Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №711/5741/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1505/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/5741/25 Категорія: : 304090000 Шкреба В. В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Сіренка Ю.В., Василенко Л.І., Карпенко О.В.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 адвокат Ковтун Андрій Володимирович,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ковтун Андрія Володимировича на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2026 року, суддя Шкреба В.В., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 25 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та Відповідачем було укладено кредитний договір № 691350108 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за допомогою мережі Інтернет, де Відповідач перейшов на офіційний сайт товариства - www.moneyveo.ua, ознайомився з правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору, після чого подав відповідну заявку. На підставі вказаного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало Відповідачу грошові кошти в сумі 15000 грн. 00 коп. на його банківську карту № НОМЕР_1 . На підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», договору факторингу №29/05/25-Е від 29.05.2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс», з урахуванням додаткових угод, право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ФК «ЕЙС». Відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка становить 60 201,00 грн., з яких: 15 000,00 грн. - заборгованість по кредиту; 45 201,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, які ТОВ «ФК «ЕЙС» і просило стягнути з Відповідача.

Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором №691350108 від 25 грудня 2020 року у розмірі 60 201 грн. 00 коп. та понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.

Суд мотивував своє рішення тим, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало Відповідачу кредит у сумі 15 000,00 грн., натомість відповідач не виконав своїх зобов`язань у повному обсязі, факт укладення кредитного договору в судовому порядку не оспорював. Щодо клопотання відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності, суд дійшов висновку про його безпідставність.

Не погодившись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Ковтун А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд, в порушення вимог ЦПК України, прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, подану поза межами строку, передбаченого ст. 49 ЦПК України.

Скаржник не погоджується з розміром заборгованості за відсотками, вказуючи, що розрахунок заборгованості позивача не відповідає умовам кредитного договору, оскільки позичальником не виконано умов договору щодо продовження Дисконтного періоду, а отже останнім днем строку дії кредитного договору, з врахуванням положень п.п. 1.2., 1.7.1 договору, є 23.04.2021.

Таким чином, скаржник вважає, що останнім днем нарахування відсотків за користування кредитними коштами є 23.04.2021, натомість судом такі обставини залишені поза увагою, внаслідок чого, на думку скаржника, суд дійшов помилкових висновків про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ТОВ «ФК «ЕЙС» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, мотивуючи тим, що 24.01.2021 відповідач вніс платіж в розмірі 810 грн на погашення нарахованих відсотків, внаслідок чого Дисконтний період було продовжено ще на 30 днів.

27.02.2021 нараховано різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом Дисконтного періоду.

Після закінчення Дисконтного періоду позичальнику нараховувались проценти в розмірі 2,30 % на день, відповідно до п. 1.7.2. кредитного договору включно до 23.05.2021.

Представник позивача звертає увагу на те, що відповідач не відмовлявся від одержання кредитних коштів, не відкликав свою згоду на укладення договору, не звертався до установи за додатковими роз`ясненнями положень договору, в судовому порядку договір не оспорював, отже договір є дійсним, а тому його умови мають виконуватися належним чином.

Зазначає, що всі нарахування, зокрема процентів за користування кредитними коштами, здійснювались відповідно до умов кредитного договору.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 02 липня 2026 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2026 року відповідає вказаним вимогам закону.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (надалі - Закон).

Статтею 3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 36 КПК України та ст. 79 КАС України.

За змістом ст. 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», договір підписаний електронним підписом прирівнюється до договору укладеного у письмовій формі.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

У постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 759/20374/20 (провадження № 61-4425св22), від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21 (провадження № 61-13123св23) вказано, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права».

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 691350108 (надалі Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за допомогою мережі інтернет, відповідно до п.1.1. якого, кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит на суму 15 000,00 грн. на строк 30 днів, на умовах зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику (т. 1 а.с. 30-32).

Відповідно до п. 4.1 Договору невід`ємною частиною цього договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту. Уклавши цей Договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Товариства: www.moneyveo.ua.

Згідно з п. 1.9. Договору попередній розрахунок сукупної вартості кредиту за Дисконтною процентною ставкою та Термін платежу, згідно строку передбаченого п.1.2. Договору, наведено у Паспорті споживчого кредиту, що є невід`ємним додатком до Договору, та у Графіку розрахунків, наведеному у Додатку №1 до Договору.

Відповідач підписав Договір та додаток № 1 до договору (графік розрахунків) електронним підписом, за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на його номер мобільного телефону, вказаний ним в заявці на оформлення кредиту.

25.12.2020 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 15 000,00 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 , згідно заявки на отримання грошових коштів в кредит (т.1 а.с. 33,34).

Перерахування коштів в сумі 15 000 грн на рахунок відповідача також підтверджується довідкою АТ «Універсал Банк» від 26 липня 2025 року №БТ/Е-8703 (т.1 а.с. 117).

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» станом на 29.03.2021, заборгованість Відповідача склала 42 081 грн, з яких 15 000 грн. тіло кредиту, 27 081, 00 грн відсотки за користування кредитом (т.1 а.с. 35-36).

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28.11.2019 року.

Надалі, додатковими угодами №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023, послідовно укладеними між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс», строк дії договору продовжено до 31.12.2024 року.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №127 від 29.03.2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на суму заборгованості.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість відповідача за Договором станом на 23.05.2021 склала 60 328, 50 грн, з яких: 15 000 грн. тіло кредиту, 45 328, 50 грн відсотки за користування кредитом (т.1 а.с. 53).

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, предметом якого є відступлення прав вимоги, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку договору.

