Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №706/507/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 706/507/25

Провадження № 22-ц/821/1427/26

Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Карпенко О. В., Сіренка Ю. В.,

за участю секретаря - Дмитренко В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» - адвоката Кеню Дениса Васильовича на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

23 квітня 2025 року ТОВ «Цикл Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просило стягнути солідарно із відповідачів три відсотки річних на підстав ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позову вказано, що 27.08.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 354411/1481/0069-8, згідно якого позичальнику надано кредит у розмірі 23 500 доларів США строком на 120 місяців - по 27.08.2018, зі сплатою 14,35 % річних за користування кредитними коштами.

Для забезпечення своєчасного повернення кредитних коштів за вищевказаним кредитним договором 27.08.2008 між Банком та ОСОБА_2 укладено Договір поруки № 354411/1481/0069-8П

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 22.02.2013 у справі №2-456-2012 стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за Кредитним договором № 354411/1481/0069-8 від 27.08.2008 у розмірі 27 608,86 доларів США, що еквівалентно 218 786,05 грн, та судові витрати.

19.03.2019 Христинівським районним судом Черкаської області на виконання рішення суду видано виконавчі листи № 2-456-2012 щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2

20.11.2013 відділом ДВС Христинівського РУЮ прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

11.06.2014 у відкритті виконавчого провадження орган ДВС відмовив на підставі п. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із пропуском строку пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання.

Ухвалою Христинівського районного судом Черкаської області від 29.03.2018 відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

21.05.2024 між АТ «Райффайзен Банк» та АТ «Оксі Банк» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-69, відповідно до якого АТ «Оксі Банк» набуло права вимоги за Кредитним договором № 34411/1481/0069-8 від 27.08.2008, укладеним між Банком та ОСОБА_1

21.05.2024 між АТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» укладено Договір відступлення права вимоги №114/2-69-1, відповідно до якого ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №34411/1481/0069-8 від 27.08.2008.

З огляду на відмову у поновленні пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» позбавлене можливості звернутися до суду із заявою про заміну сторони (стягувача) у виконавчому листі та реалізувати своє процесуальне право з приводу примусового виконання рішення суду від 22.02.2013 у справі № 2-456/2012. Водночас пропуск строку пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання не припиняє зобов`язання боржника сплатити борг.

З огляду на викладене позивач вважає, що в нього наявне право на стягнення солідарно із відповідачів трьох процентів річних у межах строку позовної давності за період із 02.04.2017 по 01.03.2020 у розмірі 2 416,43 доларів США у зв`язку з невиконанням рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 22.02.2013 у справі № 2-456-2012.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2026 року в задоволенні позовних відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що факт не перебування виконавчого листа за основним зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скарги

14 травня 2026 року, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Цикл Фінанс» - адвокат Кеню Д. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2026 року та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що суд першої інстанції фактично ототожнив пропуск строку пред`явлення виконавчого документа з остаточною втратою права на виконання рішення, хоча це різні правові категорії. Пропуск строку - це процесуальна перешкода, а не припинення матеріального права. Сам по собі факт пропуску строку пред`явлення до примусового виконання виконавчого листа, не припиняє обов`язок боржника і не може автоматично позбавляти стягувача будь-яких форм захисту.

Зазначив, що неможливість примусового виконання рішення про стягнення основного боргу, зокрема у випадку, коли кредитор втратив право пред`явити виконавчий документ через пропуск встановленого строку, не припиняє правовідносин за кредитним договором та/або рішенням суду і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Таким чином, скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо правової природи спірних правовідносин та неправильно застосував норми матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Фактичні обставини справи

27.08.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір № 354411/1481/0069-8, за яким кредитор надав, а позичальник отримав відповідно до Умов кредитування за програмою кредитування «Кредит під заставу нерухомості» кредит на споживчі цілі в розмірі 23 500 доларів США. Згідно п. 1.1.3 виконання зобов`язання за цим договором забезпечено іпотекою нерухомості - двокімнатною квартирою загальною площею 52,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Кредит надано на строк 120 місяців, тобто до 27.08.2018. Процентна ставка відповідно до п.1.2.1 Договору становить 14,35% (т. 1 а.с. 7 - 11 на звороті).

Для забезпечення належного виконання вищевказаного кредитного договору 27.08.2008 між банком та ОСОБА_2 укладений Договір поруки № 354411/1481/0069-8П, за яким поручитель взяла на добровільних засадах на себе зобов`язання відповідати перед Банком по боргових зобов`язаннях боржника та нести солідарну відповідальність із позичальником.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 22.02.2013 у справі №2-456-2012 стягнуто солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за Кредитним договором № 354411/1481/0069-8 від 27.08.2008 у розмірі 27 608,86 доларів США, що еквівалентно 218 786,05 грн, та судові витрати.

Постановленою 12.07.2013 Апеляційним судом Черкаської області ухвалою, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення суду набрало законної сили (т. 1 а.с. 12 - 13 на звороті).

19.03.2013 Христинівським районним судом Черкаської області на виконання рішення суду видано виконавчі листи № 2-456-2012 щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 16, 17).

20.11.2013 відділом ДВС Христинівського РУЮ прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», про що свідчать відповідні відмітки на вищезазначених виконавчих листах.

11.06.2014 у відкритті виконавчого провадження орган ДВС відмовив на підставі п. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із пропуском строку пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання.

Ухвалою Христинівського районного судом Черкаської області від 29.03.2018 у задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання відмовлено (т. 1 а.с. 14 - 15 на звороті).

21.05.2024 між АТ «Райффайзен Банк Аваль», як первісним кредитором, та АТ «ОКСІ БАНК», як новим кредитором, укладений Договір відступлення права вимоги № 114/2-69, за яким на умовах, встановлених договором та відповідно до статей 512-519 ЦК України первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (портфель заборгованості) (т. 1 а.с. 18 - 20 на звороті).

З копії реєстру боржників від 24.05.2024 до Договору відступлення права вимоги від 21.05.2024 вбачається, що АТ «ОКСІ БАНК» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 34411/1481/0069-8 від 27.08.2008, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Сума кредиту згідно Реєстру боржників становить 24 583,25 доларів США, сума заборгованості за основною сумою - 25 332,17 доларів США, заборгованість за процентами - 52 199,75 доларів США, загальна сума заборгованості - 77 531,92 доларів США (т. 1 а.с. 21 - 21 на звороті).

21.05.2024 між АТ «ОКСІ БАНК» (первісний кредитор) та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» (новий кредитор) укладений Договір відступлення права вимоги № 114/2-69-1, відповідно до якого на умовах, встановлених цим договором та відповідно до ст. ст. 656, 512-519 ЦК України, первісний кредитор зобов`язався передати (відступити) новому кредиторові за плату, а новий кредитор зобов`язаний прийняти набуті первісним кредитором права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників (портфель заборгованості), які первісний кредитор зобов`язується набути протягом 15 робочих днів з дати підписання договору та попереднього реєстру боржників. Перелік кредитних договорів, боржників, розрахунок сум заборгованості боржника, які первісний кредитор зобов`язується набути зазначені в Додатку № 1 до договору (попередній реєстр боржників), що є його невід`ємною частиною (т. 1 а.с. 26 - 28).

З копії реєстру боржників від 24.05.2024 до Договору відступлення права вимоги № 114/2-69-1 від 21.05.2024 вбачається, що ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» набуло права вимоги, зокрема, до відповідача за Кредитним договором № 34411/1481/0069-8 від 27.08.2008, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 29 - 32).

У зв`язку із технічними помилками в датах повернення кредиту, що були допущені в Реєстрі боржників від 24.05.2024 при відступленні прав вимоги за кредитами згідно договорів, 18 грудня 2025 року між АТ «Райффайзен Банк» та АТ «ОКСІ БАНК» укладено Додаткову угоду №1 до Договору відступлення права вимоги № 114/2-69 від 21.05.2024, якою внесені зміни до Реєстру боржників від 24.05.2024 та викладено його в новій редакції (т. 1 а. с. 188).

Зв змісту зміненого Реєстру боржників вбачається, що зміни в частині відступленого права вимоги до відповідача стосувалися номера Кредитного договору, який у зміненому Реєстрі вказаний як № 354411/1481/0069-8 від 27.08.2008 замість № 34411/1481/0069-8 від 27.08.2008.

Аналогічні зміни шляхом укладення Додаткової угоди № 1 внесені до Договору відступлення права вимоги № 114/2-69-1 від 21.05.2024, сторонами якого були АТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» (т. 1 а.с. 191).

27.01.2026 між АТ «Райффайзен Банк» та АТ «ОКСІ БАНК» укладено Додаткову угоду № 2 до Договору відступлення права вимоги № 114/2-69 від 21.05.2024 (т. 1 а.с. 214).

27.01.2026 між АТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» укладено Додаткову угоду № 2 до Договору відступлення права вимоги № 114/2-69-1 від 21.05.2024 (т. 1 а.с. 217).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає з огляду на наступне.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Положення ст. 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто, відповідно до положень ст. 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі.

Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1. ст. 530 ЦК України).

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в ч. 1 ст. 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, в ст. ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання

Положеннями ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України, передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 у справі № 916/190/18.

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення (ст. 129 Конституції України).

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Як встановлено у справі, відносно відповідачів 20.11.2013 відділом ДВС Христинівського РУЮ прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», про що свідчать відповідні відмітки на вищезазначених виконавчих листах, тобто судове рішення від 22.02.2013 на примусовому виконанні не перебуває з 20 листопада 2013 року.

Ухвалою Христинівського районного судом Черкаської області від 29.03.2018 у задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання відмовлено.

Зазначене судове рішення свідчить про втрату стягувачем права на примусове виконання рішення суду про стягнення основного бору.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц висловив правовий висновок про правильне застосування норм права, згідно якого натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Разом з тим, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 у справі № 554/9126/20 зазначила, що натуральним зобов`язанням є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Конструкція ст. 625 ЦК України, щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Аналогічна позиція Верховним Судом висловлена у постановах по справах № 569/12918/16-ц від 02 вересня 2020 року, № 442/398/15-ц від 18 березня 2020 року, № 390/880/16-ц від 11 грудня 2019 року, № 554/9126/20 від 13 березня 2023 року.

У постановах від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, від 03 березня 2026 року у справі № 369/13342/23 Верховний Суд також вказав, що пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності.

Кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Наявність або відсутність у зобов`язання ознак натурального прямо впливає на можливість чи неможливість стягнення сум застосування ст. 625 ЦК України у межах 3-річної позовної давності до моменту пред`явлення позову.

Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних, оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності.

Тому, кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Фактичні обставини цієї справи, за яких ухвалою Христинівського районного судом Черкаської області від 29.03.2018 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено у поновленні строків для пред`явлення виконавчого листа до виконання, свідчать, що основна вимога позивача, яка виникла на підставі рішення суду, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, а тому між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст.625 ЦК України.

Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах виконавчої служби в сукупності з відмовою судом у задоволенні заяви позивача про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

У зв`язку із цим вимоги про стягнення з відповідачів 3 % річних не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.

У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.

Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. ч.1-3 ст. 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки підстави для стягнення з відповідачів 3% річних відсутні.

Колегія суддів також врахує, що сплив строків пред`явлення виконавчого листа до виконання є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду після видачі судом виконавчого документа.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд гарантує право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у даному випадку правомірно протягом кількох років міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, Черкаський апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка.

Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення, а тому, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» - адвоката Кеню Дениса Васильовича - залишити без задоволення

Рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: О. В. Карпенко

Ю. В. Сіренко