Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №160/24375/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа №160/24375/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28 липня 2026 року за № 89704/-65940/Р-01/8-0400/26 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , що надає право на призначення пенсії за віком, періодів перебування у трудових відносинах з ТОВ «Аквафармінг Одеса» з 02.03.2016 по 20.09.2019 (з урахуванням раніше зарахованого періоду з 01.03.2019 по 31.03.2019);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що надає право на призначення пенсії за віком, періоди перебування у трудових відносинах з ТОВ «Аквафармінг Одеса» з 02.03.2016 по 20.09.2019 (з урахуванням раніше зарахованого періоду з 01.03.2019 по 31.03.2019) та призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 23.04.2025 (з дати набуття права).

Крім того, позивач просив встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.06.2025 він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою №4803 про призначення пенсії за віком у зв`язку з досягненням 60-річного віку, з дотриманням тримісячного строку з дати набуття права. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі №160/18070/25, яке набрало законної сили 09.06.2026, попередню відмову відповідача скасовано та зобов`язано відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди проходження служби у складі Збройних Сил з 01.08.1987 по 28.12.2001 і навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1983 по 22.06.1988 та повторно розглянути заяву позивача від 10.06.2025. За наслідками повторного розгляду заяви відповідач знову відмовив у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного 32-річного страхового стажу, при цьому безпідставно не зарахувавши до страхового стажу періоди перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «Аквафармінг Одеса» (код ЄДРПОУ 40312279) з 02.03.2016 по 20.09.2019 з тих мотивів, що за цим страхувальником відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб.

Позивач наголошує, що обов`язок з нарахування та сплати страхових внесків законом покладено на страхувальника, а відтак несплата страхувальником страхових внесків не може позбавляти застраховану особу права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу. На підтвердження перебування у трудових відносинах позивач надав накази ТОВ «Аквафармінг Одеса» про призначення та звільнення, лист Головного управління ДПС в Одеській області від 21.05.2025 №230/Р/15-32-54-03-09 та постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22.05.2019 у справі №522/4746/19.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 17.08.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відповідача зобов`язано у п`ятнадцятиденний строк з дня відкриття провадження надати відзив на позовну заяву, пенсійну справу позивача, детальний розрахунок страхового стажу та документи, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті оскарженого рішення.

04.09.2026 на виконання ухвали суду від 17.08.2026 відповідач подав клопотання про приєднання до матеріалів справи копії електронної пенсійної справи на ім`я позивача.

Відзиву на позовну заяву відповідач до суду не подав, про поважність причин його неподання суд не повідомив.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно з частинами п`ятою, восьмою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , 10.06.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою № 4803 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вищевказану заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням відповідача від 17.06.2025 № 262740013855 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 160/18070/25, яке набрало законної сили 09.06.2026, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення відповідача від 17.06.2025 №262740013855; зобов`язано відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди проходження служби у складі Збройних Сил з 01.08.1987 по 28.12.2001 та навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1983 по 22.06.1988; зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.06.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

За наслідками повторного розгляду заяви позивача від 10.06.2025 відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 262740013855 від 21.07.2026, згідно з яким: пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 60 років; необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 цього Закону, становить 32 роки; страховий стаж заявника становить 30 років 08 місяців 19 днів, для розрахунку права – 30 років 10 місяців 18 днів; до страхового стажу на підставі наданих документів не зараховано період роботи з 01.10.2018 по 31.12.2018, оскільки відсутня сплата внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування по підприємству ТОВ «Аквафармінг Одеса» (ЄДРПОУ 40312279). Вирішено: на підставі статті 26 Закону №1058 відмовити у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи, визначеного законодавством (32 роки).

Про результати повторного розгляду заяви позивача відповідач повідомив останнього листом від 28.07.2026 №89704-65940/Р-01/8-0400/26, в якому зазначив, що рішення суду у справі №160/18070/25 виконано в межах покладених судом зобов`язань, до страхового стажу зараховано періоди проходження служби у складі Збройних Сил з 01.08.1987 по 28.12.2001 та навчання з 01.09.1983 по 22.06.1988, страховий стаж становить 30 років 08 місяців 19 днів, для розрахунку права 30 років 10 місяців 18 днів, у зв`язку з чим у призначенні пенсії за віком відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу.

Суд зазначає, що саме вказаний лист позивач визначив як оскаржуване рішення. Водночас за своїм змістом лист від 28.07.2026 №89704-65940/Р-01/8-0400/26 є формою доведення до відома позивача рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком № 262740013855 від 21.07.2026, прийнятого за наслідками повторного розгляду заяви позивача від 10.06.2025.

Суд виходить з того, що для вирішення питання про наявність підстав для судового захисту визначальним є зміст рішення суб`єкта владних повноважень та його правові наслідки для особи, а не найменування та форма документа, в якому це рішення викладено. З огляду на завдання адміністративного судочинства, визначене статтею 2 КАС України, та з метою ефективного захисту прав позивача суд розглядає позовні вимоги як такі, що спрямовані на оскарження відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком за наслідками повторного розгляду заяви від 10.06.2025, оформленої рішенням № 262740013855 від 21.07.2026 та доведеної до відома позивача листом від 28.07.2026 №89704-65940/Р-01/8-0400/26.

Відповідно до форм РС-розрахунок та РС-право, наявних в електронній пенсійній справі позивача, до страхового стажу позивача по страхувальнику ТОВ «Аквафармінг Одеса» (ЄДРПОУ 40312279) враховано: період з 01.10.2018 по 31.12.2018 – 00 років 00 місяців 00 днів та період з 01.03.2019 по 31.03.2019 – 00 років 00 місяців 14 днів. Інші періоди роботи позивача на цьому підприємстві до страхового стажу не включені.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5), сформованими 10.06.2025, ТОВ «Аквафармінг Одеса» (ЄДРПОУ 40312279) обліковується як страхувальник позивача; за звітний 2018 рік по цьому страхувальнику відображено нарахований заробіток за жовтень, листопад та грудень 2018 року по 4000,00 грн щомісяця з позначкою про несплату страхових внесків («Ні»), за звітний 2019 рік – нарахований заробіток за березень 2019 року в сумі 1890,00 грн з позначкою про сплату внесків («Так») та страховим стажем 14 днів.

На підтвердження перебування у трудових відносинах з ТОВ «Аквафармінг Одеса» позивачем надано:

- наказ ТОВ «Аквафармінг Одеса» № 1 від 02 березня 2016 року «Про призначення директора», згідно з яким ОСОБА_1 приступає до виконання обов`язків директора товариства з 02 березня 2016 року з посадовим окладом згідно штатного розпису; підстава – протокол № 02 зборів учасників товариства від 02.03.2016 та заява від 02.03.2016;

- наказ ТОВ «Аквафармінг Одеса» №87/к від 20 вересня 2019 року «Про звільнення директора», згідно з яким ОСОБА_1 припиняє виконання обов`язків директора товариства з 20 вересня 2019 року у зв`язку зі звільненням за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України; підстава – протокол № 14 загальних зборів учасників товариства від 19.09.2019 та заява від 19.09.2019;

- лист ТОВ «Аквафармінг Одеса» від 26 листопада 2025 року № 117, яким на запит позивача направлено завірені копії вказаних наказів;

- лист Головного управління ДПС в Одеській області від 21.05.2025 №230/Р/15-32-54-03-09, згідно з яким ТОВ «Аквафармінг Одеса» (код ЄДРПОУ 40312279) взято на облік у Головному управлінні ДПС в Одеській області на підставі електронної відомості Єдиного державного реєстру від 02.03.2016, яка містила інформацію щодо керівника – ОСОБА_1 , а 20.09.2019 надійшла відомість з Єдиного державного реєстру № 15561070004057420 від 20.09.2019 щодо зміни керівника юридичної особи (призначення на посаду керівника Рублевського А.П. та звільнення з посади керівника ОСОБА_1 );

- постанову Приморського районного суду м. Одеси від 22.05.2019 у справі № 522/4746/19 (провадження № 3/522/3683/19), якою ОСОБА_1 як посадову особу – керівника ТОВ «Аквафармінг Одеса» – притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 163-4 КУпАП.

Таким чином, судом установлено, що в період з 02.03.2016 по 20.09.2019 позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Аквафармінг Одеса» (код ЄДРПОУ 40312279), обіймаючи посаду директора цього товариства, тоді як до страхового стажу позивача цей період зараховано лише в частині 14 днів за березень 2019 року.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі – Закон № 1058).

Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 років (у 2025 році).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058 страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058).

Відповідно до статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, виписки з наказів є прямо передбаченим законодавством засобом доказування періодів роботи особи, а надані позивачем накази ТОВ «Аквафармінг Одеса» №1 від 02.03.2016 та № 87/к від 20.09.2019, зміст яких узгоджується з відомостями Єдиного державного реєстру, наведеними в листі Головного управління ДПС в Одеській області від 21.05.2025, є належними та допустимими доказами перебування позивача у трудових відносинах з цим підприємством у період з 02.03.2016 по 20.09.2019.

Щодо мотивів відповідача про відсутність сплати страхових внесків суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхувальники – роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно зі статтею 20 Закону № 1058 обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058 відповідальність за несплату (несвоєчасну сплату) страхових внесків, у тому числі за неналежне ведення персоніфікованого обліку, несе страхувальник, оскільки саме він здійснює нарахування та сплату страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Таким чином, обов`язок зі своєчасного нарахування, обчислення і сплати страхових внесків та подання відомостей про застраховану особу до органів Пенсійного фонду України законом покладено на страхувальника, а не на застраховану особу. Працівник (застрахована особа) не наділений ані повноваженнями, ані реальною можливістю контролювати виконання роботодавцем цього обов`язку і не може нести негативних наслідків його невиконання.

Верховний Суд у постанові від 30.12.2021 у справі №348/1249/17 сформулював правовий висновок про те, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків не є підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення; позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії періоду його роботи.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 423/757/17 та від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.

У постанові від 08.10.2025 у справі 400/2492/24 Верховний Суд зазначає, що незважаючи на те, що директор підприємства виконує управлінські функції, сам по собі факт перебування на посаді директора ТОВ не ототожнює працівника зі страхувальником у розумінні Закону № 1058-IV і не знімає із пенсійного органу обов`язку з`ясувати, хто саме був платником внесків, чи були нарахування доходу, які причини відсутності звітності та чи вживались органом заходи впливу до страхувальника.

Суд зазначає, що зазначені висновки Верховного Суду є релевантними спірним правовідносинам, а відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин єдиний наведений відповідачем мотив незарахування періоду роботи позивача в ТОВ «Аквафармінг Одеса» – відсутність сплати страхових внесків за даними Реєстру застрахованих осіб – не може бути підставою для виключення цього періоду зі страхового стажу позивача, оскільки перекладає на застраховану особу негативні наслідки невиконання страхувальником покладеного на нього законом обов`язку.

Окремо суд звертає увагу, що за даними форми ОК-5 за жовтень, листопад та грудень 2018 року страхувальником ТОВ «Аквафармінг Одеса» позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 4000,00 грн щомісяця, тобто факт перебування позивача у трудових відносинах і нарахування йому заробітної плати за цей період підтверджено самим Реєстром застрахованих осіб, а несплаченими залишилися лише страхові внески, обов`язок сплати яких покладено на страхувальника.

Суд також враховує, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Згідно з пунктами 4.2, 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, орган, що призначає пенсію, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів та має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів; право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач, повторно розглядаючи заяву позивача від 10.06.2025, вчинив будь-які дії, спрямовані на з`ясування дійсних обставин перебування позивача у трудових відносинах з ТОВ «Аквафармінг Одеса», витребування відомостей у страхувальника або в контролюючих органів чи вжиття заходів до стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків.

Суд наголошує, що обставини, встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.11.2025 у справі № 160/18070/25, не перешкоджають вирішенню цього спору по суті, оскільки у справі № 160/18070/25 предметом оскарження було інше рішення відповідача – від 17.06.2025 № 262740013855, а у задоволенні вимог щодо періоду роботи позивача в ТОВ «Аквафармінг Одеса» судом було відмовлено з тих підстав, що позивачем не надано доказів роботи на вказаному підприємстві, зокрема наказів про прийняття на роботу та про звільнення з роботи. Натомість у цій справі позивачем надано накази ТОВ «Аквафармінг Одеса» № 1 від 02.03.2016 та № 87/к від 20.09.2019, а також лист товариства від 26.11.2025 № 117, тобто саме ті докази, відсутність яких була підставою для відмови у позові в попередній справі. За таких обставин предмет доказування у цій справі є іншим, а надані позивачем докази підлягають оцінці судом за правилами статей 72-77, 90 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, який не скористався своїм правом на подання відзиву, правомірності оскарженого рішення в частині незарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу не довів.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення відповідача, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком за наслідками повторного розгляду заяви від 10.06.2025, прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, а отже з порушенням критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправним та належить до скасування.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) захисту необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Водночас адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №233/2084/17).

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону №1058 обов`язок щодо прийняття рішення про призначення пенсії або про відмову в її призначенні покладено на орган Пенсійного фонду України, зазначене питання, як і обчислення страхового стажу та визначення дати, з якої призначається пенсія, віднесено до виключної компетенції територіального органу Пенсійного фонду України, а тому суд не може підміняти цей орган та перебирати на себе його повноваження.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, прийнятого за наслідками повторного розгляду заяви позивача від 10.06.2025, та зобов`язання відповідача повторно розглянути цю заяву, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди перебування у трудових відносинах з ТОВ «Аквафармінг Одеса» (код ЄДРПОУ 40312279) з 02.03.2016 по 20.09.2019 (крім раніше зарахованих періодів), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Натомість позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, починаючи з 23.04.2025, задоволенню не підлягають, оскільки вирішення питання про наявність у позивача необхідного страхового стажу та про призначення пенсії, у тому числі визначення дати, з якої вона призначається, належить до виключної компетенції відповідача і має бути здійснене ним за результатами повторного розгляду заяви позивача.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль – це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи - позивача.

Згідно з статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено того, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не бачить підстав для задоволення клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 1331,20 грн судового збору, що підтверджується квитанцією про сплату від 11.08.2026 № 5722-9406-9833-6929.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Згідно з частиною третьою цієї статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, суд дійшов висновку, що судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 998,40 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код за ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.07.2026 № 262740013855 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , прийняте за наслідками повторного розгляду заяви від 10.06.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.06.2025 № 4803 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Аквафармінг Одеса» (код ЄДРПОУ 40312279) з 02.03.2016 по 20.09.2019 (крім раніше зарахованих періодів), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 998,40 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя І.О. Свергун