Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №576/803/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 576/803/26 Номер провадження 22-ц/814/4627/26Головуючий у 1-й інстанції Сапон О.В. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Дряниця Ю.В.,

судді Лобов О.А., Одринська Т.В.

розглянувши у місті Полтава без проведення судового засідання в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29 квітня 2026 року, постановлене суддею Сапон О.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Сумський апеляційний суд, про стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

28.03.2026 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом, уточнивши його вимоги заявою від 05.04.2026, у якій просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн, завдану йому внаслідок неналежного функціонування органу державної влади.

В обґрунтування вимог заяви зазначає, що 08.08.2025 він, позивач, звернувся у Глухівський міськрайонний суд Сумської області зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця у виконавчих провадженнях НОМЕР_1 та НОМЕР_2, пов`язуючи суть порушення із безпідставним накладенням арешту на банківський рахунок, відкритий на його ім`я у АТ «Ощадбанк», за яким він отримує соціальні виплати.

Ухвалою Глухівського міськрайонного суд Сумської області від 10.09.2025 (справа №576/2058/25) у задоволенні такої скарги відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, він, ОСОБА_1 , оскаржив його в апеляційному порядку, подавши 19.09.2025 до Сумського апеляційного суду відповідну скаргу. Між тим, станом на 28.03.2026 судом апеляційної інстанції не вчинено жодних процесуальних дій із розгляду справу в розумні строки, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Із підстав викладеного та враховуючи, що блокування рахунку створює загрозу його нормальному існування, спричиняє стрес, відчуття приниження, які військовослужбовця, та втрату довіри до державних інституцій, просить захистити порушене право згідно із заявленими позовними вимогами.

При цьому, позивач наголошує, що Державна казначейська служба України не є особою, яка порушила його право, але є органом, через який здійснюється виплата, а відтак, визначена ним відповідачем у справі.

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29.04.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа: Сумський апеляційний суд, про стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Рішення міськрайонного суду вмотивовано тим, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, що виключає підстави для задоволення позовних вимог.

Позивач оскаржив рішення міськрайонного суду в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення, міськрайонний суд залишив поза увагою вимоги статті 56 Конституції України та статті 1173, 1174 ЦК України, за змістом яких відповідальність несе Держава Україна, а не конкретний орган чи посадова особа.

Застосовану міськрайонним судом позицію Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17 вважає довільно трактованою, наполягаючи на тому, що процесуальний статус відповідача визначений ним правильно, оскільки з огляду на сталу практику Верховного Суду стягнення здійснюється з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Тоді як, з огляду положення статей 6, 126, 129 Конституції України суд, як інституція, не може бути відповідачем у справі, а тривала бездіяльність у ході судового розгляду справи не може бути виправдана нестачею суддів.

Із підстав раніше детально викладених у позові, розгляд якого, на думку позивача, судом першої інстанції здійснювався формально, вважає, що всі елементи відповідальності ним доведені.

Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2026 підсудність справи визначено Полтавському апеляційному суду.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.07.2026 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 20.07.2026.

04.08.2026 до Полтавського апеляційного суду надійшли відзив третьої особи - Сумського апеляційного суду на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення; а також заперечення позивача на відзив.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся у Глухівський міськрайонний суд Сумської області зі скаргою на дії приватного виконавця зазначаючи, що на виконанні останнього перебувають ВП НОМЕР_1 та НОМЕР_2. У межах цих виконавчих проваджень приватний виконавець наклав арешт на його рахунок куди зараховувалися пільги для оплати житлово-комунальних послуг. Оскільки цей рахунок є соціальним та має спеціальний режим використання, то його арешт вважає неправомірним; ухвалою Глухівського районного суду Сумської області від 10.09.2025 (576/2058/25) у задоволенні такої скарги відмовлено./а.с.5-6, 9-18/

29.09.2025 ОСОБА_1 сформовано в системі «Електронний суд» до Сумського апеляційного суду клопотання про прискорення розгляду справу; а 11.10.2025 - заяву про забезпечення позову./а.с.7-8, 27-28/

Відмовляючи у задоволенні позову, міськрайонний суд виходив із того, що у цій справі Державна казначейська служба України виступає лише як суб`єкт виконання рішення суду у випадку стягнення з держави грошових коштів на користь позивача, але не як деліктний боржник. Відтак, позов пред`явлений до неналежного відповідача, клопотання про заміну первісного відповідача належним до суду не надходило, що виключає підстави для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово послідовно зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанова від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 08.08.2023 у справі №910/5880/21).

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною. До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц та від 14.01.2026 у справі 465/5323/15.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).

У цій справі ОСОБА_1 пред`явив позов лише до Державної казначейської служби України. Проте, як уже зазначено вище, остання не завдавала позивачеві шкоди, про що свідчать мотиви та підстави позову. Отже, Державна казначейська служба України та її територіальні органи не є належними відповідачами у цій справі.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неналежного обрання позивачем відповідача у цій справі та відмови у зв`язку із цим у задоволенні його позову. Тому підстав для скасування судового рішення у цій справі немає.

Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, оскільки зводяться до довільного трактування норм права на власну користь та обґрунтованості позовних вимог, оцінка яких апеляційним судом за встановлених обставин не надається.

При цьому, колегія суддів ураховує прецедентну практику ЄСПЛ, який виходить із того, що, забезпечуючи гарантії, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільної процесуальних правовідносин та їх гарантій.

До ознак, що характеризують правосуддя, відноситься, у тому числі, здійснення правосуддя тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма). При цьому під правосуддям необхідно розуміти не лише діяльність суду щодо вирішення спору про право, але й обов`язкове дотримання процесуальної форми, в якій не просто передбачені порядок і послідовність вчинення процесуальних дій, а й відображено вимоги справедливих (належних) судових процедур.

При цьому, по-перше, цивільна процесуальна форма, завжди обов`язково має нормативний і системний характер. По-друге, вона, по суті, передбачає «алгоритм» поведінки кожного суб`єкта при розгляді та вирішенні цивільної справи (у тому числі і суду). По-третє, становить гарантію дотримання законності, оскільки її недодержання призводить до різних негативних наслідків.

Зі справи, яка переглядається убачається, що позивач, посилаючись на те, що хоча Державна казначейська служба України і не є особою, яка порушила його право, але є органом, через який здійснюється виплата, наполягає на тому, що позов пред`явлено ним до належного відповідача.

Обставини викладеного спростовуються сталою позицією Верховного Суду, висновки якої згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України є обов`язковою для врахування. Тоді як визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

Наведений процесуальний обов`язок стороною позивача не виконано, тоді як його твердження, викладені у доводах апеляційної скарги, що позов фактично поданий ним до держави, колегія суддів визнає суперечливими по відношенню до попередньої позиції, де він наполягав на належності відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до надмірної тривалості судового провадження, а відтак, протиправної бездіяльності Сумського апеляційного суду, оцінка якого колегією суддів не надається, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення міськрайонного суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29 квітня 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Ю.В. Дряниця

Судді О.А. Лобов

Т.В. Одринська