Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №296/2787/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/2787/25 Головуючий у 1-й інст. Шкиря В. М.

Категорія 60 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Бондар О.О.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/2787/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Янчуком Максимом Олександровичем,

на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 21 листопада 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Шкирі В.М. у м.Житомирі,

у с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 через представника адвоката Янчука М.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна тітка (рідна сестра батька позивача) ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, яке хотів оформити батько позивача ОСОБА_4 , але ІНФОРМАЦІЯ_2 останній помер. Наразі в порядку представлення спадкові права бажає оформити донька ОСОБА_4 - позивач ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері, як син покійної ОСОБА_3 . Вважає, що ОСОБА_2 , як спадкоємця, необхідно усунути від права на спадкування, оскільки ОСОБА_3 через тяжку хворобу перебувала у безпорадному стані, була особою похилого віку та сильно хворіла останні роки свого життя. ОСОБА_2 , як спадкоємець, відмовлявся надавати матері будь-яку допомогу, не цікавився її станом здоров`я, тоді як рідний брат покійної (батько позивача і брат спадкодавця) та племінниця покійної (позивач і дочка брата спадкодавця) із моменту настання хвороби ОСОБА_3 і по день смерті останньої виконували всі обов`язки по догляду за нею, тобто спадкодавцем.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 21 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 через адвоката Янчука М.О. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд фактично обмежився формальним аналізом наявності письмових доказів щодо стану здоров`я спадкодавця та відсутністю офіційних медичних документів, але не здійснив повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, не надав належної оцінки тим доказам і поясненням, які підтверджують характер взаємин між спадкодавцем та відповідачем, тривалу відсутність останнього, повне самоусунення від участі в житті тяжкохворої матері та фактичне покладання всіх обов`язків із догляду за спадкодавцем на інших родичів. Суд першої інстанції неправильно витлумачив вимоги доказування, звівши їх до обов`язкової наявності медичних довідок або амбулаторних карт, і фактично поставив реалізацію права на судовий захист у залежність від формального збереження архівних медичних документів, які через сплив великого проміжку часу об`єктивно можуть бути втрачені або знищені, що прямо суперечить принципу доступу до правосуддя та справедливого судового розгляду. Помилка суду полягала в ототожнені «безпорадного стану» виключно з документально підтвердженим діагнозом, хоча правова категорія безпорадності не є медичним терміном, а оціночною юридичною категорією, яка визначається через неспроможність особи нормально функціонувати у повсякденному житті, обслуговувати себе, забезпечувати потреби у харчуванні, пересуванні, побуті, гігієні та в отриманні елементарної допомоги. Такий підхід прямо суперечить правовій позиції Верховного Суду, згідно з якою безпорадним визнається не лише стан, спричинений захворюванням, а і фізична та вікова неміч особи, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя і потребує постійної сторонньої допомоги, догляду та піклування. Суд першої інстанції, попри наведене, не аналізував вік спадкодавця на момент смерті (85 років), тривалість погіршення стану здоров`я, обмеженість рухливості та фактичні умови її проживання, що саме по собі є істотним порушенням принципу повноти дослідження доказів. Суд дійшов необґрунтованого висновку, що відсутність амбулаторної картки виключає сам факт тяжкого стану спадкодавця, але при цьому абсолютно не перевірив і не надав оцінки факту регулярного проживання спадкодавця разом із родичами, які здійснювали за нею догляд, не допитав жодного свідка, не проаналізував покази осіб, які перебували в безпосередньому контакті зі спадкодавцем в останні роки її життя. Більше того, суд не встановлював рівень участі відповідача в житті матері. Факти його повної відсутності у побутовому та соціальному житті матері, відсутність відвідувань, матеріальної допомоги, контактів і підтримки судом не аналізувалися, хоча саме вони у сукупності могли підтвердити юридично значущий факт ухилення від допомоги. Суд повинен був з`ясувати не тільки, чи була медична документація, а чи була людина реально безпорадною в повсякденному житті; не лише чи направлялися запити, а чи була фактична допомога; не лише чи існували формальні докази, а чи підтверджувався людський і життєвий аспект ситуації. Суд жодним чином не проаналізував громадянство відповідача, його фактичне місце проживання та можливість фізичної участі в догляді за матір`ю. Водночас він зробив висновок, що відсутні дані про можливість відповідача допомагати спадкодавцю, не з`ясувавши, чи здійснював він спроби підтримувати зв`язок, чи надсилав кошти, чи хоча б підтримував моральний контакт із матір`ю. Суд просто констатував відсутність таких доказів, але не пояснив, чому саме відповідач, який ухиляється від участі у процесі, звільняється від будь-якого обов`язку їх надання.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Янчук М.О. апеляційну скаргу підтримав та просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Кореспонденція, у тому числі судові повістки, що надсилалися ОСОБА_2 за адресою, яка зазначена позивачем у позові та апеляційній скарзі, повернута поштою з відміткою у поштовому повідомленні: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.217). За положеннями частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця перебування. Додатково на судове засідання, яке призначено на 27 травня 2026 року, відповідача викликано до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке розміщено 21 січня 2026 року (а.с.212). За положеннями ст.128 ЦПК України відповідач із опублікуванням оголошення про виклик вважається про дату, час і місце розгляду справи повідомленим. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Статтею 1224 ЦК України врегульовані такі випадки усунення права на спадкування: не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Вказана норма закону не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом; не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині; не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини. Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом; не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу; за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані; положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов`язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

