Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №723/105/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Чернівці

справа № 723/105/26

провадження 822/1651/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого- судді Кулянди М.І.,

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.,

секретаря судового засідання Скулеби А.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

третя особа Орган опіки та піклування Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області,

прокурор Кініщук Людмила Іванівна,

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року,

головуючий у суді першої інстанції суддя Дедик Н. П.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Сторожинецької міської ради про позбавлення батьківських прав.

Вказувала на те, що батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є вона та відповідач ОСОБА_2 .

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 13 червня 2023 року шлюб між сторонами розірвано, їхній син, після розірвання шлюбу, залишився проживати разом з позивачкою.

Зазначає, що дитина відвідує різні навчальні гуртки, спортивні секції, вона, як мати, завжди піклується про духовний та фізичний розвиток дитини, в їх квартирі облаштовано окрему кімнату, де є місце для навчання та є можливість культурного розвитку для дитини. Вважає, що виховання, утримання та проживання дитини разом з позивачкою відповідає інтересам сина. Батько дитини не спілкується з нею та сином, участі у матеріальному та фінансовому утриманні дитини не приймає, не виконує свої батьківські обов`язки, на даний момент створив іншу сім`ю.

Просила суд, ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки це є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідача не встановлена.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_2 не піклується про духовний і фізичний розвиток своєї дитини, не надає матеріальної допомоги на її утримання, не спілкується з ним та не цікавиться його здоров`ям, інтересами, що свідчить про його ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, а тому суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Також, суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку виконавчого комітету Сторожинецької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, як органу опіки та піклування, від 06 березня 2026 року, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ..

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

Сторони є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення Сторожинецького районного суду від 13.06.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

З акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складеного депутатом Сторожинецької міської ради Бойчук-Шутак М.В. 26 грудня 2025 року № 2523 вбачається, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько дитини ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дитини.

Відповідно до довідки Сторожинецького закладу дошкільної освіти «Сонечко» Сторожинецької міської ради встановлено, що дитина ОСОБА_3 регулярно відвідує заклад дошкільної освіти. Мати дитини спілкується цікавиться дошкільним життям дитини, батько дитини жодного разу до закладу, який відвідує дитини не з`явився, контакту з вихователями не підтримує, хлопчика приводять та забирають мати дитини чи бабуся.

Згідно висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Сторожинецької міської ради від 06 березня 2026 року №76, ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, а саме: не спілкується з сином, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, не проявляє інтересу до його внутрішнього світу, а отже наявні правові підстави для позбавлення батьківських прав.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України, приписи якої зокрема зобов`язують батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята-десята статті 7 СК України).

Відповідно до частини першої статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06 червня 2024 року у справі № 132/2049/23, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/1513/23, від 02 жовтня 2024 року у справі № 2-5679/11, від 04 вересня 2024 року у справі № 608/858/22 тощо.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (заява № 37283/13) ЄСПЛ підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване статтею 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, стаття 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів встановлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які в залежності від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв`язки дитини з її сім`єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв`язків означає від`єднання дитини від її коріння. З цього слідує, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім`ї.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові від 12 лютого від 2024 року в справі № 202/1931/22 Верховний суд вказав на те, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

У справі, що переглядається, факт доведення підстав для позбавлення відповідача батьківських прав ОСОБА_1 обґрунтовувала наступним.

З весни 2022 року відповідач проживає окремо від сім`ї. Позивачка виховує та утримує сина самостійно, батько дитини участі у матеріальному та фінансовому утриманні дитини не приймає, не виконує свої батьківські обов`язки, на даний момент створив іншу сім`ю.

Колегія суддів переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги та надаючи оцінку зібраним у справі доказам виходить із наступного.

Верховний суд у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 179/1100/24 (провадження № 61-12057св25) вказав на те, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Суд першої інстанції, крім фактів, що дитина відвідує заклад дошкільної освіти, а батько дитини жодного разу не забирає дитину з дитячого садка, не встановив будь-яких інших фактів, які могли б виправдати позбавлення його батьківських прав. Судом не було встановлено, що відповідач не відповідає вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду своєму сину, або що він становить загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком може порушити відповідні права дитини. За обставин цієї справи не було нічого, що могло б виправдати позбавлення відповідача можливості відновити зв`язок зі своїм сином.

Висновок органу опіки та піклування, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина, має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Також слід зазначити, що аналіз висновку органу опіки та піклування свідчить про те, що він не є переконливим, оскільки він не ґрунтується на достатній доказовій базі та зроблений на підставі наданих тільки позивачем доказів.

Також позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про аморальний спосіб життя відповідача, вчинення останнім насильства по відношенню до дитини.

Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Позивачем не доведено обставин свідомого ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків, навмисного нехтування ними, необхідність застосування крайнього заходу втручання в права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з батьком, неможливість застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

Щодо доводів апелянта про ненадання матеріальної допомоги на утримання дитини, то суд врахував, що саме лише ненадання матеріальної допомоги не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки існують інші правові механізми впливу батька дитини, такі як звернення до суду з позовом про стягнення аліментів.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справ, є безпідставними, оскільки докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним.

Водночас обставини цієї справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків, налагодити контакт з сином, брати участь у його вихованні, розвитку та піклуванні.

Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, провадження № 61-4524св23).

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 слід попередити про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи наведене, слід змінити резолютивну частину абзацом наступного змісту: «Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скарг ОСОБА_1 задовольнити частково.

Резолютивну частину рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року змінити, доповнивши її абзацом наступного змісту:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Дата складання повного тексту постанови - 21 вересня 2026 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: Н.К. Височанська

І.Н. Лисак