Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №712/2668/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1632/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/2668/24 Категорія: : 305010300 Кондрацька Н. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Василенко Л.І., Карпенко О.В.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головне управління Національної поліції в Черкаській області,

особа, яка подала апеляційну скаргу – Головне управління Національної поліції в Черкаській області,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області, інтереси якого представляє Колєснік Наталія Ігорівна на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2026 року, у складі судді Кондрацької Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Урсаленко О.М. звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 12.07.2023 ОСОБА_1 рухався на власному автомобілі ДОДЖ реєстраційний номер НОМЕР_1 по вулиці Гетьманській у м.Чигирин, коли працівники поліції на службовому автомобілі обігнали автомобіль, яким він керував і наказали зупинитись. Після з`ясування причини зупинки, працівники поліції повідомили про порушення ПДР, яке є підставою для складення постанови про накладення адміністративного стягнення.

Незважаючи на заперечення позивача щодо порушення ПДР та попередження про те, що він є особою з інвалідністю ІІІ групи з підстав хвороби серця, працівники поліції застосували до нього та громадян, які перебували у його автомобілі спеціальні засоби - кайданки та сльозогінний газ, повалили позивача на землю та після знущань та принижень на очах громадян міста та дружини доставили у відділення поліції м. Чигирин Черкаської області. З відділення поліції був звільнений після складання адміністративного протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП.

Вказував, що в подальшому, у зв`язку з погіршенням здоров`я, був вимушений звернутись до медичного закладу - Чигиринської лікарні, де лікувався з 14.07.2023 року по 24.07.2024 року, про що свідчить виписка - епікриз від 24.07.2023 року.

Постановою Чигиринського районного суду Черкаської області від 31 серпня 2023 року закрито провадження у справі, у зв`язку з передачею матеріалів органу досудового розслідування для внесення відомостей до ЄРДР в порядку ст. 214 КПК України.

У зв`язку з неправомірною, на думку позивача, поведінкою працівників поліції та з метою захисту своїх порушених прав вимушений був скористатись допомогою адвоката та оплатити витрати, пов`язані з наданням правової допомоги на суму 15 000 гривень.

Вважає, що не вчиняв адміністративного правопорушення, не створював перешкоди у дорожньому русі.

Наголошував на тому, що через неправомірні дії працівників поліції, які полягають у безпідставному складанні протоколу про адміністративне правопорушення та застосуванні спеціальних засобів, зокрема кайданок та сльозогінного газу, зазнав моральних страждань, які полягають у відчутті стурбованості, страху за своє життя, оскільки непритягнення винних осіб (працівників поліції) до кримінальної відповідальності викликає у нього відчуття незахищеності та безкарності до осіб, які вчинили злочин, погіршення стану здоров`я, головні болі. Крім того, зазначав, що став замкнутим, дратівливим, порушився сон.

Просив суд стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, моральну шкоду у розмірі 150 000 грн та матеріальну шкоду у розмірі 3258 грн 30 коп., а також судові витрати за надану професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 4 000 грн. 00 коп. У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд дійшов висновку, що здійснення провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали здійснювати вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди проводиться незалежно від того чи були застосовані з боку держави будь-які заходи примусу або чи було понесено особою витрати зі сплати штрафу. Психологічне напруження, розчарування, незручності, які виникли у позивача внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть коли вони не спричинили тяжких наслідків у вигляді шкоди здоров`ю, може свідчити про заподіяння йому моральної шкоди. Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості та дійшов висновку про те, що обґрунтованим розміром моральної шкоди буде 4 000 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди, суд виснував, що позивачем не доведено заподіяння йому матеріальної шкоди, а звернення до лікарні мало місце через 2 дні після подій зі складання протоколу та затримання, тобто не доведено причинний зв`язок між його лікуванням та протиправною дією.

Не погодившись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ГУНП в Черкаській області через свого представника звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд невірно застосував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі №335/6977/22, відповідно до якої, дії патрульного щодо складання адміністративного протоколу, у разі подальшого закриття провадження у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, можуть бути підставою для відшкодування шкоди, лише, у випадку, якщо закриття справи відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Відповідно до висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Тобто уповноважена особа підрозділу поліції фіксує всі обставини скоєння правопорушення з визначенням особи, яка його скоїла, а суд дає оцінку всім зібраним доказам у справі, визначає правильність правової кваліфікації дій особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, та визначає наявність або відсутність складу адміністративного правопорушення у діях такої особи.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, який фіксує обставини порушення та не є рішенням, що створює правові наслідки для особи, оскільки таким рішенням є постанова суду.

Скаржник зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №228252 відносно позивача у справі, повністю відповідає вимогам ст. 256 КУпАП за формою та змістом. Закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відбулося не через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, а у зв`язку з передачею матеріалів органу досудового розслідування, оскільки в діях позивача вбачаються ознаки кримінального правопорушення, що не доводить протиправності дій працівника патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо відшкодування позивачу моральної шкоди.

Також скаржник звертає увагу, що питання неправомірності дій патрульних поліцейських було предметом проведеного службового розслідування, та порушень службової дисципліни з боку поліцейських не встановлено.

Наголошує на тому, що позивачем не надано жодного доказу наявності моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між діями поліцейських та негативними наслідками у вигляді заподіяння йому моральної шкоди.

Представник Державної казначейської служби України Ярош С.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зазначає, що позивачем не доведено факт наявності шкоди, а також її виникнення внаслідок дій працівників органів Національної поліції, а також підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та відповідними діями працівників патрульної поліції.

Факт складання працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення та подальший розгляд зазначеного протоколу судом, за результатами якого суд закрив провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, не може слугувати безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні докази завдання позивачу душевних страждань чи моральних переживань, які виникли в результаті вказаних подій.

Звертає увагу на правовий висновок, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 712/7385/17, відповідно до якого дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків та не порушують права особи.

Вважає помилковим висновок суду про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, з огляду на складання стосовно позивача протоколу про адміністративне правопорушення та здійснення стосовно нього відповідного провадження. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності складу адміністративного правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

Отже, представник Державного казначейства України вважає, що складення працівником ГУНП в Черкаській області протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 185 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність складу адміністративного правопорушення, а також належних і переконливих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення не було свавільним втручанням, оскільки відбулося на підставі закону, переслідувало легітимну мету і є пропорційним до цієї мети.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 червня 2026 року розгляд справи призначено у письмовому провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду в частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, скаржником не оскаржується, а тому колегія суддів не входить в перегляд законності та обґрунтованості рішення суду в цій частині.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2026 року в частині задоволених позовних вимог не відповідає вказаним вимогам.

Апеляційним розглядом встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №228252 від 12.07.2023, складеного відносно ОСОБА_1 , 12.07.2023 о 21 год 33 хв в м. Чигирин по вул. Гетьманській, останній не виконав неодноразове законне розпорядження про припинення правопорушення, а саме: дрібного хулігаства в формі нецензурної лайки, шарпання працівників поліції, поводження себе зухвало та нахабно.

Протокол складено поліцейським СРПП ВПД №2 ЧРУП ГУНП в Черкаській області Єременко І.І., в присутності двох понятих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , підписами яких засвідчено викладені у протоколі обставини.

Відповідно до протоколу АЗ №040651 від 12.07.2023 про адміністративне затримання за ст. 261 КУпАП, ОСОБА_1 затримано у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП для встановлення особи, складання адміністративних матеріалів та припинення.

Постановою Чигиринського районного суду Черкаської області від 31.08.2023 (справа № 708/853/23) провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП - закрито у зв`язку з передачею матеріалів органу досудового розслідування.

Відповідно до вказаної постанови наявність опору у діях винної особи проти поліцейського не охоплюється складом адміністративного правопорушення та залежно від обставин повинна мати наслідком кваліфікацію дій особи за нормами ст.ст. 296, 342, 345 КК України. Під час розгляду справи з досліджених доказів судом встановлено, що при спілкуванні із працівниками патрульної поліції ОСОБА_1 неодноразово, зухвало, із використанням нецензурної лексики відмовлявся виконувати розпорядження та вимоги працівників поліції, мотивуючи свої дії та поведінку тим, що він принципово не буде пред`являти їм посвідчення водія та документи на транспортний засіб, оскільки має зневажливе ставлення до представників поліції і взагалі не визнає поліцію органом державної влади, а її працівників людьми, підтвердивши своє ставлення також під час судового розгляду. Крім того, маючи намір самовільно залишити місце зупинки транспортного засобу без пред`явлення працівникам поліції необхідних документів та складення відповідних постанов щодо виявлених адміністративних правопорушень ОСОБА_1 вчиняв активні дії, які мають характер опору працівникові правоохоронного органу. Зокрема він, не реагуючи на заборону працівника поліції залишати місце зупинки транспортного засобу, не зважаючи на перебування цього працівника перед ним, мав намір пройти біля нього, при цьому із застосуванням фізичної сили прибирав витягнуту у його сторону руку працівника поліції та погрожував останньому нанесенням ударів.

