Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №240/9298/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/9298/26

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у формі протоколу № 13 від 04 лютого 2026 року, оформлене повідомленням від 04.02.2026року за вих. № 1940/1/291;

- зобов`язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти відповідне рішення із урахуванням наданої правової оцінки.

Позов обґрунтований тим, що позивач є багатодітним батьком, на утриманні якого перебуває троє неповнолітніх дітей. 28.01.2026 року позивач звернувся до відповідача з заявою на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На підтвердження наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації були надані відповідні документи. Проте відповідач протоколом № 13 від 04 лютого 2026 року ухвалив рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Причина відмови: відсутність документів, які свідчать про відсутність у малолітньої падчерки ОСОБА_2 матері, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їй належне утримання. Позивач зазначає, що протягом тривалого періоду на підставі вказаних документів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» йому надавалася відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Позивач вважає рішення відповідача про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації протиправним.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14.05.2026 від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає про те, що позивачем не надано документів, які свідчать про відсутність у малолітньої падчерки ОСОБА_2 матері, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їй належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька) або рішення суду про перебування дитини на утриманні у військовозобов`язаного). Інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного ОСОБА_1 виник обов`язок утримувати падчерку до досягнення нею 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України, також ним не надавалися. Таким чином, належних та достатніх доказів на підтвердження факту перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу та до позовної заяви не додано.

Відповідно до положень ст.ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у відповідача.

28.01.2026 року, через центр надання адміністративних послуг відповідно до абзаців 1-8, 9-10 п. 58 Порядку № 560 надійшла заява ОСОБА_1 за №20260128-341282 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543. До заяви позивач долучив: Інформацію з Єдиного реєстру боржників станом на 28.01.2026 року; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 13.01.2020 року; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 28.09.2023 року; копію договору між батьками про сплату аліментів та утримання дитини від 26.07.2023 року; копію нотаріально завіреної заяви ОСОБА_4 від 18.11.2025 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_3 , від 19.10.2023 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_4 від 23.01.2018 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_5 від 16.06.2020 року.

Рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлено протоколом від 04.02.2026 року №13, відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомлено, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причини відмови: не надано документів, які свідчать про відсутність у малолітньої падчерки ОСОБА_2 матері, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їй належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька) або рішення суду про перебування дитини на утриманні у військовозобов`язаного.

Позивач, вважаючи відмову відповідача у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України Про оборону України, Про Збройні Сили України, Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII (далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

16.05.2024 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Додатком 5 до Порядку № 560 зазначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно якого документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII - для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача комісія, ухваливши рішення, оформлене протоколом від 04.02.2026 № 13, відмовила у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Так, причиною відмови зазначено ненадання документів, що підтверджують право на відстрочку, передбачених додатком 5 до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 560, для пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме - не надано документів, які свідчать про відсутність у малолітньої падчерки ОСОБА_2 матері, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їй належне утримання.

З цього приводу судом враховується таке.

На підтвердження права на відстрочку позивач надав копії документів, а саме: інформацію з Єдиного реєстру боржників станом на 28.01.2026 року; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , серії НОМЕР_1 від 13.01.2020 року; копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 від 28.09.2023 року; копію договору між батьками про сплату аліментів та утримання дитини від 26.07.2023 року; копію нотаріально завіреної заяви ОСОБА_4 від 18.11.2025 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_3 , від 19.10.2023 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_4 від 23.01.2018 року; копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серії НОМЕР_5 від 16.06.2020 року.

Як зазначає позивач, його доньки - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також дитина його дружини ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 р.н., проживають разом з позивачем та його дружиною.

В той же час батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_3 . помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , серії НОМЕР_1 від 13.01.2020 року.

З цих підстав суд зазначає, що відповідно пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Отже, норма пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не ставить право військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.

При вирішенні даного спору суд також вважає за необхідне зазначити, що, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою визначено поняття сім`ї, можливо дійти висновку про те, що сім`я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.

Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну член сім`ї: членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Обов`язковими умовами для визнання членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, термін сім`я означає не лише створення сім`ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.

В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства чи проживання однією сім`єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітньої дитини дружини, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З цього приводу слід зазначити, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.

Відповідно до частини першої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як передбачено частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Відповідно до частини першої статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель» дід, баба. Перед усім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенню один до одного.

Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов`язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач має право на участь у вихованні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (за умови проживання однією сім`єю).

При цьому, обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Надана до суду нотаріально засвідчена заява дружина позивача - ОСОБА_4 від 18.11.2025 року не є документом, на підставі якого у позивача виникає обов`язок на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 відповідно до ст. 268 СК України.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.12.2023 у справі № 160/11228/23.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Також матеріали справи не містять доказів того, що неповнолітня дитина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не має діда, баби, повнолітніх братів та сестер, здатних її утримувати або наявності у матері поважних причин, з яких вона не може надавати їй належного утримання.

Вказане вище свідчить про те, що відповідач заяву позивача розглянув належним чином та здійснив перевірку наявності (відсутності) підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII за доданими документами, що свідчить про правомірність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу.

Тобто, відповідач діяв правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що суд відмовив у задоволенні позову, відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Майстренко

18.09.26