Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №160/17818/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа №160/17818/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 22 травня 2026 року за весь час затримки виплати;

- зобов`язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 22 травня 2026 року за весь час затримки виплати.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив службу цивільного захисту у 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, однак у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року йому не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі №160/22880/25 відповідач 22 травня 2026 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період у сумі 78 924,00 грн. Водночас компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеної індексації відповідачем нараховано та виплачено не було, у зв`язку з чим позивач вважає таку бездіяльність протиправною та просить зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити відповідну компенсацію за весь період затримки виплати індексації до дня її фактичної виплати.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 25.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

02.07.2026 року від 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/22880/25 ним добровільно, без зволікань та у найкоротші строки було виплачено позивачу належні суми індексації грошового забезпечення. Відповідач послався на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III та Порядку №159, зазначивши, що підставою для компенсації, на його думку, є наявність вини установи у порушенні строків виплати доходу. Крім того, відповідач вказав на відсутність доказів реального зниження купівельної спроможності доходу позивача та негативних наслідків для його майнового становища. Також відповідач зазначив, що 3 державний пожежно-рятувальний загін не є самостійним джерелом фінансування та до ухвалення судового рішення у справі №160/22880/25 не мав бюджетних призначень для здійснення спірної виплати, у зв`язку з чим, на його думку, відсутня його вина та протиправна бездіяльність. На підставі наведеного відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

29.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , у спірний період проходив службу у 3 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі №160/22880/25, яке за наслідками апеляційного перегляду постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року залишено без змін, визнано протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Зазначеними судовими рішеннями відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням січня 2008 року як місяця для розрахунку індексації відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

При цьому судом апеляційної інстанції у постанові від 10 лютого 2026 року у справі №160/22880/25 встановлено, що індексація грошового забезпечення є однією з державних гарантій щодо оплати праці та підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Також судом зазначено, що у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року посадові оклади відповідних категорій осіб визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294, яка діяла до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, а тому січень 2008 року є місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення за спірний період.

На виконання судового рішення у справі №160/22880/25 відповідачем 22 травня 2026 року позивачу фактично виплачено суму індексації грошового забезпечення у розмірі 78 924,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами щодо зарахування відповідних коштів на рахунок позивача.

Таким чином, право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року встановлено судовими рішеннями, що набрали законної сили, а фактична виплата відповідної суми здійснена відповідачем лише 22 травня 2026 року.

Водночас компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка є предметом спору у цій справі, позивачу відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.

З огляду на наведене, спір у цій справі зводиться до встановлення наявності у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, право на яку було встановлено судовим рішенням та яка фактично виплачена 22 травня 2026 року

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 цього Закону, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 2 Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1427, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01.01.1998, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №159 від 21.02.2001, якою затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159).

У силу вимог пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Згідно із пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, то право на компенсацію особа набуває саме в момент отримання доходу.

При цьому, за правилами статей 3-5 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

У той же час, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.

Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 12.05.2022 у справі №815/3998/16, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18 та від 26.02.2020 у справі №826/8319/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі №160/22880/25 було перераховано та сплачено позивачу заборгованість по індексації грошового забезпечення 22 травня 2026 року.

Відтак, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати частини грошового забезпечення (індексації), адже вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу (сум індексації грошового забезпечення), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку індексації та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14 травня 2019 року по справі №804/2994/18, від 23 грудня 2020 року по справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року по справі №420/7633/20 та від 09 серпня 2022 року по справі №460/4765/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, несвоєчасне нарахування позивачу сум індексації відбулось у зв`язку з неправомірним нарахуванням відповідачем такої індексації при звільненні з військової служби, що встановлено судовим рішенням, тобто з вини органу, що її виплачує, а тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Суд зазначає, що позивач має право звернутися із заявою до суду про повернення сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 22 травня 2026 року за весь час затримки виплати.

Зобов`язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно - 22 травня 2026 року за весь час затримки виплати.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник