Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №160/16357/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа №160/16357/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

12.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 11.06.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 67 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та був виключений зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 21.08.2024 № 242 позивачу було нараховано грошову компенсацію за 53 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та 14 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2024 рік. Позивач зазначає, що під час визначення розміру грошової компенсації відповідачем неправомірно не враховано додаткову грошову винагороду, яка виплачувалася йому під час проходження військової служби. Зокрема, з карток особового рахунку військовослужбовця за 2023 та 2024 роки вбачається нарахування позивачу додаткової винагороди у розмірах, передбачених законодавством, у тому числі додаткової винагороди 30 000 грн та 100 000 грн, що, на думку позивача, свідчить про необхідність врахування відповідних виплат при визначенні розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки. У зв`язку з цим адвокатом позивача 10.03.2025 було направлено до військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит, у якому, зокрема, запитувалася довідка про грошове забезпечення позивача за період проходження служби з урахуванням відомостей про нарахування додаткової грошової винагороди, інформація щодо врахування такої винагороди при обчисленні компенсації за невикористані відпустки, а також інформація про період, який було взято для визначення розміру місячного грошового забезпечення та одноденного розміру грошового забезпечення. У відповідь на зазначений адвокатський запит військовою частиною НОМЕР_2 листом від 14.06.2025 № 4578 надано довідку про грошове забезпечення позивача та зазначено, що при обчисленні грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткові відпустки розмір додаткової винагороди не враховується, а для визначення компенсації використовується розмір грошового забезпечення за останньою займаною посадою. Позивач не погоджується із проведеним відповідачем розрахунком, вважаючи його таким, що здійснений без належного врахування усіх належних йому складових грошового забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права. На його думку, неврахування додаткової грошової винагороди призвело до заниження одноденного розміру грошового забезпечення та, відповідно, розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. Крім того, позивач посилається на те, що з наданих карток особового рахунку вбачається фактичне нарахування та виплата йому відповідних складових грошового забезпечення протягом періоду проходження військової служби, а тому відповідач зобов`язаний був належним чином визначити складові грошового забезпечення, які підлягали врахуванню при проведенні остаточного розрахунку під час звільнення. Таким чином, спір у справі виник у зв`язку з незгодою позивача з порядком визначення відповідачем розміру грошової компенсації за невикористані дні відпусток та неврахуванням при її обчисленні, на думку позивача, належних складових його грошового забезпечення.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 15.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

17.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 67 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 17.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

10.08.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідач зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 визначено систему грошового забезпечення військовослужбовців, тоді як постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 на період дії воєнного стану запроваджено особливий механізм виплати додаткової винагороди військовослужбовцям. На думку відповідача, зазначена виплата має спеціальний правовий режим, оскільки її призначення, розмір та умови виплати безпосередньо пов`язані з особливостями проходження військової служби під час дії воєнного стану та, залежно від відповідного періоду і підстав, виконанням військовослужбовцем визначених завдань. При цьому відповідач наголосив на необхідності розмежування належності певної виплати до системи грошового забезпечення військовослужбовця та можливості врахування такої виплати при обчисленні конкретного виду грошового забезпечення. На переконання відповідача, сам факт належності додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, до системи грошового забезпечення не зумовлює її автоматичного включення до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток. Також відповідач послався на положення статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260. Відповідач зазначив, що пунктом 6 розділу XXXI Порядку № 260 визначено спеціальний порядок обчислення грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та щорічної додаткової відпусток, відповідно до якого така компенсація розраховується виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що положення Порядку № 260 не передбачають включення додаткової винагороди, яка виплачується військовослужбовцям на період дії воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168, до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток. На думку відповідача, чинне нормативне регулювання безпосередньо виключає винагороди з розрахункової величини при визначенні відповідної компенсації. У зв`язку з цим відповідач заперечив проти доводів позивача щодо необхідності врахування сум додаткової винагороди при обчисленні компенсації за 67 невикористаних днів відпусток та зазначив, що військова частина НОМЕР_1 при проведенні відповідного розрахунку діяла відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання її бездіяльності протиправною. Крім того, відповідач вказав, що вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації є похідною від вимоги про визнання бездіяльності протиправною, а відтак за відсутності протиправної бездіяльності правові підстави для проведення такого перерахунку та виплати додаткових сум компенсації також відсутні. З огляду на викладене відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем пропущено встановлений судом строк для подання відзиву на позовну заяву. Разом із відзивом військова частина НОМЕР_1 заявила клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, посилаючись на об`єктивні обставини, пов`язані з виконанням військовою частиною завдань з оборони України, перебуванням у районі ведення бойових дій, активізацією противника, необхідністю виконання бойових завдань та забезпечення належного управління особовим складом.

Оцінивши наведені відповідачем причини пропуску процесуального строку в сукупності з характером діяльності військової частини та умовами, в яких здійснюється її функціонування, суд вважає такі причини поважними.

При цьому суд враховує, що подання відзиву спрямоване на реалізацію відповідачем процесуального права на захист та забезпечення принципів змагальності сторін і диспозитивності адміністративного судочинства, а прийняття відзиву до розгляду не порушує прав інших учасників справи, які мають можливість ознайомитися з його змістом та надати свої пояснення і заперечення.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву та його поновлення.

Відтак клопотання військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву підлягає задоволенню.

24.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 21.08.2024 №242 позивачу визначено виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022–2024 роки загальною тривалістю 53 дні, а також за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік тривалістю 14 днів, всього – за 67 днів невикористаних відпусток.

З метою з`ясування правильності визначення розміру зазначеної компенсації представником позивача 10.03.2025 направлено до військової частини НОМЕР_2 адвокатський запит, у якому, зокрема, запитувалася інформація щодо складу грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби, врахування додаткової грошової винагороди при обчисленні компенсації за невикористані дні відпусток, а також періоду, який було взято за основу для визначення розміру місячного та одноденного грошового забезпечення при здійсненні відповідного розрахунку.

14.06.2025 військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь, відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховувалася при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Разом із відповіддю відповідачем надано довідки про грошове забезпечення позивача за період проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , з яких вбачається, що позивачу у відповідні періоди здійснювалася виплата додаткової грошової винагороди.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується як факт отримання позивачем додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби, так і факт неврахування відповідачем зазначеної виплати при визначенні розміру грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

З метою встановлення належного суб`єкта, на якого покладається обов`язок щодо проведення відповідного перерахунку та виплати, представником позивача 08.07.2025 направлено до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит щодо правового статусу військової частини НОМЕР_2 , її розформування та наявності правонаступника.

У зв`язку з ненаданням відповіді на зазначений запит представником позивача повторно направлялися адвокатські запити 24.09.2025, 24.12.2025 та 11.03.2026 через Міністерство оборони України, а також 12.05.2026 подано скаргу до Міністерства оборони України щодо ненадання відповіді на адвокатський запит.

21.05.2026 військовою частиною НОМЕР_1 надано лист №4602, у якому зазначено, що з 30.10.2024 військова частина НОМЕР_2 розформована, її умовне найменування та ідентифікаційний код НОМЕР_3 анульовано, а правонаступником військової частини НОМЕР_2 визначено військову частину НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Отже, з наданих суду доказів вбачається, що на момент звернення позивача до суду військова частина НОМЕР_2 припинила свою діяльність, а її права та обов`язки, у тому числі ті, що виникли з правовідносин щодо проходження позивачем військової служби та проведення належних йому виплат, перейшли до військової частини НОМЕР_1 як правонаступника.

За таких обставин суд доходить висновку, що саме військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем у цій справі щодо вимог, пов`язаних із перерахунком та виплатою позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпусток, яка була визначена військовою частиною НОМЕР_2 до її розформування.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток з урахуванням додаткової винагороди, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

У частині другій статті 9 Закону № 2011-ХІІ наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За умовами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших, утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністром оборони (стаття 9 Закону № 2011-XII).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений «Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Спірним питанням у даній справі є включення до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовця додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Так, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168, в пункті 1 якої (на час виникнення спірних правовідносин) установив, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Редакція Постанови №168 неодноразово змінювалася. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2023 року №836 доповнено Постанову №168 новим пунктом 1-1, який регулює спірні правовідносини у цій справі (на момент звільнення позивача з військової служби у 2024 році) та відповідно до якого на період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах; військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони; військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Також Постановою №836 доповнено Постанову №168 пунктом 1-2, відповідно до якого виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.

Вирішуючи питання щодо врахування передбаченою Постановою №168 щомісячної додаткової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, Суд враховує висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 7 травня 2026 року у справі №280/8933/24, від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23.

Положення частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає КМУ, а право визначати порядок виплати грошового забезпечення законодавець делегував, зокрема, Міністру оборони України.

Такими нормативно-правовими актами є Постанова № 704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу, окладу за військовим званням, включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), та Порядок №260.

Отже, за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 7 травня 2026 року у справі №280/8933/24 вказано, що додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер.

Верховний Суд у постанові від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23 констатував, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови № 168.

Відтак, додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою № 168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Виходячи зі змісту пункту 1 Постанови № 168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Пунктом 2-1 Постанови № 168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.04.2026 у справі № 420/39934/24, від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 «….Разом з тим, з урахуванням правової природи такої додаткової винагороди, механізму та умов її виплати, слід зазначити, що дані виплати встановлені на період дії воєнного стану військовослужбовцям, втім за умови виконання певних бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Наведене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Отже, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю.».

З огляду на зміст пункту 1 постанови №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 липня 2026 року у справі №240/4421/24.

З метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Суд має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 травня 2026 у справі №280/8933/24, яка розкрила характер додаткової винагороди військовослужбовцям за критерієм систематичності (разового/постійного характеру) її виплати, та яка ухвалена пізніше. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для перерахунку грошової компенсації позивачу за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 67 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник