Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №160/24273/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа №160/24273/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом адвоката Дзіся Андрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Дзіся Андрія Романовича (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непроведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,121;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.03.2026 індексацію пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням даних про стаж та заробіток. Для обчислення розміру пенсії позивача при її призначенні відповідачем був врахований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022-2024 роки, у розмірі 15057,09 грн.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» установлено, що з 01.03.2026 перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,121.

Натомість пенсію позивача з 01.03.2026 проіндексовано із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,024, установленого підпунктом 6 пункту 2 зазначеної постанови для пенсій, призначених у 2025 році, унаслідок чого показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні для обчислення пенсії позивача становить 15418,46 грн (15057,09 грн х 1,024) замість 16878,99 грн.

Представник позивача вважає, що положення частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не містять жодних застережень щодо порядку та розміру проведення індексації залежно від дати призначення пенсії, а Кабінет Міністрів України, установивши підпунктом 6 пункту 2 постанови від 25.02.2026 № 236 обмежуючі коефіцієнти збільшення, поставив пенсіонерів, пенсії яким призначені у 2021-2025 роках, у нерівне становище порівняно з іншими пенсіонерами, чим порушив статтю 46 Конституції України та положення статті 42 Закону № 1058-IV.

У зв`язку з цим позивач через свого представника 30.06.2026 звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку (індексації) та виплати пенсії шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення 1,121, а також про надання актуальних розрахунків з матеріалів пенсійної справи.

За результатами розгляду звернення позивача відповідач листом від 15.07.2026 № 85119-65172/Д-01/8-0400/26 повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії, зазначивши, що з 01.03.2026 позивачу проведено перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, обчисленого як середній показник за 2022, 2023 та 2024 роки, збільшеного на коефіцієнт 1,024, у розмірі 15418,46 грн.

Позивач вважає такі дії суб`єкта владних повноважень протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 17.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відповідача зобов`язано надати відзив на позовну заяву, належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача та відомості із зазначенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії позивача.

Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач не подав, про поважність причин його неподання суд не повідомив.

Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Разом з тим, позиція відповідача щодо спірних правовідносин викладена у листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.07.2026 № 85119-65172/Д-01/8-0400/26, копія якого разом із копіями рішення про перерахунок пенсії, форми РС-право та розрахунку заробітку для обчислення пенсії наявна в матеріалах справи, і полягає в тому, що перерахунок (індексація) пенсії позивача з 01.03.2026 проведений відповідно до підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,024, установленого для пенсій, призначених/перерахованих із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався для призначення пенсії у 2025 році, а органи Пенсійного фонду України у своїй діяльності керуються нормами чинного законодавства.

Справа розглянута судом у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (особовий рахунок № 045650021855, відкритий 13.03.2025) та з 30.03.2025 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), що підтверджується матеріалами пенсійної справи.

За зверненням позивача від 13.03.2025 пенсію призначено з 30.03.2025; для обчислення розміру пенсії застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022-2024 роки, у розмірі 15057,09 грн, що прямо підтверджено відповідачем у листі від 15.07.2026 та відображено у графі «Середній заробіток за 3 попередні роки» розрахунку заробітку для обчислення пенсії.

Згідно з формою РС-право та розрахунком заробітку для обчислення пенсії страховий стаж позивача становить 42 роки 9 місяців 21 день, коефіцієнт страхового стажу - 0,42750, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати позивача - 1,51335 (після оптимізації).

Відповідно до рішення про перерахунок пенсії № 045650021855 (дата розрахунку 27.02.2026) позивачу з 01.03.2026 проведено перерахунок пенсії виду «Індексація заробітку (масовий)», за результатами якого середньомісячний заробіток для обчислення пенсії склав 23333,53 грн, розмір пенсії за віком (стаття 27 Закону № 1058-IV) - 9975,08 грн, доплата за понаднормовий стаж (абзац другий частини першої статті 28 Закону № 1058-IV) - 283,32 грн, загальний розмір пенсії - 10258,40 грн.

Із наданого відповідачем розрахунку заробітку для обчислення пенсії вбачається, що при проведенні зазначеного перерахунку застосовано коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати у розмірі 1,024, а збільшений на цей коефіцієнт показник становить 15418,46 грн (15057,09 грн х 1,024).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що індексацію пенсії позивача з 01.03.2026 проведено шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався для обчислення пенсії позивача під час її призначення (15057,09 грн), не на коефіцієнт збільшення 1,121, установлений пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, а на знижений (обмежуючий) коефіцієнт 1,024, установлений підпунктом 6 пункту 2 цієї постанови для пенсій, призначених у 2025 році.

Таким чином, спірним у цій справі є питання правомірності застосування відповідачем під час проведення з 01.03.2026 щорічної індексації пенсії позивача коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні у розмірі 1,024 замість коефіцієнта 1,121.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон № 1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно із статтею 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Преамбулою Закону № 1058-IV закріплено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до статті 27 Закону № 1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де П — розмір пенсії, у гривнях; Зп — заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс — коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.

Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де Зп — заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс — середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії; Ск — сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць; К — страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Отже, розмір пенсії за віком визначається для кожного пенсіонера індивідуально і залежить від набутого ним страхового стажу, отримуваної заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески, та, зокрема, показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-IV:

для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (абзац перший);

показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення (абзац другий);

у разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення (абзац третій);

розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини (абзац четвертий).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі — Закон № 1282-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення – встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з приписами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Обов`язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі – Закон № 2017-ІІІ), у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону № 2017-ІІІ).

Частиною п`ятою статті 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

Отже, враховуючи положення частини п`ятої статті 2 Закону № 1282-ХІІ та абзацу четвертого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, суд констатує, що Верховна Рада України уповноважила Кабінет Міністрів України визначати порядок здійснення індексації пенсій та розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, але з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

При цьому під «порядком» розуміється право Кабінету Міністрів України на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Натомість Кабінет Міністрів України не уповноважений визначати інший, ніж встановлений законом, об`єкт індексації, а так само встановлювати коло осіб, на яких поширюється або не поширюється передбачений законом механізм індексації.

З метою забезпечення ефективної реалізації права громадян на перерахунок їх пенсії Кабінет Міністрів України 20.02.2019 видав постанову № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», якою, серед іншого, затвердив Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі — Порядок № 124).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 124 цей Порядок визначає механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пунктом 2 Порядку № 124 передбачено, що перерахунку підлягають, зокрема, пенсії, обчислені відповідно до Закону № 1058-IV.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 124 перерахунку підлягають пенсії, призначені за зверненнями, які надійшли по 31 грудня включно року, що передує року, в якому проводиться перерахунок.

Абзацами першим-п`ятим пункту 4 Порядку № 124 визначено, що коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою: К = ((ЗСЦ + ЗСЗ) х 50 % / 100 %) + 1, де ЗСЦ — показник зростання споживчих цін за попередній рік (у відсотках); ЗСЗ — показник зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (у відсотках).

Розмір коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначається щороку Кабінетом Міністрів України у межах бюджету Пенсійного фонду України. Перерахунок пенсій відповідно до цього Порядку проводиться щороку з 1 березня (абзаци восьмий, дев`ятий пункту 4 Порядку № 124).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (далі - Постанова № 236) установлено, що з 01.03.2026 перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,121.

Водночас підпунктом 6 пункту 2 Постанови № 236 з метою зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки, передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону № 1058-IV за зверненнями, що надійшли до 31 грудня 2025 року включно, які не підвищені згідно з пунктом 1 цієї постанови, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який використовувався для призначення/перерахунку їх пенсії, на коефіцієнти збільшення, диференційовані залежно від року, у якому показник середньої заробітної плати враховувався для призначення пенсії, зокрема для пенсій, призначених у 2025 році, — 1,024.

Щодо коефіцієнта збільшення, який підлягає застосуванню під час індексації пенсії позивача.

Аналіз наведених норм свідчить, що положення підпункту 6 пункту 2 Постанови № 236 не узгоджені з приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, оскільки по-різному визначають розмір коефіцієнта, на який збільшується показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні:

єдиний коефіцієнт збільшення, визначений за формулою, наведеною в абзаці другому частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, який застосовується до всіх раніше призначених пенсій незалежно від року їх призначення (за приписами Закону);

диференційовані (знижені) коефіцієнти збільшення, розмір яких залежить від року, у якому показник середньої заробітної плати враховувався для призначення пенсії (за приписами підпункту 6 пункту 2 Постанови № 236).

Відповідно до статті 7 Закону № 1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється, серед іншого, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).

Принцип законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування полягає у забезпеченні чітких, рівних та прозорих правил для всіх суб`єктів, що беруть участь у цій системі. Умови, права та обов`язки щодо пенсійного страхування встановлюються виключно законами України, що забезпечує правову визначеність і недопущення свавільного регулювання.

Принцип диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу) спрямований на забезпечення соціальної справедливості та мотивації до участі в системі страхування, оскільки розмір пенсії прямо залежить від тривалості страхового стажу та заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески. Він забезпечує зв`язок між внесками, зробленими до Пенсійного фонду України, і рівнем соціального забезпечення у пенсійному віці.

Наведені принципи не передбачають диференціації розмірів індексації пенсій залежно від дати (року) призначення пенсії. Така ознака не пов`язана ані з тривалістю страхового стажу, ані з розміром заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися страхові внески, а отже, не може бути покладена в основу різного обсягу гарантованого законом права на індексацію пенсії.

Запровадивши удосконалений механізм щорічної індексації пенсій, зокрема особам, пенсія яким призначена за Законом № 1058-IV, для сталості пенсійного забезпечення громадян та видатків на його фінансування держава взяла на себе зобов`язання забезпечити підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін шляхом підвищення пенсій із застосуванням уніфікованого механізму через збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, і який враховувався для обчислення пенсії.

Установлення Кабінетом Міністрів України у підпункті 6 пункту 2 Постанови № 236 знижених (обмежуючих) коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні для окремої категорії пенсіонерів, визначеної виключно за ознакою року призначення пенсії, нівелює основне призначення індексації грошових доходів населення - підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін - та суперечить акту вищої юридичної сили, абзацом другим частини другої статті 42 якого визначено єдиний порядок обчислення коефіцієнта збільшення, а абзацом четвертим - обов`язок Кабінету Міністрів України визначати розмір такого збільшення з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

При цьому суд враховує, що коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121, установлений пунктом 1 Постанови № 236, є саме тим коефіцієнтом, який Кабінет Міністрів України визначив на 2026 рік за правилами абзацу другого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV та пункту 4 Порядку № 124. Відтак застосування до пенсії позивача коефіцієнта 1,024, тобто меншого за визначений у такий спосіб коефіцієнт, суперечить вимозі абзацу четвертого частини другої статті 42 Закону № 1058-IV щодо врахування мінімального розміру збільшення.

Крім того, унаслідок застосування знижених коефіцієнтів особи, пенсії яким призначені у 2021-2025 роках, поставлені у нерівне становище з іншими пенсіонерами, пенсії яких індексуються за єдиним коефіцієнтом, що не узгоджується зі статтею 24 Конституції України та принципом рівності прав застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституції України чи закону України кореспондує з принципом верховенства права.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Крім того, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, на чому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (пункт 56).

Аналогічний підхід сформульовано Європейським судом з прав людини у рішеннях у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) від 07 липня 2011 року, згідно з якими неоднозначне трактування національними органами норми закону зумовлює застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, підпункт 6 пункту 2 Постанови № 236 повинен застосовуватися лише у відповідності з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV, тобто під час проведення з 01.03.2026 індексації пенсії показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення, підлягає збільшенню на коефіцієнт у розмірі 1,121, установлений пунктом 1 Постанови № 236.

Суд також ураховує, що аналогічні за змістом обмежуючі коефіцієнти збільшення були встановлені підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», застосування яких визнано таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Застосовуючи наведені вище норми права до встановлених у справі обставин, суд зазначає, що показником середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії позивача, є показник за 2022-2024 роки у розмірі 15057,09 грн. Саме цей показник підлягав збільшенню з 01.03.2026 на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121, установлений пунктом 1 Постанови № 236.

Натомість відповідач збільшив зазначений показник на коефіцієнт 1,024, у зв`язку з чим індексація пенсії позивача з 01.03.2026 проведена в неналежному (заниженому) розмірі, що є протиправним.

При цьому суд зазначає, що позивачу пенсію призначено за зверненням, яке надійшло 13.03.2025, тобто до 31 грудня року, що передує року, в якому проводився перерахунок, а тому відповідно до пункту 3 Порядку № 124 її пенсія підлягала перерахунку з 01.03.2026 на загальних підставах.

Доводи відповідача про те, що перерахунок пенсії позивача проведено відповідно до підпункту 6 пункту 2 Постанови № 236, суд відхиляє, оскільки, як установлено вище, зазначена норма підзаконного акта в частині встановлення знижених коефіцієнтів збільшення суперечить частині другій статті 42 Закону № 1058-IV, а тому не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Не заслуговує на увагу і посилання відповідача на те, що органи Пенсійного фонду України у своїй діяльності керуються нормами чинного законодавства, оскільки обов`язок діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України), передбачає передусім дотримання приписів акта вищої юридичної сили.

Таким чином, дії відповідача щодо непроведення індексації (перерахунку) пенсії позивача з 01.03.2026 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2022-2024 роки в розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення 1,121 є протиправними, а порушене право позивача підлягає відновленню.

Щодо строку звернення до суду

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порушення права позивача на індексацію пенсії має триваючий характер, оскільки пенсія є щомісячною періодичною виплатою.

Позовна заява подана до суду 10.08.2026, тобто в межах установленого законом строку звернення до суду, а позовні вимоги заявлені позивачем про проведення перерахунку пенсії починаючи з 01.03.2026, що не виходить за межі періоду, який підлягає судовому захисту.

Щодо ефективного способу захисту порушеного права

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 наголосив, що правосуддя є таким лише за умови, якщо воно забезпечує ефективне поновлення в правах.

Верховний Суд у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 зазначив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги в частині визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання провести індексацію, перерахунок і виплату пенсії відповідають об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатніми, необхідними та ефективними, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з квитанцією від 06.08.2026 № 4291-8896-1213-0971 позивач при зверненні до суду з позовом сплатила 1065,00 грн судового збору.

Водночас ставка судового збору за вказаними вимогами становить 1064,96 грн (3328 грн х 0,4 х 0,8 (коефіцієнт пониження розміру ставки судового збору у зв`язку з подачею позову в електронній формі)).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про стягнення судових витрат зі сплати судового збору в сумі 1064,96 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 9, 72-77, 90, 94, 122, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов адвоката Дзіся Андрія Романовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код за ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непроведення індексації (перерахунку) пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , за 2022-2024 роки в розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити починаючи з 01.03.2026 індексацію, перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії ОСОБА_1 , за 2022-2024 роки в розмірі 15057,09 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код за ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири грн 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун