Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №160/866/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Справа № 160/866/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В.

за участі секретаря судового засіданняПівоварова В.С.

за участі:

позивача представника відповідача Дорошенко С.М. Кузюр О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

14.01.2026 через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:

1. Визнати неправомірним з часу його прийняття та скасувати рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021 року в частині підпункту 1.50 пункту 1.2 розділу 1.»

2. Зобов`язати Дніпровську міську раду опублікувати резолютивну частину судового рішення на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що починаючи з 1999 року він разом із членами сім`ї власними коштами і зусиллями створив земельну ділянку навпроти будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 шляхом розчищення природної яруги від стихійного сміттєзвалища, завезення ґрунту та висадження дерев, підтримував її належний санітарний стан. Після участі в антитерористичній операції та встановлення інвалідності II групи він звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, і рішенням Дніпровської міської ради від 03.06.2015 № 48/64 такий дозвіл щодо земельної ділянки площею 0,1 га по АДРЕСА_2 йому було надано. Рішенням Дніпровської міської ради від 01.12.2016 № 156/16 аналогічний дозвіл щодо прилеглої земельної ділянки площею 0,03 га по фактичному розміщенню самочинно збудованого жилого будинку було надано матері позивача.

Позивач указав, що 02.02.2021 він виступив замовником землевпорядних робіт за договором із сертифікованим інженером-землевпорядником, за результатами яких було проведено геодезично-вишукувальні роботи та передано межові знаки на зберігання; 01.09.2021 за № 17/31-687 йому, а 02.09.2021 за № 17/31-692 його матері головним архітектурно-планувальним управлінням департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради видано витяги з містобудівної документації, згідно з якими цільове призначення «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» відповідає генеральному плану розвитку м. Дніпра, затвердженому рішенням міської ради від 02.09.2020 № 84/60, а ділянки розташовані на існуючій території садибної житлової забудови. 29.09.2021 земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери 1210100000:03:129:0005 (площею 0,10 га) та 1210100000:03:129:0004 (площею 0,03 га).

Позивач вважає, що оскаржуване рішення суперечить містобудівній документації на місцевому рівні, оскільки територія пров. Радіо генеральним планом розвитку м.Дніпра та планом зонування територій віднесена до зони садибної житлової забудови, а зміна функціонального та цільового призначення території відбулася поза встановленою законом процедурою, з порушенням ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та ст. 20 Земельного кодексу України. Зазначає також, що оскаржуване рішення суперечить раніше прийнятим і нескасованим рішенням міської ради від 03.06.2015 № 48/64 та від 01.12.2016 № 156/16, які вже були реалізовані, а також листу міської ради від 06.12.2019 № 6/8-97, яким, на думку позивача, було надано офіційні гарантії погодження розроблених на його замовлення проектів землеустрою.

Крім того, позивач посилається на порушення процедури підготовки та прийняття рішення: проект рішення, на його переконання, не був оприлюднений на офіційному вебсайті міської ради, не проходив громадського обговорення та попереднього розгляду у профільній постійній комісії з питань архітектури, містобудування та земельних відносин, чим порушено вимоги Регламенту Дніпровської міської ради та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначає, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення міститься єдине посилання на лист головного архітектурно-планувального управління, зареєстрований за вх. № 8/5076 від 01.10.2020, який не є містобудівною документацією і не містить жодних даних щодо території по АДРЕСА_2 , а сама міська рада не мотивувала суспільної необхідності чи доцільності запровадженої заборони, чим порушила принцип обґрунтованості, закріплений у ч. 3 ст. 8 Закону України «Про адміністративну процедуру».

На обґрунтування позову позивач просив урахувати ст. 8 та ч. 2 ст. 19 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі №1-9/2009 щодо неможливості органів місцевого самоврядування скасовувати свої попередні рішення або вносити до них зміни, якщо на підставі цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав, а також практику Європейського суду з прав людини щодо захисту легітимних очікувань. Щодо строку звернення до суду позивач зазначив, що оскаржуване рішення має загальний нормативний характер, поширюється на невизначене коло осіб і розраховане на багаторазове застосування, а тому вимоги ч. 2 ст. 122 КАС України до нього не застосовуються.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку загального позовного провадження та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

11.02.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував і просив відмовити в його задоволенні. Відповідач зазначив, що відповідно до ст. ст. 12, 83, 116, 122, 123 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земельні ділянки на території міста належать до комунальної власності територіальної громади, а вирішення питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради; отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише стадією процесу набуття права власності, не є правовстановлюючим документом і не гарантує особі набуття права власності на земельну ділянку.

Відповідач указав, що у 2020 році до міської ради з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у районі пров. Радіо зверталася низка громадян, водночас за графічними матеріалами відповідні земельні ділянки розташовані на схилі яру, а їх забудова може призвести до техногенної та екологічної катастрофи внаслідок зсуву ґрунтів і спровокувати процес руйнування житлових будинків інших мешканців провулку. Саме з цих мотивів, керуючись законами України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про місцеве самоврядування в Україні», на підставі листа головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, зареєстрованого за вх. № 8/5076 від 01.10.2020, міська рада прийняла рішення від 22.09.2021 № 415/10, підпунктом 1.2 пункту 1 якого перелік земельних ділянок, які не підлягають забудові, доповнено підпунктом 1.50 «Зелена зона в районі пров. Радіо».

Відповідач звернув увагу суду, що це саме рішення вже оскаржувалося позивачем у судовому порядку, і постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 160/9915/21 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі; ухвалою Верховного Суду від 08.12.2022 касаційну скаргу позивача повернуто. Крім того, рішенням Дніпровської міської ради від 21.02.2024 №166/47 позивачеві відмовлено в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:03:129:0005) та передачі її у власність, а рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/25569/25 у задоволенні позову про скасування і цього рішення відмовлено. Відповідач наполягав, що прийняті міською радою рішення, які стосуються забудови, доповнюють, а не підміняють вимоги містобудівної документації, суперечність оскаржуваного рішення генеральному плану жодними доказами не доведена, а рішення органу місцевого самоврядування є обов`язковим до виконання на відповідній території згідно зі ст. 144 Конституції України.

22.04.2026 відповідач подав клопотання про долучення доказів, яким надав суду копії рішення міської ради від 24.10.2018 № 51/36 про затвердження Положення про головне архітектурно-планувальне управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради; листа від 22.03.2021 № 3/8-176; розпорядження міського голови від 14.04.2021 № 202-р «Про проведення громадських слухань щодо освоєння вільних від забудови земельних ділянок у районі пров. Радіо (Соборний район) для розміщення садибної житлової забудови»; листа від 13.08.2021 № 3/15-416 з додатками; листа від 30.09.2020 № 3/15-448; резолюції до вх. від 01.10.2020 № 8/5076; протоколу постійної комісії з питань архітектури, містобудування та земельних відносин міської ради № 15 від 15.09.2021; рішення виконавчого комітету міської ради від 21.09.2021 № 875 «Про Порядок денний засідання виконавчого комітету міської ради 21.09.2021»; протоколу № 28 засідання виконавчого комітету міської ради від 21.09.2021; протоколу 10 чергової сесії Дніпровської міської ради 22.09.2021; результатів поіменного голосування (голосування № 016), а також копію рішення міської ради від 22.09.2021 №415/10 з додатками.

01.06.2026 позивач подав заяву про доповнення позову, в якій просив прийняти заяву про зміну позову в частині доповнення раніше заявлених підстав для скасування до спільного розгляду з позовом. Заявою доповнено підстави позову з посиланням на документи, надані відповідачем: позивач зазначив, що листом від 30.09.2020 № 3/15-448 (вх. від 01.10.2020 № 8/5076) головне архітектурно-планувальне управління просило лише доручити підготувати проект рішення про внесення змін до раніше прийнятих рішень міської ради щодо земельних ділянок, які не підлягають забудові, з метою приведення переліку у відповідність до положень генерального плану розвитку м.Дніпра; отже, на переконання позивача, межі можливої правової поведінки управління обмежувалися включенням до проекту рішення лише тих земельних ділянок, які не віднесені генеральним планом 2020 року до існуючої садибної забудови, а включення до проекту території по пров. Радіо становило перевищення наданих управлінню повноважень і пряме порушення п. 3.2 Положення № 51/36.

Позивач також указав, що міський голова і секретар міської ради відповідно до Статуту територіальної громади міста Дніпра наділені контрольними повноваженнями щодо дотримання виконавчими органами містобудівного законодавства під час підготовки проектів рішень, однак відповідач усунувся від перевірки поданого проекту рішення на предмет його відповідності генеральному плану 2020 року та раніше прийнятим рішенням міської ради 2015 і 2016 років, чим припустився неправомірної бездіяльності. Позивач наполягав, що сам по собі лист управління за вх. № 8/5076 від 01.10.2020 є службовим документом інформативного характеру, не належить до містобудівної документації і не міг бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення. На підтвердження заявлених підстав позивач просив урахувати правові позиції Верховного Суду щодо здійснення дискреційних повноважень та принципів «estoppel» і «non concedit venire contra factum proprium», а також практику Європейського суду з прав людини щодо легітимних очікувань.

Оскільки заявою від 01.06.2026 позивач доповнив виключно підстави позову і не змінював його предмета, розгляду в цій справі підлягають позовні вимоги в редакції позовної заяви від 14.01.2026 з урахуванням підстав, доповнених зазначеною заявою.

Протягом розгляду справи учасники надали суду певну кількість документів, письмових пояснень і додаткових пояснень ( в т.ч. через систему "Електронний суд"), які долучено до матеріалів справи та досліджено судом.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову заперечував.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Відправною точкою спірних правовідносин, які привели позивача до суду, стала відмова відповідача у затвердженні розробленого на замовлення позивача проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Судом установлено, що рішенням Дніпровської міської ради від 03.06.2015 № 48/64 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) учасникам антитерористичної операції та членам їх сімей у м.Дніпропетровську» позивачеві надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1 га по пров. Радіо у Соборному (Жовтневому) районі м. Дніпра. Рішенням Дніпровської міської ради від 01.12.2016 № 156/16 «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпропетровську (22 особи)» такий самий дозвіл щодо земельної ділянки площею 0,0300 га за адресою пров. Радіо, 10 надано матері позивача, що підтверджується пунктом 16 додатка до цього рішення.

Після розроблення проекту землеустрою позивач у липні 2022 року звернувся до міської ради з клопотанням про його затвердження та передачу земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 1210100000:03:129:0005 у власність. Рішенням Дніпровської міської ради від 21.02.2024 № 166/47 у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність позивачеві відмовлено з тих підстав, що розміщення жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на земельній ділянці, яку згідно з п. 1.2 рішення міської ради від 22.09.2021 № 415/10 віднесено до земельних ділянок, які не підлягають забудові, не відповідає вимогам чинної містобудівної документації.

Таким чином, єдиною правовою перешкодою, з якою позивач пов`язує неможливість завершення розпочатої ним процедури набуття земельної ділянки у власність, є чинність оскаржуваного рішення міської ради від 22.09.2021 № 415/10 у частині підпункту 1.50 пункту 1.2 розділу 1. Саме ця обставина і стала підставою звернення позивача до суду з цим позовом.

Вирішуючи питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, суд виходить із правової природи оскаржуваного акта.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Оскаржуване рішення запроваджує загальне правило поведінки - заборону забудови визначеної в ньому території; воно адресоване не конкретній особі, а невизначеному колу осіб, які тепер чи в майбутньому претендуватимуть на забудову цієї території, а також органам, що видають містобудівні умови та обмеження і погоджують документацію із землеустрою; його дія не вичерпується одноразовим виконанням, а реалізується щоразу, коли постає питання забудови відповідної території. Та обставина, що в рішенні перелічено конкретні земельні ділянки, нормативності акта не спростовує, оскільки індивідуальний характер акта визначається колом осіб-адресатів, а не конкретністю об`єкта.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення за своїм змістом є актом нормативного характеру. Відповідно до ч. 3 ст. 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Оскільки рішення міської ради від 22.09.2021 № 415/10 у спірній частині є чинним, позивач не позбавлений права оскаржити його і після спливу строків, установлених ст. 122 КАС України, а підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду в цій справі немає.

Разом із тим, суд враховує, що оскаржуване рішення вже було предметом судового контролю за позовом цього самого позивача.

У 2021 році позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровської міської ради (треті особи: Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, громадська організація та двоє фізичних осіб), у якому просив визнати громадські слухання, скликані розпорядженням міського голови від 14.04.2021 №202-р до проведення 19.04.2021, такими, що не відбулися; визнати неправомірними дії міської ради по створенню формальних підстав для відмови у затвердженні підготовленого на його замовлення проекту землеустрою шляхом організації громадських слухань і створення «резолюції слухань»; визнати неправомірним та скасувати рішення Дніпровської міської ради № 415/10 від 22.09.2021 у частині п.п. 1.2 п. 1 «Доповнити перелік земельних ділянок, які не підлягають забудові, підпунктом 1.50 Земельна ділянка у районі провулку Радіо».

Підставами позову в тій справі позивач зазначав порушення відповідачем порядку прийняття рішення внаслідок невідповідності громадських слухань вимогам Статуту територіальної громади міста Дніпра, а також порушення процедури прийняття регуляторного акта.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 у справі № 160/9915/21 позов було задоволено частково. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 160/9915/21 апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Постанова набрала законної сили 29.09.2022. Ухвалою Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 160/9915/21 касаційну скаргу позивача повернуто особі, яка її подала, у зв`язку з тим, що в касаційній скарзі не викладено передбачених КАС України підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

У цій справі позивач звернувся до суду з інших підстав. Ознайомившись із доданими відповідачем до матеріалів справи документами, зокрема з листом головного архітектурно-планувального управління від 30.09.2020 № 3/15-448 (вх. від 01.10.2020 № 8/5076), позивач заявою від 01.06.2026 доповнив підстави позову доводами про перевищення управлінням наданих йому повноважень під час підготовки проекту рішення та про неправомірну бездіяльність міської ради, яка не здійснила контролю за змістом цього проекту. Саме ці доводи і підлягають перевірці судом у межах цієї справи.

Оцінюючи доводи позивача щодо листа головного архітектурно-планувального управління, суд виходить із такого.

Зі змісту листа головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 30.09.2020 № 3/15-448, зареєстрованого міською радою за вх. № 8/5076 від 01.10.2020, вбачається, що управління повідомило міського голову про постійне оновлення матеріалів містобудівного кадастру під час поточної роботи та моніторингу містобудівної ситуації і просило доручити управлінню підготувати проект рішення міської ради про внесення відповідних змін до раніше прийнятих рішень міської ради щодо земельних ділянок, які не підлягають забудові, з метою приведення переліку таких земельних ділянок (або їх меж) у відповідність до положень генерального плану розвитку м. Дніпра та актуальної інформації містобудівного кадастру. На листі 01.10.2020 накладено резолюцію міського голови «Для підготовки проекту рішення».

Отже, цей документ є внутрішнім службовим листуванням органу місцевого самоврядування, яким ініційовано підготовку проекту рішення ради, та етапом формування самого проекту, а не самостійною правовою підставою для віднесення конкретної земельної ділянки до переліку тих, що не підлягають забудові. Саме таким є і його відображення у преамбулі оскаржуваного рішення: посилання на лист вказує на документ, яким ініційовано підготовку проекту, тоді як правовою підставою прийняття рішення є закони України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про місцеве самоврядування в Україні», на які в преамбулі рішення також прямо зроблено посилання. Тому доводи позивача про те, що лист не є містобудівною документацією і не міг бути підставою прийняття рішення, ґрунтуються на хибному розумінні значення цього документа і не свідчать про протиправність оскаржуваного рішення.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що робота у відповідному напрямі велася не довільно, а за зверненнями громадян - мешканців будинків по АДРЕСА_2 . Зокрема, у березні 2021 року мешканці пров. Радіо у кількості 12 осіб звернулися до міського голови з клопотанням, у якому просили не допустити руйнування їхніх будинків, здійснити контроль за вжиттям дієвих заходів та провести зустріч з мешканцями провулку для вирішення питання захисту їхніх будинків. Занепокоєння мешканців було зумовлене станом території: за інформацією комунального підприємства «Гідроспоруди» Дніпровської міської ради (лист від 04.01.2021 вих. № 2), наведеною у протоколі громадських слухань, відповідно до «Карти впливу локальних інженерно-геологічних факторів» у складі проекту «Коригування грошової оцінки земель міста Дніпропетровська» земельна ділянка між парком та пров. Радіо відноситься до території з просідальними ґрунтами; на території значно підвищився рівень ґрунтових вод, які накопичуються в яру, а споруда, призначена для приймання поверхневих стічних вод, є напівзруйнованою.

Перевіряючи доводи позивача про порушення порядку підготовки та прийняття оскаржуваного рішення, суд дослідив послідовність учинених відповідачем дій і встановив таке.

Ще до звернення мешканців питання відповідності території по пров. Радіо вимогам містобудівної документації було предметом розгляду уповноваженого органу містобудування та архітектури. Листом від 14.01.2020 № 8/21-33 головне архітектурно-планувальне управління за наслідками розгляду звернень позивача від 27.12.2019 вх. № № 13/8254, 13/8255 та матеріалів проектів землеустрою повідомило, що за матеріалами чинного генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування, а розміщення жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на цій території не відповідає вимогам чинної містобудівної документації; одночасно управління вказало на необхідність визначення меж земельної ділянки з урахуванням існуючої забудови на суміжних земельних ділянках. Листом від 15.07.2020 № 8/21-347 управління за наслідками розгляду звернення позивача від 02.07.2020 вх. № 13/3825 повідомило, що зауваження щодо визначення меж земельної ділянки у наданих матеріалах проекту землеустрою не враховано, а самі матеріали потребують доопрацювання.

Далі, листом від 30.09.2020 № 3/15-448 (вх. від 01.10.2020 № 8/5076) головне архітектурно-планувальне управління звернулося до міського голови з проханням доручити підготовку проекту рішення про внесення змін до раніше прийнятих рішень міської ради щодо земельних ділянок, які не підлягають забудові; 01.10.2020 на листі накладено резолюцію міського голови «Для підготовки проекту рішення».

Проект рішення «Про внесення змін до рішення міської ради від 08.12.2004 № 41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові» зареєстровано у департаменті забезпечення діяльності міської ради 18.01.2021 за № 15922 та оприлюднено 18.01.2021, про що свідчить відповідна відмітка на примірнику рішення, наявному в матеріалах справи. Отже, проект рішення було оприлюднено більш ніж за вісім місяців до його розгляду міською радою, що спростовує доводи позивача про неоприлюднення проекту та не дає підстав для висновку про порушення ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У березні 2021 року, як зазначено вище, до міського голови надійшло звернення мешканців пров. Радіо. Листом департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 22.03.2021 № 3/8-176 (вх. від 23.03.2021 № 8/1550), з урахуванням численних звернень і скарг громадян, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 22 Статуту територіальної громади міста Дніпра, міського голову просили надати доручення на підготовку розпорядження про проведення громадських слухань щодо освоєння вільних від забудови земельних ділянок у районі пров. Радіо для розміщення садибної житлової забудови.

Розпорядженням Дніпровського міського голови від 14.04.2021 № 202-р «Про проведення громадських слухань щодо освоєння вільних від забудови земельних ділянок у районі пров. Радіо (Соборний район) для розміщення садибної житлової забудови», прийнятим з посиланням на ст. 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 12 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку», Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 № 555, та ст. 22 Статуту територіальної громади міста Дніпра, затвердженого рішенням міської ради від 20.05.2020 № 63/57, призначено проведення громадських слухань 19.04.2021 з 16.00 до 18.00 у приміщенні адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, визначено головуючого та доручено адміністрації району організувати їх проведення, а головному архітектурно-планувальному управлінню - забезпечити надання детальної інформації та участь відповідальних працівників.

19.04.2021 громадські слухання відбулися за участю 16 осіб, за їх результатами складено протокол, у якому відображено доповідь головуючого, інформацію учасників, запитання та обговорення. Згідно з резолюцією протоколу вирішено звернутися листом на ім`я міського голови з пропозицією стосовно розгляду питання про включення території між пров. Радіо та парком ім. Володі Дубініна до переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, або до переліку об`єктів благоустрою зеленого господарства, а самі громадські слухання вирішено вважати такими, що відбулися.

29.04.2021 депутат Дніпровської міської ради VIII скликання у зв`язку зі зверненням мешканців провулку Радіо та з урахуванням проведених 19.04.2021 громадських слухань звернувся до директора департаменту по роботі з активами міської ради з депутатським зверненням, у якому просив підготувати проект рішення міської ради про внесення земельної ділянки між пров. Радіо та парком ім. В. Дубініна до переліку земельних ділянок, що не підлягають забудові.

Листом від 14.07.2021 № 6/22-29 головне архітектурно-планувальне управління на звернення позивача та його матері з питань погодження проектів землеустрою повідомило, що з урахуванням проведених 19.04.2021 громадських слухань, звернення громадян і депутата міської ради, відповідно до регламенту міської ради здійснюються заходи стосовно внесення земельної ділянки по пров. Радіо, на якій знаходяться зелені насадження, до переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, та підготовки відповідного проекту рішення міської ради.

У витягу з містобудівної документації від 01.09.2021 № 17/31-687, виданому позивачеві як замовнику, поряд з відомостями про розташування земельної ділянки на існуючій території садибної житлової забудови прямо зазначено, що ділянка розташована в межах території, яку за результатами громадських слухань від 19.04.2021, проведених на підставі розпорядження міського голови від 14.04.2021 № 202-р, рекомендовано включити до переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, і що відповідний проект рішення готується для розгляду міською радою. Аналогічний витяг від 02.09.2021 № 17/31-692 видано матері позивача.

До складу розробленого на замовлення позивача проекту землеустрою увійшов також висновок комунального підприємства «Гідроспоруди» Дніпровської міської ради № 442 щодо інженерно-геологічного стану земельної ділянки по пров. Радіо, у якому зазначено, що земельна ділянка, яка виділяється під освоєння, відноситься до зон інженерного захисту територій, її освоєння потребує спеціальних інженерних заходів, а з урахуванням приуроченості земельної ділянки до схилу балки до складу проекту слід включити інженерну підготовку території з проектуванням згідно з вимогами ДБН В.1.1-46:2017 «Інженерний захист територій, будівель і споруд від зсувів та обвалів».

15.09.2021 проект рішення «Про внесення змін до рішення міської ради від 08.12.2004 № 41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові» був розглянутий на засіданні постійної комісії Дніпровської міської ради VIII скликання з питань архітектури, містобудування та земельних відносин у межах питання порядку денного «Про розгляд профільних проектів рішень з питань земельних відносин», за результатами чого комісія одностайно вирішила погодити цей проект рішення (протокол № 15 від 15.09.2021). Наведене спростовує доводи позивача про те, що проект оскаржуваного рішення не проходив попереднього розгляду у профільній постійній комісії.

21.09.2021 проект рішення було попередньо розглянуто виконавчим комітетом Дніпровської міської ради. Рішенням виконавчого комітету від 21.09.2021 №875 затверджено Порядок денний засідання виконавчого комітету міської ради 21.09.2021, до переліку проектів рішень міської ради, внесених для попереднього розгляду виконкомом, під номером 144 включено проект рішення «Про внесення змін до рішення міської ради від 08.12.2004 №41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові». Згідно з протоколом № 28 засідання виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 21.09.2021 за пунктом 1.144 порядку денного, доповідачем за яким виступав начальник головного архітектурно-планувального управління департаменту по роботі з активами міської ради - головний архітектор міста, виконавчий комітет ухвалив погодити проект рішення для внесення на розгляд міської ради. Ця обставина відображена і на самому рішенні відміткою «Питання розглянуто на засіданні виконкому міської ради 21.09.2021 (протокол № 28)».

22.09.2021 питання було розглянуто на пленарному засіданні 10 чергової сесії Дніпровської міської ради VIII скликання. Згідно з протоколом сесії проект порядку денного прийнято за основу та в цілому, а питання розділу шостого «Про питання архітектури та містобудування», до якого увійшло і питання про внесення змін до рішення міської ради від 08.12.2004 № 41/22, розглянуто блоком. Результати поіменного голосування (голосування №016, проведене 22.09.2021 о 10 год. 47 хв.) свідчать, що за розділ шостий блоком підпунктів 6.1-6.23 по суті проголосували «за» 43 депутати, «проти» - 0, «утримались» - 0, рішення прийнято. За результатами голосування прийнято рішення № № 395/10-415/10.

За наслідками зазначеної процедури Дніпровською міською радою VIII скликання прийнято рішення від 22.09.2021 № 415/10 «Про внесення змін до рішення міської ради від 08.12.2004 № 41/22 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові», підпунктом 1.2 пункту 1 розділу 1 якого перелік земельних ділянок, які не підлягають забудові, доповнено, зокрема, підпунктом 1.50 «Зелена зона в районі пров. Радіо» (схеми додаються). До рішення долучено схему розташування об`єкта «1.50 Зелена зона в районі пров. Радіо» (адміністративний район - Соборний, масштаб 1:2000), складену за даними містобудівного кадастру і підписану посадовими особами головного архітектурно-планувального управління. Рішення підписане міським головою, завізоване секретарем міської ради, головою постійної комісії міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин та іншими посадовими особами; контроль за його виконанням покладено на секретаря міської ради і голову відповідної постійної комісії.

Оцінюючи наведену послідовність, суд зазначає, що відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до закону. Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності територіальних громад, організація землеустрою, обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель. Згідно з ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. За ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території; кореспондуючу норму містить і ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Отже, оскаржуване рішення прийнято уповноваженим органом у межах його компетенції, на пленарному засіданні ради, після оприлюднення проекту, проведення громадських слухань, попереднього розгляду профільною постійною комісією та погодження виконавчим комітетом, шляхом відкритого поіменного голосування. Порушень порядку підготовки і прийняття оскаржуваного рішення, які могли б бути підставою для визнання його протиправним, судом не встановлено.

Крім того, вирішуючи справу по суті , суд зазначає про таке.

Обставини, що стосуються освоєння вільних від забудови земельних ділянок по пров. Радіо, проведення громадських слухань 19.04.2021 та прийняття за їх наслідками рішення міської ради від 22.09.2021 № 415/10, були встановлені постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 160/9915/21, яка набрала законної сили 29.09.2022, у справі за позовом цього самого позивача до цього самого відповідача.

Обставини, що стосуються відмови позивачеві у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:129:0005 та передачі її у власність, установлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 у справі № 160/25569/25 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення № 166/47 від 21.02.2024, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Оскільки в названих справах брали участь ті самі сторони, установлені ними обставини не потребують повторного доказування і суд кладе їх в основу цього рішення.

Водночас суд ураховує, що за ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Тому висновки інших судів щодо правової кваліфікації оскаржуваного рішення та щодо його відповідності закону суд перевіряє самостійно, у межах підстав позову, заявлених у цій справі. Зокрема, висновок суду апеляційної інстанції у справі № 160/9915/21 про те, що рішення міської ради від 22.09.2021 № 415/10 не має ознак регуляторного акта, зроблено при перевірці доводів позивача про порушення процедури прийняття регуляторного акта, тобто в межах застосування Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», і не перешкоджає викладеному вище висновку суду про нормативний характер цього акта у розумінні п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України та про можливість його оскарження протягом усього строку чинності.

Позивач обґрунтовує порушення свого права неможливістю завершити державну реєстрацію та затвердження проекту відведення земельної ділянки саме через існування оскаржуваного рішення.

Суд не залишає поза увагою, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою було надано позивачеві 03.06.2015, а його матері - 01.12.2016, тоді як договір на виконання землевпорядних робіт позивач уклав лише 02.02.2021, тобто більш ніж через п`ять років після отримання дозволу. Протягом цього значного проміжку часу стан і якість земельної ділянки змінилися: підвищився рівень ґрунтових вод, які накопичуються в яру, споруда для приймання поверхневих стічних вод виявилася напівзруйнованою, територія за даними містобудівного кадастру віднесена до території з просідальними ґрунтами, а сама земельна ділянка - до зон інженерного захисту територій, освоєння яких потребує спеціальних інженерних заходів.

Саме ці обставини і зумовили дослідження уповноваженими органами питання про можливість забудови цієї території станом на 2021 рік та ухвалення оскаржуваного рішення. Сплив часу сам по собі не зберігає незмінним правовий режим території: орган місцевого самоврядування не позбавлений права, а в питаннях безпеки життя і здоров`я людей зобов`язаний реагувати на обставини, виявлені пізніше. Права на незмінність правового режиму території чинне законодавство не передбачає.

Щодо доводів позивача про суперечність оскаржуваного рішення генеральному плану розвитку м. Дніпра та про протиправну зміну цільового призначення земельної ділянки суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту; обов`язковою складовою генерального плану є план зонування території цього населеного пункту. Згідно з ч. 2 ст. 5 цього Закону вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення, а при зміні цільового призначення - зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. За ч. 4 ст. 20 цього Кодексу відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Оскаржуване рішення жодних змін до Державного земельного кадастру не вносить і категорії земель чи виду цільового призначення земельної ділянки не змінює. Ним запроваджено інше за юридичною природою обмеження: заборону одного зі способів використання території - забудови. Отже, обмеження у використанні земель існують поверх цільового призначення і не змінюють його. Земельна ділянка, стосовно якої позивачеві було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, залишається розташованою в межах території садибної житлової забудови, однак з обмеженням щодо її забудови. Кваліфікація дій відповідача як «протиправної зміни цільового призначення» є юридично некоректною, а відтак доводи позивача про порушення ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є безпідставними.

Не вбачає суд і суперечності оскаржуваного рішення генеральному планові розвитку м.Дніпра. Рішення-перелік генерального плану не змінює і змінити не може, оскільки містобудівна документація коригується виключно за власною процедурою. Водночас генеральний план сам містить інженерно-будівельну оцінку території, а державні будівельні норми не допускають забудови зсувонебезпечних і просідальних територій без заходів інженерного захисту, на що прямо вказано у висновку комунального підприємства «Гідроспоруди» № 442, доданому до проекту землеустрою позивача. Отже, віднесення території до відповідної функціональної зони визначає дозволений тип забудови, але не скасовує вимог безпеки. Наявність у матеріалах справи даних інженерно-геологічного характеру - інформації про віднесення території до зони з просідальними ґрунтами, про приуроченість земельної ділянки до схилу балки, про підвищення рівня ґрунтових вод та про напівзруйнований стан споруди для приймання поверхневих стічних вод - свідчить, що запроваджена заборона забудови має об`єктивне обґрунтування і переслідує легітимну мету охорони життя і здоров`я людей та збереження вже існуючої житлової забудови провулку від руйнування.

Суд ураховує також, що за матеріалами генерального плану розвитку міста відповідна територія відносилася до території зелених насаджень загального користування та до рекреаційної зони озеленених територій загального користування Р-3. Ці обставини підтверджуються листом головного архітектурно-планувального управління від 14.01.2020 №8/21-33, яким позивачеві повідомлено, що за матеріалами чинного генерального плану розвитку міста зазначена земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування, а розміщення жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на цій території не відповідає вимогам чинної містобудівної документації, а також установлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/25569/25 та відображені у постанові Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 160/9915/21. Наявність на території багаторічних зелених насаджень підтверджується і назвою самого об`єкта в оскаржуваному рішенні - «Зелена зона в районі пров. Радіо».

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв. За п. 2 ч. 1 ст. 21 цього Закону зелені насадження в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування є елементами об`єктів благоустрою.

Таким чином, запроваджене оскаржуваним рішенням обмеження зумовлене суспільною необхідністю та міркуваннями суспільної безпеки: збереженням озелененої території загального користування і недопущенням забудови території, інженерно-геологічний стан якої становить загрозу як для самої забудови, так і для вже існуючих житлових будинків мешканців провулку. Порушень цільового використання земельної ділянки та вимог генерального плану розвитку м. Дніпра з боку відповідача судом не встановлено.

Оцінюючи міру втручання у правову сферу позивача, суд бере до уваги співвідношення площ.

Позивачеві дозвіл надавався на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,100 га, тоді як його матері - площею 0,03 га, що відповідає розміру самочинно збудованого об`єкта - жилого будинку - та розміру земельної ділянки, необхідної для його обслуговування; саме за таким критерієм і надавався дозвіл рішенням міської ради від 01.12.2016 № 156/16, яке за своєю назвою стосується відведення земельних ділянок по фактичному розміщенню самочинно збудованих жилих будинків, господарських будівель та споруд.

При цьому межі земельної ділянки позивача не були визначені ані станом на 14.01.2020, коли головне архітектурно-планувальне управління листом № 8/21-33 вказало на необхідність їх визначення з урахуванням існуючої забудови на суміжних земельних ділянках, ані станом на 15.07.2020, коли листом № 8/21-347 управління констатувало, що зазначене зауваження в наданих матеріалах проекту землеустрою не враховано і матеріали потребують доопрацювання.

Уся територія, віднесена підпунктом 1.50 пункту 1.2 розділу 1 рішення № 415/10 до земельних ділянок, які не підлягають забудові, згідно зі схемою розташування об`єкта, що є додатком до цього рішення, охоплює близько 1 га і не обмежується земельними ділянками позивача та його матері. Отже, оскаржуване рішення не є адресним заходом, спрямованим проти позивача, а стосується території в цілому і невизначеного кола осіб, які претендують або претендуватимуть на її забудову.

Судові рішення, якими досліджувалися як питання відмови позивачеві у затвердженні проекту землеустрою, так і питання правомірності рішення міської ради від 22.09.2021 №415/10, містять посилання на правові позиції Верховного Суду, які суд вважає за необхідне врахувати і в цій справі.

Так, у постанові від 29.09.2022 у справі № 160/9915/21 Третій апеляційний адміністративний суд послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, за якими порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Цей суд послався також на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, про те, що застосування конкретного способу захисту права залежить від виду та змісту правовідносин, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, і від характеру його порушення, а право чи інтерес мають бути захищені у спосіб, який є ефективним.

Застосовуючи ці висновки, суд апеляційної інстанції зазначив, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є лише стадією процесу набуття права власності чи користування земельною ділянкою і не є безумовною передумовою прийняття рішення про надання її у власність чи користування; такий дозвіл не є правовстановлюючим документом і не надає особі права на розпорядження земельною ділянкою. З посиланням на постанову Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 201/131/18 суд апеляційної інстанції вказав, що розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження хоча й здійснюється заявником з метою отримання земельної ділянки в користування, однак вчиняється саме в інтересах територіальної громади чи держави з метою формування такої земельної ділянки, а рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування земельною ділянкою. На цій підставі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ані на час звернення до суду, ані на час прийняття відповідачем оскарженого рішення 22.09.2021 позивач не набув права на земельну ділянку по провулку Радіо, а тому його позов був спрямований на захист прав та інтересів на майбутнє, що не допускається.

У рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/25569/25 суд, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28.11.2018 у справі № 826/5735/16, та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц і від 31.03.2025 у справі №354/473/21, зазначив, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття. У цій самій справі суд дійшов висновку, що позивач ще не набув у власність земельну ділянку, а відтак не набув і майнових прав на неї, і що інтереси територіальної громади міста, зокрема мешканців пров. Радіо, право власності яких на будинки та земельні ділянки оформлене у встановленому законом порядку, переважають над інтересом позивача в отриманні цієї земельної ділянки у власність.

Ці міркування суд вважає застосовними і в цій справі. Дозвіл на розроблення проекту землеустрою, наданий позивачеві рішенням міської ради від 03.06.2015 № 48/64, є лише стадією процедури набуття права на земельну ділянку, не є правовстановлюючим актом і не породжує у позивача права власності чи користування земельною ділянкою. Правовою основою виникнення права на земельну ділянку комунальної власності є рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, яке приймається виключно на пленарному засіданні ради. Такого рішення щодо позивача не приймалося. Відтак оскаржуване рішення не позбавило позивача жодного набутого ним суб`єктивного права.

Доводи позивача про порушення принципу правової визначеності та легітимних очікувань, а також посилання на Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 суд відхиляє з таких мотивів.

Наведена позивачем правова позиція Конституційного Суду України стосується неможливості скасування органом місцевого самоврядування власних попередніх рішень або внесення до них змін, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Оскаржуване рішення не скасовує і не змінює ані рішення міської ради від 03.06.2015 №48/64, ані рішення від 01.12.2016 № 156/16: обидва дозволи залишаються чинними, а рішення № 415/10 має інший предмет регулювання і за своєю юридичною природою є актом нормативного характеру, який рада вправі приймати і змінювати з дотриманням установленої процедури.

Не знайшли підтвердження і доводи позивача про надання йому відповідачем офіційних гарантій затвердження проекту землеустрою. Листи головного архітектурно-планувального управління від 14.01.2020 № 8/21-33 та від 15.07.2020 № 8/21-347, навпаки, прямо повідомляли позивача про невідповідність розміщення жилого будинку на цій території вимогам чинної містобудівної документації та про необхідність доопрацювання матеріалів проекту землеустрою. Відомості про те, що ділянка розташована в межах території, яку рекомендовано включити до переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, і що відповідний проект рішення готується для розгляду міською радою, були прямо доведені до позивача у витягу з містобудівної документації від 01.09.2021 № 17/31-687. За таких обставин у позивача не могло сформуватися легітимного очікування у розумінні практики Європейського суду з прав людини, оскільки, як зазначає і сам позивач з посиланням на рішення у справі Kopecky v. Slovakia, легітимне очікування повинно мати конкретніший характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на правовому положенні або правовому акті, а особа повинна мати достатньо встановлену вимогу відповідно до національного права.

Доводи позивача про перевищення головним архітектурно-планувальним управлінням наданих йому повноважень під час підготовки проекту рішення та про неправомірну бездіяльність міської ради, яка не здійснила контролю за змістом проекту, також не можуть бути покладені в основу висновку про протиправність оскаржуваного рішення. Підготовка проекту рішення є внутрішньою організаційною стадією нормотворчого процесу і сама по собі не породжує правових наслідків для приватних осіб; правові наслідки створює лише рішення, прийняте радою на пленарному засіданні. Зміст проекту був предметом розгляду профільної постійної комісії 15.09.2021 та виконавчого комітету 21.09.2021 і в подальшому схвалений радою відкритим поіменним голосуванням, тобто пройшов усі передбачені процедурою стадії контролю. Крім того, як установлено вище, включення території по пров. Радіо до переліку земельних ділянок, які не підлягають забудові, відповідало як зверненням мешканців провулку, так і наявним у розпорядженні органу даним про інженерно-геологічний стан території, а отже, не виходило за межі мети, з якою відповідні повноваження надано.

Посилання позивача на ч. 3 ст. 8 Закону України «Про адміністративну процедуру» також не може бути враховане, оскільки цей Закон набрав чинності після прийняття оскаржуваного рішення і на відносини, що виникли у 2021 році, не поширюється; крім того, оскаржуване рішення за своєю природою є актом нормативного характеру, а не адміністративним актом у розумінні цього Закону.

Позовна вимога про зобов`язання Дніпровської міської ради опублікувати резолютивну частину судового рішення на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет є похідною від вимоги про визнання неправомірним та скасування рішення в частині і за відсутності підстав для задоволення основної вимоги задоволенню також не підлягає.

Інші доводи та аргументи учасників справи наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши оскаржуване рішення за наведеними критеріями, суд доходить висновку, що воно прийняте уповноваженим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з тією метою, з якою воно надано, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення, та з дотриманням необхідного балансу між наслідками для інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, - охороною життя і здоров`я людей, збереженням озеленених територій загального користування та недопущенням забудови території з несприятливим інженерно-геологічним станом.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень доказами, наданими до матеріалів справи, довів правомірність оскаржуваного рішення в частині підпункту 1.50 пункту 1.2 розділу 1. Натомість позивач протиправності цього рішення у зазначеній частині не довів, а отже, правових підстав для визнання його неправомірним та скасування немає.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 243-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення Дніпровської міської ради №415/10 від 22.09.2021 року в частині підпункту 1.50 п.1.2 розділу 1 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 21 вересня 2026 року.

Суддя О.В. Єфанова