Суд виснував, що у діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, що є підставою для передачі матеріалів органу досудового розслідування та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди, завданої працівниками ГУНП в Черкаській області, суд дійшов висновку, що здійснення провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали таке провадження. Відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від того, чи застосовувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення накладеного штрафу. Крім того, суд, вважаючи обгрунтованими вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, виснував, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення ораном держави прав людини, свідчить про заподіяння особі моральної шкоди. Тобто, суд констатував факт порушення органом державної влади, в особі патрульних поліцейських, прав позивача та встановив наявність причинно-наслідкового зв`язку з «протиправними» діями поліцейських та наслідками, які настали для позивача у вигляді психологічного напруження, розчарування та незручності.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду та вважає їх помилковими, які не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, з огляду на таке.

Так, відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізує далі.

Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Таким чином законодавець визначив необхідність наявності одночасно трьох умов, для настання відповідальності держави за дії посадових осіб (службових), які мають бути доведені позивачем:

- неправомірність (протиправність) дій посадових або службових осіб державного органу;

- шкода;

- причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

В позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що внаслідок неправомірних дій працівників патрульної поліції, які виразились у незаконному складанні протоколу про адміністративне правопорушення та застосуванні до нього спеціальних засобів у вигляді кайданок та сльозогінного газу, йому було завдано моральної шкоди.

Вирішуючи питання наявності протиправної поведінки з боку працівників патрульної поліції, колегія суддів враховує наступне.

14.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області із заявою щодо неправомірних, на його думку, дій з боку працівників поліції ВПД №2 Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області.

Факти, викладені позивачем у заяві від 14.07.2023, були предметом службового розслідування.

За результатами проведеного службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни окремими поліцейськими Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області складено висновок від 28.07.2023, відповідно до якого службове розслідування закінчено, оскільки відомості не знайшли свого об`єктивного підтвердження. Порушень службової дисципліни з боку поліцейського сектору реагування патрульної поліції ВПД №2 ЧРУП ГУНП Бурлаки О.В. та поліцейського сектору реагування патрульної поліції ВПД №2 ЧРУП ГУНП Єременка І.І. не встановлено. Застосування ними фізичної сили та спеціальних засобів на підставі ч.1 ст. 44 Закону України «Про Національну поліцію» та на підставі абз. б,г, п.1 ч. 3, абз. а, п.3 ч.3 ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію» правомірне.

Відповідно до відповіді начальника Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області Матюшенка В. № 11841/46/01-2023 від 28.07.2023, наданої ОСОБА_1 за результатами розгляду його звернення від 14.07.2023, під час службового розслідування дисциплінарною комісією були переглянуті відеозаписи з нагрудних бодікамер поліцейських СРПП ВПД №2 Черкаського РУП ГУНП та встановлено, що під час зупинки транспортного засобу та застосування спеціальних засобів поліцейські діяли відповідно до вимог чинного законодавства.

Таким чином дії працівників патрульної поліції щодо застосування до ОСОБА_1 спеціальних засобів були законними та правомірними, а тому твердження позивача щодо завданої йому моральної шкоди внаслідок незаконних дій працівників патрульної поліції внаслідок застосування спеціальних засобів є безпідставними.

Стосовно доводів позивача про завдання йому моральної шкоди внаслідок складання відносно нього незаконного протоколу про адміністративне правопорушення, колегія суддів вважає, що такі доводи не знайшли свого підтвердження, з огляду на таке.

Правову позицію щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди особі, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, у разі подальшого закриття справи судом у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 у справі №335/6977/22, відповідно до якої оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

За матеріалами справи судом закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з наявністю в діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення та необхідністю передачі матеріалів до органу досудового розслідування.

Тобто судовим розглядом матеріалів про адміністративне правопорушення, а саме, протоколу разом з іншими доказами у справі, в діях позивача не встановлено складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, водночас встановлено наявність ознак кримінального правопорушення, що стало підставою для закриття провадження у справі та направлення матеріалів органу досудового розслідування в порядку ст. 253 КУпАП для внесення відомостей до ЄРДР в порядку ст. 214 КПК України.

Постанова суду не містить встановлення факту невідповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону або відсутності повноважень у патрульних поліцейських на його складання або інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення. Будь-яких свавільних або протиправних дій, під час складання патрульними поліцейськими протоколу про адміністративне правопорушення, з урахуванням висновку за результатами службового розслідування, колегією суддів не встановлено.

З урахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №228252 від 12.07.2023 складений відносно ОСОБА_1 , який лише є засобом фіксації факту правопорушення та оцінюється судом при розгляді справи про адміністративне правопорушення в сукупності з іншими доказами, не призвів до породження правових наслідків у вигляді притягнення до адміністравної відповідальності для позивача та не порушив його права.

Крім того, колегія суддів враховує, що досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені на підставі постанови Чигиринського районного суду Черкаської області від 31.08.2023 (справа № 708/853/23), не завершено, доказів протилежного позивачем суду не надано.

Відтак, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами вчинення патрульними поліцейськими щодо нього протиправних або свавільних дій, внаслідок яких могла бути спричинена моральна шкода.

За викладених обставин, висновок суду про вчинення патрульними поліцейськими незаконних дій з ініціювання провадження в справі про адміністративне правопорушення є помилковим та спростовується матеріалами справи.

Також, позивачем не доведено обов`язкової складової для відшкодування моральної шкоди, як заподіяння такої шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 22.01.2025 у справі №335/6977/22, з огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Також для настання відповідальності за завдану діями посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування моральну шкоду обов`язковим елементом є наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями заподіювача шкоди та шкодою, яка настала в результаті таких дій.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, позивач повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції зазнав моральних страждань, які полягають у відчутті стурбованості, страху за своє життя, оскільки не притягнення винних осіб (працівників поліції) до кримінальної відповідальності викликає у нього відчуття незахищеності та безкарності до осіб, які вчинили злочин, погіршення стану здоров`я, яке вимагало звернення за медичною допомогою до лікарні. Крім того, зазначав, що став замкнутим, дратівливим, порушився сон.

Зважаючи на недоведеність позивачем протиправності дій працівників поліції щодо складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 185 КУпАП та застосування спеціальних засобів, колегія суддів вважає, що позивачем також не доведено заподіяння йому моральної шкоди.

Відповідно до положення ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В даній категорії справ саме на позивача покладено тягар доведення протиправності дій посадових осіб, заподіяння шкоди внаслідок таких дій та причинно-наслідковий зв`язок між діями та шкодою.

Дослідивши матеріали у справі, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами протиправності дій патрульних поліцейських щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 185 КУпАП та застосування спеціальних засобів відносно ОСОБА_1 , не доведено заподіяння йому моральної шкоди внаслідок таких дій та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з підстав неповного з`ясування обставин справи, невідповідності висновків суду доказам у справі та неправильним застосуванням норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду, з ухваленням в цій частині нового, яким у задоволенні позовних вимог належить відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В зв`язку з скасуванням рішення суду в оскаржуваній частині та ухваленням в цій частині нового про відмову у задоволенні позовних вимог, зміні підлягає розподіл судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.11 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір, сплачений скаржником за подання апеляційної скарги в сумі 1453, 44, підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області інтереси якого представляє ОСОБА_4 – задовольнити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 16 квітня 2026 року в даній справі в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Черкаській області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Компенсувати Головному управлінню Національної поліції в Черкаській області судовий збір в сумі 1453, 44 грн, сплачений ним за подання апеляційної скарги, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та за умов, визначених ст.389 ЦПК України.

Судді: Ю.В. Сіренко

О.В. Карпенко

Л.І. Василенко