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод № 2 від 03.08.2021 року та № 3 від 30.12.2022 року, якими продовжено строк дії договору факторингу до 30.12.2024 року включно, всі інші умови залишилися без змін.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 60 328, 5 грн.

29.05.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу №29/05/25-Е (т.1 а.с. 65-68).

Відповідно до п.1.2. договору факторингу було передбачено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до реєстру боржників за договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 року від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 60 328, 5 грн.

ТОВ «ФК «ЕЙС» порушило перед судом питання про стягнення із Відповідача вказаної заборгованості за кредитним договором в сумі 60 201 грн. 00 коп., з яких 15 000 грн. по тілу кредиту, 45 201 грн. 00 коп. по відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Факт укладення кредитного договору, отримання ОСОБА_1 коштів за Договором в сумі 15 000 грн., невиконання ним взятих на себе зобов`язань за Договором та набуття позивачем, як новим кредитором, права вимоги за Договором, вірно встановлено судом та не заперечується скаржником.

В апеляційній скарзі представник відповідача не погоджується з розміром відсотків, стягнутих за користування кредитними коштами, та вважає, що позичальник не скористався правом на продовження Дисконтного періоду, а тому строк дії Договору закінчився 23.04.2021, тобто останнім днем нарахування відсотків за користування кредитом, на думку скаржника, є 23.04.2021.

Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, які спростовуються матеріалами справи, з огляду на наступне.

Так, умовами Договору передбачено строк кредитування 30 днів, який є Дисконтним періодом (п.1.2. Договору).

Відповідно до п. 1.3. Договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом Дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Згідно з графіком розрахунків до Договору, який є Додатком №1, сторонами погоджено графік розрахунків: термін платежу - 24.01.2021, нараховані проценти 810 грн, сума кредиту 15 000 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», 24.01.2021 відповідач сплатив 810 грн, тобто погасив фактично нараховані відсотки на той період, чим активував продовження строку Дисконтного періоду.

Відповідно до п. 1.3. Договору сторони погодили, що кількість днів, на яку продовжується Дисконтний період складає 30 днів.

Таким чином, сплативши фактично нараховані відсотки в сумі 810 грн, в строк обумовлений сторонами у Договорі, відповідач продовжив строк дії Дисконтного періоду ще на 30 днів.

Твердження скаржника про те, що позичальник не ініціював пролонгацію Дисконтного періоду, адже сплатив 810 грн 24 січня 2021, що, на думку скаржника, було здійснено поза межами строку, передбаченого п. 1.3. Договору, колегія суддів оцінює критично, оскільки умовами Договору та графіком розрахунків, який є невід`ємним додатком до Договору, погоджено термін сплати платежу - 24.01.2021.

Відповідно до положення ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, сторони обумовили, що 30 денний строк Дисконтного періоду закінчується 24.01.2021, а отже, відповідач здійснив погашення фактично нарахованих відсотків станом на 24.01.2021 в сумі 810 грн, в строк передбачений п. 1.3. Договору.

Відповідно до п. 1.7., 1.7.1. Договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом на наступних умовах, зокрема зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переноситься на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду.

В зв`язку з непогашенням позичальником заборгованості за кредитом, нарахування відсотків за користування кредитними коштами відбувалося від дня закінчення Дисконтного періоду з урахуванням його пролонгації, тобто з 23.02.2021, до закінчення строку, передбаченого п.1.7.1. Договору, що підтверджується розрахунками заборгованості наданими позивачем, які були предметом оцінки суду першої інстанції та їх правильність не викликає сумнів у колегії суддів.

Контррозрахунку заборгованості або доказів погашення кредитної заборгованості відповідачем суду не надано.

Таким чином, доводи скаржника про неправильність розрахунку процентів за користування кредитними коштами та недоведеність розміру заборгованості, заявленої позивачем та задоволеної судом, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду.

Щодо тверджень скаржника про порушення судом норм процесуального права, оскільки суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог після закриття підготовчого судового засідання, тобто поза межами строку, передбаченого ст. 49 ЦПК України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача звернувся з клопотанням про зменшення позовних вимог після закриття підготовчого судового засідання, мотивуючи тим, що первісним кредитором було допущено технічну помилку в нарахуванні відсотків за період з 28.02.2021 по 23.05.2021, а саме, застосовано підвищену відсоткову ставку, в зв`язку з чим суму відсотків за вказаний період позивач просив зменшити, з урахуванням умов Договору, з 29 452,50 грн до 29 325,00 грн. Внаслідок зменшення відсотків за вказаний період змінилася загальна сума заборгованості за відсотками з 60 328,5 грн до 60 201,00 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, приймаючи заяву позивача про зменшення позовних вимог, надав оцінку доводам позивача та врахував, що зменшення позовних вимог є обґрунтованим та не призводить до порушення прав відповідача.

Надаючи оцінку доводам скаржника в цій частині, колегія суддів зауважує, що питання прийняття до розгляду заяви про зменшення позовних вимог відноситься до компетенції суду першої інстанції, який надає оцінку заяві та приймає її чи відхиляє, надалі розгляд справи відбувається з урахуванням змінених позовних вимог, які в даному випадку не погіршують, а покращують становище відповідача.

Тобто, в прийнятті судом заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог після закриття підготовчого судового засідання, порушення норм ЦПК України, яке б мало наслідком скасування або зміну рішення суду, колегія суддів не вбачає.

Отже, за викладеного, аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2026 року є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування скаржником не доведено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку із залишенням рішення суду без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Ковтун Андрія Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 21 квітня 2026 року у даній справі - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України.

Судді Ю.В. Сіренко

Л.І. Василенко

О.В. Карпенко