Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №480/7053/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Справа № 480/7053/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЄфанової О.В.

за участі секретаря судового засіданняПівоварова В.С.

за участі:

представника відповідача Пшеничного О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду з Сумського окружного адміністративного суду за підсудністю надійшли матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивачі просять:

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 84 від 08.08.2025 року, в частині оголошення майору ОСОБА_2 , старшому лейтенанту ОСОБА_6 , старшому лейтенанту ОСОБА_1 , старшому лейтенанту ОСОБА_5 , старшому сержанту ОСОБА_4 та сержанту ОСОБА_3 - суворої догани;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 84 від 08.08.2025 року, в частині не виплати майору ОСОБА_2 , старшому лейтенанту ОСОБА_6 , старшому лейтенанту ОСОБА_1 , старшому лейтенанту ОСОБА_5 , старшому сержанту ОСОБА_4 та сержанту ОСОБА_3 премії за серпень 2025 року;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 84 від 08.08.2025 року, в частині притягнення до повної матеріальної відповідальності майора ОСОБА_2 та стягнення з нього 374 764 грн. 64 коп., старшого сержанта ОСОБА_4 та стягнення з нього 527 666 грн. 65 коп., старшого лейтенанта ОСОБА_1 та стягнення з нього 93 333 грн. 32 коп., сержанта ОСОБА_3 та стягнення з нього 132 999 грн. 99 коп.;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 84 від 08.08.2025 року, в частині притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності лейтенанта ОСОБА_5 та стягнення з нього 45 420 грн. 00 коп. та старшого лейтенанта ОСОБА_6 та стягнення з нього 45 420 грн. 00 коп.;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити майору ОСОБА_2 , старшому лейтенанту ОСОБА_6 , старшому лейтенанту ОСОБА_1 , старшому лейтенанту ОСОБА_5 , старшому сержанту ОСОБА_4 та сержанту ОСОБА_3 утриману та не виплачену премію за серпень 2025 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачі є військовослужбовцями, які у квітні 2025 року проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посадах начальників служб та командирів підрозділів. Виконуючи вимоги бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 01.04.2025 № 87/221дск, вони подали рапорти про підтвердження участі підпорядкованого їм особового складу у бойових діях та у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за наслідками чого командиром військової частини НОМЕР_2 видано наказ від 11.05.2025 № 183 про доплату додаткової винагороди за квітень 2025 року. Позивачі наполягають, що весь особовий склад, включений до зазначеного наказу, у межах своїх функціональних обов`язків і відповідно до визначених бойових (спеціальних) завдань був залучений до виконання завдань за призначенням у районі ведення воєнних (бойових) дій, а тому мав право на додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

Позивачі також зазначають, що службове розслідування проведено з порушенням установленої процедури: наказ про його призначення не містить відомостей про осіб, стосовно яких воно проводиться; описова частина акта не відповідає вимогам, установленим до її змісту; висновки комісії не мотивовані та є суперечливими, оскільки безпідставність виплати визнано лише щодо частини військовослужбовців, які перебували в однакових умовах і виконували однакові завдання; розрахунку сум, що наказано стягнути, матеріали розслідування не містять. Окремо позивачі вказують, що притягнення до матеріальної відповідальності не є видом дисциплінарного стягнення, що окремого розслідування за фактом завдання шкоди не призначалося і що до нормативної бази розслідування не було включено Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». З огляду на викладене позивачі вважають наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2025 № 84 протиправним у частині, що їх стосується.

На підтвердження наведених обставин до позовної заяви долучено копію наказу від 08.08.2025 № 84, матеріали службового розслідування.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Позиція військової частини НОМЕР_1 зводиться до того, що додаткова винагорода у розмірі 100 000 грн виплачується не за сам лише факт перебування в районі ведення воєнних (бойових) дій, а за виконання конкретних бойових (спеціальних) завдань, вичерпний перелік яких наведено в пункті 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260. Відповідач наголошує, що командно-спостережний пункт військової частини НОМЕР_2 у квітні 2025 року знаходився поза межами батальйонного району оборони, а тому особовий склад органу управління та підрозділів забезпечення мав право лише на додаткову винагороду у розмірі 30 000 грн; переплату обчислено як різницю між цими розмірами. Відповідач також повідомив, що військову частину НОМЕР_2 розформовано з 27.07.2025, а її правонаступником визначено військову частину НОМЕР_1 .

Відповідач подав до суду клопотання про долучення доказів, до якого додано витяг з бойового розпорядження старшого командира, що, на думку відповідача, підтверджує розташування командно-спостережного пункту поза межами батальйонного району оборони. У додаткових поясненнях відповідач навів свою оцінку дій кожного з позивачів із посиланням на конкретні бойові розпорядження та аркуші матеріалів службового розслідування, а також подав перелік особового складу, щодо якого допущено переплату додаткової винагороди. В інших додаткових поясненнях відповідач виклав порядок підготовки, погодження та підписання наказів на виплату додаткової винагороди з посиланням на Інструкцію з діловодства у Збройних Силах України та на затверджені у військовій частині регламенти, долучивши копію наказу від 11.05.2025 № 183 з аркушем погодження.

Справу прийнято до провадження та розглянуто за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні за участю представника відповідача. Представник позивачів надав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Представник відповідача в ході розгляду справи надавав пояснення та докази, в засіданні проти позовної заяви заперечував, просив в позові відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що у квітні 2025 року позивачі проходили військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а саме: ОСОБА_2 - на посаді начальника групи планування штабу, виконуючи обов`язки начальника штабу - заступника командира військової частини; ОСОБА_6 - на посаді начальника командного пункту - заступника начальника штабу з бойового управління; ОСОБА_1 - на посаді помічника командира частини - начальника служби охорони державної таємниці; ОСОБА_5 - на посаді начальника групи персоналу штабу; ОСОБА_4 - виконуючи обов`язки командира взводу безпілотних авіаційних комплексів; ОСОБА_3 - на посаді командира взводу матеріально-технічного забезпечення.

Військову частину НОМЕР_2 розформовано з 27.07.2025, її правонаступником визначено військову частину НОМЕР_1 , що підтверджується відзивом відповідача і сторонами не оспорюється.

Бойовим розпорядженням командира військової частини НОМЕР_2 від 01.04.2025 №87/221дск, яке є установчим на квітень 2025 року, особовому складу військової частини поставлено бойові (спеціальні) завдання на період з 01.04.2025 по 30.04.2025 з метою ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань підрозділами першого ешелону оборони, забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та забезпечення цілодобового функціонування пунктів управління.

Основними бойовими (спеціальними) завданнями цим розпорядженням визначено, зокрема: приступити до виконання бойових (спеціальних) завдань у складі командування та штабу військової частини; забезпечити безперервне здійснення оперативного управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення; забезпечити застосування підпорядкованих підрозділів у бойових (спеціальних) діях у системі командних пунктів; виявлення повітряних цілей противника; здійснення вогневого ураження противника у складі артилерії та підрозділу протиповітряної оборони; відбиття збройного нападу на об`єкти, що охороняються; розмінування у місцях виконання завдань за призначенням; охорону і оборону розгорнутих пунктів управління та їх елементів; охорону (прикриття) державного кордону у визначеній операційній зоні.

Крім основних, цим самим бойовим розпорядженням визначено додаткові бойові (спеціальні) завдання окремо для кожного напряму, у тому числі для тих підрозділів і служб, які очолювали позивачі.

Начальнику командного пункту - заступнику начальника штабу з бойового управління (разом з іншими посадовими особами управління) визначено: керування особовим складом, який задіяний у безпосередній участі у бойових діях; здійснення керування заходами, необхідними для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави; керування веденням бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником першого та другого ешелону оборони; керування у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника та керування вогневим ураженням повітряних цілей; керування вогневим ураженням противника у складі підрозділу ракетних військ і артилерії та підрозділу протиповітряної оборони; керівництво діями особового складу на території противника, у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ; керування підлеглим особовим складом, що здійснює охорону (прикриття) державного кордону у визначеній операційній зоні.

Начальнику групи планування - заступнику начальника штабу визначено: участь у плануванні бою; аналіз інформації щодо потенційних загроз та визначення заходів безпеки; управління виконанням планів; здійснення прогнозування розвитку обстановки та напрацювання пропозицій командиру щодо подальших дій; своєчасне і точне відображення на карті ходу ведення бойових дій.

Помічнику командира батальйону - начальнику служби охорони державної таємниці визначено: координацію з іншими військовими підрозділами в ході планування бойових операцій; недопущення необґрунтованого допуску та доступу осіб до секретної інформації під час ведення бойових дій; запобігання витоку секретної інформації; виявлення та закриття каналів витоку секретної інформації; забезпечення режиму секретності під час проведення всіх видів секретних робіт під час ведення бойових дій; організацію та ведення секретного діловодства під час ведення бойових дій.

Начальнику групи персоналу штабу визначено: приступити до управління підпорядкованими підрозділами в системі командних пунктів у складі секцій та груп основного командного пункту; забезпечити функціонування розгорнутих тилових елементів базових таборів у будь-яких умовах; приступити до охорони і оборони розгорнутого тилового пункту управління; забезпечити своєчасне та повне документальне забезпечення підпорядкованого особового складу в умовах бойових дій.

Командиру взводу безпілотних авіаційних комплексів визначено: продовжити обороняти батальйонний район оборони; виконувати завдання на другому рубежі оборони першого ешелону оборони на вогневих позиціях з завданням узяти під вогневий контроль визначену ділянку автомобільного шляху, знищити противника і не допустити його просування у визначеному напрямку; не допустити прориву противника; відбиття наступу передових підрозділів противника; нанесення максимального ураження противнику; боротьбу з десантами, рейдовими та штурмовими групами і диверсійно-розвідувальними групами противника; знищення засобів повітряного нападу та повітряної розвідки противника в повітрі; розгортання визначених точок зльоту безпілотних літальних апаратів з метою ведення аеророзвідки, нанесення ударів з повітря, коригування вогню артилерії та фіксування результатів вогневих ударів; ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань підрозділами першого ешелону оборони; цілодобове чергування на командно-спостережному пункті батальйону; безперервність ведення розвідки противника; виконання бойових спеціальних завдань у суміжних підрозділах на території держави-агресора.

Командиру взводу матеріально-технічного забезпечення визначено: залучити поіменно визначених п`ятьох військовослужбовців до виконання спеціальних, основних та додаткових завдань з транспортування (доставки) боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів до місць виконання бойового завдання підрозділів; забезпечити щоденний підвіз продуктів харчування з метою цілодобового та безперервного харчування особового складу на командно-спостережному пункті; у разі потреби залучати до виконання бойових (спеціальних) завдань на другому рубежі оборони першого ешелону оборони на вогневих позиціях з завданням узяти під вогневий контроль визначену ділянку автомобільного шляху та знищити противника.

Цим самим бойовим розпорядженням на командирів підрозділів і начальників служб покладено обов`язок до 02 травня 2025 року подати начальнику командного пункту - заступнику начальника штабу з бойового управління рапорти (донесення) про підтвердження за квітень 2025 року безпосередньої участі підпорядкованого (приданого) особового складу у виконанні бойових (спеціальних) завдань та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

На виконання цього обов`язку позивачі 04.05.2025 подали командиру військової частини НОМЕР_2 рапорти: ОСОБА_2 - рапорт вх. № 27/1414 щодо 29 військовослужбовців органу управління військової частини; ОСОБА_1 - рапорт вх. № 27/1418 щодо 2 військовослужбовців служби охорони державної таємниці; ОСОБА_4 - рапорт вх. № 27/1419 щодо 23 військовослужбовців взводу безпілотних авіаційних комплексів; ОСОБА_3 - рапорт вх. № 27/1420 щодо 5 військовослужбовців взводу матеріально-технічного забезпечення. У кожному рапорті зазначено військові звання, прізвища та періоди виконання завдань кожним військовослужбовцем, а як підставу наведено перелік бойових наказів і бойових розпоряджень старшого командира та командира військової частини НОМЕР_2 , у тому числі бойове розпорядження від 01.04.2025 № 87/221дск. Виконання бойових (спеціальних) завдань у кожному з рапортів підтверджено начальником командного пункту - заступником начальника штабу з бойового управління ОСОБА_6 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 11.05.2025 № 183 «Про доплату додаткової винагороди за квітень 2025 року» пунктом 1 наказано виплатити особовому складу військової частини за період безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах їх ведення (здійснення) додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн 00 коп. у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах відповідно до Додатка 1 до цього наказу, до якого включено 141 військовослужбовця. Пунктом 4 цього ж наказу передбачено виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн 00 коп. за період виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) відповідно до Додатка 4. Наказ погоджено, зокрема, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відповідно до їх посадових повноважень, що підтверджується аркушем погодження, долученим відповідачем до додаткових пояснень.

За наслідками службової перевірки, призначеної наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2025 № 1414, складено доповідну записку № 5594 від 16.06.2025, якою запропоновано провести службове розслідування. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.06.2025 № 1538 призначено службове розслідування з метою встановлення розмірів надлишкової виплати додаткової винагороди особовому складу військової частини НОМЕР_2 за квітень 2025 року. Строк проведення розслідування продовжено наказом від 24.07.2025 № 2666 до 31.07.2025, а наказом від 03.08.2025 № 40 внесено зміни до складу комісії.

Акт службового розслідування затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 07.08.2025. В акті відтворено висновки службової перевірки про те, що завдання, поставлені особовому складу органу управління бойовим розпорядженням від 01.04.2025 № 87/221дск, не передбачають виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн, а командно-спостережний пункт військової частини НОМЕР_2 у квітні 2025 року знаходився поза межами батальйонного району оборони.

З акта вбачається, що позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 надали комісії письмові пояснення, в яких послідовно зазначили, що підпорядкований їм особовий склад був залучений до несення чергування на командно-спостережному пункті батальйону та до виконання бойових (спеціальних) завдань на позиціях відповідно до бойових наказів і бойових розпоряджень старшого командира та командира військової частини НОМЕР_2 , у районі ведення бойових дій, де військова частина виконує завдання з оборони територіальної цілісності України та захисту її громадян від збройної агресії Російської Федерації. Позивач ОСОБА_6 від надання пояснень відмовився, пославшись на статтю 63 Конституції України.

В акті також відтворено пояснення позивача ОСОБА_5 про те, що включення військовослужбовців до виплатних наказів здійснюється на підставі рапортів командирів підрозділів, у яких зазначаються діапазони дат виконання бойових або спеціальних завдань, бойові розпорядження, бойові накази та документи, що підтверджують виконання таких завдань; рапорти завіряються підписами командирів підрозділів, засвідчуються начальником командного пункту - заступником начальника штабу з бойового управління, після чого на них ставиться резолюція командира військової частини, і лише після цього зазначений у рапортах особовий склад потрапляє до проєкту наказу командира військової частини на виплату.

Висновок комісії сформульовано так: у квітні 2025 року військовослужбовці військової частини НОМЕР_2 виконували завдання, які були визначені бойовими розпорядженнями командира військової частини НОМЕР_2 № 87/221дск від 01.04.2025, без їх залучення на лінії бойового зіткнення з противником; сама по собі постановка завдання військовослужбовцям та перебування їх у зоні бойових дій не породжує безальтернативного обов`язку на виплату тієї або іншої додаткової винагороди; оскільки в поясненнях не було надано підтверджуючої інформації щодо виконання бойових (спеціальних) завдань, виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн 00 коп. військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 на загальну суму 1594333 грн 33 коп. слід вважати безпідставною.

За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (з адміністративно-господарської діяльності) від 08.08.2025 №84 «Про завершення службового розслідування», яким, зокрема: пунктом 2 виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 на загальну суму 1594333 грн 33 коп. визнано безпідставною; пунктом 3 за недбале ставлення до виконання посадових обов`язків та безпідставне включення в наказ на виплату додаткової винагороди оголошено сувору догану на підставі пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у тому числі всім шістьом позивачам; пунктом 4 на підставі абзацу 10 пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, наказано не виплачувати позивачам премію за серпень 2025 року; пунктом 5 притягнено до повної матеріальної відповідальності ОСОБА_2 зі стягненням 374764 грн 64 коп., ОСОБА_4 зі стягненням 527 666 грн 65 коп., ОСОБА_1 зі стягненням 93333 грн 32 коп. та ОСОБА_3 зі стягненням 132999 грн 99 коп.; пунктом 6 притягнено до обмеженої матеріальної відповідальності ОСОБА_5 зі стягненням 45420 грн 00 коп. та ОСОБА_6 зі стягненням 45 420 грн 00 коп.

Не погоджуючись із зазначеним наказом у частині, що їх стосується, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту.

Статтею 2 Закону № 2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Пунктом 2 статті 9 цього Закону визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Абзацом другим пункту 1-1 Постанови № 168 у редакції, чинній у квітні 2025 року, установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил та інших визначених цим пунктом військових формувань, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Абзацом четвертим пункту 1-1 Постанови № 168 передбачено, що військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Пунктом 1-2 Постанови № 168 установлено, що виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), розділ XXXIV якого визначає особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Абзацом другим пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 виплачується у розмірі 100 000 гривень тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, та виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах), зокрема: під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно; у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника; з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії, підрозділу (засобу) протиповітряної оборони; на території противника (у тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях); з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються; у районах ведення воєнних (бойових) дій з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів у місцях виконання завдань за призначенням згідно з бойовими розпорядженнями.

Згідно з пунктом 3 розділу XXXIV Порядку № 260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відповідно до пункту 9 розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини. Пунктом 10 цього розділу передбачено, що накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Із системного аналізу наведених норм суд доходить висновку, що право військовослужбовця на додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень зумовлюється виконанням ним бойових (спеціальних) завдань, визначених бойовим наказом (бойовим розпорядженням), у районі ведення воєнних (бойових) дій, а документальним підтвердженням такого виконання законодавець визнав саме бойовий наказ (бойове розпорядження) і рапорт (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця. Обов`язок скласти і подати такий рапорт покладено на командира підрозділу (начальника служби), а рішення про виплату ухвалює командир військової частини шляхом видання відповідного наказу.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з того, що бойовим розпорядженням командира військової частини НОМЕР_2 від 01.04.2025 № 87/221дск на квітень 2025 року кожному з підрозділів і кожній зі служб, які очолювали позивачі, було визначено конкретні бойові (спеціальні) завдання, зміст яких наведено вище. Ці завдання за своїм характером відповідають тим, за виконання яких абзацом другим пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень, зокрема забезпеченню ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань підрозділами першого ешелону оборони, виявленню повітряних цілей противника, вогневому ураженню противника, діям на території противника і між позиціями військ противника та своїх військ, відбиттю збройного нападу на об`єкти, що охороняються, охороні та обороні розгорнутих пунктів управління та охороні (прикриттю) державного кордону у визначеній операційній зоні.

Тим самим бойовим розпорядженням на позивачів як на командирів підрозділів і начальників служб покладено обов`язок до 02 травня 2025 року подати рапорти (донесення) про підтвердження безпосередньої участі підпорядкованого їм особового складу у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Позивачі цей обов`язок виконали, подавши 04.05.2025 рапорти, у яких персонально зазначили військовослужбовців та періоди виконання ними завдань і навели підстави у вигляді переліку бойових наказів і бойових розпоряджень. Отже, дії позивачів, за які їх притягнено до відповідальності, були не самочинними, а прямо приписаними бойовим розпорядженням старшого начальника.

Таким чином, обидва документи, якими за пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260 підтверджується безпосередня участь військовослужбовців у бойових діях або заходах, - бойове розпорядження і рапорт (донесення) командира підрозділу - у спірних правовідносинах були наявні, а рішення про виплату ухвалив уповноважений на це суб`єкт, тобто командир військової частини НОМЕР_2 , шляхом видання наказу від 11.05.2025 № 183.

Суд ураховує, що територія, на якій військова частина НОМЕР_2 виконувала завдання за призначенням, віднесена до районів ведення воєнних (бойових) дій, що прямо зафіксовано в самому акті службового розслідування з посиланням на рішення Головнокомандувача Збройних Сил України і на перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Ця обставина відповідачем не заперечується.

Висновок комісії про безпідставність виплати ґрунтується на двох твердженнях: що особовий склад виконував завдання без залучення на лінії бойового зіткнення з противником і що командно-спостережний пункт військової частини перебував поза межами батальйонного району оборони. Проте абзац другий пункту 2 розділу XXXIV Порядку № 260 не обмежує права на додаткову винагороду виключно перебуванням на лінії бойового зіткнення: поряд з веденням бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення цей пункт називає і низку інших підстав, а сама Постанова № 168 поряд з безпосередньою участю у бойових діях називає альтернативну підставу - здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення. Відтак установлення факту, що особовий склад не залучався безпосередньо на лінію бойового зіткнення, саме по собі не є достатнім для висновку про безпідставність виплати і не звільняло комісію від обов`язку перевірити наявність інших підстав, передбачених пунктом 2 розділу XXXIV Порядку №260.

Крім того, акт службового розслідування не містить індивідуального аналізу щодо кожного військовослужбовця, включеного до рапортів позивачів: у ньому не зіставлено конкретні завдання, поставлені кожному з них бойовими розпорядженнями, з переліком підстав виплати, не встановлено, які саме відомості, внесені позивачами до рапортів, є недостовірними, і не наведено критерію, за яким комісія визнала виплату безпідставною лише щодо частини військовослужбовців (24 з 29 осіб органу управління і 10 з 23 осіб взводу безпілотних авіаційних комплексів), тоді як решта осіб тих самих підрозділів перебувала в тих самих умовах і виконувала завдання за тими самими бойовими розпорядженнями. Такий підхід не відповідає критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, тобто прийняття його з урахуванням усіх обставин, що мають значення.

Щодо оголошення позивачам суворої догани суд зазначає таке.

Сутність військової дисципліни, види дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Статтею 48 Дисциплінарного статуту встановлено вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців, пунктом «в» якої передбачено сувору догану.

Згідно зі статтею 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування; воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. За статтею 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення; під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).

Пунктом 3 розділу III Порядку № 608 установлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування.

Пунктом 3 розділу V Порядку № 608 визначено, що в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 16.06.2025 № 1538, яким призначено службове розслідування, визначає лише мету його проведення - установлення розмірів надлишкової виплати додаткової винагороди особовому складу військової частини НОМЕР_2 за квітень 2025 року - і не містить відомостей про осіб, стосовно яких воно проводиться, тоді як зазначення такої особи є обов`язковим реквізитом наказу згідно з пунктом 3 розділу III Порядку № 608. Описова частина акта службового розслідування не містить передбачених пунктом 3 розділу V Порядку № 608 відомостей про освіту позивачів, термін їх військової служби та термін перебування на останній посаді, а щодо одного з позивачів не наведено і року народження.

Суд також ураховує, що позивач ОСОБА_6 скористався правом, передбаченим абзацом четвертим пункту 3 розділу IV Порядку № 608 та статтею 63 Конституції України, і відмовився давати пояснення. Реалізація цього права за жодних умов не може тлумачитися на шкоду військовослужбовцю і не може замінювати доказів його вини.

Водночас пояснення решти позивачів, наявні в матеріалах службового розслідування, містять послідовні відомості про бойові накази і бойові розпорядження, на виконання яких діяв підпорядкований їм особовий склад, і про характер виконуваних завдань. Ці пояснення комісією по суті не спростовані: акт не наводить мотивів їх відхилення, як того вимагає абзац дев`ятий пункту 3 розділу V Порядку № 608, а обмежується твердженням, що в поясненнях не було надано підтверджуючої інформації, хоча самі позивачі посилалися саме на ті документи, які пункт 4 розділу XXXIV Порядку № 260 визнає належним підтвердженням.

За таких обставин суд доходить висновку, що вину позивачів у вчиненні дисциплінарного правопорушення у вигляді недбалого ставлення до виконання посадових обов`язків повністю не доведено, як того вимагає стаття 86 Дисциплінарного статуту, а тому наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2025 № 84 у частині оголошення позивачам суворої догани є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо притягнення позивачів до повної та обмеженої матеріальної відповідальності суд зазначає таке.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Суд наголошує, що матеріальна відповідальність не належить до дисциплінарних стягнень: вичерпний їх перелік наведено у статті 48 Дисциплінарного статуту і матеріальної відповідальності він не містить. Відтак притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності можливе лише з дотриманням самостійної процедури, встановленої статтею 8 Закону № 160-IX та розділом VIII Порядку № 608, а не як наслідок службового розслідування, призначеного за статтею 85 Дисциплінарного статуту.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 160-IX пряма дійсна шкода - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Частиною першою статті 5 Закону № 160-IX передбачено, що особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Згідно з частиною третьою цієї статті розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

За пунктом 1 частини першої статті 6 Закону № 160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Частиною другою статті 8 Закону № 160-IX встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Згідно з частиною шостою цієї статті за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), до якого додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. За частиною восьмою цієї статті у разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Аналогічні вимоги закріплено і в розділі VIII Порядку № 608: пунктом 1 цього розділу передбачено призначення службового розслідування саме для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб; пунктом 2 - обов`язок додатково з`ясувати наявність шкоди, протиправну поведінку особи, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і завданою шкодою, ступінь нанесення матеріальної шкоди, умисність чи необережність дій (бездіяльності) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду; пунктом 3 - обов`язок долучити до матеріалів службового розслідування довідку про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Статтею 9 Закону № 160-IX передбачено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності, зокрема, у разі якщо шкоду завдано внаслідок виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; при цьому обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Оцінюючи дотримання наведених вимог, суд зазначає, що службове розслідування призначено наказом від 16.06.2025 № 1538 з метою встановлення розмірів надлишкової виплати додаткової винагороди, а не з метою, визначеною частиною другою статті 8 Закону №160-IX та пунктом 1 розділу VIII Порядку № 608. Нормативно-правову базу розслідування, наведену в самому акті, становлять Кримінальний кодекс України, Дисциплінарний статут, Статут внутрішньої служби Збройних Сил України та Порядок №608; Закон № 160-IX до неї не включено, а відтак його вимоги під час розслідування не застосовувалися. Матеріали службового розслідування не містять довідки про вартісну оцінку заподіяної шкоди, передбаченої частиною шостою статті 8 Закону № 160-IX і пунктом 3 розділу VIII Порядку № 608, а також будь-якого розрахунку, з якого можна було б перевірити, як саме визначено суми, покладені на кожного з позивачів.

Щодо форми вини суд зазначає, що і акт службового розслідування, і пункт 3 наказу від 08.08.2025 № 84 кваліфікують поведінку позивачів як недбале ставлення до виконання посадових обов`язків, тобто як необережність. Натомість пункт 1 частини першої статті 6 Закону № 160-IX пов`язує повну матеріальну відповідальність за здійснення надлишкових виплат грошових коштів з учиненням умисних протиправних дій. Доказів того, що позивачі діяли умисно з метою заподіяння шкоди інтересам держави, матеріали справи не містять; відомостей про те, що згідно з посадовими обов`язками позивачі несуть повну матеріальну відповідальність або що з ними укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідач не надав.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2025 у справі № 420/18550/23 сформулював висновок, що форма вини є визначальною обставиною для визначення меж матеріальної відповідальності військовослужбовця чи відповідної особи відповідно до Закону № 160-IX, а у разі якщо шкода завдана з необережності, відповідальність особи обмежується межами, передбаченими частиною першою статті 5 цього Закону, а саме не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, якщо інше не передбачено законом.

Отже, застосування до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повної матеріальної відповідальності за пунктом 1 частини першої статті 6 Закону № 160-IX за відсутності доведеного умислу суперечить цій нормі.

Щодо притягнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до обмеженої матеріальної відповідальності суд враховує, що визначена щодо кожного з них сума 45420 грн дорівнює п`ятнадцяти прожитковим мінімумам, установленим для працездатних осіб на 2025 рік (3 028 грн згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 03.12.2024 № 4059-IX), тобто граничному розміру за частиною першою статті 5 Закону № 160-IX. Проте застосування граничного розміру не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку довести сукупність усіх чотирьох умов, визначених частиною другою статті 3 Закону № 160-IX. Такої сукупності матеріали справи не підтверджують: протиправну поведінку цих позивачів не індивідуалізовано і не визначено, який саме конкретний службовий обов`язок ними порушено; причинного зв`язку між їх діями і виплатою коштів не встановлено, оскільки з самого акта вбачається, що рапорт не був остаточним розпорядчим документом про виплату, а рішення про виплату ухвалював командир військової частини; розміру шкоди, що припадає саме на дії кожного з них, не обчислено, а визначення однакової суми двом посадовим особам з різним обсягом повноважень здійснено без урахування ступеня вини і конкретних обставин, як того вимагає частина восьма статті 8 Закону № 160-IX.

Суд додатково зазначає, що рапорти, у зв`язку з поданням яких позивачів притягнено до відповідальності, складалися на виконання прямої вимоги бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 01.04.2025 № 87/221дск. Обставини, передбачені статтею 9 Закону № 160-IX, які виключають матеріальну відповідальність, підлягали встановленню під час розслідування, однак комісією не досліджувалися.

З огляду на наведене наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2025 № 84 у частині притягнення позивачів до повної та обмеженої матеріальної відповідальності і стягнення з них відповідних сум є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо невиплати позивачам премії за серпень 2025 року суд зазначає таке.

Підставою для невиплати премії в пункті 4 наказу від 08.08.2025 № 84 названо абзац десятий пункту 5 розділу XVI Порядку № 260. Цим абзацом передбачено, що щомісячні премії не виплачуються у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов`язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму, що перевищує п`ятнадцять прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, за місяць, у якому видано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності.

Отже, ця норма пов`язує невиплату премії виключно з наказом про притягнення до матеріальної відповідальності і лише за умови, що розмір збитків перевищує п`ятнадцять прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Сам факт накладення дисциплінарного стягнення підставою для повної невиплати премії за цією нормою не є: для випадків накладення стягнення «сувора догана» пунктом 4 розділу XVI Порядку № 260 передбачено виплату премії в розмірі 80 відсотків установленого розміру, а для випадків притягнення до матеріальної відповідальності на суму більше дванадцяти до п`ятнадцяти прожиткових мінімумів включно - у розмірі 50 відсотків.

Стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визначена наказом сума становить рівно п`ятнадцять прожиткових мінімумів і, відповідно, її не перевищує, а тому абзац десятий пункту 5 розділу XVI Порядку № 260 до них не був застосовним у будь-якому разі.

Стосовно решти позивачів застосування зазначеної норми було похідним від наказу про притягнення їх до повної матеріальної відповідальності. Оскільки суд дійшов висновку про протиправність наказу від 08.08.2025 № 84 у частині притягнення позивачів до матеріальної відповідальності, відпадає і передбачена абзацом десятим пункту 5 розділу XVI Порядку №260 підстава для невиплати їм премії, а тому цей наказ є протиправним і в частині невиплати позивачам премії за серпень 2025 року.

Оскільки премія згідно з пунктом 2 статті 9 Закону № 2011-XII належить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а пунктом 14 розділу I Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, належним способом захисту порушеного права позивачів є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їм утриману і не виплачену премію за серпень 2025 року.

Вирішуючи цей спір, суд також ураховує принцип належного урядування, на особливій важливості якого наголосив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд доходить висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2025 № 84 у частині, що стосується позивачів, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 84 від 08.08.2025 року в частині оголошення майору ОСОБА_2 , старшому лейтенанту ОСОБА_6 , старшому лейтенанту ОСОБА_1 , старшому лейтенанту ОСОБА_5 , старшому сержанту ОСОБА_4 та сержанту ОСОБА_3 - судової догани;

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 84 від 08.08.2025 року в частині не виплати майору ОСОБА_2 , старшому лейтенанту ОСОБА_6 , старшому лейтенанту ОСОБА_1 , старшому лейтенанту ОСОБА_5 , старшому сержанту ОСОБА_4 та сержанту ОСОБА_3 премії за серпень 2025 року;

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 84 від 08.08.2025 року в частині притягнення до повної матеріальної відповідальності майора ОСОБА_2 та стягнення з нього 374 764 грн., старшого сержанта ОСОБА_4 та стягнення з нього 527 666,65 грн., старшого лейтенанта ОСОБА_1 та стягнення з нього 93 333,32 грн., сержанта ОСОБА_3 та стягнення з нього 132 999,99 грн.;

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 № 84 від 08.08.2025 року в частині притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності лейтенанта ОСОБА_5 та стягнення з нього 45 420 грн., та страшого лейтенанта ОСОБА_6 та стягнення з нього 45 420 грн.;

Зобов`язати Військову частина НОМЕР_1 нарахувати та виплатити майору ОСОБА_2 , старшому лейтенанту ОСОБА_6 , старшому лейтенанту ОСОБА_1 , старшому лейтенанту ОСОБА_5 , старшому сержанту ОСОБА_4 та сержанту ОСОБА_3 утриману та не виплачену премію за серпень 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 18 вересня 2026 року.

Суддя О.В. Єфанова