Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №160/12232/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа №160/12232/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою Державного підприємства « 38 відділ інженерно-технічних частин» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

08.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства «38 відділ інженерно-технічних частин» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0204110713 від 15.04.2026 року, податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0204150713 від 15.04.2026 року, податкове повідомлення-рішення Форми «Р» №0204140713 від 15.04.2026 року, податкове повідомлення-рішення Форми «ПС» №0204140713 від 15.04.2026 року.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що контролюючому органу надано всі необхідні документи для підтвердження дотримання вимог Податкового кодексу України при формуванні розміру від`ємного значення суми з податку на додану вартість із контрагентами-постачальниками за період, що перевірявся. Окрім цього, представник позивача зазначає, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Промо-Сервіс» (код ЄДРПОУ 39932350) мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність викладених в акті перевірки висновків податкового органу, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, внаслідок чого останні є такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню. Крім цього позивач зауважив, що основним критерієм реальності господарських операцій є рух активів або зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків. Крім того, висновки відповідача також обґрунтовані недотриманням податкового законодавства іншими платниками податків - контрагентами позивача та іншими особами, з якими позивач не мав жодних відносин. Однак, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими особами. На підставі зазначеного позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

13.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

26.05.2026 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідачем зазначено, що неможливо підтвердити реальність фінансово-господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Промо-Сервіс» (код ЄДРПОУ 45220523) є нереальними, оскільки не підтверджено походження товару (обрив на 1 ланкі постачання – непідтвердження придбання продукції), відсутнє фактичне підтвердження переміщення товару, а саме: навантажувально-розвантажувальних робіт, відсутні сертифікати походження/якості продукції, відсутні основні засоби для зберігання ТМЦ, відсутні виробничі ресурси, середньооблікова чисельність працюючих становить 4 особи. Таким чином вищезазначені фінансово-господарські операції не спричинили реального настання правових наслідків, вищезазначені угоди було укладено з метою мінімізації податкових зобов`язань, тобто на справді вказані угоди не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов`язань перед замовником, а лише для зменшення об`єкту оподаткування (що призвело до заниження податку на прибуток). У зв`язку з чим відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

27.05.2026 року Державне підприємство «38 відділ інженерно-технічних частин» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відповіддю на відзив, в якій позивач підтримав свою позицію, викладену у позовній заяві.

01.06.2026 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із запереченнями на відповідь на відзив, в яких відповідач підтримав свою позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Державне підприємство «38 відділ інженерно-технічних частин» (код ЄДРПОУ 33127487) зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області.

Видами діяльності Державного підприємства «38 відділ інженерно-технічних частин» є: 84.24 Діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки (основний); 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура); 25.61 Оброблення металів та нанесення покриття на метали; 25.62 Механічне оброблення металевих виробів; 38.12 Збирання небезпечних відходів; 38.22 Оброблення та видалення небезпечних відходів; 39.00 Інша діяльність щодо поводження з відходами; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 46.14 Діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткованням, суднами та літаками; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення; 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); 52.10 Складське господарство; 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; 55.20 Діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; 69.10 Діяльність у сфері права; 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування; 71.20 Технічні випробування та дослідження; 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 80.10 Діяльність приватних охоронних служб; 84.22 Діяльність у сфері оборони; 85.32 Професійно-технічна освіта; 85.51 Освіта у сфері спорту та відпочинку; 93.11 Функціювання спортивних споруд; 93.12 Діяльність спортивних клубів.

На підставі направлень, виданих Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області від 19.11.2025 №11303, від 19.11.2025 №11304, від 19.11.2025 №11305, від 19.11.2025 №11306, від 19.11.2025 №11307 відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 75.1 статті 75, пункту 77.1, та пункту 77.4, статті 77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами доповненнями) та п.2 частини 1 ст.13 розділу IV, п.п.923 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (зі змінами), у зв`язку з включенням до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок суб`єктів господаріювання на 2025 рік, на підставі наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 12.11.2025 №6879-п «Про проведення документальної планової виїзної перевіки ДП «38 ВІТЧ»», з 24.11.2025 розпочато документальну планову виїзну перевірку Державного підприємства "38 Відділ інженерно-технічних частин" (далі ДП «38 ВІТЧ») (код ЄДРПОУ 33127487) з метою здійснення контролю за додержанням вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, правильністю обчислення, повнотою і своєчаснітю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів, установлених законодавством, за період діяльності з 01.01.2019 року по 30.09.2025 року та з питань дотримання законодавства щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2011 року по 30.09.2025 року.

13.03.2026 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено акт №914/04-36-07-13-04/33127487 про результати документальної планової виїзної перевірки Державного підприємства «38 відділ інженерно-технічних частин».

Перевіркою встановлено порушення Державного підприємства «38 відділ інженерно-технічних частин»:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.6 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 19.01.2000 за №27/4248, п.1 ст.9, п.1 ст.11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІУ (із змінами та доповненнями), занижено податок на прибуток на загальну суму 136 552,00 грн., в т.ч. по періодам: 2019 рік – 136 552,00 грн.;

- пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України та п.1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138занижено чистий прибуток (дохід), що відраховується комунальними унітарними підприємствами та об`єднаннями до держаного бюджету на суму 559 865,00 грн., в тому числі: 2019 рік – 559 865,00 грн.;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3. ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до Державного бюджету України, на загальну суму 151 725,00 грн., у тому числі в наступних податкових періодах: грудень 2019 року 151 725,00 грн.;

- п.63.3.ст.63, п.117.1. ст.117 Податкового кодексу України не подано повідомлення за формою 20-ОПП про взяття на облік об`єктів житлової нерухомості;

- п.1 ч.2 ст.6 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

- п.1 ч.2 ст.6, абз.1 п.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині несвоєчасної сплати єдиного внеску.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій між Державним підприємством «38 відділ інженерно-технічних частин» та ТОВ «Промо-Сервіс» (код ЄДРПОУ 45220523).

Вказані висновки ґрунтуються на наступних обставинах, встановлених податковим органом в ході перевірки:

- непідтвердження походження товару у ТОВ «Промо-Сервіс»;

- непідтвердження переміщення товару;

- відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних засобів для зберігання товарно-матеріальних цінностей, необхідної кількості трудових ресурсів, виробничих потужностей, тощо, у ТОВ «Промо-Сервіс».

На підставі висновків акту перевірки №914/04-36-07-13-04/33127487 від 13.03.2026 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0204110713 від 15.04.2026 року за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на суму 136 552,00 грн. застосовано штрафні санкції у розмірі 34 138,00 грн.;

- №0204150713 від 15.04.2026 року за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання по частині чистого прибутку (доходу) господарських організацій на суму 559 865,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 139 966,25 грн.;

- №0204140713 від 15.04.2026 року за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на суму 151 725,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 37 931,25 грн.;

- №0204140713 від 15.04.2026 року за формою «ПС», яким застосовано штрафні санкції в розмірі 13 260,00 грн. у зв`язку із непопаданням до органів державної податкової служби повідомлення за формою 20-ОПП про взяття на облік об`єктів житлової нерухомості.

Непогоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи правомірність прийнятих Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області податкових повідомлень-рішень, суд застосовує принципи дослідження господарських операцій, закріплених постановами Верховного Суду, а саме:

- превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) (постанова КАС ВС від 18.09.2025 року у справі №140/3421/24);

- дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій (постанова КАС ВС від 06.06.2025 року у справі №400/1646/20);

- принцип індивідуальної відповідальності платника податків (постанова ВП ВС від 07.07.2022 року у справі №160/3364/19).

Таким чином, дослідженню підлягає зміст господарських операцій, по яким податковим органам нараховано податкові зобов`язання.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі - ПК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу приписів п.44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Згідно з пункту 198.1, статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

- ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.200.1, 200.2 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Суд зазначає, що підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, такі як: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки, з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також у п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, відповідно до якого первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному місяці, в якому вони були здійснені.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів у разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їхньому оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи викладене, судом підлягає дослідженню факт реальності господарських операцій між позивачем та з ТОВ «Промо-Сервіс» (код ЄДРПОУ 39932350).

25.09.2019 року між Державним підприємством «38 відділ інженерно-технічних частин» та ТОВ «Промо-Сервіс» укладено Договір купівлі-продажу товару №114/1, згідно якого, продавець зобов`язався передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язався прийняти товар та сплатити його вартість, на умовах договору. Вид, кількість, ціна кожної одиниця товару перелічені в рахунках та видаткових накладних до договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно пункту 3.1 Договору продавець зобов`язаний:

- продати покупцеві товар та надати документи на товар;

- разом із товаром надати покупцю накладну (податкову, видаткову) та рахунок на переданий товар;

- термін передачі товару до кінця терміну дії договору;

- товар поставляється за рахунок продавця (транспортом продавця), або транспортом покупця (по домовленості сторін) на склад / місця зберігання покупця.

Виконання зазначеного договору підтверджується наступними документами: видатковими накладними: №2012-01 від 20.12.2019 року, №2012-02 від 20.12.2019 року, №2012-03 від 20.12.2019 року, №2012-04 від 20.12.2019 року, №2412-01 від 24.12.2019 року, №2412-02 від 24.12.2019 року стосовно поставки шкарпеток, термобілизни та меблів; платіжними дорученнями: №4175 від 04.12.2019року, №6787 від 13.01.2020 року, №6786 від 13.01.2020 року, №7973 від 10.04.2020 року. №7975 від 10.04.2020 року, №8286 від 05.05.2020 року, №8404 від 13.05.2020 року, №8403 від 13.05.2020 року та №8984 від 12.06.2020 року.

Суд встановив, що позивачем було надано документи, а саме: договір, видаткові накладні, платіжні доручення, які дають можливість дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій та існування зв`язку між фактом придбання товару, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку та доказами на підтвердження отримання позивачем робіт.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, що стосуються господарських операцій з контрагентом позивача, суд надає перевагу належним письмовим доказам, а саме: документам первинного бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.44.3 ст.44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше:

- 2555 днів - для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу;

- 1825 днів - для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються особами, визначеними пунктом 133.1 статті 133, підпунктом 133.2.2 пункту 133.2 та пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, а також юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з підпунктом 44.3.1 цього пункту;

- 1095 днів - для інших документів, на які не поширюються вимоги підпунктів 44.3.1 та 44.3.2 цього пункту;

- 1095 днів - для документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Суд зазначає, що підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Права і обов`язки сторін, які виникають за результатами здійснення господарської операції, оформленої первинним документом відповідно до вимог цього Закону, не залежать від факту відображення її в регістрах та на рахунках бухгалтерського обліку.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів у разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їхньому оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом були досліджені первинні документи, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, які були складені на підставі договору із зазначеними контрагентом позивача, та встановлено, що вказані господарські операції пов`язані з господарською діяльністю позивача, а первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки стосовно виконання умов досліджуваного договору необґрунтованими.

Щодо відсутності складання товарно-транспортних накладних під час виконання вказаних господарських операцій, суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені Законом України «Про автомобільний транспорт» та цими Правилами.

За змістом підпунктів 11.3 та 11.5 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року №207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність ТТН є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, ТТН підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність ТТН, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Тому питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.

Означеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 року по справі №810/3713/16.

На думку суду, надані позивачем первинні документи підтверджують формування показників податкової звітності позивача та вказують, що господарські операції, які є підставою для формування податкового обліку підприємства, відбулись, а отже відсутні підстави вважати нереальними вказані господарські операції позивача з ТОВ «Промо-Сервіс».

Так, рух активів при здійсненні вище вказаних операцій підтверджується первинними документами, а саме: укладеним договором, видатковими накладними, платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи та були досліджені судом.

При цьому, суд вказує, що в акті перевірки контролюючим органом не надано оцінку господарським взаємовідносинам позивача з його контрагентом на підставі наданої до перевірки первинної документації та документів бухгалтерського та податкового обліку в цілому. Суд зауважує, що відповідачем були проаналізовані та надана оцінка окремим господарським операціям позивача з спірним контрагентом, а отже відповідачем не здійснювалась перевірка господарської діяльності позивача з вказаним контрагентом по кожній конкретній господарській операції, за наслідком якої складено відповідна видаткова накладна. Отже фактично відповідач, проаналізувавши певні господарські операції позивача, проводить паралель між проаналізованими господарськими операціями та не проаналізованими, без дослідження первинної документації по іншим господарським операціям.

При цьому суд звертає увагу, що відповідач в акті перевірки фактично не заперечує, що до руху активів або зміни структури активів та зобов`язань також призвело перерахування грошових коштів на користь контрагента позивача у якості оплати за надані послуги/виконані роботи.

Отже вказані обставини не є спірними в даному випадку, а тому судом такі обставини не встановлювались та не досліджувались.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Крім цього щодо первинних документів суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом не встановлено дефектів форми первинних документів, змісту або походження, які в силу статей 198, 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Крім цього, відповідно до п.2 Розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 року №727 (далі Порядок №727, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), акт документальної перевірки - документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки та відображає її результати; довідка документальної перевірки - документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки та відображає її результати і є носієм доказової інформації про невстановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п.2 Розділу ІІ Порядку №727 акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, а також платниками податків (керівником платника податків або уповноваженою ним особою) або їх законними представниками (у разі наявності).

Згідно з п. 5 Розділу ІІ Порядку №727 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.

Всупереч зазначеній вище нормі, податковий орган досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, проте у матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку договору та порушення законодавства України в момент складання первинних документів. Водночас зібраними у справі доказами підтверджуються господарські операції позивача, а відтак спростовуються висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Крім того, суд зазначає, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних у всіх первинних документах та документах бухгалтерської звітності (договори, специфікації, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, реєстри прийому зерна, платіжні інструкції, тощо), а також не зазначав про порушення вимог чинного податкового законодавства при їх формуванні.

При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 року у справі №360/1283/20 та від 03.03.2023 року у справі №804/644/16.

Суд зазначає, що досліджені судом господарські операції стосувались виключно постачання товару на підставі договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Промо-Сервіс».

Тобто, господарські операції стосувались придбання товару позивачем у контрагента.

Як вже встановлено судом, дійсність, реальність та достовірність господарських взаємовідносин встановлено судом на підставі наявної в матеріалах справи первинної документації.

Стосовно доводів відповідача про неможливість встановлення походження товару у ТОВ «Промо-Сервіс», який в подальшому був реалізований на користь позивача, що на думку відповідача, безумовно свідчить про нереальність спірних господарських операцій, суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що жодна норма законодавства не встановлює обов`язку покупця бути обізнаним про джерело походження товару та обов`язку з контролю за дотриманням попередніми контрагентами постачальника правил оподаткування. Тобто, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Аналогічний правовий висновок містяться в постанові Верховного Суду від 16.05.2023 року у справі №805/1357/16-а.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків, також доктринально закріплений у судовій практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Рішенням ЄСПЛ у справі "Інтерсплав проти України" визначено, що платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що такий платник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Цей принцип закріплений також у статті 61 Конституції України, яка передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Отже, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

У відповідності до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що свідчить про те, що, у разі коли контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо неплатника, а не інших осіб, у т.ч. його контрагентів. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару (послуг) відповідних сум до складу податкового кредиту з ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином суд доходить висновку, що доводи відповідача про неможливість встановлення походження товару у ТОВ «Промо-Сервіс», який в подальшому був реалізований на користь позивача, не можуть мати наслідків для застосування податкової відповідальності до позивача у випадку декларування податку на прибуток та формування податкового кредиту з ПДВ з вказаним контрагентом.

Стосовно доводів контролюючого органу, що у контрагента - ТОВ «Промо-Сервіс» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, необхідна кількість трудових ресурсів, тощо, як підстави для визнання господарських операцій позивача нереальними, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції з постачання товару, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Так само не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання взятих на себе зобов`язань посилання податкового органу на відсутність достатньої кількості штатних одиниць, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Аналогічна правові позиції викладені у постановах Верховного суду від 16.02.2023 року по справі №420/4722/19 та від 04.04.2023 року у справі №320/4019/19 відповідно.

Отже, суд доходить висновків, що сама по собі відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагента позивача не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Таким чином доводи відповідача, що у контрагента позивача відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, транспортні засоби у необхідній кількості, необхідна кількість трудових ресурсів, тощо, не свідчать, що спірні господарські операції є нереальними.

В контексті наведеного суд зазначає, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договору, що їх регламентують, позивачем надано належно оформлені первинні документи та інші документи, складені в межах вчинених господарських операцій, які в сукупності свідчать про факт реального вчинення господарських операцій та використання їх в межах господарської діяльності позивача, що є підставою для формування платником податкового обліку.

В свою чергу, викладені відповідачем аргументи є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагента чи відсутності у контрагента основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати, саме, для цієї особи.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

У пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Контролюючим органом не подано доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату, лише, ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.03.2018 року у справі №803/1198/16 та від 14.12.2022 року у справі №640/18058/19.

Крім того суд зауважує, що відповідно до правової позиції, викладеної постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом. Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Відтак, відповідачем не доведено правомірність висновків про заниження суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на суму 136 552,00 грн.; заниження суми грошового зобов`язання по частині чистого прибутку (доходу) господарських організацій на суму 559 865,00 грн.; заниження суми грошового зобов`язання з ПДВ на суму 151 725,00 грн.

Таким чином суд доходить висновку про протиправність та необхідність скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0204110713 від 15.04.2026 року за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на суму 136 552,00 грн. застосовано штрафні санкції у розмірі 34 138,00 грн.;

- №0204150713 від 15.04.2026 року за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання по частині чистого прибутку (доходу) господарських організацій на суму 559 865,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 139 966,25 грн.;

- №0204140713 від 15.04.2026 року за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на суму 151 725,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 37 931,25 грн.

Вирішуючи питання правомірності податкового повідомлення-рішення №0204140713 від 15.04.2026 року за формою «ПС», яким застосовано штрафні санкції в розмірі 13 260,00 грн. у зв`язку із непопаданням до органів державної податкової служби повідомлення за формою 20-ОПП про взяття на облік об`єктів житлової нерухомості, суд виходить із наступного.

Статтею 63 Податкового кодексу України встановлено загальні положення до обліку платників податків. Згідно пункту 63.1 цієї статті облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У відповідності до положень пункту 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів, об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу. Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків. Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Таким чином, одним із способів податкового контролю є контроль за місцем розташування як платника податків, так і об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Для здійснення такого податкового контролю застосовується Порядок №1588. Згідно з пунктом 8.1 вказаного порядку платник податків зобов`язаний повідомляти про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням до контролюючих органів за основним місцем обліку.

Положеннями пункту 8.2 Порядку №1588 визначено, що об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

Повідомлення за формою №20-ОПП (додаток 10 до Порядку №1588) повинні подавати всі платники податків, зокрема, юридичні особи.

Основною метою запровадження форми №20-ОПП є отримання від платників податків інформації про всі наявні в них об`єкти майна, їх місцезнаходження, переміщення та стан, у якому вони фактично перебувають (використовуються, тимчасово не використовуються, не використовуються тощо).

Повідомлення про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, подається до органу доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дати оформлення купівлі-продажу, оренди чи іншого документа на право володіння, користування або розпорядження об`єктом оподаткування.

Згідно з пунктом 8.4 Порядку №1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків. У повідомленні за формою № 20-ОПП надається інформація про всі об`єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду.

Отже, повідомлення за формою №20-ОПП є складовою облікових даних платника податків, оскільки стосується об`єктів оподаткування та/або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, щодо яких здійснюється податковий контроль.

Позивач не заперечує факт неподання повідомлень за формою №20-ОПП, в свою чергу позивач наголошує виключно на відсутності обов`язку подання таких повідомлень.

Згідно з пунктом 117.1 статті 117 Податкового кодексу України неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Крім того, суд зазначає, що згідно позиції Верховного суду викладеної у постановах від 18.11.2022 року у справі №824/1298/18-а, від 28.09.2022 у справі №160/3561/20, від 04.05.2022 року у справі №160/12341/19, від 15.02.2022 року у справі №160/2155/20, від 03.06.2021 року у справі №640/7244/19, Верховний Суд виходив з того, що встановлений факт неподання платником податків повідомлення за формою 20-ОПП є підставою для застосування штрафних санкцій на підставі пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд вважає доведеним факт неподання позивачем повідомлень за формою №20-ОПП, а отже відсутні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0204140713 від 15.04.2026 року за формою «ПС», яким застосовано штрафні санкції в розмірі 13 260,00 грн. у зв`язку із непопаданням до органів державної податкової служби повідомлення за формою 20-ОПП про взяття на облік об`єктів житлової нерухомості.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами частини 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, враховуючи вищевказані норми, суд вказує на наступне.

Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб`єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду від 20.02.2019 у справі №810/3212/16.

Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує, чи прийняте воно з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи докази надані сторонами, суд відзначає, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог, у той час як відповідачем не надано належних доказів на підтвердження законності спірних рішень.

Отже, за сукупності вказаних обставин висновки контролюючого органу не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у зв`язку із чим спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви Державного підприємства «38 відділ інженерно-технічних частин» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 12 721,52 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст.77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Державного підприємства «38 відділ інженерно-технічних частин» (51900, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, пр. Відродження, 181, код ЄДРПОУ 33127487) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0204110713 за формою «Р», №0204150713 за формою «Р» та №0204140713 за формою «Р» від 15.04.2026 року, прийняті Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 44118658) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства « 38 відділ інженерно-технічних частин» (51900, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, пр. Відродження, 181, код ЄДРПОУ 33127487) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 12 721,52 грн. (дванадцять тисяч сімсот двадцять одна гривня 52 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський