Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №404/5743/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/5743/24

провадження № 22-ц/4809/1516/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

за участі секретаря – Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Константінова Олексія Федоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 06 травня 2026 року у складі судді Мохонько В. В. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви

В червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 1 Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та просила скасувати обтяження, а саме: заборону (архівний запис) на квартиру АДРЕСА_1 , власник - ОСОБА_1 , яка зареєстрована у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 30 вересня 2008 року Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1 на підставі договору застави, б/н, 04.09.1996 Друга Кіровоградська державна нотконтора, реєстраційний номер обтяження: 7993971.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , однак у травні 2024 року при намірі розпорядитися належним їй майном виявила зареєстровану заборону на його відчуження, накладену на підставі договору застави від 04.09.1996, про існування якого та будь-яких забезпечених ним боргових зобов`язань їй невідомо.

Оскільки наявність такого обтяження створює перешкоди у здійсненні позивачем права власності та позбавляє її можливості вільно розпоряджатися квартирою, посилаючись на те, що на час звернення до суду обставини, які були підставою для накладення заборони, відсутні, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 06 травня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 1 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування обтяження відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач пред`явила позов до неналежного відповідача — Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 1, яка не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої було накладено обтяження на спірну квартиру.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Константінов О. Ф., який представляє інтереси ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 06 травня 2026 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, безпідставно кваліфікувавши спір як такий, що стосується звільнення майна з-під арешту, та дійшовши помилкового висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Зокрема, позов стосується захисту права власності на підставі статей 321, 386, 391 ЦК України, оскільки наявна заборона на відчуження квартири перешкоджає позивачу повноцінно користуватися та розпоряджатися своїм майном.

При цьому договір застави від 04.09.1996, на підставі якого зареєстровано обтяження, відсутній як у позивача, так і в нотаріальній конторі та Державному нотаріальному архіві, однак ці обставини та докази, суд першої інстанції належним чином не врахував.

Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1 є належним відповідачем, оскільки саме вона зареєструвала спірну заборону, тоді як через відсутність договору застави неможливо встановити особу, в інтересах якої було здійснено таку реєстраційну дію.

Заборона була зареєстрована без належної правової підстави, а її подальше існування порушує право приватної власності ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи апеляційним судом

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача адвокат Константінов О. Ф. підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 1 Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, які не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до інформації з державних реєстрів 30.09.2008 Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1 зареєстровано заборону на відчуження нерухомого майна (архівний запис), реєстраційний номер обтяження 7993971, на підставі договору застави б/н від 04.09.1996.

Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 2 повідомила, що документи нотаріальної контори по 2003 рік передані на зберігання до Державного нотаріального архіву в Кіровоградській області, який, у свою чергу, повідомив про відсутність договору застави б/н від 04.09.1996 та про те, що такий договір на зберіганні в архіві не перебуває.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, що була чинною 15 грудня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, провадження 14-431цс19).

Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19).

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 (провадження № 61-945св22) зазначено, що: «У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред`явив позовні вимоги до Центрального ВДВС у м. Черкаси, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв».

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29 червня 2023 року у справі № 208/9810/21, провадження № 61-2303св23.

У пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК України).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки) або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що сторонами у справі є позивач і відповідач, між якими саме і виник спір, за вирішенням якого позивач звернувся до суду з позовом до відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Близькі за змістом висновки сформульовані також у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

При цьому слід враховувати, що визначення позивачем у справі складу сторін (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та мати на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом сторін.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.

Таким чином, на позивача покладено обов`язок визначити відповідача/відповідачів у справі. Залучення відповідача/співвідповідача у справі здійснюється лише судом першої інстанції за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання (у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження). У разі спливу зазначених строків та необхідності залучення відповідача до участі у справі на позивача покладається обов`язок довести факт своєї необізнаності щодо необхідності залучення належного відповідача/співвідповідача. Можливість залучення до участі у справі відповідача/співвідповідача в апеляційного суду відсутня. Суд під час розгляду справи повинен вирішувати спір, виходячи зі складу сторін, які визначені позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 925/440/18.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано 18.07.2007 на підставі дубліката договору дарування № 365 від 16.07.2007, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15269680 від 18.07.2007, реєстраційний номер майна 19599002 (а. с. 9-11).

З інформаційної довідки № 378577981, сформованої 15.05.2024, вбачається, що щодо зазначеної квартири у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься обтяження у вигляді заборони (архівний запис), реєстраційний номер 7993971, зареєстроване 30.09.2008 о 11:34:56 Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1; підставою обтяження у реєстрі зазначено договір застави б/н від 04.09.1996, посвідчений Другою Кіровоградською державною нотаріальною конторою (а. с. 12).

Водночас із листа Державного нотаріального архіву в Кіровоградській області від 12.11.2024 № 549/01-21, наданого на виконання ухвали суду від 03.07.2024 у справі № 404/5743/24, вбачається, що під час пошукових робіт у фонді № 4 Другої Кіровоградської державної нотаріальної контори, а саме в наряді «Договори відчуження нерухомого майна» за 1996 рік, встановлено відсутність договору застави б/н від 04.09.1996; цей договір на зберігання до архіву не передавався, у зв`язку з чим надати його копію неможливо (а. с. 39).

Крім того, листом Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 2 від 27.12.2024 № 1676/01-16, наданим на виконання ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17.12.2024 у справі № 404/5743/24, повідомлено, що документи нотаріальної контори по 2003 рік передані на зберігання до Державного нотаріального архіву в Кіровоградській області (а. с. 53).

Аналізуючи викладене, суд виходить із того, що належним відповідачем у справі є особа, яка є суб`єктом спірного матеріального правовідношення та за рахунок якої можливе задоволення заявленої позивачем вимоги і відновлення його порушеного права.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1 здійснила 30.09.2008 реєстрацію заборони відчуження спірної квартири, однак підставою виникнення цього обтяження у Реєстрі зазначено договір застави б/н від 04.09.1996, при цьому, нотаріальна контора виступає саме реєстратором відповідної заборони.

Суд вважає, що здійснення відповідачем реєстраційної дії не свідчить про те, що нотаріальна контора є суб`єктом матеріально-правових відносин, з яких виникло обтяження, або особою, в інтересах якої воно встановлено.

Та обставина, що договір застави б/н від 04.09.1996 не виявлено у в наряді «Договори відчуження нерухомого майна» за 1996 рік Державного нотаріального архіву та він не перебуває там на зберіганні, сама по собі не підтверджує відсутності відповідного правочину, припинення забезпеченого ним зобов`язання чи відсутності особи, в інтересах якої було встановлено заборону.

Аналізуючи зміст відповідей Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 2 від 27.12.2024 № 1676/01-16 та Державного нотаріального архіву від 12.11.2024 № 549/01-21, наданих на запити суду, суд приходить до висновку, що вони є неповними, оскільки не містять посилань на відповідні реєстри, акти прийому-передачі документів, тощо, на підставі яких можна було б констатувати, що договір застави б/н від 04.09.1996 дійсно був переданий до архіву або він був переданий але дійсно відсутній в Державному нотаріальному архіві, а не лише в наряді «Договори відчуження нерухомого майна» за 1996 рік.

Крім того, позивач як власник квартири, відносно якої в Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зроблено запис її обтяження, має право особисто звернутися до Державного нотаріального архіву для отримання інформації з реєстрів, які велися Другою Кіровоградською державною нотконторою за 1996 рік та Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою №1 за 2008 рік, про сторони договору застави, б/н, від 04.09.1996.

Встановлення сторін договору застави надасть можливість визначити належного відповідача у справі.

Таким чином, Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1, яка здійснила реєстрацію спірної заборони, не є особою, на користь чи в інтересах якої виникло обтяження, а тому не є належним відповідачем за заявленою ОСОБА_1 вимогою про його скасування.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 362/1294/23 (провадження № 61-15628св23).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин та безпідставно застосував висновки Верховного Суду щодо належного відповідача у справах про звільнення майна з-під арешту, не спростовують правильності висновку суду про неналежний суб`єктний склад сторін.

Посилання апеляційної скарги на те, що Кропивницька міська державна нотаріальна контора № 1 є належним відповідачем, оскільки саме нею зареєстровано спірну заборону, є необґрунтованими, адже внесення нотаріальною конторою запису про обтяження є реєстраційною дією та не свідчить про виникнення у неї матеріального права щодо спірного майна.

Доводи апеляційної скарги про відсутність договору застави від 04.09.1996 у позивача, нотаріальної контори та Державного нотаріального архіву також не є підставою для задоволення позову до визначеного відповідача, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено лише те, що зазначений договір у відповідному фонді архіву не виявлено та на зберігання він не передавався, проте ця обставина сама по собі не підтверджує припинення застави, відсутність забезпеченого нею зобов`язання чи відсутність особи, в інтересах якої встановлено обтяження.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й доводи про те, що через відсутність договору застави позивач об`єктивно не може встановити особу, в інтересах якої зареєстровано заборону, адже неможливість установлення такої особи не свідчить про те, що нотаріальна контора, яка виконала реєстраційну функцію, є належним відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20 зазначав, що у випадку, коли відсутня особа, яка має відповідати за позовом, зокрема у зв`язку з припиненням юридичної особи без правонаступництва, існує прогалина у правовому регулюванні, яка може бути усунута шляхом застосування аналогії закону. За таких обставин особа вправі звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення відповідного юридичного факту та скасування запису про обтяження.

Таким чином, у разі встановлення відсутності особи, на користь якої було укладено договір застави від 04.09.1996 та в інтересах якої зареєстровано спірну заборону, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту припинення застави та скасування відповідного запису про заборону відчуження належного їй нерухомого майна.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Константінова Олексія Федоровича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 06 травня 2026 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 18.09.2026.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник