформлені договори, видаткові та товарно-транспортні накладні, а також зареєстровані в ЄРПН податкові накладні, які підтверджують правові підстави їх здійснення, фактичну передачу товарів та відповідне відображення в податковому обліку.

Крім того, факт наявності у Позивача складських приміщень, документальне підтвердження руху активів у межах реорганізації підприємства та залучення фінансування у сукупності з доказами придбання, переміщення, митного оформлення й оплати товарів характеризують фактичні умови провадження Позивачем господарської діяльності у спірний період.

Суд критично оцінює доводи Відповідача про нереальність спірних операцій з підстав ненадання Позивачем частини документів безпосередньо під час перевірки, оскільки такі посилання самі по собі не спростовують відомостей інших наявних у справі первинних документів та не свідчать про відсутність фактичного руху активів.

При цьому Відповідач не надав жодних доказів недостовірності відомостей у митних деклараціях, міжнародних ТТН, інвойсах та банківських виписках, як і доказів підроблення документів, відсутності розрахунків чи непереміщення імпортованого товару.

Оцінюючи надані Позивачем докази за правилами статті 90 КАС України, суд звертає увагу, що сама по собі наявність первинних документів не підтверджує автоматично правомірність показників податкової звітності. Однак у досліджуваних правовідносинах сукупність митних, транспортних, розрахункових та облікових документів є взаємопов`язаною, послідовною та повною мірою підтверджує реальний зміст спірних господарських операцій.

З огляду на викладене, Відповідач не довів наявності обставин, які б спростовували фактичне здійснення відповідних господарських операцій чи свідчили про недостовірність документального оформлення їх реального змісту.

Відтак, висновок контролюючого органу про неправомірність формування Позивачем податкового кредиту та від`ємного значення з ПДВ у розмірі 42 683 303 грн є необґрунтованим і повністю спростовується дослідженими у справі доказами.

Надаючи правову оцінку всім доводам учасників справи, суд виходить із того, що відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п.58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п.29).

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Водночас в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

З урахуванням наведеного суд зазначає, що під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень оцінці підлягають усі обставини та докази, які існували на момент прийняття оскаржуваного рішення та мали бути враховані контролюючим органом у межах належної адміністративної процедури.

За наслідками розгляду справи суд констатує, що Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки, а також не спростував надані Позивачем докази реальності господарських операцій, у зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на встановлені судом істотні порушення процедури призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, невиконання контролюючим органом обов`язку щодо дослідження первинних документів платника податків, поданих разом із запереченнями до акта перевірки, а також ураховуючи підтвердження належними та допустимими доказами реальності господарської діяльності ТОВ «ЕДЕЛЬВЕЙЗ», оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 01 березня 2023 року № 00156700704 не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок і достатність доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для повного задоволення адміністративного позову.

За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 26840,00 грн., який у силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 72- 77, 139, 241- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДЕЛЬВЕЙЗ» (код ЄДРПОУ 42583984, 03115, місто Київ, вул.Львівська, будинок 17, офіс 315) до Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) від 01.03.2023 № 00156700704 (форма «В4»).

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕДЕЛЬВЕЙЗ» (код ЄДРПОУ 42583984, 03115, місто Київ, вул.Львівська, будинок 17, офіс 315) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 26840,00 грн. (двадцять шість тисяч вісімсот сорок гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

повний текст рішення виготовлено та підписано 21.09.2026

Суддя Панченко Н.Д.