За змістом ст.1224 ЦК України при вирішенні питання про усунення від права на спадкування має значення сукупність обставин. Підлягають доведенню факти, що спадкодавець перебував у безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги (може підтверджуватися медичною документацією), відповідач мав можливість надавати допомогу, але ухилявся від її надання (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі №233/6868/15-ц).

У пункті 6 постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Вирішальним при цьому є медична документація.

Тобто, усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (постанови Верховного Суду від 11 лютого 2019 року в справі №756/11676/16-ц, від 25 березня 2019 року в справі №766/810/17).

При цьому обов`язково підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №404/2163/16-ц, від 19 червня 2019 року в справі №491/1111/15-ц, від 02 березня 2020 року в справі №133/1625/18).

Ухилення від допомоги спадкодавцеві повинно виражатися в умисних діях чи бездіяльності. Важливим аспектом при цьому є наявність вини (постанови Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі №337/6000/15-ц та від 04 липня 2018 року в справі №404/2163/16-ц).

Ухилення особи від наданні допомоги спадкоємцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчинила необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2026 року в справі №755/3460/24).

Безпорадним станом спадкодавця є такий стан, при якому він неспроможний самостійно задовольняти свої потреби (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі №200/21452/15-ц).

Верховний Суд у постанові від 29 червня 2021 року в справі №386/967/18 наголосив, що лише в разі одночасного існування таких обставин, як перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та існування потреби спадкодавця саме у допомозі спадкоємця, за умови доведеності зазначених фактів у сукупності, спадкоємець підлягає усуненню від спадкування.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 85 років, що підтверджується ксерокопією свідоцтва про її смерть (а.с.20).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй майно (а.с.25-27).

ОСОБА_1 , тобто позивач, є рідною племінницею ОСОБА_3 , оскільки є рідною дочкою брата ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15,18-19,24).

Із спадкової справи №10/2015, заведеної після смерті ОСОБА_3 , вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є рідним сином ОСОБА_3 та громадянином РФ, який 26 лютого 2015 року подав приватному нотаріусу Житомирського міського нотаріального округу заяву про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_3 (а.с.110 зворот-114).

Із ксерокопії свідоцтва про право власності на житло від 25 лютого 1994 року № НОМЕР_1 , яке видано органом приватизації, слідує, що квартира АДРЕСА_1 в рівних частках приватизована: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , тобто по кожним (а.с.135).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.136). Її частку (1/4) у квартирі успадкували за законом: ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_5 (батько), ОСОБА_3 (мати), тобто кожний по 1/3 (а.с.136).

Після успадкування частки квартира АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 частки співвласників цього нерухомого майна розподілилися наступним чином: ОСОБА_7 - 1/3 частка на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 лютого 1994 року № НОМЕР_1 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 липня 2009 року; ОСОБА_5 -1/3 частка на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 лютого 1994 року № НОМЕР_1 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 липня 2009 року; ОСОБА_3 - 1/3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 лютого 1994 року № НОМЕР_1 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 липня 2009 року.

ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.149). Свідоцтво про право на спадщину за законом після її смерті видано 23 грудня 2014 року бабі - ОСОБА_3 на 1/6 частину квартири, а свідоцтво про право на спадщину за законом діду ОСОБА_5 на 1/6 частину квартири видано не було у зв`язку з тим, що останній ІНФОРМАЦІЯ_7 помер (а.с.108 зворот).

Відповідно до частини третьої ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Із довідки КП «ВЖРЕП №16» від серпня 2014 року №521 убачається, що на день смерті ОСОБА_7 разом із нею були зареєстровані дідусь - ОСОБА_5 та бабуся - ОСОБА_3 (а.с.121).

Отже, хоча свідоцтво про право на спадщину за законом діду ОСОБА_5 після смерті онуки ОСОБА_7 видано не було, але 1/6 частина квартири, на яку правовстановлюючий документ після смерті онуки не виданий, також увійшла до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , оскільки він устиг прийняти спадщину після смерті онуки ОСОБА_7 . Відсутність отриманого свідоцтва про право на спадщину не скасовує факт набуття майна.

Подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_8 ) із 1967 року мало місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.116 + зворот). Отже, ОСОБА_3 вважається такою, що в силу положень частини третьої ст.1268 ЦК України прийняла спадщину, яка відкрилася після смерті її чоловіка ОСОБА_5 , поки не доведено протилежного.

Отже, наразі померли всі власники квартири АДРЕСА_1 . Останньою померла ОСОБА_3 , до складу спадщини якої увійшла, у тому числі, квартира у будинку АДРЕСА_3 . Спадкування послідовно здійснювалося за законом спадкоємцями, що спочатку належали до першої черги, а у подальшому - що належали до другої черги. Як вже зазначалося вище, спадщину після смерті ОСОБА_9 прийняв її син - ОСОБА_2 (а.с.110).

Батько позивача - ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) рідної сестри ОСОБА_3 був живим, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.24), а тому про спадкування за правом представлення після смерті рідної тітки по лінії батька, тобто племінниці в порядку частини третьої ст.1266 ЦК України, не йдеться. Разом із тим, не виключається можливість спадкування позивача після смерті свого батька усього того, що належало йому на час смерті. У позові ОСОБА_1 послалася на те, що батько намагався оформити спадкові права після смерті сестри, але не встиг. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Так, друга черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі, зокрема, усунення спадкоємців першої черги від права на спадкування.

Кожна сторона повинна довести обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частина друга ст.12 ЦПК України). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини п`ята та шоста ст.81 ЦПК України).

У матеріалах справи відсутні докази того, що спадкодавець ОСОБА_3 у зв`язку із хворобою або потребою допомоги у зв`язку з похилим віком зверталася із відповідним проханням до сина ОСОБА_2 , а останній ухилявся умисно або бездіяльністю від надання матері, яка б перебувала у безпорадному стані, від надання допомоги.

Окрім того, сам по собі похилий вік ще не є беззаперечною обставиною, яка свідчить про безпорадний стан особи. Не надані докази й стану здоров`я спадкодавця.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що докази, які зібрані у матеріалах справи на засадах змагальності, не свідчать про доведення позивачем ухилення відповідача від надання допомоги матері ОСОБА_3 , тобто, що відповідач свідомо (умисно) не виконував установленого законом обов`язку щодо надання допомоги спадкодавцю, а також винної поведінки відповідача (зокрема, відмови від надання допомоги матері), перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреби спадкодавця у додатковій допомозі саме від відповідача та існування можливості у спадкоємця реально надавати допомогу матері. Таких доказів не надано й суду апеляційної інстанції.

Встановивши, що позивач не довела перебування спадкодавця у безпорадному стані та її постійну потребу в додатковій допомозі саме від відповідача, а також ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю при можливості її надання, винної поведінки відповідача (зокрема, відмови від надання допомоги матері), що входить до сукупності обставин, передбачених частиною п`ятою ст.1224 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування такого крайнього заходу як усунення відповідача ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги, які стосуються громадянства відповідача, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки громадянство РФ не позбавляє спадкоємця, який прийняв спадщину після смерті матері вчасно та на законних підставах, права на успадкування квартири в Україні. Оформлення спадщини в період воєнного стану та її відчуження до моменту скасування такого стану є окремим питанням, яке виходить за межі предмета дослідження у цій справі.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення ухвалене судом першої інстанції без додержання норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що пункт перший ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За таких обставин, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року в справі «Проніна проти України»).

Згідно з положеннями ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовую викладене, колегія суддів доходить висновку, що судове рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-3 84 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Янчуком Максимом Олександровичем, залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 21 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 18 вересня 2026 року.

Головуюча Судді: