Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №140/9859/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/9859/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №368/4 від 27.05.2026 про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період в частині призову ОСОБА_1 на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.05.2026 №153мтд по стройовій частині в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .

Зобов`язання керівництва Військової частини НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.05.2023 року визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №5/69 від 08.05.2023 року та тимчасовим посвідченням військовозобов?язаного № НОМЕР_3 , тобто позивач є не військовозобов`язаним, а тому не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Не зважаючи на зазначене, 27.05.2026 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 та в примусовому порядку повторно оглянутий ВЛК з висновком про придатність до військової служби у військових частинах забезпечення через наявність обмежень внаслідок стану здоров`я.

Цього ж дня, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 виданий наказ №368/4 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення на проходження військової служби. Відповідно до наказу військової частини НОМЕР_2 №153мтд від 28.05.2026 зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення та призначено солдата ОСОБА_1 на посаду водія-електрика складу бронетанкового майна 1-го господарчого взводу роти матеріального забезпечення батальйону забезпечення.

30 липня 2026 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог, в якій представник позивача просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №368/4 від 27.05.2026 про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період в частині призову ОСОБА_1 на військову службу.

- визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.05.2026 №153мтд по стройовій частині в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити ОСОБА_1 з військового обліку.

- зобов`язати керівництво Військової частини НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

18.08.2026 представником відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 подано відзив на позовну заяву у якому проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що 27.05.2026 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Луцьку, Волинської області було зупинено для перевірки військово – облікових документів у відповідності до пункту 25 Постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року «Питання проведення призову громадян під час мобілізації, на особливий період» громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В ході перевірки військово – облікових документів, останній не зміг пред`явити дані документи, оскільки паперовий військово – обліковий документ у нього був відсутній, а застосунок «Резерв +» не відкривався на особистому телефоні позивача. В усній розмові громадянин ОСОБА_1 повідомив, що виключений з військового обліку військовозобов`язаних за станом здоров`я.

В зв`язку з даними обставинами громадянину ОСОБА_1 було запропоновано прослідувати до службового автомобіля з метою вибуття до ІНФОРМАЦІЯ_6 з метою перевірки військово – лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_6 наявних хвороб, згідно яких останнього було виключено з військового обліку.

27.05.2026 року ОСОБА_1 пройшов військово лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_7 за результатами якої був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово – лікарської комісії №2026 – 0527 – 1436 – 3405 – 7 від 27.05.2026 року. Оскільки за результатами проходження військово - лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_7 – мобілізаційний пункт позивач був визнаний придатним до військової служби було прийняте рішення про взяття останнього на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку із чим, просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

03.09.2026 від військової частини НОМЕР_2 НГУ надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначає, що 27.05.2026 позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 . За результатами огляду постановою ВЛК, оформленою довідкою від 27.05.2026 № 2026-0527-1436 3405-7, ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби. Зазначена постанова ВЛК є чинною. Вона не скасована ВЛК вищого рівня та не визнана протиправною судом. Більше того, позовна заява не містить окремої позовної вимоги про визнання протиправною або скасування постанови ВЛК від 27.05.2026. Постанови військово-лікарських комісій є обов`язковими до виконання. Військова частина НОМЕР_2 не є органом військово-лікарської експертизи, не має повноважень оцінювати правильність медичного діагнозу, переглядати постанову ВЛК або самостійно надавати перевагу попередньому висновку ВЛК за наявності нового чинного висновку. Тому на час видання наказу від 28.05.2026 №153мтд військова частина була зобов`язана виходити з актуальної та нескасованої постанови ВЛК від 27.05.2026 про придатність позивача до військової служби. Ігнорування цієї постанови з посиланням на довідку ВЛК від 08.05.2023 № 5/69 означало б вихід військової частини за межі наданих їй повноважень. Наявність у позивача довідки ВЛК від 08.05.2023 № 5/69 та відомостей, які раніше містилися в електронному військово-обліковому документі, сама по собі не спростовує чинності результатів повторного медичного огляду від 27.05.2026.

Правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо направлення на повторний медичний огляд і призову є предметом оцінки в межах правовідносин між позивачем та відповідним ІНФОРМАЦІЯ_3 , але не свідчить про протиправність подальшого наказу військової частини, виданого на підставі чинних документів.

Отже, наказ військової частини НОМЕР_2 від 28.05.2026 № 153мтд у оскаржуваній частині прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством України

09.09.2026 представником позивача подано додаткові пояснення у яких позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у позовній заяві та просить їх задовольнити повністю.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 08.05.2023 року визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №5/69 від 08.05.2023 року та тимчасовим посвідченням військовозобов?язаного № НОМЕР_3 .

У електронному ВОД із додатку «Резерв+» станом на 14.05.2026 зазначено, що ОСОБА_1 є непридатним до військової служби, категорія обліку не військовозобов?язаний.

Також, згідно електронного ВОД із додатку «Резерв+» ОСОБА_1 виключений з військового обліку, не військовозобов?язаний.

27.05.2026 позивач був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 та повторно оглянутий ВЛК з висновком про придатність до військової служби у військових частинах забезпечення через наявність обмежень внаслідок стану здоров`я.

27.05.2026 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 виданий наказ №368/4 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення на проходження військової служби.

В подальшому, відповідно до наказу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №153мтд від 28.05.2026 зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення та призначено солдата ОСОБА_1 на посаду водія-електрика складу бронетанкового майна 1-го господарчого взводу роти матеріального забезпечення батальйону забезпечення з 27.05.2026.

Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач вимушений звернутися до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини у сфері виконання громадянами України військового обов`язку, організації та ведення військового обліку врегульовані Законом України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частин першої-другої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно із частиною дев`ятою статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на військовозобов`язаних осіб, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Загальні правила військового обліку визначені статтею 33 Закону №2232-XII, відповідно до якої військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Порядок взяття громадян України на військовий облік, зняття та виключення з нього визначено статтею 37 Закону №2232-XII.

На час прийняття постанови військово-лікарської комісії від 07 червня 2023 року пунктом 3 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII було передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Отже, визнання особи військово-лікарською комісією непридатною до військової служби було самостійною визначеною законом підставою для виключення такої особи з військового обліку.

Водночас законодавець розмежовує поняття зняття з військового обліку та виключення з військового обліку, які є різними за своїми підставами та правовими наслідками.

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2025 року у справі №280/2880/24 зазначив, що законодавець у статті 37 Закону №2232-XII чітко виокремлює поняття зняття з військового обліку та виключення з військового обліку, при цьому у разі зняття з військового обліку законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.

Відтак різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку: громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, тоді як зняті з військового обліку громадяни продовжують перебувати у статусі військовозобов`язаних.

Наведений підхід отримав подальший розвиток у постанові Верховного Суду від 09 червня 2026 року у справі №320/29761/25.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що стаття 37 Закону №2232-XII містить окремі правові підстави для вчинення різних за змістом облікових дій: взяття на військовий облік, зняття з військового обліку та виключення з військового обліку. Частина шоста цієї статті визначає підстави саме для виключення з військового обліку, серед яких пунктом 3 передбачено визнання особи непридатною до військової служби.

Верховний Суд наголосив, що конкретна фактична обставина, з якою закон пов`язує зміну облікового статусу особи, відповідає конкретній правовій підставі для вчинення певної облікової дії. Якщо особу визнано непридатною до військової служби, така обставина за своїм правовим змістом є підставою для виключення з військового обліку, а не для зняття з нього.

Також Верховний Суд зазначив, що суб`єкт владних повноважень не наділений дискрецією на власний розсуд визначати, чи за однієї і тієї самої встановленої законом підстави особа підлягає зняттю з військового обліку або виключенню з нього, оскільки такі облікові дії мають різні правові наслідки.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, суд враховує, що на відміну від обставин справи №320/29761/25, у цій справі відсутня невизначеність щодо того, яку саме облікову дію було вчинено стосовно ОСОБА_1 .

Так, довідкою військово-лікарської комісії №5-69 від 08.05.2023 №1/2280/5, позивача прямо визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. На підставі цієї постанови позивача було виключено з військового обліку, що відображено у його військовому квитку та надалі у відомостях Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Більше того, військово-обліковий документ, сформований 02 грудня 2025 року через мобільний застосунок Резерв+, підтверджує, що після виключення з військового обліку ОСОБА_1 обліковувався як не військовозобов`язаний.

Таким чином, у спірних правовідносинах йдеться не про зняття позивача з військового обліку із збереженням ним статусу військовозобов`язаного, а саме про його виключення з військового обліку внаслідок визнання непридатним до військової служби, що мало наслідком втрату ним статусу військовозобов`язаного.

При цьому сама по собі подальша зміна відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів не може створювати для особи статус військовозобов`язаного за відсутності передбачених законом юридичних підстав для набуття такого статусу.

Як вже зазначалося судом, відповідно до тимчасового посвідчення 1/2388 від 12.05.2023, довідки ВЛК №5-69 від 08.05.2023 №1/2280/5 ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку графа ІІ ст.67 “а” наказу МО України №402-08р, 466-11р., протокол №3 від 11.02.2015.

Згідно витягу з бази даних Резерв+ станом на 14.05.2026 ОСОБА_1 відноситься до категорії обліку – “не військовозобов`язаний”, підстава зняття/виключення – “п.3 ч.6 ст.37 визнані непридатними до військової служби”.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 виключений з військового обліку у 2023 році з визнанням його непридатним до військової служби, через що він не має статусу військовозобов`язаного, призовника чи резервіста.

Суд враховує правову позицію, викладену у пунктах 37-39 постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку». При цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військово-зобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону №2232-XII слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Водночас, як встановлено судом вище, ІНФОРМАЦІЯ_8 проігнорував ту обставину, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не має обов`язку проходити військово-лікарську комісію та не може бути призваний на військову службу під час мобілізації внаслідок того, що він виключений з військового обліку.

На переконання суду, після отримання повідомлення від позивача про його виключення з військового з обліку за станом здоров`я, ІНФОРМАЦІЯ_8 був зобов`язаний вжити належних заходів для перевірки цієї інформації та врахування її при проведенні подальших мобілізаційних заходів позивача.

Також суд звертає увагу, що відповідно до приписів пункту 3.3 розділу II Положення №402, особи, звільнені з військової служби, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу. Лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП формує електронне направлення в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатка 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання,- за графою III додатка 1 до цього Положення.

Доказів обстеження позивача у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу, наявності електронних направлень в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень позивача (як того вимагає пункту 3.3 розділу II Положення № 402) ІНФОРМАЦІЯ_8 до суду не надано, судом під час розгляду даної справи не отримано.

Також матеріали справи не містять доказів того, що довідку ВЛК №5-69 від 08.05.2023 №1/2280/5, якою ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку графа ІІ ст.67 “а” наказу МО України №402-08р, 466-11р., протокол №3 від 11.02.2015, згідно з встановленим Положенням №402 порядком переглянуто, скасовано чи змінено.

В зв`язку з наведеним, дії щодо включення позивача на військовий облік та наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №368/4 від 27.05.2026 про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в частині призову ОСОБА_1 на військову службу, не відповідають вимогам п.п.1, 3 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вчинені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Аналізуючи все вище досліджене неможливо залишити поза увагою доктрину заборони використання «плодів отруйного дерева», яку неодноразово використовував Верховний суд та Велика Палата Верховного суду.

Доктрина «плодів отруйного дерева» знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gдfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» (№2).

Ця доктрина зводиться до того, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруйного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом (також див. постанову ВП ВС від 13.11.2019 у справі №1-07/07, провадження №13-36зво19).

Застосування доктрини «плодів отруйного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел, не пов`язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу. Зазначені логічні операції не потребують дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (див. окрему думку у справі № 1-07/07 та постанову ВП ВС від 29.04.2020 у справі №1-305/2009, провадження №13-97зво19).

Наказ т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.05.2026 №153мтд по стройовій частині в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 прийнятий на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №368/4 від 27.05.2026, а отже, також є протиправним.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, способом захисту порушеного права, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, є саме визнання протиправним та скасування індивідуального акта.

Частиною 1статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати керівництво Військової частини НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах №1640/2594/18 та №826/9749/17 відповідно.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки судом встановлено протиправність рішень відповідачів, суд вважає, що у даному випадку у відповідачів відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 1331,20 грн, вказана сума підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №368/4 від 27.05.2026 про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в частині призову ОСОБА_1 на військову службу.

Визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_2 від 28.05.2026 №153мтд по стройовій частині, в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 .

Зобов`язати керівництво Військової частини НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити ОСОБА_1 з військового обліку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідачі: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя Ю.Ю. Сорока