Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №160/16243/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа №160/16243/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 11.06.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2102 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01.01.2021 по 04.02.2021, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (2270 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у період проходження позивачем військової служби здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. На думку позивача, після набрання 29.01.2020 законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, яким скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 у частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, під час визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням підлягав застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня кожного відповідного календарного року. У зв`язку з цим позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення відповідного перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.02.2021.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 12.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

16.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії наказів про зарахування та виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 року та з 01.01.2021 по 04.02.2021 року. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 09.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

01.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а 03.02.2021 відповідно до наказу №70-ОС вибув для подальшого проходження служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому відповідач вказав, що позивач з військової частини НОМЕР_1 не звільнявся. По суті спору відповідач зазначив, що при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення правомірно застосовував положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018. На думку відповідача, положення пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII виключають можливість застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а тому відсутні правові підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. Також відповідач послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, та постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справах №200/3757/20-а, №200/3774/20-а, №240/11952/19, від 14.04.2021 у справі №240/12309/20 та від 10.09.2021 у справі №480/5496/20, вважаючи, що відповідно до них розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018. Крім того, відповідач зазначив, що скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, на його думку, не мало наслідком зміни порядку нарахування грошового забезпечення позивача, оскільки пункт 4 постанови №704 у редакції постанови №103 формально залишався чинним. Відповідач вказав, що як суб`єкт владних повноважень він зобов`язаний діяти виключно на підставі та в межах чинного законодавства і не наділений повноваженнями самостійно змінювати встановлений нормативно-правовими актами порядок обчислення грошового забезпечення. Також відповідач послався на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції із встановленням сталої розрахункової величини у розмірі 1762 грн, зазначивши, що розрахунок посадового окладу та окладу за військовим званням позивача здійснювався відповідно до вимог чинного законодавства. На підставі викладеного відповідач вважав, що протиправна бездіяльність з його боку відсутня, права позивача не порушені, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

24.08.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , у період з 14.11.2018 по 04.02.2021 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 позивач 04.02.2021 вибув для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з наказом командира військової частини від 03.02.2021 №70-ОС.

З матеріалів справи вбачається, що у спірний період позивачу здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.

Згідно з особовою карткою грошового забезпечення позивача за 2020 рік, у зазначеному році він проходив військову службу на посаді начальника 1 групи ІПС та мав військове звання старшого прапорщика. Посадовий оклад позивача становив 3170,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 40 відсотків - 1676,00 грн.

Особова картка грошового забезпечення за 2020 рік також містить відомості про нарахування позивачу інших складових грошового забезпечення, зокрема премій, надбавок, винагород та інших виплат. Крім того, у грудні 2020 року позивачу була нарахована допомога для оздоровлення у розмірі 13552,00 грн.

З особової картки грошового забезпечення за 2021 рік вбачається, що позивач проходив військову службу на посаді начальника групи ІПС та мав військове звання старшого прапорщика. Посадовий оклад становив 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 1020,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 40 відсотків - 1712,00 грн. Також позивачу нараховувалися премія, надбавки, винагороди та інші передбачені грошовим забезпеченням виплати.

04.02.2021 позивача виключено зі списків особового складу військової частини у зв`язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби, що підтверджується відповідною відміткою в особовій картці та наказом №70-ос від 03.02.2021.

27.05.2026 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період.

Листом відповідача, наданим у відповідь на адвокатський запит, повідомлено, що посадові оклади, оклади за військовим званням, щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення позивача за відповідний період нараховувалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів.

Таким чином, відповідачем підтверджено, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірний період застосовувалася розрахункова величина у розмірі 1762,00 грн, встановлена станом на 01.01.2018.

Водночас позивач вважає, що після 29.01.2020 розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме 2102,00 грн у 2020 році та 2270,00 грн у 2021 році.

У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з цим позовом, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.02.2021 та виплати належної йому різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частин першої та другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інше забезпечення відповідно до умов військової служби. Грошове забезпечення військовослужбовців залежить, зокрема, від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби і складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 затверджено схеми тарифних розрядів за посадами військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також тарифні розряди за військовими (спеціальними) званнями.

Пунктом 4 постанови №704 у первісній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з відповідними додатками до постанови №704.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до пункту 4 постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями було визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Разом із тим рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, яке набрало законної сили, визнано протиправним та нечинним, зокрема, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким вносилися зміни до пункту 4 постанови №704.

У зв`язку з цим з 29.01.2020 відновила дію редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до внесення відповідних змін постановою №103 та передбачала визначення посадових окладів і окладів за військовими званнями виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Такий підхід послідовно підтримувався Верховним Судом у справах щодо визначення розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення військовослужбовців. Зокрема, Верховний Суд зазначав, що з 29.01.2020 чинною є редакція пункту 4 постанови №704, яка передбачає застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, а не величини, встановленої станом на 01.01.2018. Такий висновок наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 та від 30.04.2025 у справі №620/9741/24. Вказаний підхід також відображений у постанові Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №520/5814/24.

При цьому Верховний Суд наголошував, що застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018, після втрати чинності відповідними змінами до пункту 4 постанови №704 не відповідає правовому регулюванню, чинному з 29.01.2020. Натомість при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням підлягає застосуванню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2018, є обґрунтованим положеннями Закону України №1774-VIII.

Так, позивач у цій справі не ставить питання про використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини. Предметом спору є застосування саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, що прямо передбачено первісною редакцією пункту 4 постанови №704.

Посилання відповідача на положення пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII не спростовує наведеного висновку, оскільки зазначена норма забороняє використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, але не встановлює заборони щодо використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня відповідного календарного року.

У цьому контексті суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, відповідно до якого для відповідних розрахунків застосовується саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.

Не приймає суд і доводи відповідача про те, що після скасування окремих положень постанови №103 пункт 4 постанови №704 продовжував діяти у редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018.

З моменту набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 положення, якими було змінено механізм визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом фіксації розрахункової величини станом на 01.01.2018, втратили чинність. Відтак застосуванню підлягала попередня редакція пункту 4 постанови №704.

При цьому суд звертає увагу, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово виходив із того, що після 29.01.2020 для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням за правилами постанови №704 необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року.

У справі, що розглядається, відповідач сам підтвердив, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення у спірний період застосовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1762,00 грн, встановлений станом на 01.01.2018.

Зокрема, така обставина прямо зазначена відповідачем у листі, наданому на адвокатський запит представника позивача. Зазначений лист узгоджується з даними особових карток грошового забезпечення позивача за 2020 та 2021 роки, відповідно до яких посадовий оклад та оклад за військовим званням були визначені у конкретних розмірах, що є похідними від застосованої відповідачем розрахункової величини.

Отже, відповідач, здійснюючи нарахування грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 04.02.2021, застосував розрахункову величину, яка не відповідала чинній на той час редакції пункту 4 постанови №704.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 встановлено у розмірі 2270,00 грн.

Таким чином, при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 29.01.2020 по 31.12.2020 відповідач мав застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, а за період з 01.01.2021 по 04.02.2021 – у розмірі 2270,00 грн, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з постановою №704.

Застосування зазначених розмірів прожиткового мінімуму має наслідком зміну розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, а відтак і тих складових грошового забезпечення позивача, розмір яких визначається у відсотковому або кратному співвідношенні до посадового окладу та/або окладу за військовим званням.

Водночас суд зазначає, що при проведенні перерахунку відповідач має врахувати фактично виплачені позивачу суми грошового забезпечення, а також визначити належні до виплати суми за кожною складовою відповідно до законодавства, чинного у відповідний період.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 суд відхиляє як таке, що не має правового значення для спірних правовідносин.

Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023, тоді як спірний період у цій справі закінчився 04.02.2021. Отже, зазначена постанова не регулювала порядок визначення грошового забезпечення позивача у період, за який заявлено позовні вимоги, та не може бути підставою для оцінки правомірності нарахувань, здійснених у 2020–2021 роках.

Суд також враховує, що у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд розглядав спір щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця за 2020–2023 роки та вимог про застосування при визначенні посадового окладу й окладу за військовим званням прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного року.

Відтак суд доходить висновку, що відповідач, застосовуючи при нарахуванні позивачу грошового забезпечення за спірний період розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018, діяв не відповідно до вимог пункту 4 постанови №704 у редакції, чинній з 29.01.2020, що призвело до заниження розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача і, відповідно, інших залежних від них складових грошового забезпечення.

За таких обставин суд вважає доведеним факт порушення відповідачем прав позивача на належний розмір грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте відповідачем не доведено правомірності застосування у спірний період розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн. Натомість надані ним документи підтверджують сам факт застосування такої величини при визначенні грошового забезпечення позивача.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення належного перерахунку грошового забезпечення позивача підлягають задоволенню.

Суд також бере до уваги, що предметом цього спору є не встановлення конкретної суми заборгованості на підставі самостійного розрахунку суду, а перевірка правомірності бездіяльності відповідача щодо належного нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29.01.2020 по 31.12.2020, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2102 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01.01.2021 по 04.02.2021, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (2270 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник